‘Царство наблизилось’ — Коли?

ЦАРСТВО Боже завжди було дуже важним для християн. Перед-християнські слуги Божі також чекали царства. По суті, Царство є темою цілої Біблії, бо воно має оправдати ім’я Єгови й принести мир та великі благословенства людству. Ісус часто говорив про Царство; він клав його на самому переді й часто оповідав багато притч про нього. У чотирьох Євангеліях слово “царство” знаходиться більше як сто й десять разів. Прихід Царства є дуже важним. Воно виводить такі питання як: Коли те Царство прийде? і, що проголошення ‘Царство наблизилось’ значить для нас?

Перші люди, які чули таке проголошення були євреї біля Йорданської ріки у 29 р. З.Д. Багато зійшлося послухати того великого вісника доброї новини. Це був Іван, син священика Захарії, який прийшов на сповнення пророцтва Ісаї 40:3, НС: “Голос кличе: ‘на пустині вготуйте дорогу Єгови, в степу вирівняйте битий шлях Богу нашому’ ”. Тема Іванової новини була: “Покайтесь: бо наблизилось Царство небесне”.— Мат. 3:2, АП; Луки 1:5, 13.

ЩО ВОНО ЗНАЧИЛО В ПЕРШОМУ СТОЛІТТІ

Чи таке проголошення мало бути обмежене лише до служби Івана та його учнів? Ні, бо около шість місяців після того як Іван почав проповідувати, ось приступила до нього хреститися царська особа, про яку ангел Гавриїл сказав перед його народженням: “Він же буде великий, і Сином Всевишнього званий, і Господь Бог дасть йому престола його батька Давида. І повік царюватиме він у домі Якова, і царюванню його не буде кінця”. (Луки 1:32, 33) Щось дуже чудового сталося коли Іван охрестив його. Історія каже: “І дух святий злинув на нього в тілесному вигляді, як голуб, і голос із неба почувся, що мовив: ‘Ти Син Мій улюблений, що Я вподобав тебе!’ ” (Луки 3:22) Земні тілесні священики посвячували своїх попередніх співцарів з родини Давида спеціяльною олією, але тепер Сам Єгова з небес посвятив Цього, якого земне ім’я було Ісус. (Євр. 1:9) І те чим Він посвятив його дало йому багато більшу силу та власть — а це Божий святий дух. Цим чином, Ісус стався тим довго-очікуваний Месія або Христос, Посвячений Богом. Він стався призначеним царем Божого царства. Він був царем Єгови між ними. Він як Цар був присутній, і це було ніби саме царство небесне було між ними! Син Божий в своїй царській величності, яко цар представник Єгови, мав повне право взяти назву Іммануїл, що значить “з нами Бог”. Люди дійсно могли розмовляти з Божим царем і бачити та навчитися принципів та вимог царства.

ГОЛОВНИЙ СВІДОК ЄГОВИ

Ісус був посвячений не лише бути Царем, але також проповідувати. Тому що головна ціль Царства була освятити або оправдати ім’я Єгови, то Його цар мусить бути свідком Єгови. Бувши призначеним царем Ісус мусів переносити проби вірности, щоб доказати свою здібність для небесного царства. Ісус народився в народі Ізраїля або Якова, про якого пророк Ісая сказав: “А тепер отак каже Єгова, що створив тебе, Якове, і тебе вформував, о Ізраїлю: . . . ‘Ви свідки Мої, говорить Єгова, та раб Мій, якого Я вибрав, . . . Ви ж свідки Мої, говорить Єгова, а Я Бог’ ”. (Іса. 43:1, 10—12, НС) Ісус знав, що він народився під обов’язком бути свідком і також, що він був посвячений Божим духом проголосити рік доброї волі Єгови й день пімсти Бога нашого.— Іса. 61:1, 2; Луки 4:19.

Ісус доказався бути найбільшим свідком Єгови й був кваліфікований статися царем. Перед Понтійським Пилатом він гарно проголосив: “Я на те народився, і на те прийшов у світ, щоб засвідчити правду”. (Ів. 18:37; 1 Тим. 6:13) Апостол Іван, який стояв біля Ісуса в часі його смерти на дереві страстей, пише про нього: “Ісус Христос, Свідок вірний, Первенець з мертвих і Владика земних царів”. Кожним способом він був прикладом для своїх послідовників, Свідків Єгови сьогодні.— Об. 1:5; 3:14.

Перебувши велику пробу вірности в пустині, Ісус вернувся назад до Капернауму і почав свою службу такими самими словами, якими Іван розпочав свою службу, а це: “Покайтеся, бо наблизилось Царство небесне”. (Або, “уже близько”, АП; Мат. 4:17) За те, що він був вірним свідком навіть до самої смерти, Єгова обіцяв дати Ісусові нагороду. Ця нагорода мала бути невістка, не земна жінка за дружину, але духовна невістка, а це гурток послідовників, які, так як він, докажуться вірними свідками до самої жертовної смерти, якою він сам помер. (Ів. 3:29; Рим. 6:3) Зі всіх тих, які приступали до нього й наслідували його статися майбутніми членами тієї невістки, Ісус вибрав дванадцятьох на апостолів. Тоді він добре приготовив їх і післав проповідувати: “Царство небесне вже наблизилось”. (Мат. 10:1—7; Марка 3:14—19; Луки 6:13—16) Отже замість лише проповідувати про ім’я Єгови, Ісус також виконував Царську роботу, а це робота розвиття Царства, бо він тренував і навчав тих, які будуть його спільниками в царстві. Його дванадцять апостолів представляли синів патріарха Якова, з яких походили дванадцять племен Ізраїля. (1 Мойс. 49:28) Подібним чином новий християнський собор, званий як духовний Ізраїль, який з часом станеться царською організацією, мав спочивати на дванадцятьох апостолах Агнця яко основні камні, а всі дванадцять апостольських основ спочивали на Головному Наріжному Камені, Месії, Ісусу Христі.— Ефес. 2:20; Об. 21:2, 9, 10, 14.

ПРЕДСТАВЛЕННЯ ЦАРЯ СІОНУ

Крім будучи свідком Царства, Ісус Христос мусів бути офіціяльно представлений Сіонові як його цар. Пророцтво в Захарія 9:9 мусіло сповнитися, де було сказано: “Радій вельми, о дочко Сіону, веселись, дочко Єрусалиму. Ось цар твій до тебе гряде, справедливий й повний спасіння, покірний і їде на ослі, й на молодім віслюкові, сині ослиці”. Три роки з половиною Ісус служив за найбільшого свідка Бога Єгови на землі, і коли наближався кінець його служби, половина сімдесятого тижня років наблизилась, так як було передсказано в Даниїла 9:26, 27. Це пророцтво передсказало, що він буде відрізаний яко людська жертва Богові, спричиняючи закінчення тваринних жертв, яких приносили в Єрусалимському храмі, які то жертви вже не будуть мати жодної цінности. Ісус станеться, так як Іван призначив його, “Агнцем Божим, що відбирає гріх світу”, жертва, не на вівтарі в Єрусалимі, але на вівтарі Божому великому розпорядкові.— Євр. 13:10; 1 Пет. 1:19.

Половина сімдесятого тижня Даниїлового пророцтва прийшла в часі Пасхи, у 33 р. З.Д. Ісус бувши вірним єврейом мусів святкувати Пасху в Єрусалимі. Він був в Єрусалимі багато разів перед тим. Коли йому було сорок днів, його мати Марія взяла його до храму в часі, церемонійного очищення так як вимагалося під законом. (Луки 2:21—38; 3 Мойс. 12:1—4) Відтоді він відвідував Єрусалим багато разів. Одні такі відвідини були у 32 р. З.Д., коли Ісус прийшов святкувати свято кучок, не явно, але таємно, бо навіть тоді євреї вже хотіли вбити його, але це ще не був час йому вмерти. (Ів. 7:1—13) Той час не міг прийти аж поки він не представив себе за Царя. У часі цієї Пасхи, 14-го нісана 33 р. З.Д., він мусів принести себе в жертву.

Тисячу років перед тим, ніж цар Соломон стався царем у Сіоні, він їхав на ослиці свого батька, царя Давида, і люди дуже радісно привітали його. Апостол Матвій й апостол Іван описують, що сталося коли Ісус Христос, Більший Соломон, стався Сіонським царем:

“А коли вони наблизились до Єрусалиму, і прийшли до Вітфанії, до гори до Оливної, тоді Ісус вислав двох учнів, до них, кажучи: ‘Ідіть у село, яке перед вами, і знайдете зараз ослицю прив’язану та з нею осля; відв’яжіть, і мені приведіть їх. А як хто вам що скаже, відкажіть, що їх потребує Господь,— і він зараз пошле їх’. А це сталось, щоб справдилось те, що сказав був пророк, промовляючи: ‘Скажіте Сіонській доньці: “Ось до тебе йде Цар твій! Він покірливий, і всів на осла,— на осля, під’яремної сина” ’. А учні пішли та й зробили, як звелів їм Ісус. Вони привели до Ісуса ослицю й осля, і одежу поклали на них,— і він сів на них. І багато народу стелили одежу свою по дорозі, інші ж різали віття з дерев і стелили дорогою. А народ, що йшов перед ним і позаду, викрикував, кажучи: ‘Осанна, Сину Давидовому! Благословенний, хто йде у Господнє Ім’я! Осанна на висоті!’ А коли увійшов він до Єрусалиму, то здвигнулося ціле місто, питаючи: ‘Хто це такий?’ А народ говорив: ‘Це Пророк,— Ісус із Назарету Галілейського!’ ”— Мат. 21:1—11.

“А другого дня, коли безліч народу, що зібрався на свято, почув, що до Єрусалиму надходить Ісус, то взяли вони пальмове віття, і вийшли назустріч йому та й кричали: ‘Осанна! Благословенний, хто йде у Господнє Ім’я! Цар Ізраїлів!’ Ісус же, знайшовши осля, сів на нього, як написано: ‘Не бійся, дочко Сіонська! Ото Цар твій іде, сидячи на ослі молодому! А учні його спочатку того не зрозуміли були, але, як прославивсь Ісус, то згадали тоді, що про Нього було так написано, і що цеє вчинили йому”.— Ів. 12:12—16.

Марка 11:11 додає: “Потому ввійшов він до Єрусалиму і в храм. А оглянувши все, як година вже пізня була, він пішов у Віфанію з Дванадцятьма”. Тут Сіон мав офіціяльне повідомлення, що Царство вже було близько, але він не хотів признати Царя й відкинув його під натиском своїх релігійних провідників, які були вавилонські і противилися Божому царству. Матвія 21:15, 16 каже нам: “А первосвященики й книжники, бачивши чуда, що він учинив, і дітей, що в храмі викрикували: ‘Осанна Сину Давидовому’, [спадкоємець престола Давида] обурилися, та й сказали йому: ‘Чи ти чуєш, що кажуть вони?’ А Ісус відказав їм: ‘Так. Чи ж ви не читали ніколи: “Із уст немовлят, і тих, що ссуть, учинив Ти хвалу”?’ ” (Пс. 8:3) Але релігійні провідники, одначе, вже рішили вбити Ісуса, боячись, так як вони самі казали: “Прийдуть римляни, та й візмуть нам і край, і народ”.— Ів. 11:47—57.

ЗЕМНИЙ СІОН ВІДКИДАЄ СВОГО ЦАРЯ

Тут був цар Сіону, Той, що мав сидіти на “престолі Єгови” між ними. Царство небесне справді наближалося, але люди, під упливом своїх провідників, не хотіли прийняти його за Царя. Другого дня він вернувся назад у Єрусалим: “А як у храм війшов, то став виганяти продавців і покупців у храмі, і поперевертав столи грошомінам та ослони — продавцям голубів. І він не дозволяв, щоб хто річ яку носив через храм. І він їх навчав і казав їм: ‘Хіба не написано: “Дім Мій — буде домом молитви в народів усіх?”, ви ж із нього зробили печеру розбійників!’ І почули це первосвященики й книжники, і шукали, як його погубити, бо боялись його — увесь бо народ дивувався науці його”. (Марка 11:15—18) Таким чином із силою й властю він очистив храм із релігійного торгування, якого практикували в ньому. О, яка пересторога для вавилонських релігійних торговців нашого дня, коли він вернеться в царській силі!

Вночі Пасхи Юда Іскаріотський привів ворогів Ісуса і зрадив його в городі Гетсиманському. Там на нічнім зібранню юдейського синедріону або Найвищого Суду в Єрусалимі Ісус був засуджений на смерть. Вранці, тому що самі юдеї, через римське владіння над ними, не могли відібрати йому життя, синедріон передав його Понтійському Пилатові, римському губернаторові.— Мат. 26:47 до 27:14.

Переглянувши Ісуса, Пилат не знайшов у ньому причини на смерть і хотів відпустити його, так як був звичай в юдеїв відпускати когось засудженого на смерть на Пасху. Наполегливо, юдейські релігійні власті кричали за відпущенням, не Ісуса, але вбивця й грабіжника, Варавву. (Дії 3:13—15; 13:28) Вони вимагали, щоб Ісус був повішений на дереві, й не так як Пилат, який не хотів бути відповідальний за невинну кров, вони закричали: “На нас його кров і на наших дітей”. (Мат. 27:15—26) Вони обвинувачували Ісуса зрадою проти римського імператора Тиверія кесаря. В останньому зусиллю зберегти Ісуса Пилат сказав: “Ось! ваш Цар!” і “Царя вашого маю розп’ясти?” думаючи вдатися до юдейського націоналізму. “Первосвященики відповіли: ‘Ми не маємо царя, окрім кесаря’ ”.— Ів. 19:14, 15.

Вибираючи такий шлях ці юдейські релігійні провідники, безсумнівно, були відповідальними. Перше, вони навмисно відмовилися признати царя, якого Єгова післав помогти їм зрозуміти, що їхній Цар справді був з ними. Крім цього, хоч вони самі заявляли бути священиками Божими, вони сталися зрадниками Бога й принижили свою священицьку посаду приймаючи за царя Понтіфіката Максімуса поганської релігії. Навіть у часі Ісусової смерти вони не хотіли признати його за царя, противившися написові, якого губернатор Пилат прибив верх Ісусової голови на дереві, який то напис казав: “Ісус Назарянин, Цар Юдейський”.— Ів. 19:12—22.

Хоч юдейські провідники й брали кволу обережність вимагаючи Пилата запечатати двері пам’ятничого гроба, щоб вони могли втішатися їхнім святкуванням Пасхи, то одначе вони не могли знищити ізраїльського царя, бо третього дня, 16-го нісана, на який то день приносили ячмінний первоплід Єгові в Його храмі, Сам Бог приніс багато кращий первоплід воскресивши Свого власного Сина, Ісуса Христа, з смерти.

Ці первосвященики та інші релігійні провідники не добачували факт, що цар Давид сам записав у Псалмі 16:10: “Бо Ти не опустиш моєї душі до шеолу, не попустиш Своєму святому побачити тління”. Цього шістнадцятого дня нісана Ісус воскрес, але не тілесним тілом, яке може бути пошкоджене й вбите. В часі його тілесної присутности між юдеями, яка то присутність значила, що царство небесне наблизилось до Сіону, Ісус доказав свою вірність і кваліфікації воскреснути безсмертним, славною духовною особою. Тому то сторожи, яких первосвященики і фарисеї дозволили поставити біля гробу, не могли бачити Ісусового воскресіння, бо вони не могли бачити духа. Але вони бачили зматеріялізованого ангела, який розбив запечатаний гріб. Так як апостол Петро пізніше писав: “Бо й Христос один раз постраждав був за наші гріхи, щоб привести нас до Бога, Праведний за неправедних, хоч умертвлений тілом, але духом оживлений”.— 1 Пет. 3:18; Мат. 27:57 до 28:4, 11—15.

КОЛИ “ЦАРСТВО НАБЛИЗИЛОСЬ” НЕ ПРОПОВІДУВАЛОСЬ

Ісус дав подостаток доказу свого воскресіння своїм вірним учням являючись багато разів чудовим матеріялізованням людського тіла. Тоді він пішов до неба сісти по правиці свого Отця, чекаючи або сподіваючись часу прийняти силу й статися небесним царем. (Пс. 110:1, 2; Євр. 10:12, 13) У день свята П’ятидесятниці, п’ятдесят днів після Ісусового воскресіння, апостол Петро встав і навів Псалму 16:10 і тоді сказав: “[Давид] у передбаченні говорив про Христове воскресіння, що ‘не буде зоставлений в гадесі’ [грецький переклад єврейського слова шеол], ані тіло його не зазнає зотління’. Бог Ісуса цього воскресив, чого свідки всі ми”.— Дії 2:29—33.

Після Ісусового вознесіння на небо, то між ними не було вже більше Царя й царство небесне не було близько. По суті, тепер Ісус не мав царської влади, крім над тими, що були членами християнського собору. З цієї причини Ісусові учні не проголошували “царство небесне наблизилось” після його смерти. Ісус сказав їм, що він піде й вернеться назад у царській силі й він дав учням притчи про це коли був на землі. (Ів. 14:3; Мат. 25:31; Луки 19:11—27) Цар уже більше не явиться тілесно в земному Сіоні. Царство тепер уже було майбутнє. У призначеному часі воно мало з неба, небесного Сіону, урядувати справами цілої землі. На “престолі Єгови” не буде царя аж поки сім “часів поган” не закінчаться, у 1914 р. З.Д. (Дан. 4:25; Пс. 2:6, 8; 110:2; Об. 12:5, 10) Царство тепер не володіло й Ісусові учні не могли вважати себе царями, хоч вони належали до небесного царства й з часом мали царювати так, як показує апостол Павло коли він зробив догану християнам у Коринті, кажучи: “Ви вже нагодовані, ви вже збагатилися, без нас ви царюєте. І коли б то ви стали царювати, щоб і ми царювали з вами”.— 1 Кор. 4:8; 2:2.

‘ЦАРСТВО НАБЛИЗИЛОСЬ’ ТЕПЕР

Одначе, всі докази показують, що Цар уже прийняв свою силу на небі і почав царювати, тому тепер можна чути вістку, яка проголошується по цілому світі. “Царство небесне вже наблизилось”. Так як було з Ісусовим проповідуванням, коли царство небесне наблизилось в часі земного Сіону або Єрусалиму, то так і в цих днях проголошується “царство небесне наблизилось” разом із засудженням вавилонських релігійних провідників. А особливо воно виявляє тих, що заявляють вірити в Боже царство і проповідують його, але не хочуть прийняти його урядування й стараються припинити новину про “засноване царство” від людей, цим чином перешкоджують іншим признавати царство.— Іса. 61:2.

Так як Ісус виконував багато дивних діл сцілення, вичистив храм і спасав людей коли був на землі, то так і по цілому світі він буде сціляти під час його царювання. Але заки таке сцілення може прийти, всі противники царства мусять бути викорінені; перше, Вавилон Великий, світова імперія фальшивої релігії, а тоді можна буде проголошувати, “Хваліть Єгову, бо Єгова, Бог наш Вседержитель, зацарював”. (Об. 19:6, НС) Так, Він буде царювати ще в більший спосіб, бо тоді там не буде релігійного суперництва правдивому поклонінню. Тоді, Він буде царювати в найбільшій мірі, коли навіть політичні світові уряди, які тепер противляться Його царству, будуть цілком знищені і коли зачнеться Христове тисячолітнє царювання, в якому 144,000 вибраних будуть царювати з Ним і будуть урядувати всіма родинами землі наводячи на них благословенства обіцяні в Авраамській угоді.— 1 Мойс. 22:18; Гал. 3:29.

[Вставка на сторінці 172]

Тому, то, підперезавши стегна свого розуму та бувши тверезі, майте досконалу надію на благодать, що приноситься вам в з’явленні Ісуса Христа. Як слухняні, не застосовуйтеся до попередніх пожадливостей вашого невідання, але за Святим, що покликав вас, будьте й самі святі в усім вашім поводженні, бо написано: “Будьте святі,— Я бо святий!”— 1 Пет. 1:13—16.