Народ тримає землю в довір’ю для Бога

БОГ ЄГОВА є Творцем неба і землі. Земля й все на ній належить до Нього. Сотворіння, які живуть на землі мають право власности або право посідати в спорідненню одні з одними, і ці права треба шанувати. Але треба пам’ятати, що Бог є дійсним власником землі й в спорідненню із Ним ніяке сотворіння не має права власности.— Пс. 24:1.

Народ також мусить признати цей факт і вживати землю несамолюбно для своїх людей. Чи він буде розширювати почитання правдивого Бога й держатися Його принципів або чи він буде опоганювати або руйнувати землю, вирішить чи такий народ може жити на ній чи ні. Народи, що є безбожницькі або які є під упливом фальшивої релігійної науки, що походить від стародавнього Вавилону, зневажають Творця й Власника землі, не можуть існувати довго на ній. Хоч народи мають Божий дозвіл, посідати землю, то однак жодний із них дійсно не був даний землі бути представником Його.

Однак, одного разу був народ, який дістав землю від Бога. Це не був дар, що зробив його власником землі, але дар, якого вони мали тримати в довір’ю, бувши відповідальними до Бога за її продовжання. Це був єдиний народ, що мав коли божественно висвячене тіло законів. В цьому часі коли народжуються нові народи й по урядах відбуваються великі зміни, то перегляд цього народу й його наслідків поможе нам, не робить різниці де б ми не жили на землі, знати який шлях нам вибирати коли ми хочемо жити на ній в безпечності, свободі й щастю.

Бог вивів цих людей, яких Він уважає бути Своїм перворідним Сином, Ізраїлем, з палаючого невільництва в Єгипті. Він також був його Царем. Під Мойсейом Він привів їх до гори Гореб зорганізував їх у народ. Через ангела Він проголосив незрівняних Десять Заповідей. Єгова міг дати перших дві із тих Десятьох заповідей лише цьому ізраїльському народові, а не решті не-жидівських народів у світі: “Я є Єгова, Бог твій, що вивів тебе із єгипетської землі, з дому невільництва. Не будеш мати інших богів перед лицем Моїм”.

“Не будеш вирізувати собі подоби або форми чого-небудь, що в небі вгорі, і що на землі долі, або що в воді під землею. Не будеш припадати перед ними або служити їм бо Я, Єгова Бог твій, є Богом, вимагаючи виключної посвяти. . . ”— 2 Мойс. 20:2—6, НС.

А про землю, яку Він обіцяв Авраамові й його потомкам, а не якомусь поганському народові, його п’ята заповідь каже: “Шануй батька й матір твою, щоб твої дні були довгі на землі, яку Єгова, Бог твій дає тобі”. (2 Мойс. 20:12, НС) І знаком лише для ізраїльтянів, а до ніякого іншого народу була заповідь, яка вимагала святкування тижневої суботи сьомого дня і покинення всякої роботи на користь чоловіка й скотини.— 2 Мойс. 20:8—11; 31:13.

ІЗ ЗЕМЛЕЮ ТРЕБА ОБХОДИТИСЯ ТАК ЯК БОГ ВИМАГАЄ

Це не був лише один закон про суботу. Бог вимагав, щоб люди дотримували кілька субот для тієї самої землі, яку Він дав ізраїльтянам. Він наказав: “Коли ви ввійдете в землю, що Я даю вам, . . . шість років будете засівати поле насінням, . . . Але сьомого року повинна бути субота цілковитого відпочинку для землі, субота для Єгови. . . .

“І мусите почислити . . . сорок дев’ять років. . . І мусите освятити п’ятдесятий рік і проголосити свободу в землі для всіх її мешканців. Цей рік буде ювілей для вас, і ви мусите вернутися кожен до своєї посілости, і ви мусите вернути кожного чоловіка до родини його”.— 3 Мойс. 25:1—13, НС.

Ця земля, яку Бог дав ізраїльтянам була святим довір’ям і вони мусіли бути вірні тому довір’ю, признаючи Його божественну мудрість у тому, що Він постарав усіх цих років відпочинку для землі. Це було добре для тієї Обіцяної Землі лежати так під паром або відпочивати. Це також випробовувало віру ізраїльтянів у Єговову обітницю постачати великого урожаю кожного шостого року, так, щоб їм вистачало їжі аж до жнив восьмого року. А кожного сорок восьмого року Він так благословив їх добрим урожаєм, що їм вистачало їжі кормитися через сорок дев’ятий суботній рік і п’ятдесятий рік ювілею аж до жнив п’ятдесят першого року. Бог мав право розказувати Своїм пожильцям, коли вони мали обробляти землю а коли вона мала відпочивати.— 3 Мойс. 25:20—22.

Факт, що вони обробляли цю землю лише в довір’ю був підкреслений в Божім законі про продаж родинного майна: “А земля не буде продаватися назавжди, бо вона є Моя. Ви є приходьки та осілі в Мене”. (3 Мойс. 25:23) В п’ятдесятім році або році ювілею, то коли який ізраїльтянин загубив свою землю через задовження, то йому мали віддати її назад й проголосити свободу тим, що загубили свою особисту свободу й незалежність через задовження або якісь труднощі. О, яка гарна нагода показувати послух Богові й пошану за це довір’я, яке Він дав їм і показувати братерську любов до своїх співізраїльтянів! Числення цих субот і років ювілея мало починатися того самого року коли вони мали ввійти в землю.— 3 Мойс. 25:1, 2.

Єгова точно наказав ізраїльтянам, що коли вони будуть коритися цим законам, то вони будуть безпечно жити на ній, але коли вони будуть нехтувати цим святим довір’ям, тоді Єгова відбере Свою охорону від них і їх вороги заберуть землю та порозкидають їх поміж народи. Бог постарається, щоб земля лежала спустошена сплатити суботи, яких ізраїльтяни не дотримували.— 3 Мойс. 25:18, 19; 26:27—39.

Але й тоді Бог не забував цілком про них. Бог висказує Свою любов до Авраама і велику милість до них кажучи їм, що коли вони будуть покірні серцем у той час, то Він пам’ятатиме Свою угоду з їх предками і верне їх до землі.— 3 Мойс. 26:40—45.

Заки Він привів ізраїльтянів у законну угоду із Ним, то Єгова сказав через Мойсея, що був посередником тієї угоди: “І тепер коли будете точно слухати голосу Мого, і будете дотримувати угоди Моєї, то ви станетеся Моїм спеціяльним майном зі всіх народів, бо ціла земля до Мене належить. І ви самі станетеся Мені царством священиків і святим народом. . . .”— 2 Мойс. 19:5, 6, НС.

БОГ ПОСТАЧИВ ПОМІЧ

Коли вони будуть дотримуватися цієї угоди, то вони стануться так як Мелхиседек, який був царем і священиком Єгови в Салимі. Але в той час, то Єгова був правдивим і єдиним Царем над їх народом. Щоб помогти їм дотримати угоду, Єгова дав Моисейові взірець на його дім почитання. Цей дім був установлений 1-го нісана, 1512 р. перед Хр., при долині гори Гореб або Сінай. Головна мебель цього дому була “скриня завіту”, покрита золотом, що містила кам’яні таблиці на яких були записані Десять Заповідей. Цю таблицю положили в Найсвятішу Святиню в цьому домі. Єгова показав Своє схвалення цього Намета спричинивши, щоб хмара Його слави перебувала в ньому й наповняла Намет.— 2 Мойс. 40:1—35.

Тоді Мойсей, під Божим наказом, помазав брата Аарона на первосвященика й при церемонії, яка тривала сім днів, він установив священство. Аарон тоді стався Помазаним або Месією, або так як Грецька Септуагінт Версія Біблії називає його Крістос, Помазаний Єговою, але лише в священицькім змислі. Ааронові сини були підсвящениками а всі інші здібні мужеські Левіти були слугами священиків. Восьмого дня, який був перший день їхньої служби, Бог об’явив Своє прийняття цього новоустановленого священства. Він спричинив, щоб Його слава появилася перед усіма людьми й огонь почав пожирати спалену жертву на вівтарі.— 3 Мойс. 8:1—30; 9:1—24.

Це священство не подобало до Мелхиседекового, який був царем і священиком. Бог був їх невидимим царем і так тримав священство окремо від царства в Ізраїлі. Але Він передсказав через Мойсея, що прийде час коли ізраїльтяни стратять віру й будуть просити видимого людського царя.— 5 Мойс. 17:14—18.

Розділення священства від царювання продовжалося навіть коли вони дістали людського царя й це була дуже серйозна справа. Століття пізніше, цар Уззійя з Єрусалиму честолюбно старався додати священицьких обов’язків до своєї сили царювання й стався поражений проказою, яка виключила його з храму й зобов’язала його сина Йотама засісти престол як цар.— 2 Пар. 26:16—23.

ПРООБРАЗОМ БІЛЬШИХ РЕЧЕЙ

Палення фіміаму, включаючи й того, що спалювали на золотім вівтарі в Наметі кожного ранку й вечора було призначено головно для Ааронського священства. Вони також жертвували баранця на “постійне спалення”, на вівтарі на подвір’ю день за днем.— 2 Мойс. 30:7, 8; Луки 1:8—11; 2 Мойс. 29:38—42.

14-го нісана вони святкували пасху. Другого дня, 15-го нісана, була субота, не роблячи різниці в який день тижня вона припадала. Слідуючого дня, 16-го нісана, первосвященик мусів розмахувати снопом ячменю в Наметі. (3 Мойс. 23:5—11) Після того їм було вільно споживати новий ячмінь. Отже це не сталося за випадком, що Ісус Христос воскрес із мертвих 16-го нісана, 33 р. нашої Загальної Доби.— 1 Кор. 15:20.

Тоді відраховували сім субот або тижнів, починаючи від 16-го нісана, і в п’ятдесятий день приносили нову хлібну жертву. (3 Мойс. 23:15—21) Це свято почали називати свято П’ятидесятниці, бо грецьке слово на п’ятидесятий день було pentekoste, так як воно знаходиться в Дії Апостолів 2:1. Це сталося в Єрусалимі, того дня 33 р. нашої Загальної Доби, який то день припав на нашу неділю, або першого дня жидівського тижня, що святий дух був вилятий на перших християнів, Христових послідовників.— Дії 2:1—36.

ВЕЛИКИЙ ЦАР-СВЯЩЕНИК МАВ ПРЕДБАТИ ПОСТІЙНІ КОРИСТІ

Аарон не був Понтіфекс Максімус (“Найвищий Мостотворець”), бо місто Рим з його товариством папів було засноване аж більше як 750 років пізніше. Ні, він був головним коген (священиком) ізраїльського Бога Єгови. Перед цим привілей спалювати жертву Єгові спочивав із такими патріархами ізраїльських людей як от Авраамом, Ісаком і Яковом.

Вищість священика, який ще мав прийти було показана коли Мелхиседек поблагословив Авраама як цей вертався поборовши вавилонського царя із його союзниками. Авраам був батьком ізраїльтянів, а Левій, його праправнук ще не народився коли Мелхиседек благословив його; то Левій й Аарон, потомки його також припадали під то благословенство. Ааронове священство було менше від Мелхиседекового, бо правило є, що той, що благословить є вищим від того, що є благословенний. Надходячий священик по чину Мелхиседекового також буде вищим від левітського священства під Аароном. Він буде Насінням Божої “жінки”.— Жид. 7:4—17.

Первосвященик Аарон помер доживши до 123 років віку на горі Гор і його син Елеазар стався наступником його. (4 Мойс. 20:22—29) Тому, що чоловік народжується незвершеним, грішним й є підкорений смерті, то ізраїльське священство передавали від батька до сина через Ааронову родину. Так мусіли передавати його аж поки Єгова не підніс Свого великого царського Священика або Когена, що є подібний до Мелхиседека, і “царство священиків” було встановлене. (2 Мойс. 19:6) Цей буде мати силу вічного життя бо він є без гріха й досконалим і йому не треба буде наступників. Він буде багато кращий священик від Аарона й зможе подати жертву, якої наслідок буде вічне життя для вірних людей.

ДОВІР’Я ДОТРИМУЄТЬСЯ ЧЕРЕЗ ЛЮБОВ ДО БОГА

Ааронів брат Мойсей помер на горі Пісґі, з якої то гори він міг поглянути на захід до ріки Йордан й побачити цілу країну, що “текла молоком і медом”. (5 Мойс. 34:1—8) В другому останньому місяці перед закінченням сорок річного мандрування пустинею, Мойсей подав свої прощальні промови, заохочуючи ізраїльтянів далі служити й почитати Єгову за Свого Бога. Тут під надхненням Мойсей висказав найбільшу заповідь ізраїльської угоди з їх Богом:

“Слухай, Ізраїлю: Єгова наш Бог [Елогім] є один Єгова. І ви мусите любити Єгову Бога вашого всім серцем вашим і всією душею вашою й з цілої життєвої сили. . . . Єгову Бога вашого [Елогім] ви повинні боятися й Йому ви повинні служити. . . І не будете ходити за іншими богами, богами народів навколо вас, . . . щоб не запалав проти вас гнів Єгови Бога вашого й щоб Він не вигубив вас із поверхні землі”.— 5 Мойс. 6:4—15, НС.

Доказуючи, що цей самий принцип і наказ відноситься й до християнів, Ісус Христос, провідник Християнства, коли його запитали, “Котра заповідь є перша за всіх?” сказав: “Перша є, ‘Слухай, Ізраїлю, Єгова наш Бог [Теос] є один Єгова, і ви мусите любити Єгову вашого Бога [Теос] цілим серцем вашим, цілою душею вашою і всім розумом вашим і цілою силою вашою’. А друга оця, ‘Люби ближнього свого як себе самого’. Нема іншої заповіді більшої від цих”.— Марка 12:28—31, НС.

ІСУС ХРИСТОС НЕ Є БОГ ЄГОВА

Зауважте, що Ісус Христос тут не тлумачив Мойсейових слів і не наводив Мойсея кажучи: ‘Слухай Ізраїлю, Єгова наші Боги [Теоі] є три’. Він не казав, що там було три Єгові й що він сам був одним із тих трьох Єговів. Ісус попросту сказав: “Єгова наш Бог [Теос] є один Єгова”. Єгова є цілий [Теос], цілий Елогім, цілим Богом. Єгова не поділюється почитанням із двома іншими богами у вавилонській трійці.

Отже наводячи Мойсея кажучи: “Ви мусите любити Єгову вашого Бога з цілого серця вашого”, Ісус не відносився до себе; він не казав, що він сам був Єговою тим, якого було треба так любити. Він відносився до свого власного Бога й Отця. Саме після цієї розмови Ісус доказав, що він сам не був рівний із Єговою, бо Марка 12:35—37, НС каже нам: “Ісус почав казати. . . ‘Як це книжники кажуть, що Христос є сином Давида? Давид, промовляючи святим духом сам сказав, “Єгова сказав моєму Господеві: ‘Сяд по правиці в Мене аж поки не положу ворогів твоїх підніжком ногам твоїм’ ”. Давид сам називає його “Господом”, але як це стається, що він є його сином?’ ” Цим Ісус доказав, що він був Давидовим “Господом” до якого Єгова відносився, бо Ісус був Давидовим сином і мав статися “Господом” над Давидом.

Ми мусимо дуже уважати, щоб не статися жертвою фальшивого вавилонського релігійного поняття й науки, яка примусить нас ‘перекручувати Писання’ до нашої власної погибелі. Єгова є лише одним Богом, одною Особою, а не трьома. Тому то Він вимагає, щоб Його послушні сотворіння віддавали Йому виключної посвяти, з цілого серця, душі, розуму й сили, лише до одної Особи, іменно, того Єдиного, якого ім’я є Єгова.— Пс. 83:18, НС; Іса. 42:8.

Подумайте про все те, що Бог зробив, коли Він показував Свою любов ізраїльтянам. Він упокорив ту могутню Першу Світову Силу, Єгипет. Він звільнив ізраїльтянів і зорганізував їх у народ. Через сорок років у пустині Він водив і зберігав їх, постачаючи їм їжі й напитку. Вони навіть не зношували свого вбрання. Він постачив їм дім почитання з священством так, щоб вони могли далі дотримувати їх святу угоду з Ним. Тепер Він подбав про них коли настановив Мойсейового вірного слугу, військового вождя Ісуса Навина, провести їх через ріку Йордан в землю текучу молоком і медом.

Коли ізраїльтяни будуть далі любити й почитати Єгову й будуть дотримувати Його заповідей в тій країні, то це буде значити життя для них у щастю, добробуті й безпечності й вони мали запевнення, що будуть далі жити в тій землі як народ, дотримуючи їх святе довір’я як Божі пожильці на землі. З другого боку, коли вони не будуть дотримувати Його довір’я підтриманням чистого почитання Єгови, то це доведе їх до морального зіпсуття й розпадання, навіть до погибелі й спустошення землі на якій вони так ласкаво проживали. А що ізраїльтяни будуть робити? Ми ще побачимо як вони дістали царя перед приходом того великого Царя-Священика, що є подібний до Мелхиседека й як слова Єгови сповнилися про них. Ми також побачимо, що сьогодні Бог також має людей, які кладуть любов і почитання одного Бога Єгови понад усі інші речі, даючи Йому виключну посвяту. Чи Єгова зорганізував їх? Що це за власність, яку Єгова дає їм тут на землі, і чи вони зостануться на ній? Як вам утішатися пайкою в такій чудовій землі? Про ці речі буде описано в наступних числах Вартової Башти.