Совість і підкорення властям
1. Коли людина дістає найбільшу користь, як наслідок підкорення властям й хто це є той, що дістає цю найбільшу користь?
НАЙБІЛЬША користь, як наслідок нашого підкорення “існуючим властям”, приходить тоді, коли ми маємо правильний мотив для нашого підкорення. Мотив страху не завжди здержує людей від діяння зла чи від опозиції “вищим властям”. У всіх країнах й серед народів, особи, котрі мають найкращий мотив для їхнього підкорення, це люди, що не є частиною Християнства, але ті, що є правдивими християнами, посвяченими Богу Єгові й котрі йдуть слідами його Сина Ісуса Христа. Посвятивши себе, щоб чинити волю Бога, вони не занимають становище проти розпорядку Бога в зв’язку із “вищими властями”. Як мешканці країни, вони придержуються доброго порядку, не тільки, щоб оминути гнів, що міг би прийти від вищих властей, але також поступати після їхньої християнської совісти, світлом якої є Слово Боже.
2. Яка є подана причина в Римлян 13:5, що примушує нас до підкорення, й що виминають ці, котрі коряться задля цієї причини?
2 В Римлян 13:5 апостол Павло звертає увагу на цей найкращий мотив, кажучи: “Тому треба коритися не тільки задля гніву цього, але й ради вашої совісти”. Гнів проти діяння зла приходить прямо від земних “властей”. Так як власті є Божий слуга в правильному напрямку, так само ці власті є Божий гнів у непрямий спосіб. Людина, яка нехтує або противиться “вищим властям” на землі бере місце проти Божого впорядковання і тому заслуговує на Божий гнів. Ніхто не любить кари; одначе коли християни оминають кару задля совісти своєї, вони оминають не тільки турботи на зовні, але також внутрі, як наслідок винної совісти.
3. Що вказує на це, що християнське підкорення не є безсовісне, і яке терпіння вони обминають в цей спосіб?
3 Для правдивих християн страх не є головним мотивом, що робить їх закон-зберігаючими людьми, але це є їхнє сумління. Так що підкорення вищим властям, у їхньому випадку, не є безсовісне. Це не є тільки патріотизм. Тому, що їхня совість є керована Словом Божим, Святою Біблією, вона не дозволяє їм коритися властям у всякому випадку, як наприклад у цьому випадку, де недосконалі власті уважають певну річ за добре, а вона є проти закону Божого, даний нам через Христа. Це може бути причиною до несправедливого покарання зі сторони властей, і так ми бачимо, що у випадку християн, совість є зобов’язуючим мотивом, й вона примушує їх слухатися Бога, крім цього, що це приносить незаслужене терпіння для них. Якщо б вони не посідали совісти керованої світлом Слова Божого, вони могли б оминути це терпіння в користь особистої вигоди. Однак, коли вони задля совісті переносять терпіння на зовні, із рук вищих властей, вони остаються вільні від внутрішнього терпіння; їх совість не дорікає їм.
4, 5. (а) Задля якої причини християни є кращими горожанами? (б) Як апостол Петро вказує на це й яка подвійна сила впливає на це, щоб християни чинили добро?
4 Християнська совість здержує нас від чинення зла, а примушує нас робити добро, так як на це вказує Слово Боже. Ми не хочемо, щоб наша совість дорікала нам за наше чинення цього, що є зле в очах Бога. Із цієї то причини християни посідають вгамовуючу силу, щоб не чинити зла, силу, що її світські люди не мають. З цієї то причини, мотив християн є, щоб бути кращими громадянами, хоч вони й не беруть участи в політиці.
5 Совість християнина завжди нагадує йому, що він не є частиною цього старого світу й тому це не є в його інтересі вмішуватися в політику чи старатися керувати земними урядами або бути частиною “вищих властей”. (Йоан 17:14—16) Апостол Петро в свойому першому листі до християн говорить про підкорення й закликає до совісти багато разів. Він вказує, що совість повинна бути цією силою, яка б здержувала християнина від чинення зла або вмішування в діла, які до нього не відносяться. (1 Пет. 2:19; 3:16, 21) І так подвійна сила, а саме, християнська совість й страх від гніву впливає на християн, вдержуючи їх на шляху чинення добра в гармонії із законами держави, цими що є добрі, законами, що виказують праведність, тому що це сумління дещо залишилось у світських людях, яке вони дістали в спадщину від Богом сотвореного, першого чоловіка, Адама.
6. Чого доказом є повищі випадки відносно підкорення християнина “вищим властям”?
6 Й доказом чого є це все? Це є доказом цього, що коли Павло сказав християнам коритися “вищим властям”, він не мав на увазі, що християни мусять здатися своєї совісти чи приспати її. Він не уважав, що вони не мають звертати увагу на свою совість, коли приходить до конфлікту між законами властей і Словом Божим. Закони Бога є правильні й християни не мають причини турбуватися про свою совість, коли вони виконують всі закони Бога. Наше сумління не турбує нас, якщо ми придержуємо закони Бога й робимо його працю. Швидше, вони похвалюють нас й дають нам спокій серця. Це тільки як ми стаємо віч-на-віч із підкоренням властям поза Божою організацією, тоді приходить питання совісти й ми мусимо держати нашу совість на осторозі, щоб не загнівити Бога й не зломати його законів.
ВІДДАВАННЯ “ВИЩИМ ВЛАСТЯМ” ТОГО, ЩО ЇМ НАЛЕЖИТЬСЯ
7. На що вказує цей факт про податки, що згадані в Римлян 13:6, відносно “вищих властей”?
7 “Тому то й ви платите податки; бо вони слуги Божі, що стало служать для тієї цілі”. (Рим. 13:6) Так наша плата податків повинна бути совісна. Якщо б Павло не говорив би про “вищі власті” поза християнським собором, він би не згадував справи податків. Чому ні? Тому, що надзирателі собору та їхні службові помічники не накладають податків на членів із цілю, щоб вдержувати надзирателів і їхніх помічників. Ані управляюче тіло світового собору не збирає податків, ані Товариство Вартової Башти Біблії і Брошур цього не робить. Пожертви, які члени собору дають, вони роблять це добровільно й після їх змоги. Це не є податки, як податки на зовні, несплата яких потягає за собою кару “вищих властей”.
8. Чи Римлян 13:6 є тільки втручена думка, і яку причину там подано відносно оподаткування?
8 Ані Нового Світу Переклад Святих Писань, ані інші переклади Біблії, старинні й новочасні не кладуть в дужки слідуючі слова, “Тому то й ви платите податки”, що могло б вказувати, що ці слова є вкинені як побічна думка. Фактично, ці слова ведуть прямо до решти речення, вказуючи чому треба платити податки. Ми платимо податки, щоб вдержати цих народніх служителів, що посідають власть чинити добро, дають похвалу тим, що роблять добро й карають тих, що чинять зло.
9. Як в Маттея 22:21 вказано, що християни із чистою совістю можуть платити податки, й в зв’язку із цим, яка відповідальність не спочиває на них?
9 Люди Єгови не відказуються й не ухиляються від давання податку. Вони совісно платять податки. Ісус сказав їм, щоб вони це робили, як це записано в Маттея 22:21, хоч єврейські фарисеї уважали, що вони не могли б із чистою совістю платити податок поганському цезареві. Однак це є в гармонії із законом Єгови, щоб давати плату народнім слугам або служителям за добре виконану обслугу. Податки йдуть на вдержання наших народніх служителів, осіб, що дають обслугу, якої не дає християнський собор. А де і як ці “народні слуги” розтрачують ці народні гроші, це не є відповідальністю християнського платителя податків; це є відповідальність народнього слуги. Це не повинно турбувати нашу совість. Бог не уповноважує послідовників Христа брати участь в політичних урядах, так як Він не уповноважив свойого Сина Ісуса Христа, щоб він це робив. Отже, ми християни мусимо платити податки у цьому світі, так як і всі інші, замість того, щоб управляти земними урядами.
10, 11. (а) Коли одиниці поступають як “державні службовці Бога”, а коли ні? (б) Незважаючи на зловживання влади, як “державні службовці” надальше дають свою обслугу?
10 В цей спосіб світські люди звільняють неполітичних християн від провадження уряду, що в багатьох випадках виходить на користь християнам. І так у відносному сенсі, ці урядовці — це “народні слуги Бога”, які служать цілям, що є на користь людям Бога, в той час як ці християни шукають перш Божого Царства й спеціалізуються в проповідуванні цього Царства. Певно, коли ці “народні слуги” не служать, а утискають людей; коли вони є самопрославлюючі диктатори, й коли вони переслідують християнських Свідків Єгови, тоді в таких випадках, вони перестають бути народніми служителями Бога. Але це не значить у всіх відношень!
11 Чому ні? Тому що вони й надальше дають інші обслуги з яких користуються ці переслідувані християни, такі як поштова контора, пожежний відділ, водопроводи, школи, публічний транспорт, направа доріг і шляхів та інше. В інакшому випадку переслідувані Свідки не могли б існувати або й зовсім жити під диктаторськими чи тоталітарними урядами. Диктатори пропадають, а християнські Свідки Єгови живуть!
12. До чого служить дозвіл Бога на існування утискателів в зв’язку з Його посвяченими людьми, і з яким вислідом?
12 Бог дозволяє таким диктаторам й тоталітарним утискателям, щоб вони існували, щоб випробувати вірність посвячених йому людей; і це є також проба їхнього мирного підкорення світським “вищим властям”. Така вірна витривалість переслідуваних Свідків допомагає світським людям бачити покірність Свідків й кінець-кінцем і їхню невинність. Фальшиві обвинувачі Свідків, які спричинили переслідування, є засоромлені як злісні брехуни.
13. В зв’язку із “вищими властями”, який є наслідок цього, що Свідки Єгови не беруть участи в політиці?
13 Тому, що Свідки Єгови не беруть участи в політиці й не стараються про політичний уряд, вони мусять залишити світським людям, щоб вони провадили земні уряди. Це є воля Бога, щоб ми користались із цих вищих властей для нашого добра й для поширення християнської служби проповідування.
14, 15. (а) З чого ми користуємось для добра нашого християнського служіння, і чи це поступовання є це саме, що пише Ісая 31:1—3? (б) Чому б інакше ми не були б зобов’язані до ніякої плати Цезареві?
14 Тому то ми користаємо із охорони поліції, яку ці власті дають, із їхніх бібліотек, системи транспорту, їх перевозових засобів, їхньої поштової контори, їхніх шкіл. Ми користуємося консулом і посольством в зв’язку із нашими іноземними Галузями й місійними зв’язками. Ми маємо право звертатися до Державного Відділу й просити їх, щоб вони заступились за нами в чужих країнах, де нашу власність або наших представників зловживають. Ми користуємось із суду й інших публічних урядників у справах подружжя й розводу та інших випадках. Це не є те саме, що звертатися “до Єгипту за допомогою” в справі коней і воєнних колесниць, цебто в військових цілях.— Іса. 31:1—3.
15 Якщо б людські власті цього світа не були “Божий слуга для твойого добра”, то ми не були б зобов’язані платити податки Цезареві. Коли Ісус сказав платити податки, він визначно сказав, що Цезар не є Бог, але що Цезар є підкорений Богу, й тому то Бог обмежив плату Цезареві, залежно від того, що Цезареві належиться. (Марк 12:17) Так довго як Бог дозволяє їм існувати, Цезар і його начальство “стало служать для цієї цілі”, щоб вони робили ті речі, які християни не є уповноважені робити.
ПЛАТА ТОГО, ЩО НАЛЕЖИТЬСЯ
16. В Римлян 13:7 сказано, щоб віддати “всім” те, що їм належиться, кого під словом “всім” тут розуміється й що це означало б, коли б цього не робилося?
16 Як признання за публічну обслугу, що власті дають людям Бога, апостол Павло продовжує: “То ж віддайте належне всім [речі, що їм належаться]: кому податок — податок; кому данина — данину; кому страх — страх; кому честь — честь”. (Рим. 13:7) Коли Павло каже, щоб віддати “всім”, що їм належиться, він уважає тільки тих, що є “публічні слуги Бога”. Це вони, що вимагають податку, данини, страху й поваги. Християни не мають права не віддати їм цього, що їм належиться. Не дати їм того, що їм належиться — це нечесно, злодійкувато. Злодії не унаслідять Божого Царства й його благословенств.
17. Чому вимагання податків від християн не є несправедливо й якої революції не було б якщо б слова Римлян 13:1—7 були додержувані?
17 Публічний слуга не є несправедливий, коли він вимагає податку. Він цього потребує, щоб міг продовжувати свою роботу й давати свою обслугу. Якщо він накладає за великі податки, тоді він є несправедливий, але це є його відповідальність, що він робить із цією зайвиною грошей. Податок муситься платити, навіть якщо “оподатковування є без представництва”. Це було одно із проблем Американської Революції в 1775—1783. В зв’язку із цим, що апостол Павло тут говорить, Американська Революція не була християнською подією. Тринадцять Британських колоній в Америці заявляли в той час, що вони є християнами, а їх король був монарх Юрій III, який був голова Церкви Англії. Якщо б ці тринадцять Британських колоній були поступали як християни, після тринадцятого розділу листа до Римлян й були в підкорені “вищим властям” й лояльно сплачували свої податки та інші належності, так тоді не було б Американської Революції.
18. З часом, яка можливість була б відкрилась для тринадцятьох колоній і це без якої релігійної конечности?
18 Безперечно, що тоді не було б Сполучених Штатів Америки сьогодні. Одначе колонії були б дістали стан Федерації штатів в Британській Федерації Народів, так як це дістала Домініон Канади, і це без проливу крови. Тоді це не взивало б колоній до повстання проти того, котрого багато із колоністів признавали за голову Церкви Англії, Юрія III. Це було б також непотрібно для тих, що збунтувались проти політичної влади Юрія, засновувати незалежну Епископальну Церкву в Америці в 1789 р. Протестантську Епископальну Церкву.
19. На цій самій основі, що було б правдивим в зв’язку із сьогочасною Росією, й так то, як Християнство доказало, що воно не має сили божественности?
19 В подібний спосіб, якщо б російський нарід, котрий уважав Царя Миколу II патроном Російської Православної Церкви, був поступав так як повинні поступати християни й корився апостольський інструкцій в Римлян, розділ 13, тоді не було б Російської Революції в 1917 році. Тоді не було б комуністичної загрози зі сторони Союзу Радянських Соціалістичних Республік. Священики й проповідники Християнства завжди навчали, що “вищі власті” в Римлян 13:1 (Дя; УВ) це політичні власті цього світу. Однак в багатьох країнах Християнства були жорстокі політичні революції з великим проливом крови. В цьому випадку Християнство доказало, що воно має тільки “форму побожности, але сили її відцуралися”. (2 Тим. 3:5, УВ) В усьому цьому духовенство так званого Християнства не є без вини.
ДАНИНА, СТРАХ, ПОШАНА
20. (а) Що Павло має на увазі під сплатою данини? (б) В який спосіб є зрівноважено неплачення податку на релігійну власність, яку держава звільняє від оподаткування?
20 У словах “віддайте належне всім: кому данина — данину”, Павло не має на увазі тут, щоб платити словами або висловлювати похвали. Він має на увазі тут плату чогось матеріального, фінансового. Данина тут згадана, це мито або податок наложений на товари чи вироби. (Матт. 17:24—27) Ця данина, як і перед тим згаданий податок не мають місця внутрі християнського собору, але є зв’язані зі світськими “вищими властями”. В деяких країнах ці власті не накладають податку на собор чи церковну власність, але релігійні організації всіх віроісповідань є звільнені від оподаткування. Це є привілей собору користатися із цієї вигоди, так щоб уживати всі свої фонди в релігійному напрямі. Однак деякі світські угруповання задивляються на звільнення церков від податків, як на форму об’єднання Церкви й Держави. Але, якщо в цьому випадку християнський собор не платить податку від своєї релігійної власности, що її не вживається для комерційної цілі, вона не переступає наказу Павла. Однак індивідуально, члени собору мусять платити податок чи данину, що є наложена на їх власність або товари.
21, 22. (а) Чи в Римлян 13:7 вимагається “страху” до державних службовців? (б) Якого роду є цей страх, й як далеко він сягає в випадку християнина?
21 Від речей матеріального чи фінансового роду, що належаться вищим властям, мова в Римлян 13:7 звертається до речей психологічного характеру, а саме: “Віддайте належне всім: . . . кому страх — страх”. Чи це означає страх перед публічними служителями цього світу? Так; тому, що в третьому вірші говориться, що “володарі — пострах на діла злі”, а в четвертому вірші сказано, що кожний, що чинить зло, повинен боятися або бути в страху.
22 Страх, який ми маємо перед цими володарями чи державними службовцями, це страх, щоб не зробити зло, за яке ми стягнули б на себе їх гнів чи помсту. Ми виявляємо наш страх перед ними тим, що не робимо зла й тим, що ми є закон-зберігаючі піддані чи горожани. Якщо муситься виказувати страх перед рабовласниками, перед мужами, перед суддями, поліцією й державними дослідниками, так чому ж не перед політичними володарями? (1 Пет. 2:18; 3:1, 2; 3:15; Ефес. 5:33) Це не боягузливий страх, що здержував би нас від проповідування Божого Царства, але це належна пошана або здорова повага до виконавчої сили, яку політичні власті посідають. Наш страх перед ними сягає так далеко, як далеко сягає їхня фізична сила. Поза засягом їхньої сили ми не потребуємо їх боятися. Границя до якої вони можуть іти зі своєю силою, це сфера цього життя, в цій засудженій системі речей.
23. Чому страх до державних службовців не зменшує наш, неподільного серця, страх перед Єговою?
23 Однак, це не впливає на наш, неподільного серця, страх перед Богом. (Пс. 86:11) Ми мусимо далеко більше боятися Бога ніж ми боїмося вищих властей, котрим Бог дозволяє існувати на певний час. В дійсності, якщо ми виказуємо наше відносне підкорення до них, ми в дійсності робимо це так як для Бога, бо це є згідно з Його розпорядком. Ми хочемо жити вічно в Його новому світі, де Він не дозволить, щоб теперішні власті там існували. Тому ми не хочемо прогнівити Бога, тому що Він може відібрати нам можливість вічного життя в цьому новому світі, знищивши наші душі й відмовити нам воскресення із мертвих.— Матт. 10:28.
24. Чому пошана належиться державним службовцям й в який спосіб Павло дав нам приклад на це?
24 Крім страху, ще щось інше належиться властям, як це вказано в Римлян 13:7, а це: “Віддайте належне всім: . . . кому честь — честь”. Ця пошана, що віддається державним урядовцям не є пошана до самих осіб. Таку пошану дається посаді, яку вони репрезентують. Цар репрезентує нарід чи імперію; губернатор репрезентує стейт або провінцію; мер міста репрезентує місто. Цей обов’язок віддавати належну честь дозволяє нам звертатись до політичних урядовців з їхніми належнами титулами, і це не противорічить словам молодого Елігу, як це записано в Йова 32:21, 22. Будучи перед губернатором Феліксом, губернатором Фестусом, Царем Іродом Агриппою II, апостол Павло віддавав їм належну пошану, чи то звертаючись до них з їхніми титулами, чи то даючи їм признання за їхнє добре володіння.— Діян. 24:10; 26:1—3, 24—29.
25. Якого роду є ця пошана, що ми віддаємо “вищим властям”, й якщо порівняти пошану із страхом, то котре із цих має більшу вагу?
25 Пошану, яку ми віддаємо “вищим властям є тільки відносна”. Хто б хотів цього, щоб тільки його боялися, щоб на нього дивитися зі страхом? Власті не хотять цього. Однак страх має більшу вагу ніж саме бажання, щоб віддавати пошану. Відносна вага страху є показана в ілюстрації в 1 Петра 2:17, де сказано: “Бійтесь Бога, віддайте пошану цареві”. Християнський чоловік віддає пошану своїй дружині як слабшій посудині, як жінці, але і дружині є даний апостольський приказ, щоб вона мала страх перед своїм чоловіком, як її головою й паном. (1 Пет. 3:1, 5, 6; Ефес. 5:33) Діти мусять шанувати свойого батька й свою матір. Християнський собор повинен поважати достойних вдовиць, даючи їм опіку на яку вони собі заслуговують. (1 Тим. 5:3) І так ми не можемо оминути цього, щоб не виказувати другим пошану, чи то людям на зовні чи внутрі християнського собору.
26. Що можна сказати про шанування титулами релігійних сановників Християнства?
26 Однак відносно шанування релігійних сановників так званого Християнства чи Юдаїзму і вживання підлесливих титулів, ми мусимо слухати приказові Ісуса: “Ви не називайте себе вчителями,— бо один вам Учитель, а ви всі брати. Що більше, не називайте нікого отцем на землі,— бо один вам Отець, цей що на небі. Ані не називайте себе ‘провідниками’,— бо один є вам Провідник, Христос”. (Матт. 23:8—10) Релігійним провідникам не належиться від нас нехристиянська пошана.
ВІЧНИЙ ДОВГ ЛЮБОВИ
27. Чому треба сплачувати довги?
27 Це не є добре, якщо ми не сплачуємо наші довги; це є нечесно й заводить нас в біду. Показуючи наш обов’язок відносно “вищих властей” цього світу, в Римлян 13:8 сказано: “Ви люди не будьте винні нікому нічого, крім того, щоб любити один одного; бо той, що любить свойого ближнього, цей виповнив закон”.
28. Як далеко сягає це відносно наших податків державним службовцям?
28 Тому, ми не можемо здержувати цього, що належиться володарям й державним службовцям. За обслуги уряду ми повинні справедливо платити. Це до цієї межі ми можемо піддержувати й допомогати світські уряди, які є над нами в різних країнах. Але ми не можемо відняти нічого від того, що належиться Всевишньому Богу, щоб віддати “вищим властям”, а саме того, чого вони не мають права вимагати від нас. Якщо ми є посвячені чинити волю Бога, то закони Бога, ограничують вимоги й домагання вищих властей відносно нас.
29. (а) Який довг ми ніколи не можемо сплатити? (б) Що це є ця важна річ, що ми за неї не є винні “вищим властям”, й ми не дозволимо їм на це, щоб якого роду серце вони наукою чи примусом не розвинули у нас?
29 Як християни ми не повинні бути винними світським володарям нічого, але завжди ми повинні відразу сплачувати їм наші зобов’язання. Це зберігає добру совість християнина. Одинокий довг, що ми повинні відчувати, що ми ніколи в повні не сплатили, це довг любови. Ми не є зобов’язані “вищим властям” за наше життя. Бог дав нам наше життя. Тим більше, якщо ми пішли слідами Христа й посвятили наше життя Богу й символізували це хрещенням у воді, ми не можемо віддати наше життя світським властям. Ми не зобов’язані віддавати їм наше життя. Податки, данину, страх, пошану — так, але не життя, котре ми віддали Богу, як це, що належиться Йому. Якщо б ми віддали світським властям наше життя, як ми могли би сповнити наш все-триваючий довг любови? Тому, що тільки живі особи можуть любити. Любов, так як і ненависть, перестає існувати в часі смерті. (Еккл. 9:4—6) Любов, це одинокий довг, від якого жива людина не може бути вільною. Так довго як ми житимемо, ми будемо зобов’язані любити других, наших ближніх, так як це наказує нам Бог. Ми не дозволимо світським властям, щоб вони навчали нас або примушували нас ненавидіти других, так, щоб переробити наше відношення, де б ми чинили шкоду другим.
30. Чий закон виповнює любов ближнього й як на довго?
30 Закони цих світських “вищих властей” перестануть існувати, будучи знищені в Армаґедоні, а закони Бога залишаться й будуть навіки стосуватися до нас. Це тому ми мусимо практикувати любов. “Бо той, що любить свойого ближнього, цей виповнив закон”. Цебто закон Бога, а не закон “вищих властей”. Ісус сказав, що друга із найбільших заповідей для нас, це: “Люби свойого ближнього, як самого себе”.— Матт. 22:35—39.
31. Розглядання справи про любов вказує на який факт в зв’язку із нашим підкоренням “вищим властям”?
31 Це є доказом, що наше підкорення “світським властям” є тільки відносне, а не тотальне й що рівночасно воно не зобов’язує нас до цього, щоб ми не придержувались закону Бога. Якщо б ми підкорились в усьому цим властям, то в багатьох випадках ми б не виконували б Божі закони; ми тоді не виявляли б любови до Бога й нашого ближнього, і ми зловживали б нашу християнську совість.
32. В який спосіб вказано в Римлян 13:9 на джерело згаданого закону, й як це ограничує наше підкорення властям?
32 Закон тут згаданий, це закон Бога Єгови. Слідуючі слова апостола Павла вказують на це: “Бо заповідь, ‘Не чини перелюбу, Не кради, Не пожадай’, і коли є яка інша заповідь, вона міститься в цьому слові, а саме: ‘Люби свойого ближнього, як самого себе’”. (Рим. 13:9) Отже, якщо б “вищі власті” вимагали від нас убивати других, або брати участь із ними в агресивній кампанії, мотивом якої є жадання власности других й в цей спосіб красти власність чи забирати її силою від других, ми не могли б коритися їм аж до тої міри. Всякі, тому подібні речі є прямим ламанням Божого закону, котрий вимагає від нас любови до ближнього. Однак, під час війни “вищі власті” вимагають від горожан робити такі речі, які, коли б вони робили ці самі речі в часі спокою, ці самі власті покарали б їх за це.
33. Від чого здержить нас любов ближнього й тим, самим, що ми обминемо зі сторони властей?
33 Якщо ми любимо нашого ближнього або друга, ми не чинитимемо неморальности або інших переступків закону, що принесло б нам гнівну помсту від політичних володарів, державних службоців, вищих сил, вищих властей, і тоді вони не матимуть причини уживати свойого “меча” проти нас.
34. Цитуючи тут із закону Бога, на що вказує Павло в зв’язку із нашим підкоренням властям?
34 Заповіді, які Павло цитував, це закони, що їх Єгова Бог дав через Мойсея. (2 Мойс. 20:13—15, 17; 3 Мойс. 19:18; Матт. 22:39, 40) В своїй дискусії про підкорення християн “вищим властям”, Павло обмежує значення такого підкорення й вказує, що воно не є неограничене. Він хоче, щоб ми знали, що закон Бога Єгови безумовно ограничує це підкорення властям. Ми мусимо придержуватися законів Бога понад все.
35. Як ілюстровано це в законі, що Бог дав через Мойсея, чого не дозволить нам робити Божий закон любови, що був даний через Христа, й який вплив це має на підкорення властям?
35 Християни не є під законом, який був даний через Мойсея, але вони безумовно є під Божим законом любови. Ось як сказав Син Божий до своїх учнів: “Я даю вам нову заповідь, щоб ви любили один одного”. (Йоан 13:34) Якщо любов містить у собі Божий закон, що був даний Ізраїлеві через Мойсея й вона не дозволяла ізраїльтянам чинити шкоди їхнім ближнім, так тоді безперечно, Божий закон любови, що був даний через Христа, не дозволить християнам на це, щоб вони чинили зло. Вищі власті не мають права або авторитету від Бога приневолити учнів Христа, щоб вони вели кампанію ненависти проти других і опісля змушувати його учнів, щоб вони практикували цю кампанію жорстокими вчинками.
36. Якщо любов ближнього має вплив на наше підкорення властям, так що тоді можна сказати про нашу любов до Бога?
36 “Любов не чинить зла ближньому; тому любов є сповнення закону”, додається в Римлян 13:10. Любов є сповнення Божого закону. Любов діє як сила, котра визначує границі засягу. Вона ставить границю в зв’язку із цим, як далеко наше підкорення вищим властям може сягати. Якщо наша любов до ближнього не могла б дозволити нам піддатися вищим властям чинити зло нашому ближньому, тим більше любов до Бога, яка є вищою любов’ю, не дозволила б, щоб ми це робили.
37. Якого права не мають “вищі власті”, коли ходить про любов Бога, й в який спосіб ця любов служить як запобіжний середник у наших відносинах із ними?
37 “Вищі власті” не мають права вимагати від посвячених християн, щоб вони перестали любити своїх ближніх. А ще менше право мають ці власті робити атеїстів із нас й примушувати нас, щоб ми зрікалися нашої любови до Бога. Вони не мають права із неба, щоб примушувати нас зломити найголовнішу заповідь в всесвіті. Ісус сказав: “ ‘Люби Єгову, твойого Бога всім серцем твоїм і всією душею і всім розумом твоїм’. Це найбільша й перша заповідь”. (Матт. 22:37, 38) І так як це є з любов’ю до ближнього, так само є із нашою любов’ю до Бога. Ми завжди будемо винні Йому нашу любов; в цьому випадку ми завжди будемо зобов’язані Йому. Любов до Нього служитиме як запобіжний середник. Навіть коли ми є під тиском несправедливих й перекручених “вищих властей” і вони вимагають від християн цього, що належиться тільки Богу, то любов до Бога ніколи не дозволить нам чинити зло.
ЯК ДОВГО КОРИТИСЯ?
38. Чому є більша нагальність робити ці речі, які приказано, сьогодні й чому також тому наше спасіння є за Божого Царства?
38 Нагальність робити ці речі, які нам приказано в Римлян, розділ тринадцятий, є сьогодні більша, ніж була за днів апостола Павла. Тому ми повинні більше взяти собі до серця причину чому то ми повинні робити всі ці речі, що висказані в слідуючих словах Павла: “Чиніть це також тому, що ви люди знаєте яка пора, що прийшла вже година, щоб ви пробудились зі сну, бо наше спасення є ближче ніж було в той, час, як ми стали віруючими”. (Рим. 13:11) Не тільки це, щоб оминути гнівну помсту “властей”, які посідають, “меча”, не тільки наша християнська совість, але також сам час вказує на це, щоб ми чинили добро, а не практикували зло. Спасення для нас як християнських Свідків Єгови є ближче сьогодні, ніж як було за днів Павла, чи навіть, тоді, як ми стали віруючими. Це спасення є за допомогою Божого Царства, основаного Богом в небі в 1914 році, де Він посадив на престолі свойого Сина Ісуса Христа. Це Царство буде тільки одиноким управляючим авторитетом в наступному новому світі. Ми будемо підвладними йому.— 1 Кор. 15:24, 25.
39. (а) Що це є за довг до Божого Царства, який перевищає довг за речі згадані в 1 Тимотея 2:1, 2? (б) Відносно якого питання ми є пробуджені, й яке рішення ми зробили?
39 “Вищі власті”, які існують тепер за дозволом Бога, можуть допомогти нам християнам вести спокійне і тихе життя, повне богопосвяти, якщо вони не будуть нас переслідувати, або якщо вони хоронитимуть нас від противників й переслідувачів. (1 Тим. 2:1, 2) Однак вони не можуть дати нам вічного спасення. Тому то наш довг до Божого Царства є більший як наш довг до “властей”. Якщо навіть вони й видають закони проти проповідування Божого Царства, ми мусимо продовжувати проповідувати Боже Царство на сповнення Маттея 24:14. Ми знаємо після сповнення пророцтва в якій порі часу ми живемо, й що ми є в “часі кінця” цієї світової системи речей із її “вищими властями”. (Матт. 24:3—33) Ми пробудились зі сну. Ми не спимо, коли йде про найважніше питання нашого дня, а це всесвітній суверенітет Бога, через Його Царство проти володіння Сатани. Як християни, ми вибрали Боже Царство спасення.
40. (а) Який день наблизився, й яка ніч проминає? (б) В яких темних ділах ми не беремо участи в зв’язку із властями?
40 “Ніч минає; а день наблизився. То ж відкиньмо вчинки темряви й зодягнімось у зброю світла”. (Рим. 13:12, НС) Від 1914 року, час тисячолітнього царювання Христа є ближче як коли, а темрява володіння Сатани із її видимою системою речей наближається до кінця. Здоровий розум диктує нам, що сьогодні більш як коли не є для нас час віддаватися “вчинкам темряви”, вчинкам, що злодумні люди допускаються під покривалом темряви, щоб оминути гнівну помсту “вищих властей”, котрі посідають “меча”. В жодному випадку ми не можемо брати участи в тайних політичних конспіраціях чи влаштовувати обструкції урядам, які є в конфлікті, на те щоб охороняти наше життя, ані в організуванні повстання і революцій. Під час першої й другої Світових Війн, багато із Свідків Єгови були обвинувачені в подібного роду ділах. Одначе судові розправи виявили, що всі цього роду випадки були фальшиві. Чому? Тому, що ми не вмішуємося в політику.
41. Що Павло говорить про боротьбу, яку ми тепер провадимо?
41 Ми знаємо в якій боротьбі ми беремо участь. Це не боротьба проти тіла і крови. Це не є боротьба проти “вищих властей” чоловіка. Апостол Павло каже: “Зодягніться в повну Божу зброю, щоб могли ви непохитно встоятись проти хитрощів Диявола; бо не маємо ми боротьби проти крови та тіла, але проти [духових] урядів, проти [духової] влади, проти [духових] володарів світу цієї темряви, проти злих духів на небесних позиціях”.— Ефес. 6:1, 12, НС.
42. За словами Павла, яку зброю християни мають право носити будучи в підкоренню властям, й за що й проти чого воює ця збороя?
42 Ми не є на роздоріжжі так як протестанти в комуністичній Східній Німеччині. (Пробудись! із 8-ого серпня 1960 року, сторінки 12—15, англ.). Ми зодягнені в духову “зброю світла” для боротьби проти темряви, проти хитрощів Диявола. Це цього роду зброю християнин є уповноважений носити, будучи “в підкоренню вищим властям”. Ніякого іншого роду зброї християнинові не сказано носити; а з цією зброєю він не переступить Божого закону любови, ані не пошкодить нікому. (Рим. 6:13; 2 Кор. 6:7; 10:4) Ця зброя воює проти темряви із її неморальністю, мородерством, грабунком і тим подібним. Вони воюють за просвічення людей усіх націй, щоб вони стали по стороні Божого Царства, котре принесе їм благословення.
43, 44. (а) Як ми повинні поводитися й в цей спосіб з ким ми не будемо мати непорозуміння? (б) Кого ми задоволимо такою поведінкою й тим самим, що ми не виставимо на небезпеку?
43 А що це є ціль цієї “зброї світла”, слідуючі слова апостола Павла показують це ясно для нас, а саме: “Як удень, поступаймо, доброчесно, не в гульні та п’янстві, не в перелюбі та розпусті, не в сварні та заздрощах. Але зодягніться Господом Ісусом Христом, а догодження тілові не обертайте на пожадливість”.— Рим. 13:13, 14.
44 Поступаючи відповідно як удень, коли власті країни й всі інші можуть бачити нас, ми не входимо в непорозуміння із “вищими властями”, тому, що ми не ломимо їхніх законів, законів, що закликають до добра, мирности й моральної поведінки. А це є певним, що коли б наше поступовання проти цих законів не задовольняло властей, оскільки багато більше це не задовольняло б Всевишнього Бога. Одначе поступаючи відповідно, як удень, ми заслуговуємо на похвалу зі сторони “вищих властей”, які носять меча, і ми не приносимо встиду нашому Богу, Його правді, Його собору. Ми теж не ставимо в небезпеку наше спасіння зі сторони Божого Царства.
45. Як ‘зодягнення себе Господом Ісусом Христом’ вплине на наше становище відносно речей темноти, й ми не дамо причини на це, щоб яке знаряддя не було вжите проти нас?
45 Коли Ісус Христос був на землі, він не товаришував із ділами темряви такі, як: гульня, п’янство, перелюб, розпуста, сварня та заздрощі, або діла, які люди собі дозволяють, якщо вони віддаються бажанням тіла й добровільно планують наперед, щоб задовольнити ці бажання. Якщо ми “зодягнемося Господом Ісусом Христом” й покажемо людям образ, що відзеркалюватиме Христа, то ми утікатимемо від цих речей темряви. Для нашого власного добра, для добра наших християнських братів, ми будемо боротися проти цих речей “зброєю світла”. В цей спосіб ми прикрасимо добру новину Божого Царства, яку проповідуємо. В цьому особливому випадку, ми не дамо дійсної причини на це, щоб “вищі власті”, котрим ми надалі є в підкоренню, уживали “меча” проти нас.
46, 47. (а) Без огляду на що й як довго ми будемо коритися “існуючим властям”? (б) Що, в цей спосіб, наше добросовісне підпорядковання себе допоможе нам вдержувати, як це було в випадку Даниїла?
46 В послушенстві до слів у Римлян, розділ тринадцятий, ми надальше будемо коритися “існуючим властям” доти, доки вони не будуть знищені в майбутній всесвітній війні Армаґедону. Ми коритимемось властям без огляду на це, котра політична партія є в урядовій силі, й без огляду на це, котра політична група перебере уряд.
47 Наше добросовісне підпорядковання себе “існуючим властям” допоможе нам у цей спосіб вдержувати нашу християнську нейтральність відносно політичних кампаній й війн усіх націй цього світу. Ми є такі як пророк Даниїл, котрий не протиставився, але підкорився Медо-Перським завойовникам Дарієві й Кирові, після цього як вони побідили лихий Вавилон.— Дан. 5:26 до 6:5.
48. (а) Як нейтральні християни, в яких ділах ми не братимемо участи? (б) В Божому новому світі, яких труднощей не матимуть ті, що з любов’ю підкоряються властям?
48 Як нейтральні християни, ми не братимемо участи в спротивах, акціях юрби, анархії та інших публічних заворушеннях. Навіть у майбутній війні Армаґедону, ми не піднесемо руки проти “існуючих властей”, щоб приспішити їх знищення. Ми чекатимемо на Бога, Джерело всієї власти, щоб Він відібрав контролю від “існуючих властей” й замінив їх правним Царством свойого Сина Ісуса Христа. (2 Пар. 20:15—17; Дан. 2:44) Тоді в Божому новому світі, не буде жодних труднощів між християнською совістю й підкоренням Цареві Ісусові Христові, тому, що “ангели й власті й сили будуть підкорені Йому”. (1 Пет. 3:22) Вічні благословенства спадатимуть із неба на всіх людей на райській землі, які після волі Бога, з любов’ю підкоряються Цареві, як признання Його досконалого розпорядку.