“Корітеся” — Кому?

“Завжди ти нагадуй їм, щоб корилися урядам і начальству й до всякого доброго діла були готові.”— Тита 3:1.

1, 2. (а) Кому навіть люди вільні мусять коритися? (б) Чому стало тяжко людям коритися, а найбільш з усього де?

ЛЮДИ вільні, помимо їх вільности, коряться політичному урядові під який вони підлягають. Без огляду як вільними ми б себе не вважали, ми не можемо втікти від цього питання про підкорення. Задля політичних революцій, що взяли місце в недавніх століттях, проблема підчинення стала тяжкою.

² Від часу Американської Революції в 1775—1783 р. і Французької Революції в 1789 р. було багато інших революцій, й деякі із них мали вплив на переформування світу. Якщо б країни Християнства направду були християнські, так не було б революцій серед народів Християнства; однак жорстокі революції потрясли більше Християнством, ніж поганством. Наше двадцяте століття було свідком найбільш великого розміру революцій, повстань й переворотів урядів в історії людства, у поганському Китаю в 1911 й 1949 й в “християнській” Росії в 1917 р., що стали основою теперішними комуністичними велетнями. В зв’язку із такими жорстокими революційними змінами уряду, людей мучить питання підчинення — котрому урядові вони добровільно мали б коритися.

3. Які є питання в зв’язку з підчинюванням себе й хто мусить їх відповісти?

³ Без огляду на це, чи зміна людського правління й форми уряду прийшла способом мирним, поступовим розвитком, чи раптовою революцією, люди, яких це заторкує, мусять відповісти на питання, Чому їм коритися новому урядові? Чому не робити спротиву? Яка користь із цього, щоб коритися? Рівно ж праведно-думаючі люди, що моляться, щоб прийшло Боже Царство з благословенням для цілого людства, мусять стати віч-на-віч із такими питаннями й мусять відповісти їх по правді так, щоб це подобалося Богу.

4, 5. (а) Яка революція була за хлоп’ячих років Ісуса Христа, і як ми знаємо, чи це було від Бога чи ні? (б) Які були наслідки жидівської революції в 66 році й яка релігійна група не мала жодного зв’язку із цією революцією?

⁴ Дев’ятнадцять століть тому назад, поганська римська імперія мала під своєю контролею острови як і рівно ж і землі довкруги Середземного Моря й значну частину Європи. Їм були підкорені багато народів, включно з жидами в Палестині, й в наслідок цього римський уряд мав багато проблем. Велике число жидів з причини своєї релігії, хотіли вільности від римського імперіалізму. В 7-му році нашої ери, коли то Ісус Христос був ще хлоп’ятком у місті Назареті, в Галилейській провінції, повстала революція. Вона повстала в наслідок реєстрації або конскрипції римським губернатором Квірініусом й очолював її єврей, Юда Галилеєць.a

⁵ Чи це була спонука Бога — ця революція євреїв проти підвладности Римові? Ні; тому, так як це пізніше сказав учитель єврейського Закону Гамалиїл, що “цей чоловік загинув і всі, що слухали його, розпорошились”. (Діян. 5:34—37) Не зважаючи на цей приклад перестороги в їх власній історії, євреї, як нація зробили революцію в 66 році й спричинили собі страшну руїну й знищення. Їх столиця, святе місто Єрусалим було знищене разом із величною святинею Бога Єгови; земля юдейська була приведена до руїни римськими арміями, й 97,000 жидів, що збереглись від знищення, попали в неволю, що була для них тяжча ніж політичне підкорення римській імперії. (Луки 21:5—7, 20—24; 19:41—44) Ніхто із християн, навіть жиди навернені до християнства, не мали жодного зв’язку із революцією жидів проти їхнього підкорення римському імперіалізмові. Чому ні?

6. (а) Де і коли був заснований християнський собор? (б) В який спосіб це так скоро поширилось в країнах внутрі, як рівно ж і поза границями римської імперії?

⁶ В день свята П’ятидесятниці, року Господнього 33-го в Єрусалимі був заснований християнський собор. Члени цього першого собору були назначені самим Богом, тому, що Він вилив свойого духа святого й дав їм чудотворні сили. (Діян. 2:1—40) І так у цьому критичному році був заснований християнський собор серед жидівського світу, де ще догоряло вугля революції проти Риму і то помимо проти християнського заклику “ми не маємо царя крім Цезаря”. (Йоан 19:15, 16) Однак новосотворений собор захоронював правило поступовання, що його вказав їм їх провідник Ісус Христос: “Віддайте Цезареві — що Цезареве, а Богу — що Боже”. (Марк 12:17) Тисячі були свідками основання християнського собору там в Єрусалимі в 33-ому році. Було там багато побожних жидів із Партії, Медії, Еламу, Мезопотамії, Кападокії, Понтії, Азійської провінції, Фриґії, Памфилії, Єгипту, Лібії, Юдеї, Арабії, Крети, Риму, цебто із місцевостей у середині границь, як рівно ж із поза границь римської імперії. Три тисячі жидів із цих далеких країн прийняло Християнство й були охрещені цього дня П’ятидесятниці. (Діян. 2:5—11, 37—42) Після цього як вони повернули до місць свойого побуту, в цих країнах були основані християнські собори, включно із островом Крета на Середземному морю, що було під пануванням Риму.

7. Чому Павло оставив Тита на Креті й яку пораду, в листі до Тита, каже Павло, щоб він давав у зв’язку із відношенням до всякого роду людей?

⁷ Дещо пізніше, а це в 61 році, християнський апостол Павло й його молодий співтовариш місіонар Тит відвідали Крету. Коли Павло залишив цей острів, він залишив там Тита, щоб він доглядав за потребами християнського собору. В листі до Тита Павло писав: “Я для того залишив тебе на Креті, щоб ти впорядкував діла, що потребували поправи й понаставляв надзирателів по містах, як це тобі я звелів. . . Бо там є багато непокірних марнословців, підманьчиків ума, а особливо ці (жиди), що держаться (жидівського) обрізання”. (Тита 1:5—10) Щоб направити неправильне думання християн Крети й щоб допомогти їм вибрати правий шлях у їхніх відношеннях із всякого рода людьми, Павло писав Титові, щоб він дав належну пораду, промовляючи до собору: “Завжди ти нагадуй їм, щоб слухали й корилися урядам і начальству, і до всякого доброго діла були готові, щоб не зневажали нікого, щоб не були сварливі, а розсудливі, виказуючи повну лагідність усім людям. Колись і ми були нерозсудні, непокірні, зведені, служили різним пожадливостям та розкошам, жили в злобі та в заздрощах, огидними були, ненавидячи один одного”.— Тита 3:1—3.

8, 9. (а) Яке повстає тут питання із згаданими “урядами і начальством”? (б) Кого Павло розумів під “властями і начальством” й чому він почувався до обов’язку сказати християнам, щоб вони підчинялися їм?

⁸ Це одиноке місце в листі до Тита де Павло згадує “уряд і начальства”. А тому, що християни повинні були коритися їм, кого тоді Павло розумів під “урядами й начальством”? Чи це внутрі християнського собору? Чи це політичні уряди й начальства поза християнського собору й за часів Павла, під пануванням імператорського Риму? Кого то Тит мав на увазі, закликаючи собор Крети до послуху?

⁹ Очевидно він мав на увазі політичні уряди й начальства цього світу. Але Павло не давав інструкцій Титові, щоб він радився з урядом й начальством й щоб вони дали свою згоду щодо настановлення старших на службові місця по соборах Крети. Такі власті були володарі не для справ внутрі християнського собору, але уряди поза християнського собору їх справ на зовні, у світі. Ісус реалістично висловився в цій справі, що його послідовники є у світі, хоч самі не є частиною цього світу й що їх за це ненавидить світ. (Йоан 17:14—16; 15:19) Якщо б вони не хотіли мати жодного відношення із урядами й начальством цього світу, християни мусіли б тоді покинути землю. (1 Кор. 5:9, 10) Бог не позабирав християн із цього світу. Вони мусять співіснувати із ще існуючими урядами й начальством. Так Павло каже, щоб підчинятися.

10. Яке повстає питання в зв’язку із цією радою, щоб коритися, й від чого є це залежне?

¹⁰ А чи в дійсності не є це небезпечним для науки в соборі, моралі, почитання й активности, коли правдиві християни є підчинені політичним урядам й начальству цього світу, якого невидимим “володарем” й “богом” є Сатана Диявол. (Йоан 12:31; 14:30; 16:11; 2 Кор. 4:4) Це в дійсності залежить як далеко сягає це підчинення. Чи апостол Павло уважав, що християни повинні бути в повному підданні, де особа просто дістає накази з гори й стає тільки механічним знарядом, не даючи можливості християнській совісті рішати, що є добре, а що є зле, на основі Божого Писаного Слова? Чи це означає повне піддання волі одиниці, де християнин у всіх випадках дає безумовний послух наказам світських урядів й начальства?

11. Якого ще роду може бути підчинення й хто показує нам яке?

¹¹ Чи це є відносне піддання? “Відносне” ми уважаємо порівняльне піддання, що має певне співвідношення до інших речей. Це значить, що воно мусить брати під увагу інші важні речі. І мусить бути в повній рівновазі з іншими речами, яких не можна переочити. Воно не є абсолютне і незалежне від інших речей. Апостол Павло у свойому короткому листі до Тита показує як задалеко може сягати підчинення й чи воно повинно бути абсолютне чи відносне.

12. Як Павло це вияснює й який споріднений випадок він згадує насамперед?

¹² Як Павло це показав? Він сказав Титові, що є ще й інші речі, яким правдиві християни, які зробили посвяту й охрестились, повинні підчинятись. Не тільки політичним властям й начальству цього світа належиться підчинятись. Християни повинні розглянути й інші роди підчинення. Які? — скажете. Так, в першій мірі підчинення у супружжі. В листі до Тита 2:3—5 Павло дає цю пораду в справі відповідальности старших жінок у соборі: “Щоб старші жінки в своїм стані так само були, як належиться святим,— не осудливі, не віддані п’янству, навчали добра, щоб навчали жінок молодих любити своїх чоловіків, любити дітей, щоб були помірковані, чисті, господарні, добрі, покірні своїм чоловікам, щоб не зневажалося Слово Боже”. Чи жінки вповні повинні “підчинятися своїм чоловікам”, чи ні? Так розгляньмо цю справу.

ЖІНКИ

13. (а) На чому спочиває покора жінки й це без огляду на релігію чоловіка? (б) Якого роду мусить бути ця покора, й що мусить вона захороняти від зневаги?

¹³ Ми мусимо мати на увазі, що апостол Павло не казав, що це робить різницю, чи чоловік є християнин, жид чи поганин. В кождому випадку підкорення жінки чоловікові спочиває на принципі Біблії, що його Павло сам зясовує: “Хочу ж я, щоб ви знали, що всякому чоловікові голова — Христос, а жінці голова — чоловік, голова ж Христові — Бог . . . не сотворений бо чоловік ради жінки, але жінка ради чоловіка. Тому жінка повинна мати на голові знак влади над нею ради анголів”. (1 Кор. 11:3, 9, 10) Однак за словами Павла підчинення, котрому б це не було чоловікові, не може бути тотальне, не маючи на увазі ще вищого підчинення. Бо як інакше міг би Павло казати, щоб молоді жінки, котрі коряться науці й прикладові старших жінок, повинні бути в підчиненню своїм головам подружжя, “щоб про слово Бога не говорили зневажливо” люди поза собором?

14. Без огляду на головство її чоловіка, що дійсна християнська жінка мусить брати під увагу в зв’язку із її покорою?

¹⁴ Так в наслідок цього, у випадку підчинення християнської жінки в супружжі, насамперед мусить братися під увагу “Слово Боже”. Вона зробила цілковиту посвяту Богові Єгові, й охрестилася як символ її посвяти, так само як це зробив Ісус. Її чоловік, чи то християнин, єврей чи поганин є несовершений і упавший від уродження. Коли б він казав чи вимагав, щоб вона робила це, що противиться Божому Слові, так вона не могла б це робити із чистою совістю, й рівночасно виповняти свою посвяту Богові, так як Христос виповняв свою посвяту. Ми мусимо признати, що її супружній подруг є видимим головою для неї у родинному колі, однак Христос є вищий кожного чоловіка й кожного мужа й Христос є головою й християнському мужеві, й крім цього факту, Бог є головою Христові. Посвячена Богу жінка не може уважати третє із ряду головство свого чоловіка як остаточне й абсолютне. Вона мусить уважати головство Бога як найвище, котрому вона зробила посвяту через її вищу голову, її Спасителя Ісуса Христа.

15. Якого роду мусить бути її покора для її чоловіка, й що ніхто не може сказати про Слово Боже?

¹⁵ Якщо б у невільничому послусі свойому земному чоловікові вона переступила Слово Боже, так тоді вона зневажила б Слово Боже, помимо цього, що люди поза християнським собором одобрювали б її поступовання. Це був би гріх. І так із цього видно, що підчинення християнської жінки її мужеві є відносне підчинення. Воно мусить виконуватися у співвідношенні до Слова Божого. Слово Боже навчає її, щоб вона підчинялася свойому чоловікові. Так ніхто поза собором не може по правді сказати, що Слово Боже не навчає, щоб жінка була підчинена свойому чоловікові, любила його й показала йому свою любов будучи підчинена йому.

16. Як вона може бути причиною цього, що про Слово Боже могли б говорити зневажливо, й коли б це було?

¹⁶ А що, як християнська жінка, що проповідує другим Слово Боже, не підчиняється свойому чоловікові, а противно, непослушна йому й свариться в справах домашніх речей, котрі не заторкують християнського сумління? Тоді вона піддає думку людям на зовні, що Слово Боже, це, що вона проповідує, навчає її, щоб вона була непослушна, непокірна й змагалась за головування в домі. Цим вона спричиняється до того, щоб люди на зовні “говорили зневажливо” про Слово Боже, й вони не хотять слухати його, чи то як вона проповідує чи інші члени собору до якого вона належить. Коли вона кориться свойому чоловікові у належних речах, що є в гармонії із Божим Словом, тоді це в дійсності є захороною для Слова Божого від зневажливих розмов зі сторони несвідомих людей, котрі осуджують Слово Боже після цього як християнська жінка поступає.

17. Як то вона могла б рекомендувати Слово Боже другим?

¹⁷ Християнська жінка способом своєї підпорядкованости своєму супружному власникові, буде рекомендувати Слово Боже людям на зовні й зискувати прихильність, щоб вони слухали його. Слово Боже є головною річчю в її супружному житті; й так Павло доказує, що її підчинення свойому чоловікові є тільки відносне, а не цілковите.

РАБИ

18, 19. (а) Про яку іншу підрядну класу говорить тоді Павло, й які питання виринають у зв’язку із їхньою посвятою? (б) Чому стало це конечним для апостолів написати як члени цієї класи повинні поводитися як християни?

¹⁸ В свойому листі до Тита апостол Павло говорить про знова інший рід підчинення, що за його часів не можна було це знехтувати. В римській імперії було багато рабів, не тільки негрів, але й білих рабів. Це були особи попавші в полон в часі війни або ці, що не могли сплатити довгу, в який вони затягнулися. Так численні були раби в той час, що римський горожанин міг мати й навіть чотири тисячі рабів у свойому заведенні. Багато із поміж них почули проповідування доброї новини про Боже Царство вільности й прийняли Християнство. Помимо цього, що вони були рабами багатих й могутніх людей, вони вірили в жертву викупу Ісуса Христа й посвятили себе Богові Єгові. Чи Бог відкинув їхню посвяту й сказав, що вони не можуть зробити цієї посвяти, тому, що вони не мають вільности щоб це вчинити? Чи Бог зказав, що вони підчинені рабовласникові й є в його посіданні й тому не можуть віддати себе в повні Богові й взяти на себе обов’язок посвяти до Нього?

¹⁹ Ні! Бог не відкинув їхнього посвячення, що вони зробили через Христа. Якщо б Бог був це відкинув, тоді християнський собор не прийняв би рабів у свої ряди. Бог прийняв їхню посвяту й прийняв їх у собор його святих людей. Тому то апостоли Ісуса Христа визнали цих посвячених рабів як членів собору й написали про це, як вони мають поводитися будучи християнами.

20, 21. (а) Як посвята раба вплинула на його відношення до свойого пана? (б) На що вказує писання Павла про питання рабів, відносно його покори римському урядові?

²⁰ Ну, тоді, коли Бог прийняв їхню посвяту й зробив цих рабів членами Його собору, чи це звільнило їх від їхніх земних власників? Ні, зовсім ні. Вони лишилися земними рабами, хоч і тепер вони осягнули духову свободу, якою непосвячені, не-християнські раби не могли втішатися. “Кожний у Господі, що був покликаний будучи в стані невільника є вільний чоловік у Господа”, каже Павло, розуміючи це в духовий спосіб, а не заохочуючи раба до утечі.

²¹ Тому то Павло сказав: “Нехай кожен лишається в стані такому, в якому, покликаний був. Чи покликаний ти був рабом? Не турбуйся про це. Але коли й можеш стати вільним, то використай краще це. . . . так само покликаний і визволенець — він невільник Христа. Ви дорого куплені, [жертвою Христа] — то ж не ставайте невільниками людей! Браття, кожен із вас, в якому стані покликаний був, хай у тім перед Богом лишається”! (1 Кор. 7:20—24) Павло не був реформатором римської імперії й Бог не вповноважив його ним бути. Й чому мав би він бути, коли Бог і він знали, що безбожна римська імперія мала бути знищена в певний час? Рабство, що так широко було розповсюднене, було заведене самим імперіалістичним урядом. Павло підчинився існуючому урядові Риму в цій справі рабства. Він не казав рабам утікати від панів. Він не був за революцією рабів, як та під проводом Спартакуса в 73 р. перед Хр.

22, 23. (а) Як посвята впливає на особу, що була рабом? (б) В користь чого Павло дав інформації відносно рабів, й як Тита мав повчати рабів поступати, після слів Павла?

²² Яке тепер було відношення раба до його земного пана, після цього як раб став посвяченим й охрещеним християнином? У відношенні до його тіла він дальше був рабом, підвладний свому панові чи рабовласникові. Замість бути рабом, що утікає від свойого пана, як в повісті “Uncle Tom’s Cabin” (Хата вуйка Томи) 1851-1852 року, він повинен був бути ще кращим слугою, із — за його Християнства. Апостол Павло поінформував молодого надзирателя Тита, що він мав сказати рабам там у Креті відносно їхнього там поступовання після цього, як вони стали християнами. Пишучи Титові, Павло сильно заохочує поступати так, щоб охоронити християнську організацію від неналежної догани, погорджування й образи від цього світу. По-перше, Павло сказав християнським жінкам як поступати в дома й вказав християнським чоловікам як поступати, виказуючи “взбудовуючу розмову, котрої не можна осудити, щоб противник став засоромлений, не маючи нічого лихого сказати про нас”. Дальше Павло говорив про рабів й писав:

²³ “Невільники щоб корилися своїм панам, щоб догоджали їм, не перечили, не крали, але виявляли добру вірність, щоб у всьому вони прикрашали науку Спасителя нашого, Бога. Бо з’явилася незаслужена ласка Божа на спасення усім людям [включно з рабами], і навчає нас, щоб ми, відцуравшись безбожности та світських пожадливостей, жили помірковано та справедливо й побожно в теперішньому віці”.— Тита 2:6—12.

24, 25. (а) Якої різниці не робив Павло в зв’язку із рабовласниками? (б) Чи рабовласники могли бути членами собору, й на що вказує випадок Филимона?

²⁴ Як це сьогодні можливо для правдивих рабів в Азії, Африці й деінде? Як раби, ставши посвяченими, охрещеними християнами, можуть “бути підчиненими своїм власникам у всьому й задоволити їх”, й в той сам час бути християнами? Знова, зверніть увагу, що Павло не каже чи рабовласник є поганин, римлянин, жид чи християнин, або, що християнський раб може бути підчинений тільки християнському рабовласникові й його задоволити.

²⁵ Це правда, тоді в той час були навіть християни рабовласники в соборі. Павло не пробував стати прототипом російського Царя Александра II, що в 1861 році дав волю 23,000,000 російським кріпакам; ані Абрагама Лінкольна, що в 1863 р. видав Еманципаційну Прокламацію, зносячи рабство в цих частинах Полудневих Штатах, що не були під окупацію армій Федеральної Юнії. Павло не проголосив, що всі раби є вільні й що християнські рабовласники не можуть мати рабів й цим самим, помимо їхньої волі, вони були позбавлені рабів. Він не проголосив, що християнські рабовласники, котрі не дадуть вільности своїм, віруючим чи не віруючим, рабам будуть виключені із християнського собору. Ні; Павло навіть написав листа, що є збережений в Біблії, спрямований до християнського рабовласника Филимона. Замість, щоб виключити його із собору, місцевий собор християн мали зібрання в домі Филимона.— Филим. 1, 2.

26. В гармонії із інформаціями Павла відносно рабів, що він зробив з Онесимом, і що зробив Онесим?

²⁶ Уряд Риму дозволив Филимонові мати рабів і Павло підчинявся розпорядкові цього поганського уряду й не зніс рабства в домі Филимона. В гармонії із інструкціями для Тита відносно рабів, цебто, щоб вони підчинялися своїм панам у всьому, Павло віддіслав раба, котрий утік, назад до Филимона й котрий приніс Павлового листа до Филимона. Павло не проголосив цього втікаючого раба Онесима вільним тому, що він послухав проповідування Павла й став християнином. Павло віддіслав Онесима назад у невільництво. Так тепер Онесим, тому, що став християнином повернув у невільництво, щоб в усьому коритися християнинові Филимонові, “виказуючи в повні добру вірність”. В дорозі назад, Онесим не змінив своєї думки, не знищив листа, не зник у світі й не продовжував дальше як утікач. Хоч і чекало його невільництво, він приніс листа Филимонові. Завдяки цьому ми маємо цей лист сьогодні у Біблії.— Филим. 10—17.

27. (а) Що вислів “в усьому” в собі включає, що християнський слуга має коритися свойому власникові? (б) Отже, якого роду рабів християнство із них зробило?

²⁷ Як можуть раби, що стали християнами, бути у всьому підчинені своїм власникам, а спеціально коли їх власники не є християни або є іншої релігії? Чи вислів “в усьому” означає, що людина є підчинена в повні, абсолютно, не звертаючи увагу на волю Божу й його Слово? Тяжко повірити, що це так! “В усьому” є ограничене до поля й сфери де людський рабовласник має повне право вимагати служби в свойого раба. Він не мав права змінити релігію раба, бо це спочивало на власній совісти раба і це була особиста справа між рабом і його Богом. Павло дальше показує, що цей вислів “в усьому” в собі включає, бо додає, щоб “догоджали їм, не перечили, не крали, але виявляли всяку добру вірність для них”. Замість робити рабів гіршими, Християнство зробило їх кращими рабами, що мають приємність у цьому, щоб задоволити своїх власників, виконуючи добре їм назначену працю, рабів, що не перечуть своїм власникам, рабів, що не обкрадають своїх власників, рабів, що є вірні й не зраджують матеріальних інтересів своїх власників.

28, 29. (а) Що раб не є зобов’язаний робити, помимо того, що він є підчинении власникові? (б) Це є доказом, що якого роду є їх підчинення, і як для кого повинні вони завжди служити, і з яким мотивом?

²⁸ Бути підчиненим не значить, що раб-християнин є зобов’язаний красти в інших, якщо його пан-нехристиянин вимагає цього від нього. І якщо він не крав би для свойого земного пана, він рівно ж не ламав би й інших законів Бога. “Нехай злодій більше не краде” каже апостол Павло, “але нехай краще працює тяжко, прикладаючи своїх рук до доброї праці, щоб він мав що сам роздати другим, що є в біді”. (Ефес. 4:28) Це доказує, що підчинення раба людському рабовласникові є відносне, порівняльне, ограничене підчинення, залежне від совісти християнина. Задоволення рабовласника не включає ломання Божого закону. У листі до Колосян 3:22—24 Павло ось що сказав до рабів:

²⁹ “Слуги,— слухайтеся в усьому ваших тілесних панів, і не працюйте тільки про людське око, немов підлабузники, але в простоті серця боячися Єгови. І все, що тільки чините ви, робіть від душі, немов Єгові, а не людям [вашим панам]. Знайте, що від Єгови приймете ви нагороду насліддя, бо служите ви Господеві Христові”.

30. Після інформацій Павла, чому послух “в усьому” рабовласникові не включає переступу Божого закону?

³⁰ Послух рабовласникові “в усьому” не означає послух до тої міри, щоб бути непослушним Богові Єгові, й переступати його закони. Цей послух в усьому, що раби повинні виконувати, повинні бути в “страсі перед Єговою”, каже апостол. Це значить, в страсі, щоб не прогнівати Єгову. Щоб рабам не було сказано робити, вони повинні це робити, не дорікаючи, наче б вони це не робили для людини, їх пана, але “повно-душно”, так, як би це вони робили для Єгови, знаючи що Єгова винагородить їх, хоч навіть їх рабовласник не дав би їм винагороди й використав їх як рабів.

31. Будучи рабом, як страх й бажання вподобатися мали б вплив на поступовання раба?

³¹ Бо страх Єгови не позволив би на те, щоб раби на приказ пана, вбивали других. Якщо їх пан приказав їм красти добро другого, чи брехати й свідчити ложно перед суддею, чи силою забрати жінку другому, вони не могли б це робити повно-душно, так як би вони це робили для їхнього Бога, тому що Єгова забороняє своїм християнським свідкам робити такі злочини. Якщо християнські раби хотіли б вподобатись людям, вони підчинялись би й робили б усе, що пани наказували б їм, навіть те що є зле, не християнське й проти Слова Божого. Але є речі й то багато речей, котрим вони не можуть підкоритися незвершеному упавшому чоловічому панові, тому що раби-християни є вподобники Божі й вони що найбільше є в страсі перед Богом Єговою. В дійсності, вони є раби Пану, Христу, який відкупив їх своєю жертвою.

32. Які подібні інструкції відносно рабів дає Павло в Ефесян 6:5—9, й яку заохоту до доброї служби це дає?

³² В Ефесян 6:5—9 апостол Павло дає подібні інструкції відносно рабів-християн, членів собору. Замість, щоб вони були зло-темпераментні, злодумні раби, він каже, щоб вони “були слуги із зичливістю, немов Господеві, а не людям; знайте, що кожен, коли зробить що добре, те саме одержить від Господа, чи то невільник, чи то вільний”. Вони завжди мають на увазі, що вони мають Пана, котрий є вищий як земний пан, Пан, що є на небі. Цей Пан є безсторонний до земних рабовласників, як рівно ж до рабів, припускаючи, що раби є в послусі небесному Панові, коли бо вірність християнству є конечною, а ніж рабська повинність людині.

33, 34. (а) Чому християнські раби не робили б цих речей для своїх панів, що вони робили в минулому, а чи шкодитиме це інтересам панів? (б) Яке є їх бажання, щоб бути рабами яких поведінка є краща й який це має вплив на їх підчинення?

³³ В кожному випадку, апостол Павло подає ясно, що підкорення раба-християнина його земним власникам або панам є відносне. Речі, які раби робили перед тим з цілковитим послухом для їх земних панів, не робитимуть більше з причини християнської совісти. Помимо цього, вони будуть кращі слуги й більше корисні свойому панові під оглядом лояльности. Будучи вірними християнським принципам, помимо бажань їх власників, вони не пошкодять їхнім панам, ані їх інтересам, але допровадять до того, що їх пани будуть поважати їхню вишколену й витреновану християнську совість. А тому, що ставши кращими рабами задля прийняття Християнства, вони не осоромлять й не знечестять науки, яку Господь навчив своїх посвячених свідків.

³⁴ Будучи рабами, що їх поведінка є краща, вони бажають, щоб “вони могли славити науку нашого Спасителя, Бога у всім”. Якщо їхнє бажання й зусилля є славити науку Божу, після котрої вони у всьому поступають, вони не можуть коритися земним панам до тієї міри, щоб чинити зло. Роблячи зло, вони б не були живою славою Божій науці; вони натомість перекручували б й осоромлювали б Його науку.

ПОКОРА УРЯДАМ І НАЧАЛЬСТВУ

35. (а) Що наведені приклади про жінок і рабів доказують про це, якого роду повинно бути підчинення себе урядам і начальству? (б) Помимо їх недосконалости, який обов’язок має начальство?

³⁵ Щойно після цього, як Павло написав в який спосіб християнські жінки повинні коритися своїм чоловікам, а християнські раби своїм земним власникам, він сказав членам собору, щоб вони “корилися й були покірні урядам і начальству”. (Тита 3:1) Відповідно до цього, що Павло сказав про попередні випадки підчинення чоловікам й рабовласникам, ми маємо стандарт міри, щоб ним міряти, як далеко сягає підчинення урядам й начальству у випадку посвячених і охрещених християн, якими є Свідки Єгови. Повище згадане підчинення мужам і рабовласникам, котрі є лише недосконалі люди, мало бути не цілковите, тотальне, але тільки відносне. Рівно ж й підчинення урядам й начальству мусить бути відносне, бо вони також є сотворені із людей народжених у грісі й тим засуджені на смерть. Одначе, людські “уряди й начальства” мають відповідальність супроти своїх людей. Одна із головних відповідальностей є задержувати гарний порядок й охороняти людей в належний спосіб. Уряди мають досить клопоту, в загальному, з не-християнськими людьми, без цього, щоб ще й посвячені, охрещені християни збільшували їх клопоти, пристаючи до людей світу, котрі переступають закони.

36. Коли ходить о похвалу, чому це є добра річ повинуватися урядам і начальству?

³⁶ Для християн, що в дійсності є “святі” Бога, є добре бути в покорі “урядам і начальству”. Замість спричиняти поганих відношень між людьми, що занимають позиції в політичних урядах цього світу, християни повинні отримати щонайменше належну їм похвалу за це, що вони додержуються порядку й респектують закони, котрі є для публічного добра й вдержання порядку в спільноті. Християни, задля їх повної посвяти Богові й наслідування Ісуса Христа, є доволі критиковані й фальшиво обвинувачувані за цю ідею і без цього, щоб вони злочинили й тим виставляли себе на заслужений критицизм і обвинувачення. Християни повинні показати, що страх перед Богом робить людину кращу. Тому то Павло радить, щоб вони “до всякого доброго діла були готові”.

37. В який спосіб це гармонізується із фактом, що Христос помер й викупив нас для певної цілі, й який це має вплив на наше підчинення?

³⁷ Це є в повній гармонії із фактом, що Павло щойно згадав, що наш Спаситель Ісус Христос “дав себе за нас, щоб нас визволити від всякого беззаконства та очистити людей собі вибраних, ревних у добрих ділах”. (Тита 2:13, 14) Так в який же спосіб наша ревність у добрих ділах могла би бути небезпечною яким би це не було урядам і начальствам цього світу, навіть помимо цього, що наша покора для них є тільки відносна? А рівночасно, будучи людьми, що Христос визволив їх від всякого беззаконства, і будучи “ревними у добрих ділах” не дозволяє нам християнам віддавати більш ніж відносну покору урядам і начальствам. Чому? Тому, що людські уряди роблять вимоги, навіть видають закони, що противорічать найвищому законові Бога.

38. Чого наш послух Богу не дозволить нам робити відносно уряду і начальства, й в чому це не дозволить нам брати участь із урядами і начальством?

³⁸ Наша совісна повинність законові Бога може бути причиною встиду людським урядам і начальству. Це може вказати на їх помилки й їх протидіяння законам Бога. Однак це ніколи, не поштовхне нас до участи у підривних рухах, змовах й жорстоких революціях проти цих існуючих урядів і начальств. Коли ми віддаємо Богові — те, що Боже, то це не значить, що ми не віддаємо Цезареві — те, що Цезареве. (Матт. 22:21) Це не значить, що ми переступаємо апостольську пораду, щоб ми “корилися урядам і начальству”. По простому це значить, що ми, як совісні християни, не будемо співучаснюватися із недосконалими людськими урядами і начальством, тоді, як вони воюють проти Бога. Наша постава мусить бути така сама як була і апостолів, коли то вони перед релігійним судом в Єрусалимі заявили: “Наша повинність — це коритись Богу, а не людям”.— Діян. 5:29.

39. Помимо всього, після яких інструкцій ми будемо поступати й що матимемо на увазі?

³⁹ В кожному випадку ми будемо поступати після інформацій Павла відносно підчинення чоловікам, рабовласникам й світовим, політичним урядам і начальствам, як рівно ж і в інших життєвих справах. Це робитимемо, “щоб ті, що ввірували в Бога продовжували пильнування добрих діл. Це діло добре й корисне для людей”.— Тита 3:8.

[Примітки]