Любов, що веде до життя

“Овоч духа є любов”.— Гал. 5:22, НС.

1. Які питання показують розсудливість про грецьке вживання чотирьох слів висказувати почуття любови? І чому ми повинні цікавитися відповідями?

Є ПРИПОВІДКА, яка каже, що “греки мали слово для нього”. І здається, що ця приповідка є правдива коли говориться про любов, бо греки мали, не одно але чотири слів висказувати поняття любови як її відчували в різних змислях: ерос, сторже, філія й аґапе. Воно є розсудливо мати таке пояснення, бо любов є дуже складна характерна риса й вам лише треба застановитися та старатися пояснити її, щоб переконати себе про її складність. Що дійсно є любов? Чи любов є лише почуття, спонука або імпульс? Чи з нею мусить бути почуття прихильности, і чи її показується лише до тих, до кого ми відчуваємо захоплення або привабливість через характерні риси, які вони посідають? Чи могли б ви любити когось коли б ви навіть не подобали його? З якого джерела виринає любов? Чи вона походить із розума чи з серця або чи з обох? І нарешті, яким способом, коли є який спосіб, можна зміряти глибину й вартість любови? Нам треба знати це, бо так само як “не все, що блищить є золото”, так і не все, що виглядає бути любов’ю дійсно є любов. Любов може бути така фальшива як останній поцілунок Юди, ніжний, але який зрадливий.— Марка 14:44, 45.

2. Що показує, що любови можна навчитися?

² “Любов є найскладніша наука Християнства; але тому ми повинні старатися як лише можемо навчитися її”. Так писав Віллям Пенн, засновник штата Пенсільванії. Хоч воно може здаватися дивним, що любови треба навчатися, однак Біблія ясно показує, що її можна навчитися. (1 Сол. 4:9, 10) Буквально слово “послідовник” значить учень, і Божий Син перед своєю смертю у ночі сказав тим, яких він навчав і вишколював: “По цім будуть знати усі, що ви учні мої, як будете мати любов між собою”.— Йоана 13:35, НС.

3. (а) Чого правдива любов є відрізняючим знаком правдивих християнів? (б) Яка небезпека тепер зустрічає християнський собор?

³ Такої любови трудно пошукати й через те, що Ісусові правдиві учні або послідовники будуть мати її, вони будуть відзначені від усіх інших людей на землі. Така любов відзначала учнів за Ісусового дня; й чи так є сьогодні? Загляньте в газету, послухайте радіо або перегляньте обставини навколо вас де б ви не були. Чи ви не бачите того, що апостол Павло казав ви будете бачити, коли він писав: “Але знайте це, що в останніх днях настануть трудні часи з якими буде трудно ділати. Бо люди будуть самолюбні, грошолюбні, . . . родичам не слухняні, невдячні, невірні, не будуть мати природної любови (прихильности) . . . без любови добра, . . . горді, любителями розкошів, аніж Бога, маючи вигляд благочестя, але сили його відреклися; і від цих відвертайся”? (2 Тим. 3:1—5, НС) Таж Ісус передсказав, що брак правдивої любови буде такий великий, що навіть пошкодить його власному соборові. Пам’ятайте, що Ісус не говорив про світ взагалі, але про своїх власних так званих послідовників у часі кінця, коли він сказав: “І через побільшення беззаконства, любов більшости прохолоне”. Це значить небезпека.— Мат. 24:12, НС,

4. Що це є почуття, й чий досвід показує, що воно не є таке саме як вірна любов?

⁴ А яку любов ви маєте? Чи ваша любов відрізняє вас від людей взагалі й показує вас бути послідовником або учнем Ісуса Христа? Або чи ваша любов спочиває лише на сентиментальності? Словар пояснює сентиментальність бути “відношенням, думкою або судом спонукана почуттям”. Багато людей поводяться з спонукою або з хвилюванням і говорять або роблять те, що вони відчувають є виразами любови. Апостол Петро, коли ще був учнем був нахилений поводитися в такий спосіб, і це багато разів довело його в клопіт. Отже коли Ісус говорив своїм учням про своє будуче терпіння й смерть, Петро під спонукою, (імпульсом) взяв Ісуса на бік і став противитися, кажучи, “Господи, змилуйся над собою; і Ти цілком не будеш мати цієї долі”. Чи Ісус прийняв цей хвилюючий поклик за вираз правдивої любови? Історія показує: “Але, відвернувшись, він сказав Петрові: ‘Відступися від мене, Сатано [противник]! Ти спотикаєш мене, бо не думаєш Божі думки, але людські’”.— Мат. 16:21—23, НС.

5. Що провадить чутливою особою й як правдива любов є вища?

⁵ Сентиментальність дозволяє, щоб почуття замість правда панувала над розумом; і тому що сентиментальність уповає на почуття, вона є наче сліпа особа. Дійсно сентиментальна особа зачиняє свої очі до здорової думки й не розсуджує справи вирішувати те, що дійсно буде на найбільшу користь іншій особі або що принесе найкращі наслідки для всіх. З другої сторони, правдива любов, добре розсуджує справи й не дозволяє почуттю перемагати розсудок і провадити його непевними дорогами. Воно запевняє, що почуття, яке може виринути буде надавати сили в пряму сторону, яку розум уже вирішив.— Рим. 8:5—8.

6. (а) Що наше власне здорове мислення про любов може помогти нам зрозуміти про неї? (б) Чого чесність зобов’язує нас признати, що нам треба божественного проводу висказувати любов?

⁶ Але понад усе, любов думає “Божі думки”. Вона признає правдивість заяви, що “як небеса є вищі від землі, так і Мої дороги є вищі від ваших доріг, і Мої думки від ваших думок”. (Іса. 55:9, НС) Наші власні сили мислення натякають нам, що людська родина є сотворена бути залежною одна від одної, що ми всі маємо потреби, фізичні, розумові й духові; і що хоч ми самі можемо задоволити декотрі з цих потреб, то ми мусимо вповати на тих, що люблять нас доповнити інших, і лише коли задоволимо їх, то аж тоді прийде щастя. Розсудливість може казати нам, що особа, яка любить нас буде розуміти які потреби ми маємо й буде старатися доповнити їх як лише може, й тому що її здібність є обмежена, то любов буде спонукувати її вирішувати котрі є найважніші потреби й доглядати цих. Наш розум може казати нам, що тут є включено багато речей й обставин над якими треба застановитися й що правдиву любов вирішується, не тим чого ми самі можемо вимагати чинити одні одним, ні тим, що інші можуть думати нам є потрібно й її не вирішується потребою, якої сама особа може відчувати, але тим, що факти показують буде на її будучий добробут. Розсудливе мислення також може натякати нам, що крім усього цього, любов буде вимагати сердечного бажання чинити цього й іншій особі. Але коли ми є чесні, то ми мусимо признати, що нам треба “Божих думок”, які показували б нам як можна найкраще доповнити ці потреби в інших, які дійсно є їх найбільші потреби й що буде найкращим для них тепер і на майбутність, а також підбудовувати в нас бажання чинити ці речі. Ми ніколи не зробимо помилки коли будемо вдаватися до Нього, бо “всякий добрий подарунок і всякий дар є згори, бо він приходить від Отця небесного світла, й з Ним нема переміни ні тіні відміни”.— Якова 1:17, НС.

ЛЮБОВ У ГРЕЦЬКІЙ МОВІ

7. Яке є основне значення кожного із чотирьох грецьких слів на “любов”?

⁷ Тут треба вернутися назад до греків і їх чотирьох слів на любов. В біблійних часах греки вживали слово ерос коли вони говорили про те, що ми сьогодні називаємо романтичною любов’ю між полом. Любов між членами одної родини, як от любов родичів до своїх дітей, вони висказували словом сторже. Слово філія була любов між друзями, любов, яку пізнається по ніжності або відданістю спільного приваблення особистостей. Нарешті вони вживали слово аґапе висказувати любов, яка спочиває на принципі й якої наслідок походить від свідомого вживання нашого розсудку й волі, любов, що є вільна від всякого самолюбства.

8. (а) До кого ми є задовжені за ясне розуміння цих слів? (б) Як їх уживання слова аґапе показує, що це є любов, яка веде до життя?

⁸ Греки дали нам слова, але євреї, які писали грецькою мовою, дали нам найкраще розуміння тих слів. Це були письменники Християнських Грецьких Писань Біблії й ясне розуміння, якого вони дали нам головно походить із їх небувалого вживання слова аґапе, що відноситься до любови заснована на принципі (замість фізичнім привабленню, родиннім спорідненню або сполученням особистостей). Дійсно, Словар Біблії Доґласа каже нам, що аґапе є “одно з найменше вживаних слів у клясичнім грецькім писанню”. Хоч Плато, Сократ і Арістотель дуже рідко коли вживали це слово, то Петро, Павло, Йоан та інші письменники книг від Маттея до Одкриття вживали його дуже часто. В їхніх писаннях слова ерос нема, сторже знаходиться лише три рази, дієслово філейо знаходиться менше як сто разів, але слово аґапе знаходиться около 250 разів у Грецьких Писаннях. Апостол Йоан уживав його коли він писав: “Бог є любов [аґапе]”. (1 Йоана 4:8, НС) Він наводив Ісусові слова коли цей сказав, що його учнів будуть пізнавати коли “вони будуть мати любов [аґапе] між собою”, (Йоана 13:35, НС) Павло вживав його коли він казав, що “овоч духа є любов [аґапе]”. (Гал. 5:22, НС) І тому що це той, “який сіє духово [який] буде жати вічне життя”, то воно стається справою, що значить життя або смерть для нас навчитися цієї любови, якої вироджує Божий дух. (Гал. 6:8) Апостол Йоан пояснює цю справу в цей спосіб коли він каже: “Ми знаємо, що ми перейшли від смерти до життя, бо ми маємо любов [аґапао, дієслово від аґапе] до братів. Той, що не любить зостається в смерті”.— 1 Йоана 3:14, НС.

9. (а) Який виклик виринув через брак любови на початку людської історії? (б) Як Бог Єгова відносився до таких виразів самолюбности?

⁹ А за яким принципом ця несамолюбна любов діє? В Своїм написанім Слові Бог відкриває нам великий виклик всесвітнього суверенітету, який повстав коли один із Божих духових синів збунтувався проти свого Творця й зловісно збрехав про Нього першій людській парі в Едені, щоб привернути їх до своєї сторони, хоч це коштувало їм їх власне життя. Перший чоловік Адам, показав лише еротичну або мрійну любов своїй жінці Єві й став проти Свого небесного Отця прилучившись до неї в непослушенстві. Відкидаючи свій праведний стан перед Богом Єговою й занапастивши свою людську досконалість, він страшно принижив свою здібність показувати правдивої любови до своєї дружини. Неминучо його діти мусіли народжуватися недосконалими в грісі й в умираючому стані, так як він сам був. В лиці такої самолюбної невдячності любов Єгови не огірчилася. Навіть коли Він проголошував Свій праведний засуд на тих трьох бунтівників Він тим самим разом проголосив Свій намір постарати Насіння, яке закінчить усяке лукавство, якого Божий противник розпочав. Ця тема розвивається по цілій Біблії, через чотири тисячі років, і досліджує Боже розвиття цих справ до часу коли Він післав Свого найбільш улюбленого Сина до землі, перше підтримати сторону свого Отця в цьому виклику й об’явити незламну вірність до Нього як Правильного Соверена, а тоді постарати найбільшу людську потребу: постачити викуп звільнити людство від засуду гріха та смерти й так примирити їх з його небесним Отцем.— 1 Мойс. 3:14—24; Йоана 3:16, 36.

10. (а) Які надії біблійне пророцтво подає тим, що показують правдиву любов сьогодні? (б) В якій роботі любов буде заохочувати їх брати участь?

¹⁰ Біблія також показує, що ці користі будуть поширені до послушних і любимих чоловіків і жінок через царський уряд у якому буде володіти Ісус Христос, і що наслідок цього буде цілий новий лад для цієї землі; старий лад, що спочиває на самолюбності, буйності й непослуху до Бога буде знищений в всесвітній війні Армагеддон. Біблійні пророцтва єднаються з теперішніми подіями й обставинами посвідчити, що від 1914 р., ми живемо в “часі кінця” цього старого ладу й що незадовго наш рід побачить як земля буде вичищена з ненавости, захланности, боротьби, вбивства, крадіжі, пригнічення, перелюбства, наклепу й всяких інших овочів нелюбого світу в якому нема Божого духа. (Мат. 24:7—14, 33—35; Гал. 5:21) Воно також показує, що хоч любов більшости з тих, які привлащують бути Ісусовими послідовниками “прохолонить”, то інші будуть стояти твердо й виконувати дуже любовну роботу. А що це за робота? Ісус сказав: “Ця добра новина про царство буде проповідуватися по цілій залюдненій землі на свідоцтво всім народам; і тоді прийде кінець”.— Мат. 24:14, НС.

11. Хто дійсно навчає нас про правдиве значення любови?

¹¹ Тепер ми можемо бачити, чому 1 Йоана 4:19 каже: “Ми любимо, бо Він перше нас любив”. Знання Божих любих намірів і цілей постачає правдиве розуміння любови й воно повинно спонукувати нас наслідувати його. Тому що на початку чоловік був сотворений в Божий образ, воно є нашим обов’язком показувати таку любов, яку Він мав.— 1 Мойс. 1:26, 27.

РОМАНТИЧНА ЛЮБОВ

12, 13. (а) Чи Біблія відкидає любов між полом, і як ми знаємо це? (б) Що така любов потребує, щоб додавати до щастя, і як це можна бачити в справі стародавніх греків та римлян?

¹² Насамперед застановіться над любов’ю між полом, яку греки називали ерос. Можливо ви цікаві знати яке є споріднення між такою любов’ю, що спочиває на принципі (аґапе) про яку ми вже писали. Правда, що християнські письменники не вживали слова ерос, але однак Біблія говорить про таку любов простою, легко-зрозумілою мовою, як от хтось, що читає історію в 1 Мойсея про Адама й Єву, про Ісака й Ребеку, про Якова й Рахіль, книгу Пісня Пісень, або пораду в Приповістці 5:15—19, мусить признати. Але Біблія не обожає такої любови. Хоч ми читаємо, що Ребека була “дуже вродлива на вигляд”, а Рахіль була “дуже гарна формою й на обличчя”, однак Біблія показує, що їх дійсна краса знаходилася в їх посвяті правдивому Богові Єгові й в їх жіночім підкоренню чоловікам своїм. (1 Мойс. 24:16; 29:17) У Християнських Писаннях апостол Павло дає нам дуже просту пораду про супружеську любов у свойому листі до Коринтян, у сьомому розділі, і певно, що нема нічого “соромливого” про спосіб, яким він описує ці справи.

¹³ Але в тому, що Біблія каже, факт є ясний: Така романтична любов буде приносити щастя лише коли буде контрольована, а не коли її обожається; а щоб контролювати її, нам треба любови, яка є заснована на принципі. Здається, що цілий світ сьогодні робить таку помилку, яку стародавні греки робили. Вони почитали Ероса за бога, припадали перед його вівтарьом і жертвували йому. Римляни робили те саме перед богом Купідоном, що був римською подобою грецького бога Ероса. Але історія показує, що таке почитання полової любови лише приносило зіпсуття, розпусту й розбещення. Можливо тому письменники Біблії не вживали цього слова.

14. Як любов, що є заснована, на принципі може розв’язати головні, а навіть глибокі клопоти в супружестві?

¹⁴ Сьогодні несумісність у супружестві спричиняє багато розводів по багатьох країнах, і по декотрих штатах у Сполучених Штатах тепер маємо один розвід на кожних двох супружеств. О яка велика є потреба любови заснована на принципі! Чоловіки й жінки можуть віднайти відповіді до найглибших супружних клопотів, коли будуть пам’ятати, що “любов [аґапе] не поводиться нескромно, не шукає лише своїх вимог, не стається роздратована”. (1 Кор. 13:5, НС) Коріння супружеської боротьби та сварок можна було б легко залагодити розсудливою порадою, яку Павло подає: “Однак, нехай кожен із вас особисто так любить [аґапао] свою дружину, як себе самого; з другої сторони, дружина повинна мати глибоку пошану до чоловіка свого”. (Ефес. 5:33, НС) Де чоловік і дружина мають таку любов, то їх намір не буде посідати, але ділитися. Замість усе думати й казати “я”, “мені” й “моє” вони будуть думати й казати “ми”, “нам” і “наше”. Вони будуть знати потреби й бажання партнерів своїх і тоді будуть старатися й вживати це знання на щастя інших.

ЛЮБОВ У РОДИННОМУ КОЛІ

15. Як тепер показується любов, що походить із слова сторже у цім часі крізи, і чого є потрібно, щоб схоронити її?

¹⁵ О яка гарна річ з’єднана, любима родина є! Вона має свою власну красу й час ужитий в цьому колі буде дійсно задовольняючий. Павло вжив цю природну любов (сторже, по-грецьки) між родинними членами підкреслити близьке родинне споріднення, яке повинно існувати між християнами. (Рим. 12:10) Але він також передсказав, що в наших часах людям взагалі буде бракувати цієї “природної любови”. (2 Тим. 3:3, НС) Колишнє родинне коло вже розпадається під натисками сучасного життя. В чим раз більше випадках родина вже не обідає разом і не сходиться докупи втішатися своїм товаришуванням. Злочинство між дорослими та юнаками далі розділює дім за домом. Це є тому, що природна любов сама не може видержати під теперішніми напругами. Але любов заснована на принципі може затримати родину прикупі, бо “любов [аґапе] . . . є досконалим зв’язком єдности”.— Кол. 3:14, НС.

16. Яку біблійну пораду дається родичам, які дійсно цікавляться своїми дітьми?

¹⁶ Родичі, чи ви хочете, щоб ваші діти любили вас і були як ті про яких Біблія говорить кажучи: “Діти, слухайтеся родичів ваших в єдності з Господом, бо це є праведно: ‘Шануйте вашого батька й матір вашу’; це є перша заповідь із обітницею: ‘щоб добре повелося вам, і щоб ви могли прожити довгий час на землі’”? Чи ви хочете, щоб вони набули вічного життя на райській землі під Божим царством? То що ви робите, щоб дійсно виповнити вашу частину, яка є висказана слідуючими словами: “А ви, батьки не дратуйте дітей ваших, але виховуйте їх у дисципліні й владній пораді Єгови”? Робити цього в цих днях вимагає більше від простої прихильности; воно вимагає любови, що спочиває на принципі.— Ефес. 6:1—4, НС.

17. (а) Чому все давати дитині не показує правдивої любови? (б) Як стримування дисципліни може шкодити родичові як і дитині?

¹⁷ Родич, що стримує відповідну дисципліну й кориться кожній примхі своєї дитини дійсно показує лише самолюбну любов. Такий родич часто буде казати, “Я знаю, що воно не є добре моїй дитині мати цього, але вона так хоче цього й я не хочу вразити її”. Це не є зацікавлення у майбутньому добробуті дитини, але показується самолюбність із сторони родича, який боїться, щоб тимчасово не вразити прихильність дитини відповідною дисципліною. Який родич дав би дитині бомбу як дарунок? Однак декотрі родичі роблять цю саму річ коли вони дають дитині автомобіля, коли хлопець є за молодий оціняти відповідальність, яка приходить із автомобільом, або коли вони дозволять дівчині більшої свободи ніж її роки дозволяють. Жертвувати принцип на вівтарі прихильности не лише є фальшивим почитанням, але дуже часто в пізніших роках кохаючий родич буде прагнути любови, яка вже не є на продаж. О, яка мудра є приповість, яка каже: “Той, що стримує палицю, той ненавидить сина свого, але той, що любить його, є той що наглядає над ним з дисципліною”. (Прип. 13:24, НС) Дисципліна значить навчати й виховувати; і так як наш небесний Отець дисциплінує й навчає нас, так само ми повинні дисциплінувати й навчати дітей наших, коли наша любов є правдива.— Жид. 12:5—11, НС.

ЛЮБОВ МІЖ ПРИЯТЕЛЯМИ

18, 19. (а) На чім любов висказана словом філія є заснована, і що показує чи така любов є відповідна? (б) Що така приятельська любов потребує, щоб мати тривалу цінність, і чому?

¹⁸ Підкріпляючою також є любов між друзями, яку греки називали філія. О, яке порожне життя було б без приятелів! Переважно приятельство розвивається коли особа бачить у іншій прикмети, яких вона любить, оціняє, втішається; або коли вони поділюються досвідами, які закладають основи на прихильність і вірність. Спільне довір’я пливе між приятелями. Сам Ісус Христос показував спеціяльне приятельство до трьох із своїх учнів, Петра, Якова й Йоана, і з цих трьох Ісус дуже любив Йоана.— Йоана 19:26; 20:2.

¹⁹ Однак, щоб наше приятельство мало тривалу цінність, то воно мусить бути сполучене з любов’ю, яка спочиває на принципі й тому апостол Петро заохочував, щоб ми ‘додавали до нашої братерської прихильности [філядельфія] любови [аґапе]. (2 Пет. 1:7, НС) Коли не будемо показувати такої любови, то наша прихильність може легко обернутися в лестощі й буде шкодити; вона зробить нас учасниками з іншими в поводженню, яке не буде правильним і не буде добре для нас, у поводженню, яке не буде прославляти Бога, але буде шкодити нашому сусідові. Але “любов [аґапе] не чинить лукавого сусідові”.— Рим. 13:10.

20. Як Божий вираз приятельства провадить нас у нашому висказуванню його?

²⁰ Дійсно любов, що спочиває на принципі, повинна провадити нас коли ми вибираємо наших приятелів. Які радісні Ісусові учні мусіли бути коли вони почули як він казав: “Отець сам має прихильність [філео] до вас!” Але чого Бог так прославляв їх? Ісусові наступні слова відповідають: “Тому, що ви мали любов до мене й повірили, що я прийшов як представник Отця”, (Йоана 16:27, НС) Так, Бог показує прихильність або дає Своє приятельство лише тим, що заслужать його. (Якова 2:23) Отже з доброї причини ми маємо пересторогу, що “коли хто хоче бути другом [філос] світові, той робить себе ворогом Бога”. Наші приятелі, повинні бути ті, що є любителі та приятелями Бога.— Якова 4:4, НС.

21. Чого таке розуміння не обмежує нашого виразу любови лише до кількох осіб?

²¹ Чи це обмежує наш вираз любови? Ні, бо любов, що спочиває на принципі [аґапе] може й повинна йти де прихильність [філія] не може увійти або де її й не можливо показувати. Нагорода вічного життя не належить лише до тих, які висказують любов і посвяту супругам своїм, родині або близьким приятелям. Ісус сказав: “Коли ви любите тих, що люблять вас, то яку нагороду ви маєте? Чи й митники не роблять те саме? І коли ви привітуєте лише ваших братів, то яку надзвичайну річ ви робите? Чи люди з народів не роблять те саме? Ви повинні бути досконалими так як ваш небесний Отець є досконалим”. (Мат. 5:46—48, НС) Отже ми можемо любити осіб, яких ми не подобаємо. Наше життя залежить від цього.

22. Над якими питаннями ми всі повинні серйозно застановитися?

²² Застановіться на хвилину й запитайте себе: Як моя любов рівняється з цією любов’ю? Чи вона є заснована на принципі або чи лише на почуттю? Чи я маю любов лише до тих, яких воно є природно для мене любити: подружнього партнера, родичів, дітей або приятелів, яких особистість годиться з моєю? Чи й любов, яку я маю для них дійсно цікавиться їх вічним добробутом, або чи вона лише є виразом прихильности через задоволення, якого моє споріднення з ними приносить мені? Чи моя любов є щира? Цінність і вартість цілого вашого життя можна зміряти вашими відповідями до цих питань.— 1 Кор. 13:1—3.