Дві Заповіді На Яких Закон Спочиває
“УЧИТЕЛЮ, котра заповідь велика в законі?” запитав один з фарисеїв. Ісус же каже йому: “Люби Єгову Бога твого всім серцем твоїм, і всею душею твоєю, і всею думкою твоєю. Це перва й велика заповідь. Друга ж подібна їй: Люби ближнього твого як себе самого. На цих двох заповідях увесь закон і пророки стоять.”— Мат. 22:34—40.
Тут Ісус виразно указав на вимоги, які були основою Закону, не тільки Десяти Заповідей, але цілого Закону з його більше як шістьсот Богом даних законів, й Пророків. Варто завважати, що дві заповіді, які Ісус визначив як найбільше важливі, не були взяті з Декалогу (десяти заповідей), але вони були частю Закону, на котрому, він сказав, все спочиває.
В 5 Мойсея 6:5 ця найбільша заповідь знаходиться, але це не єдине місце її появлення. Ця ідея повторена часто як основна відповідь Ізраїльтянам на всі закони, які Бог дав їм. Взиваючи людей слухати всі Божі закони, Мойсей сказав: “Тепер же Ізраїлю, чого вимагає від тебе Єгова, Бог твій, як не того, щоб ти боявся Єгови, Бога твого, ходив усіма дорогами його, і любив його і служив Єгові Богу твому, всім серцем твоїм і всією душею твоєю.”— 5 Мойсея 10:12.
Аджеж, коли б Ізраїльтяни любили Єгову їх Бога, вони б ніколи не звернулися до інших богів. Не були б давали похвали, яка належалась йому, виритим богам, не були б вживали імя Єгови намарно, не були б нівечили субітного дня, який він відложив особливше для почитання себе. Переступ котрого будь із цих законів, або яких-будь інших Божих праведних заповідей, зраджувало брак любови з їх сторони. Отже її можна властиво назвати “найбільша заповідь в Законі.”
Також так мається з приказом любити ближнього. Записано в 3 Мойсея 19:18: “а мусиш любити ближнього твого, як себе самого.” Але цей приказ є оснований й згаданий відносно інших відвічальностей. Наприклад, в тридцять четвертім вірші того самого розділу є відношення до цього закону дотично тимчасових жителів в тім краю. Основну підставу цієї вимоги про любов до ближнього дальше можна видіти в тім, що хто любить свойого ближнього, не буде зневажати своїх родичів, не буде вбивати або перелюбувати, він не буде красти того, що належить до його ближнього, і не буде шкодити йому фальшивим свідоцтвом проти його, або жадати речей які належать до інших. Нарушення котрої будь із цих заповідей становило б зламання ще більше основної відвічальності — любови до ближнього. “Любов ближньом зла не робить; тим любов — сповнення закону.”— Рим. 13:8—10.
ДОКАЗ БОЖОЇ ЛЮБОВИ
Наведені прикази Ісуса ясно говорять про чоловічу відвічальність любити Бога Єгову й ближнього. Однак, це провадить в образ, й дуже визначно, любови яку Єгова показує до роду людського. Любов не є щось, що походить від людей. Це є чеснота якою Творець наділив людей. Отже наша здібність любити є наслідком того що Бог зробив для нас. Його власний вираз любови до нас викликує взаємне відчуття, щоб показати нашу любов до нього. “Ми любимо Його, бо Він перший полюбив нас.” (1 Йоана 4:19) Отже, коли ми довідалися, що на заповідях любити Бога й свого ближнього спочиває ввесь Закон, то це порушує нас розглянути дороги, які самий Бог показав любовю в суспіль із Законом.
Авраамові, праотцю народу Ізраїля, Єгова обіцяв, що його потомки стануться многими й залюднять край Канаан як свій власний. Він дальше сказав: “І благословляться в потомстві твоїм всі народи землі.”— 1 Мойсея 22:18.
Приближно чотириста років пізніще, він чудесно визволив Ізраїльтянів з Египетської неволі, й при горі Синай він постачив Закон-угоду як конституцію для його ново-сформованої держави. Відносно того Закону було сказано: “І який є інший великий нарід, що в його установи і присуди так справедливі, як увесь закон цей, що я поставив сьогодні?”— 5 Мойсея 4:8.
Не тільки ті божественні закони були приведені, й властиво зреґулювані у людськім спорідненню до Бога й його ближнього, але вони мали ще більше значення. Апостол Павло був надхнений сказати, що “Закон був тінню благ які мали прийти.” Самий Ісус указав, що Закон мусить бути сповнений. (Жид. 10:1; Мат. 5:17, 18) І в Галат 3:19, 24 ціль Закону є особливше зазначена в цей спосіб: “Щож тоді Закон? Задля переступів додано його, [до Авраамової угоди] доки прийде насіння, котрому обітовано, (і був він) уряджений через ангелів рукою посередника. Тим же закон був нам учителем, [щоб привести нас] до Христа, щоб вірою нам оправдатись.” Закон постійно пригадував Жидам про їх недосконалість і наполягав на їх уми про потребу досконалої жертви, яка б могла дійсно усунути їх гріхи. Але вона вимагала любови від Бога щоб привести у сповнення “добрі речи які мали прийти”. “Як же прийшла повня часу, послав Бог Сина свого, що родивсь від жени і був під законом, щоб викупити тих, що під законом, щоб ми прийняли всиновлення.” (Галат 4:4, 5) До такої то любови апостол Йоан відноситься, кажучи: “У цьому любов, не що ми любили Бога, а що Він любив нас, і післав Сина свого на вблагання за гріхи наші.” (1 Йоана 4:10) Отже, любов котра підкреслює Закон, котрий приніс сповнення своїх пророчих типів, й котрий запрошував Ізраїльтянів відповісти з любовю до Бога і до їх ближніх,— це любов яку Бог самий показав.
ПОСЛУШЕНСТВО ДО ЗАКОНУ
Це не було вистачальним для тих під Законом робити устне визнання любови до Бога, ані не було вистачальним указувати тільки поверховне послушенство. Їх любов до Бога мала бути з цілого серця й всієї думки й з цілої душі. Почитання лише устне не було вистачальне. “Єгова каже: Позяк цей нарід устами тільки близиться до мене, і язиком тільки мене шанує, серце ж його далеко відстоїть від мене, а страх їх передо мною походить із науки заповідей людських. . . Тим і я з людьми такими незвичайне дивне диво-чудо витворю! так що мудрість у премудрих їх зникне, й розуму в їх розумних не стане.”— Ісаїї 29:13, 14.
Ісус докорив реліґійним письменникам й фарисеям за їх само-праведність відносно певних подробиць Закону, коли ж вони занедбали сповняти справи які б показали правий стан серця. Він сказав: “Горе вам, письменники та фарисеї, лицеміри! що даєте десятину з мяти, й кропу, а залишили важніще в законі: суд, і милость, і віру. Це повинні були робити, та й того не залишити. Проводарі сліпі, що відціджуєте комара, верблюда ж глитаєте!” (Мат. 23:23, 24) Засліплені через їх самоправедність, вони розминулись із заміром Закону. Вони не мали ні любови до Бога ані до праведності. Уважаючи звичайних людей як під собою, вони не мали любови до їх ближніх. Вони не пізнали свого грішного стану й потребу Викупу, й хоч пророки ототожнили його, вони відкинули Месію, коли він появився. З другої знов сторони, ті, що дозволили Законові бути навчителем і провідником їх до Христа, посідали любов! “По цьому знати муть усі, що ви мої ученики, коли любов мати мете один до одного.”— Йоана 13:35.
ХРИСТІЯНСЬКЕ СТАНОВИЩЕ
Коли Закон-угода проминула, основні правди й підкреслені принципи на котрих вона була основана продовжалась. Єгова дальше був єдиним правдивим Богом, єдиний котрому сотворіння винні виключну посвяту. Якщо Ізраїльтяни мали причину любити Єгову у відповідь на любов яку він показав їм, то христіяни сьогодні мають ще більшу. Із христіянським собором Бог зробив нову угоду. “Не такий завіт, який я з їх отцями вчинив, коли взяв був їх за руку, щоб вивести з Египту; той завіт вони поламали, хоч я все зоставався їм вірним, говорить Єгова. Ні, ось який завіт учиню я в той час з домом Ізраїлевим, говорить Єгова: вложу закон мій у внутро їм, і напишу на серці їх, і буду Богом їх, а вони не будуть навчати одно одного, чи брат брата й казати: Познайте Єгову, самі бо знати муть мене від найменшого до найбільшого, говорить Єгова, бо я прощу провини їх і не згадувати му вже гріхів їх.”— Еремії 31:31—34.
Ми тепер живемо в часі, коли той, що дав своє життя в жертву за гріхи, щоб ми могли набути життя, править Цар й вскорі знищить автора гріха, Сатану Диявола. З таким чудовим виглядом, тепер час для нас показати нашу любов до Бога через сповнення наших умів акуратним знанням про його волю. Ми мусимо набути Божий закон в наше серце й бути спонуканими, щоб показати нашу любов до Бога через послух до його приказів. Маючи ясне знання про божественну волю, разом з сильною любовю до Бога, ми не звернемось на бік від неї ради самолюбної наживи, ані навіть під напором тих, що переслідують нас. Ми будемо лоальні до Бога, бо ми полюбили його.— 1 Йоана 5:3.
Що ж сказати про вимогу, що любити нашого ближнього як себе самого? Довідавшись про цю вимогу, один чоловік, що бажав показати свою праведність, сказав до Ісуса: “Хто дійсно є моїм ближнім?” На це питання Ісус відповів причтою. Він розказав йому про чоловіка, що був побитий і пограбований йдучи в дорозі до Ерихону. Мимо туди переходив священик, а пізніще левіт, але вони занедбали помогти тому півмертвому чоловіку лежачому при шляху. Але побачивши його Самарянин, був порушений співчуттям і дав йому першу поміч, взяв його в гостинницю й заплатив за нього доки він видужає. Оцим ясно показано хто з них показав себе бути ближнім тому чоловікові, що попався між розбійники. Тоді Ісус сказав: “Йди й ти чини так.”— Луки 10:29—37.
Нічого не скористаємо пробуючи обминути цей визов й переконати себе, що є тільки кількох з роду людського, що вони варта нашого милосердя й співчуття. Ісус дав це зрозуміти, коли він сказав: “Чували ви, що сказано: Люби ближнього твого, і ненавидь ворога твого. Я ж вам кажу: Любіть ворогів ваших, благословляйте хто клине вас, робіть добро, хто ненавидить вас, і моліться за тих, що обижають вас і гонять вас; щоб вам бути синами Отця вашого, що на небі; Він бо велить сонцю своєму сходити над лихими і над добрими, й посилає дощ на праведних й неправедних. Бо коли ви любите тих, що люблять вас, то за що вам нагорода? Хіба ж і митники те саме не роблять? І коли витаєте тільки братів ваших, то що надто робите? хіба ж і митники не роблять так?” (Мат. 5:43—47) Каже Павло: “Тим же оце, доки час маємо, робім добро всім, а найбільше товаришам по вірі.”— Галат 6:10.
Це не вимагає від христіянина легковірити в кожну добродійність, що збирає датки, й дати свої гроші для них. У приповісті про доброго Самарянина, той добродій не наймав когось іншого, щоб піклувався чоловіком, котрий потребував помочі. Будучи на сцені, він особисто дав поміч і заплатив кошт за того чоловіка в гостинниці.
Коли ходить про матеріальну потребу, то христіяни знають, що їх устне визнання любови мусить бути підтримане ділом до міри їх здібности. Як і Яків каже: “Коли брат або сестра нагі будуть і жадні щоденної страви, а з вас хто скаже їм: Ідіть з миром, грійтесь а не дасть їм потрібного для тіла; яка (з того) користь? — Якова 2:15, 16.
Однак є ще інші речі, що є більше важливі й котрі показують навіть більшу любов. Ісус пригадує нам, щоб ми не були надто затурбовані про матеріальні речі життя. “Бо Отець ваш небесний знає, що вам усього того треба. А шукайте перш царства Божого та правди Його; це ж усе додасться вам.” (Мат. 6:32, 33) Найбільша любов може бути показана до нашого ближнього через звернення його уваги на Боже царство й його праведності. Ті, що є кволі й слабі з духової точки погляду, і ті, що голодують й прагнуть за праведностю, потребують поживи і зміцнення правдами Слова Божого. Вони потребують, щоб хтось з любови заінтересувався їх духовим добром. Це Ісус навчив нас робити так, коли він сказав: “Ійдіть же навчайте всі народи.”— Мат. 28:19.
Так, любов є основою для шляху до життя христіянина, як це було для Ізраїльтянів, що слухали Закону, але ми є не під законом, але обовязані любити нашого Бога Єгову всім нашим серцем й умом й душею, а нашого ближнього як себе самого.
[Вставка на сторінці 143]
“На останок брати, що правдиве, що чесне, що праведне, що чисте, що любе, що хвалебне, коли (є в чому) яка чеснота й коли (є) яка похвала, про це розмишляйте.”— Филипян 4:8.