Котре місто є центром Християнства?

З САМОГО початку правдиве Християнство було знане як найактивнішою, енергічнішою євангелицькою релігією. Сам Ісус Христос був невтомним робітником і він вселив у своїх послідовників таку саму гарячу запопадливість, яка дала правдивому Християнству велику рушійну силу. У першому столітті Християнство поширювалося немов огонь. За дуже короткий час після його початку так, як історія показує, в Єрусалимі було п’ять тисяч дієвих християнів, і через енергічну працю апостолів та їхніх друзів, слово правди поширилося до майже цілого тоді-цивілізованого світу.

Така робота та її відповідний успіх вимагає єдности, а єдність вимагає організації. Це значить, що там мусів бути центр, який розпорядковував цією роботою й до якого християни могли справляти тих, яким вони проповідували. А який був цей центр? І який є центр правдивого Християнства сьогодні? Чи він є Єрусалим? Або Рим? Александрія? Атени? Стамбул? чи Москва? Це є міста, яких багато сект так званого Християнства мають за свій центр, одначе хоч ці секти так званого Християнства називають себе християнськими, то вони не можуть погодитися котре з цих міст є центром усіх сект так званого Християнства. Релігії так званого Християнства, які вповають на ці міста є частиною світової релігійної імперії називаючись у Біблії Вавилон Великий. Тому що Біблія показує, що Вавилон Великий є вікодавній Божий ворог, то християни не можуть звертатися до жодного з цих міст за духовним проводом.

Отже, куди правдиві християни можуть звернутися? Насамперед, правдиве Християнство признає Творця небес і землі, Бога Єгову за Джерело всього духовного життя. Це Єгові дається все поклоніння й до Нього правдиві християни справляють усіх тих, яким вони проповідують. Усе це робиться через Ісуса Христа, Сина Божого, єдина дорога приступу до Бога, і який сидить немов спів-Цар зі своїм Отцем на престолі. Але чи Бог не вибрав міста до якого мається справляти всю увагу й через яке люди повинні поклонятися Йому? Так. У цьому місці Він має храм до якого поклонники можуть приходити й приносити їхні жертви похвали та подяки, так як колись Єрусалим був центральне місце і храм за днів ізраїльського народу. Але перегляньмо писання побачити де це місто та його храм існує.

ХРАМ ХРИСТИЯНСТВА

У день свята П’ятидесятниці 33 р. З.Д., воскреслий, прославлений Ісус Христос почав будувати свій храм. Це не був буквальний храм в Єрусалимі, бо в той час храм, якого збудував Ірод ще стояв. Той прекрасний храм із дерева та камня був знищений римлянами в 70 р. З.Д. Робота, яку Ісус тоді виконував була та про яку він говорив своїм учням коли ще був із ними на землі, кажучи: “На цій скелі я збудую свій собор”. Ісус бувши великою скелею або Наріжним каменем, тепер був заснований на небі. Цього дня свята П’ятидесятниці, який то день також був свято “жнив і первоплоду труду вашого, якого ви сіяли в полі”, “свято тижнів”, Ісус праворуч Бога на небі почав виливати святого духа на сто й двадцять вірних учнів. Ці чекали зібрані в Єрусалимі, не в храмі, але в вищій кімнаті в одному домі. Дух зійшов немов вітер, учні почали говорити чужоземними мовами, яких люди з багатьох країн могли розуміти, прибувши до Єрусалиму на свято. Святий дух спонукав Петра встати й пояснити це чудо євреям та всім новонаверненим, які зійшлися побачити це явище:

“Бог Ісуса цього воскресив, чого свідки всі ми! А отож, як правицею Божою був він вознесений, і обітницю духа святого прийняв від Отця, то й злив він оте, що ви бачите й чуєте”.— Дії 1:13, 14; 2:1—33.

Петро пояснив тим зібраним євреям, що вилиття святого духа в часі земного Єрусалиму та його храму було на сповнення пророцтва в Йоіла 3:1—5, якого він тоді навів. Там є сказано:

“І буде потому,— виллю Я духа Святого на кожне тіло, і пророкуватимуть ваші сини й ваші дочки, а вашим старим будуть снитися сни, юнаки ваші бачити будуть видіння. І також на рабів та невільниць за тих днів виллю духа Святого. І дам Я ознаки на небі й землі,— кров та огонь, та стовпи диму. Заміниться сонце на темність, а місяць — на кров перед приходом дня [Єгови], великого та страшного! І станеться,— кожен, хто кликати буде ім’я [Єгови], той спасеться, бо на Сіонській горі та в Єрусалимі буде спасіння, як [Єгова] говорив, та для тих позосталих, що [Єгова] їх покличе”.— Також побачте Дії 2:14—21.

МІСЦЕ ЦЬОГО МІСТА

Ісус наказав своїм учням бути в Єрусалимі аж поки вони не отримують святого духа. (Дії 1:4—8, 12—15) Але, замість буквального храму, якого збудував цар Ірод в Єрусалимі, Ісус тепер почав будувати християнський собор на собі, що є “дім духовний” на священство святе, щоб приносити жертви духовні, приємні для Бога через Ісуса Христа”. (1 Пет. 2:5) Тепер, бувши хрещені святим духом і стаючись духовними синами Божими, ці учні приступали до духовного Сіону, до небесного Єрусалиму. Отже, це є небесне місто з духовним храмом, до якого поклонники мусять приходити, до якого вони мусять звертатися й справляти поклоніння інших. Воно тепер є Єговове засноване місце поклоніння й Він не признає жодне земне місто. Основа собору, безсмертний духовний Ісус Христос, є небесна, а не земна основа, і не є якоюсь людиною на землі. Храм теж є духовний, небесний, а не якийсь буквальний храм або катедра на землі. Отже жодне земне місто не може помістити його.

Цей факт, що собор приближується до небесного Сіону пригадується нам у книзі Євреїв 12:22—24. Апостол Павло промовив ці слова перше до християн, які були євреями по природі. Він сказав: “Але ви не так як ваші земні предки приступили до гори Сіонської, і до міста Бога Живого, до Єрусалиму небесного, і до десятків тисяч ангелів, і до [собору] первороджених, на небі написаних, і до Судді всіх — до Бога, і до духів удосконалених праведників, і до Посередника нового заповіту — до Ісуса, і до покроплення крови, що краще промовляє, як Авелева”.

Павло дальше пояснює ці слова в наступному розділі коли він говорить про Провідника християн: “Тому то Ісус, щоб кров’ю своєю людей освятити, постраждав поза брамою. Тож виходьмо до Нього поза табір, і наругу його понесімо, бо постійного міста не маємо тут, а шукаємо майбутнього”.— Євр. 13:12—14.

Хоч Ісус назвав Єрусалим бути містом убивця пророків, одначе він помер і постачив жертву за своїх послідовників поза Єрусалимом; і тому що християни за Ісусового дня не зверталися до Єрусалиму з його храмом, який колись представляв Бога, християни сьогодні не можуть звертатися до жодного міста в так званому Християнстві, що заявляє представляти Бога, але вдійсності переслідує вісників Християнства яко “поза” їхньою організацією, немов вони не є бажані або безкорисні бути частиною того, що вони називають так званим Християнством.

“ДІТИ”— ЯКОГО МІСТА?

Павло ясно розрізнює між небесними а земними містами, пишучи до Галат: “Бо Аґар [рабиня патріарха Авраамового дому] — то гора Сінай в Арабії [де Бог дав Десять Заповідей], а відповідає сучасному Єрусалимові, який у рабстві з своїми дітьми. А вишній Єрусалим — вільний, він мати всім нам! Тому, браття, не сини ми рабині, але вільної! Христос для волі нас визволив. Тож стійте в ній та не піддавайтеся знову в ярмо рабства”.— Гал. 4:25, 26, 31; 5:1.

Хоч перші християни не зневажали того, що Бог колись уживав, а це храм в Єрусалимі, одначе коли римське військо знищило його у 70 р. З.Д., то це не мало жодного значення для єврейських християнів. Вони корилися Ісусовому наказові й втікли з того присудженого міста перед його знищенням. А чому це знищення не лишило їх у замішанню та в розпаді? Тому що вони були дітьми їхньої небесної матері, небесного Єрусалиму, і вони наблизилися до дійсного міста живого Бога, небесного Єрусалиму. Пізніше вони не сталися дітьми якогось іншого міста, як-от Риму, щоб могти називатися “римськими християнами”. Єрусалим небесний, це була мати, яку вони признавали. (Луки 21:20—24) Ті, що родилися природними євреями тепер уже не були лише ізраїльтянами; вони ставалися духовними ізраїльтянами.

ЄРУСАЛИМ ТОПТАНИЙ

Стародавній Вавилон, якого вже довший час уважали бути центром світової релігії, нарешті був цілком знищений, і є руїною аж досі. Але заки Вавилон стався спустошений, то Єрусалим зазнав своє друге знищення. Гнів про якого Іван Хреститель перестерігав прийшов, і Єрусалим стався хрещений огнем знищення, що спалив єврейську полову, але християни обминули це хрещення.— Мат. 3:7—12.

Це сталося ось як: Після того як євреї збунтувалися проти римського панування, римське військо напало на Єрусалим, але тимчасом відступило у 66 р., християни втікли з Єрусалиму за Йорданську ріку в гористу дільницю Гіліад, до міста Пела. Вони зробили це згідно з Ісусовим пророцтвом: “А коли ви побачите Єрусалим, військом оточений, тоді знайте, що до нього наблизилося спустошення. Тоді ті, хто в Юдеї, нехай у гори втікають; хто ж у середині міста, нехай вийдуть; хто ж в околицях, хай не вертаються в нього! . . . Бо буде велика нужда на землі та гнів над цим людом! І поляжуть під гострим мечем, і заберуть до неволі поміж усі народи, і погани топтатимуть Єрусалим, аж поки не скінчиться час тих поган”.— Луки 21:20—24.

Єрусалим зазнав велике топтання під генералом Титом і його римським військом у 70 р. З.Д. Але з Ісусових слів у порівнянню з пророцтом Даниїла, 4-им розділом, ми можемо бачити, що Ісус не сказав, що в тому році зачнуться сім часів поган, або призначені часи народів. Ті часи почалися ще у 607 р. перед З.Д., коли вавилонці потоптали Єрусалим у часі його першого знищення. Відтоді в Єрусалимі ніколи не було царя з Давидової родини сидячи на “престолі Єгови” і ті “Часи Поган” мали продовжатися 2,520 років, або до осени 1914 р. З.Д. Ісус лише сказав, що те топтання буде далі продовжатися аж до кінця призначених часів, а це до 1914 р.— Єзек. 21:27.

Хоч спочатку першого століття Єрусалим був центром видимого урядового тіла першого християнського собору, бувши містом в якому апостоли й ті, що товаришували з ними мешкали, то однак християни не вважали те місто бути центром своєї релігії. Правда, це в Єрусалимі Павло й Варнава зійшлися на раду залагодити справу про обрізання, і це з цього міста уряд собору видав лист інструкцій. Але, пізніше, коли апостол Павло подорожував він зробив Антіохію в Сирії своїм центральним містом. Він писав листи з багатьох різних міст, і хоч ці листи не прибували з Єрусалиму, то одначе християнські собори вважали їх прибувати шляхом інструкцій, якого Сам Бог заснував, від уряду собору, і вони були сполучені з собором. Те саме є правда про Петра, який писав із Вавилону й про Івана, який пізніше у 96 р. З.Д., дістав видіння через ангела від Ісуса Христа й записав його в книзі, яка тепер називається Об’явлення або Апокаліпсис. Це останнє писання Іван написав на острові Патмосі. Пізніше Іван писав з околиці Ефесії.

Отже топтання буквального Єрусалиму далі продовжалося, і у 130 р. З.Д. римський імператор або Гадріян, Понтіфікат Максімус, відвідав зруйнований Єрусалим і дав розказ відбудувати його. Але євреї збунтувалися під провідництвом Бар-Кочби, боячись, що в ньому заснують поганське поклоніння. До 134 р. той бунт був придушений з великою втратою римлянам як і євреям. Пізніше маси євреїв були вигублені. Римська колонія на місці де колись стояв Єрусалим була названа Аелія Капітоліна. На подвір’ю колишнього храму статуї Юпітера й імператора Гадріяна були поставлені, а на місці де колись стояв сам храм поганський храм бога Юпітера був збудований. Євреям було заборонено входити в місто. Така ситуація існувала аж до 312 р. З.Д. Коли Константин стався імператором і Понтіфікат Максімусом і пізніше заявив себе бути християнином, то місто почало набирати новий вигляд. Його тепер уважали бути місцем святої християнської історії, і Константин Великий збудував у ньому церкву Святої Гробниці.

ТОПТАННЯ КІНЧАЄТЬСЯ

Чи це значить, що Єрусалим за часу Константина стався Сіоном правдивих послідовників Ісуса Христа? Ні, це лише Вавилон Великий, Божий ворог, призначив його бути святим містом. Земний Сіон відкинув Ісуса Христа за царя свого у 33 р. З.Д. Римляни знищили Сіон із його храмом у 70 р., але правдивий Сіон ще живого тоді апостола Івана та його співучнів далі стояв, бо він був духовний, небесний Сіон, маючи небесний храм, центр поклоніння.

А щодо царювання, Єрусалим, перед його топтанням вавилонцями у 607 р. перед З.Д., зображав центр Божого типічного земного царства. Царі з царської Давидової родини сиділи на “престолі Єгови”. Хоч у 607 р. перед З.Д. Єгова не покинув Своєї угоди про царство з Давидом, то престол, царство Боже, було перекинене аж поки не прийшов той, що мав право до нього. (Єзек. 21:27) Це був спадкоємець і Господь царя Давида, Ісус Христос, первосвященик по чину Мелхиседека. Він мав бути Первосвящеником як і Царем.— Пс. 110:4; Євр. 5:10; 6:20.a

ДЕ ТРЕБА ШУКАТИ ПРОВОДУ

Сам Ісус Христос сказав: “Бог дух, і ті, що Йому вклоняються, повинні в дусі та в правді вклонятись”. (Ів. 4:24) Християнам не потрібно було земних зображень Бога або нагадувань Його або Його духовного храму, щоб поклонятися Йому. Вони знають, що сьогодні Ісус Христос є цар, і є великим Мелхиседековим первосвящеником у Божому духовному храмі, на небесному Сіоні. Через Боже Слово, яке, так як Ісус сказав, є дух і життя, і через Божого святого духа за втішителя та помічника, вони дістають провід у теократичний спосіб. Це значить, що Сам Бог володіє над ними з неба через Свого посвяченого царя, Ісуса Христа. Вони співдіють із Божою організацією по всій землі в її роботі й признають духовне призначення надзирателів у тій організації. Отже їхня організація не може бути названа якимось народними назвами, як-от римська або американська.

Бог наказує в Ісаї 51:1, 2: “Почуйте Мене, хто женеться за правдою, хто пошукує [Єгову]! Погляньте на скелю, з якої ви витесані, і на каменоломню, з якої ви видовбані. Гляньте на Авраама, батька свого, та на Сарру, що вас породила”. Вони звертаються до великої Скелі, Бога Єгови, Більшого Авраама, і до вільної жінки, їхньої матері на небі, що є духовний Сіон, і до Його теократичної організації за проводом. Доказ, що вони роблять так можна бачити в їхній роботі, яку вони виконують у цілковитій єдності по цілому світі, таку саму роботу проповідування, яка виконувалася за часу Христа і його апостолів де б вони не були. Їхні конвенції є взірцями такої єдности, бо між ними нема жодних народних або суспільних перепон, так як написав апостол Павло: “Бо ви всі сини Божі через віру в Христа Ісуса! Бо ви всі, що в Христа охрестилися, у Христа зодягнулися! Нема юдея, ні грека, нема раба, ані вільного, нема чоловічої статі, ані жодної,— бо всі ви один у Христі Ісусі! А коли ви Христові, то ви Авраамове насіння й за обітницею спадкоємці”. (Гал. 3:26—29) Так, вони прийшли до духовного небесного Сіону за правдою, що визволяє людей і яке є центральним містом у якому існує їхнє поклоніння.

[Примітки]