Пошана до святости крови

“Тільки мясива з його кровю, душею, щоб не їли.”— 1 Мойс. 9:4.

1. (а) Яке відношення з боку світа заставляє христіян показати віру в Бога і його закон? (б) Яка була історія світа відносно крови?

ХРИСТІЯНИ, живучи у світі, який звертає своє глухе ухо до Слова Божого, щоденно зустрічаються з обставинами, що випробовують їх віру в Бога і його справедливі закони. Бог вимагає пошани до святости крови. Але світ відступив так далеко від стежки його, що многі й не знають, що є Божий закон для кермування такої справи, як от уживання крови, а ті, що знають той закон часто переступають його без ніякого почуття, що вони поповнили зло. Із благословенням релігійного духовенства, вони проливали життя — кров безчисленних людей на полю битви, і чинячи це, вони моляться до Бога, щоб він був з ними. Коли вони чують, що у многих частях світу кров звірят стало споживається як пожива, або коли вони бачать кровні продукти на продаж в крамницях, де вони торгують, то вони не бачать нічого противного в цім. І коли вони чують рапорти про велике збільшення числа в переливанні крови — тепер звиш пять міліонів річно — вони глядять на це як знак медичного поступу.

2. (а) Що казала преса й духовники про тих, що шанують святість крови? (б) Який напрям до Божого закону з боку непоінформованих людей вийшов із цього мильного представлення, але як ми повинні глядіти на цю справу?

² У виразному контрасті цій світовій байдужності є рекорд майже міліона осіб у всіх частях світу, котрі сповняють Божий закон про святість крови. Вони зустрінули пробу їх віри й стоять твердо. Але публична преса використала несвідомість людей і представила їх як релігійних фанатиків, особливо відносно їх відкинення переливання крови. І релігійне духовенство так званого Христіянства і Жиди прилучили свої голоси, заявляючи, що закон Божий не відноситься до тих случаїв, де життя одиниці є під загрозою. Наслідок є, що многі непоінформовані люди були звернені проти Бога і його Слова, як нерозумні й безлюбовні. Але ж як Джерело всякої мудрости може бути нерозсудним? Як може Бог, що є любов і обдарив чоловіка прикметою любови, може бути нелюбовним? Він не може і не є! Він є прямим шляхом, і уважне застановленняся над Його Словом поможе нам справити цю справу. Як Життя-датель він каже нам, що ми мусимо робити, щоб могли жити. Своїми законами він милостиво схороняє нас від помилок в несвідомості, що можуть принести шкоду нам самим, а навіть втрату життя. Факти показують, що ця правда відноситься й до його закону в справі крови.— Прип. 2:6; 1 Йоана 4:16; Пс. 25:4.

Божий закон про кров

3. Коли Божий закон про кров був перший раз даний, і чого він вимагає від людства?

³ Цей спір не є новий; це не є собі щось дивовижне для цього двадцятого століття з його дослідами про медичне вживання крови. Це сталося звиш 4,300 років тому, коли Ной і його родина, єдині люди, які пережили глобальний потоп, вийшли з ковчега, і Бог переказав їм свій закон про кров. Перед тим часом, люди їли лише бездушні рослини та овочі, але тепер, перший раз, Бог дозволив чоловікові додати до своєї їжі мясо, кажучи: “Усяке двигуще, що живе на землі, буде ваша їда; як зело травне подаю вам усе. Тільки мясива з його кровю, душею, щоб не їли.” (1 Мойс. 9:3, 4) Цей закон є ясний. Мясо можна їсти, але не з кровю в йому, тому що кров представляє душу або життя створіння. Чоловік мусить показати пошану до святости крови, і чинячи це, цим він показує свою пошану до Життя-дателя, Бога Єгови.

4. Як той закон про кров був підкреслений для Ізраїльтян, і яку причину для заборони дано їм?

⁴ Вісім століть пізніше, коли Ізраїльтяни, котрі були збавлені від знищення в Египті, були зібрані при горі Синай, Єгова знову підкреслив заборону уживати кров. “Установа віковічна в роди ваші, по всіх осадах ваших: ні жиру (товщі), ні крові, щоб ви не їли.” (3 Мойс. 3:17) Тут не зроблено ніякої ріжниці відносно крові: будь вона тваринна або людська. Її не вільно брати в тіло як поживу. Ані її не вільно було зливати в посудину, як це Бог далі показав: “І хто б то ні був між синами Ізраїля, чи між приходнями, що між вами, що вловить животину чи птицю, яку, що їдять, мусить вицідити кров її, і засипати її землею. Бо душа кожного тіла: кров його, це душа його; і сказав я синам Ізраїля, Крові з усякого тіла щоб ви не їли, бо душа кожного тіла це кров його; кожний, хто зїсть її, викорениться.” (3 Мойс. 17:13, 14) Причину тут ясно зазначено. Душа або життя тіла знаходиться в крові, і послушенство до Божого закону про кров показує властиву пошану до святости життя і до Джерела того життя.

5. Чи в случаю небезпеки людського життя можна відложити Божий закон про вживання крови, і чому?

⁵ Навіть в часах скрутних випадків признавалось, що й тоді не було виправдання відложити Божий закон про святість крови. Це було показано у випадку коли армія Ізраїля під проводом царя Саула воювала проти филистіїв. Це була тяжка боротьба і люди були майже вичерпані із сил. “І кинулись люди на луп, брали вівці, корови, телята, і заколювали на землі, та й їли люди з кровю.” Це не була собі маловажна річ, яку можна було виправдати на підставі фізичного стану людей. Про це донесено Саулові: “Провинили люди перед Єговою, що їли з кровю.” (1 Сам. 14:32, 33) Вони не гляділи на цю справу, як це міркують деякі рабіни сьогодні, що вимоги Закону можна відложити на бік, коли йдеться про спасення якогось життя. Ті люди грішили проти Бога, і зараз пороблено кроки, щоб поставити цьому кінець.

Зобовязання христіянина

6. Чому закон про кров відноситься до христіян, що не є під закон-угодою?

⁶ Авжеж, що христіяни не є під законом угоди, що була зроблена з Мойсейом, як посередником. Той закон угода перестала існувати, сповнивши свою ціль, коли нова угода була зроблена над кровю Ісуса Христа. Чи це значить, що й обмеження для вживання крови проминулось також? Цілком Ні! Тому що те, що закон-угода каже про стримання від їження крови, це тільки підкреслювало вимоги поставлені в законі Єгови для Ноя, а це зобовязує всіх людей. Щоб справити цю справу в умах христіян, Жидів і язичників, що не є вже більше під Законом, христіянський керівний орган в Єрусалимі звернув їх увагу на зобовязання які перейшли на них в цій справі, кажучи: “Зволилось бо святому духу та й нам, ніякої тяготи більше не накладати вам опріч цього конечного: щоб удержувались від жертів ідолам, та крови, та давленого, та блуду. Від чого зберегаючи себе, добре робити мете.”— Діян. 15:28, 29.

7, 8. Які аргументи ставлять теологи у їх змаганню, щоб обмежити вплив апостольської заповіди про кров, і що показує, що ті аргументи не є здорові?

⁷ Однак ріжні теологи, пояснюючи цей текст кажуть, що це нас не обходить. Вони кажуть що це була тимчасова річ, обміркована, щоб не образити жидівських нововірців. Але потреба цієї заборони вже минула, отже скасування треба розуміти, хоч воно не є зазначене. Але ми питаємо: Яка потреба проминула? Натуральні Жиди іще співтоваришать з христіянськими соборами, отже не можна сказати, що їх відсутність усунула цю потребу. Писання говорять ясно, що чоловік мав стримуватися від крови, тому що життя є в крові. Чи ж тепер це менша правда, як вона була тоді, що життя є в крові? А коли хтось аргументує, що пошана до жертвенної крови вже більше не важна, тому що христіянам не сказано приносити жертви зі звірят, тоді нехай це буде відомим, що пожертви із звірят між послідовниками Христа закінчилися шістьнадцять літ перед тим, заки цей апостольський указ був виданий. Тимбільше, хто сперечається, що Ісусове навчання, що ‘Не те що входить в уста, але те що виходить з уст, блазнить чоловіка’, то вони в дійсності аргументують, що заповідь для христіянина про стриманняся від крови, указ, який був даний під кермом Божого святого духа, був скасований заки він був даний, тому що Ісус висказав ці слова сімнадцять років перед вирішенням про кров радою в Єрусалимі.— Мат. 15:11.

⁸ Той керівний орган, що видав вирішення про кров, не мав на умі, що воно було потрібно з огляду на обставини тодішні, і пізніше воно мало бути відложене. Якщо заборона їсти кров була тимчасова, тоді й решта вирішення мусить належати до тієї самої категорії (кляси), а це значило б, що стриманняся від ідолопоклонства й чужоложства було тимчасово установлене, щоб не образити почуття нововірців. Але чи потреба для тієї заборони вже проминула, так що чужоложство й ідолопоклонство є тепер дозволені для христіян? Певно, що ні! Термінольогія (вирази) в тому декреті не указує на обмеженість часу; ті заборони є потрібні тепер, як вони були й тоді. Як це Коментар Кларка, пояснюючи 1 Мойсея 9:4, влучно спостеріг: “Що ця заборона була відновлена в часі христіянського урядження, то це може признати хто-будь з людей, хто безсторонньо читає Діяння 15:20, 29; 21:25, де навіть нововірцям з поган приказано стримуватися від тих річей на підставі авторітету, не тільки апостолів, але й Святого Духу, . . . та не із страху, щоб не соблазнити нововірців із Жидів, блиск теологів, але тому, що цього було потрібно ради послуху від котрого вони не могли бути вийняті.”

9, 10. (а) Які історичні факти показують, що ранні христіяни уважали стримуванняся від крови як серйозну справу? (б) У третьому століттю, що христіянські писателі писали про це? (в) Так пізно, як рік 692, як Східня Церква відносилася до справи крови?

⁹ Історичні факти підтверджують це розуміння справи. Ранні христіяни не гляділи на заборону про кров як важну тільки, щоб не соблазнити жидівських нововірців. Вони не відчували, що її можна було відожити в случаї небезпеки їх життя. Це було добре відомим, навіть серед гонителів, що христіяни не їли крови, і вони навіть випробовували людину чи вона була дійсно христіянином, не тільки наполягаючи на неї приносити кадило поганським богам Риму, але часом наполягали на неї їсти кровні ковбаси. Так критичною була ця справа про їжу крови, що хто зробив це уважався, що він зрікся христіянської віри. Тертуліян (христіянський теолог), котрий з початку третього століття, посилався на це, коли писав до римського світу. Він сказав: “Нехай ваш блуд осоромиться перед христіянами, бо ми навіть не їмо крови зі звірят в нашій природній їжі. Ми здержуємося з тієї причини від давлених звірят або що здохне само, щоб ми в ніякий спосіб не опоганилися кровю, хоч би вона були захована в мясі. Нарешті, коли ви випробовуєте христіян, ви подаєте їм ковбаси повні крові; та ви добре знаєте, що їм заборонено це, але ви бажаєте зробити їх переступниками.”a Оріген, також ще інший христіянський писатель, у своїй обороні христіянської науки, заявив: “Відносно давлених річей, нам Писання забороняють їсти, тому що кров знаходиться в них.”b

¹⁰ Навіть так пізно як в році 692, релігійна рада в Константинополі (Синод Трулос) у своїм 67-мім каноні, заявила: “Нам годиться докорити тих, що приготовляють свою їжу, уживаючи крові з якого-будь звіря і так їдять, щоб задоволити свій зажерливий живіт. Отже, коли хто-небудь відтепер їсти ме кров зі звіряти в який-будь спосіб, він буде, якщо він священик, усунутий зі священства, а коли мирянин, буде виключений з церкви.”c Важливість апостольського указу про кров у Східній Православній Церкві ще й сьогодні є правосильним.

11. Які події показали зріст зневаги до заборони крови в римській церкві?

¹¹ Однак на Заході, знехтування Божим законом про кров побільшилося від четвертого століття. Августин, через котрого Платона наука про унаслідження безсмертної душі була поширена, аргументував, що це вірування (про кров) втратило свою вартість тому, що його ціль була доконана.d Нарешті, у пятнадцятому століттю римська церква відступила так далеко від поглядів первісних христіян, що кров, не із звірят, але з трьох молодих хлопців була взята для неуспішного зусилля оживити хворого папу Римського, Інноцента VIII, і це коштом життя всіх трьох дателів крови. Звідси ясним є, що байдужність новочасного Христіянства до святости крови не є відображенням христіянськоі віри, але наслідком відступлення від віри.— 1 Тим. 4:1.

Надужиття крови як пожива

12. Які є деякі новочасні звичаї, що нарушують святість життя і котрі христіяни виминають?

¹² Отже це заставляє правдивих христіян у цім часі кінця бути чуйними, якщо вони бажають показати властиву пошану до святости крови. Вони мусять оминати мильне надужиття крови світом. Наприклад, в Африці є деякі уродженці, котрі доповняють свою їжу напитком з крови із шийної жили худоби. У многих місцях стають в ряди на бійнях, щоб попити крови із свіжо-забитої худоби віруючи, що цим чином вони вилічуться з певної недуги. На далекому Сході в многих краях кров уживають як домішку в юшці і соусах. В Південній Америці страва, що є досить звичайна, містить у собі кров зі свині змішана з рижом або картоплями, і кров навіть продають і їдять як цукорки. Кровні ковбаси, під ріжними назвами, можна набути майже всюди. Всі такі звичаї показують скрайну зневагу до святости життя, тому що вони нарушують закон Життя-дателя відносно справи життя.

13. Чому треба старанно уважати при забиттю звірят для поживи, отже що христіянин часом мусить робити?

¹³ Закон про кров також виключає їжу мяса із задавленої тварини, тому що кров не була виціджена. Отже всякі звірята знайдені задушені або мертві у пастці, або звірята, що були застрілені з котрих кров не була виціджена, не є відповідні для поживи. Звичай у многих краях забити курку через задушення, або зламання шиї, а не через зарізання її, також робить її невідповідною на харч для христіян. Деякі різники, без ніякої пошани до Божого закону в цих справах, не віціджують як треба крови зі звірят, котрі вони приготовляють для харчу; в дійсності, вони можливо навмисно стримують процідження, щоб додати ваги мясові. Якщо христіянин довідається, що його різник неуважно виціджує кров, тоді він повинен пошукати іншого місця купувати мясо, або й цілком стримуватися від такого мяса, якщо лучшого не можна дістати. Також, сумлінна людина не буде їсти мяса в ресторації, якщо вона знає, що там є місцевий звичай не проціджувати крови уважно. Під такими обставинами, христіянин, що бажає їсти мясо, буде мусити купити живе звірятко або птицю і самий забити її.

14. Як інакше кров надуживають у поживі, отже про що христіянин повинен уважати?

¹⁴ Зневаження Божого закону є так дуже поширене, що тепер часто продають ріжні продукти, що містять у собі цілу кров, або кровну плязму або частинну кров. Наприклад, деякі різники в різних заведеннях заключають кров як частину звичайних рецептів соусів, болоньї та в інших холодних печенях. Не всі такі печені різники називають кровними; але без ріжниці як вони називають їх, якщо вони містять кров хоч би частинно, то це не властиве. Не всі мясні заведення поступають так, але деякі роблять так. В деяких місцевостях є також відомим, що гамбургер (мелене мясо) містить товщ із кровю. В Росії вже багато років оперують кровні пекарні, де вони дають сім частей жита із трьома частинами перевареної крови із вола до хліба. В деяких інших краях пекарі уживають висушеної крови на порошок й дають його до печива замість білка з яйця. В аптеках продають ріжні зміцнювальні ліки і показують на наліпках, що вони містять частини крови, як от гемоглобін (білковина — складник крови). Отже людина мусить чувати, щоб познайомитися із звичаями його суспільства, треба розсудно розпитувати в таких місцях де він купує мясо і читати й розуміти наліпки й написи на пакунках. Оскільки цей старий світ стає чимраз недбалим в його пошані до Божого закону про кров, то це важне для христіян бути більше уважними, якщо вони бажають тримати себе “неопоганені світом.”— Якова 1:27.

Трансфузія (переливання) крови

15. Які були проявлення в уживанню крови в лікуванню?

¹⁵ Протягом многих століть чоловік надуживав кров у многих формах. Старинні єгипетські князі уживали людську кров, щоб відмолодити себе; інші пили кров своїх ворогів. Але це аж після дослідів Віляма Гарві про циркуляцію крови, в сімнадцятому століттю, постало більше зусилля перелити кров у систему циркуляції іншого сотворіння. Та зустрінувшись із смертельними невдачами, на трансфузію крови почали глядіти більше прихильно аж з початку двадцятого століття, коли досліди уможливили ототожнити певні типи крови. Дві світові війні й війна в Кореї дали лікарям доволі нагод випробувати лікування при помочі крови, а тепер цей процес розвинувся до точки, що лікарі вживають не тільки цілої крови й кровної плязми, що є безбарвна рідина, яка розносить кровні клітини, але також і червоні клітини і ріжні білки плязми, після їх потреби.

16. Чи вживання крови в медичнім лікуванню, щоб підтримати життя, є нарушенням Божого закону?

¹⁶ Чи Божий закон є нарушений таким медичним уживанням крови? Чи це недобре піддержувати життя через запущення крови або плазми або червоних клітинок або ріжних кровних частин? Так! Закон який Бог дав Нойові і котрий відноситься до всіх його потомків, забороняє всякому їсти кров, тобто, уживати з якогось іншого сотворіння кров для живлення або піддержання життя. Як це й Тертуліян показує в своїй книжці “Апологія”, як ранні христіяни розуміли цю справу, так і сьогодні признається, що коли ця заборона відноситься до крови звірят, то з ще більшою силою вона відноситься до людської крови. Це включає “всяку кров.”— 3 Мойс. 3:17.

17. Як історичні факти доказують, що людська кров була надужита в старинних часах і тому була заключена в забороні раннього христіянського керівного органу?

¹⁷ Аргументи, що ця заборона уживати кров дана раннім христіянським керівним органом не відносилась до людської крови, а тільки до крови звірят, показує несвідомість про історичні факти. В старинному Римі, який володів світом Середземного моря у першому століттю, глядачі на боротьбу глядіяторів кидались на арену після боротьби й смоктали кров, що витікала з шиї побитого гладіятора. Декотрі Скити, так кажуть, зїдали тіла своїх кревних. Договори були зроблені деякими людьми, щоб випивати спільну кров один одного. І людську кров зловлену в руку зїдали й нею запечатували обряди поганської богині Белони. Отже коли апостоли, під кермою святого духа, сказали, щоб христіяни стримувалися від крови, то вони мали на умі людську кров.

18. Що показує, що переливання крови — це кормлення тіла кровю?

¹⁸ Воно не робить ріжниці, що кров береться в тіло при помочі жил замість уст. Ані на це не можна вважати, що дехто твердить що це не є те саме, як запускати кров у жили. Фактом є, що вона кормить або підтримує життя тіла. Згідно із цим є сказано в книжці Геморргаж і Трансфузія, яку написав лікар Джордж В. Кріль, котрий наводить лист від Дениса, французького лікаря й ранного дослідника у галузі переливання крові. Він каже: “У виконанні переливання крові це ніщо інше як кормлення коротшим шляхом як звичайним — тобто, це значить, налити крови в жили замість прийому їжі, котра перетворюється в кров після кількох змін.”

19, 20. (а) З огляду на безнастанний розвій в медичнім лікуванню, як можна вирішити чи лікування кровю треба прийняти чи відкинути? (б) Який гарний приклад дав Давид, показуючи пошану до святости життя?

¹⁹ З огляду на підкреслення про вживання крови в медичнім світі, нові трактування про вживання крови безнастанно рекумендується. Але без ріжниці чи це ціла кров або кровні частини, будь та кров взята з власного тіла або від кого іншого, чи її дається через переливання або інєкцію (вприскування), то Божий закон таки забороняє. Бог не дав чоловікові крови, щоб він уживав її як іншу суть, але він вимагає пошани до святости крови.

²⁰ Що за красний приклад відносно цього закону дав Бога-шануючий цар Давид! Заки вороги Божих людей були прогнані з їх краю, Филистії мали залогу війська у Вефлиємі недалеко Єрусалиму, і от одного разу Давид відчув спрагу й сказав: “О, коли б хто подав мені пити води з Вефлиємської криниці, що коло воріт!” Так, він бажав, щоб Филистії вже забрались і він був вільний піти до тієї криниці й відсвіжити себе водою. Почувши його висказані слова, “троє (смілих мужів) прорвались крізь филистійський стан і черпнули води з Вефлиємської криниці, що коло воріт, і взяли й принесли Давидові.” Що вони принесли було ніщо тільки вода, але це вони виконали під загрозою свого життя, і Давид знав це. Але Давид не схотів її пити і вилив її в жертву Єгові. І сказав: “Борони мене, Боже, щоб я це зробив! Чи стану ж я пити кров цих смільчаків, що важили життям своїм? Бо з небезпечністю свого життя вони це принесли; та й не схотів пити.” (1 Паралип. 11:16—19; 2 Самуїла 23:15—17) Давид шанував закон Божий. Він не лише стримувався від крови зі звірят; він виминав далеко більше зло — їсти людську кров. Він уникав робити навіть те, що здавалось бути нарушенням Божого закону. Він був чоловік до вподоби Богу. Ось такий то напрям послушенства, що заставляє дозрілих христіян сьогодні стримуватися від усього, що передбачає надужиття крови. Із любови до Бога вони показують пошану до святости крови.

[Примітки]