Дійсні учасники нової угоди

“Ось дні наступають, говорить Єгова, і складу Я нову угоду... Бо всі будуть знати Мене, від малого їхнього до великого їхнього, каже Єгова, бо їхню провину прощу, і не буду вже згадувати їм гріха”.— Єрем. 31:31—34, АС.

1. Згідно з часописом Нью-Йорк Поуст, то засновання організації Об’єднаних Націй у 1945 р., було найважніше зібрання від якої стародавньої події, отже, які питання виринають?

ДВАДЦЯТЬ років тому коли організація Об’єднаних Націй була заснована, то часопис (Нью-Йорк Поуст) назвав цю конвенцію в Сан-Франціско, Каліфорнії, бути “найважнішим людським зібранням від Останньої Вечері”. Та засновуюча конвенція завела угоду між п’ятдесят одними народами затримувати міжнародний мир та безпечність. А що Остання Вечеря вивела, щоб зробити її найважнішим зібранням за минулих дев’ятнадцять століть аж до засновання організації Об’єднаних Націй? Чи й вона мала до діла з якоюсь згодою? Так, хоч можливо, що Нью-Йорк Поуст і не мав цієї угоди на думці, що вона була найважнішою подією в тому часі.

2. Коли відбулася “Остання Вечеря”, де й в який спосіб?

² Конвенція, що заснувала організацію Об’єднаних Націй відбулася в Сан-Франціско, Каліфорнії, в Сполучених Штатах Америки, в 1945 р. “Остання Вечеря” відбулася в Середньосхідному місті, в Єрусалимі в 33 р. Нашої Загальної Доби. На початку тієї вечері було тринадцять чоловіків присутніх у великій кімнаті в тому Святому Місті. Перед її закінченням господь вечері відпустив одного з тих тринадцятьох. Вони разом із іншими вірними з їхнього народу святкували річну пасху, споживаючи буквального припеченого агнця разом із гірким зіллям та прісним хлібом або матцою й червоним вином. Декотрі релігійні гуртки до сьогоднішнього дня обходять цю пасхальну вечерю. Але чому називають те, що відбулося в 33 р. З.Д. “Останньою Вечерею?” Чия остання вечеря була вона?

3. Для кого була та “остання” вечеря, і яку вечерю святкують відтоді тієї самої ночі?

³ Це була остання земна вечеря для того господа вечері. Для тих, що були з ним при тій вечері він сказав: “Я дуже бажав спожити цю пасху із вами, перш ніж муки прийму. Бо кажу вам, що вже споживати не буду її, поки сповниться в Божому Царстві вона”. Це також була остання вечеря для тих, що були присутні про яких тут говориться, бо вони після цього святкували іншу вечерю, хоч вони все обходили її тієї самої ночі. Її стали називати “Господня вечеря”, тому що Господь вечері започаткував її тієї самої ночі в 33 р. З.Д. Вірні послідовники Господа далі святкують цю вечерю аж до цього самого року в той самий день коли вона була зачата.— Луки 22:12—16; 1 Кор. 11:20, АС.

4. Коли Господня Вечеря була започаткована, для кого, і які речі вживалося на символи?

⁴ Відпустивши того небажаного чоловіка від себе, господь вечері почав святкувати Господню Вечерю з тими одинадцятьма вірними, що ще лишилися з ним уживаючи прісний хліб та червоне вино, які були на столі. Він уживав цих двоє речей символічно. Хліб представляв його досконале людське тіло, яке він дозволить віддати на смерть, а вино представляло його життєву кров, яку він проллє коли буде переносити смерть невинного чоловіка з рук своїх ворогів. Ця подія мала статися щорічним святом на пам’ять його досконалої людської жертви, яку він подав Богові на користь гріху світу людства.— Мат. 26:26—30.

5. Коли Ісус подав чашу вина, то про яку нову річ він згадував, і як довго вона була в силі?

⁵ Коли він подав їм чашу вина, щоб вони пили з неї й передавали один одному, він сказав: “Ця чаша значить новий заповіт у моїй крові, що за вас проливається”. (Луки 22:20; 1 Кор. 11:25) Ага, ось тут згадується про заповіт або угоду. Промовець, Ісус Христос, назвав її новим заповітом. Вона мала бути новою угодою в порівнянні з іншою угодою, яка мала статися старою й недійсною. Воно є можливо й дуже правдоподібно, що тих одинадцять чоловіків, які пили з тієї чаші вина запам’ятали те старе пророцтво в якому Бог обіцяв завести нову угоду з Його вибраними людьми. Певно, що ця угода не мала нічого до діла з тією славною угодою, яку зробили в 1919 до 1920 р., яка то “угода” складала конституцію Ліґи Націй, заснована після Першої Світової Війни, але яка тепер уже завмерла разом із її “угодою”. Та “нова угода” про яку Бог пророкував далі є в силі аж дотепер, і її користі поширюються до людей всіх народів. А що це за угода?

6. По законі, що це є угода згідно з Енциклопедією Американа?

⁶ “Угода, в Законі”, каже Енциклопедія Американа (видання 1929 р.), є “згода між двома або більше особами, в якій одна з цих обіцює виконувати або не виконувати деяких учинків, або що поданий стан речей вже існує, або ще буде або не буде існувати”.

7. Яке є єврейське слово на угоду, і яке може бути відповідне джерело цього слова?

⁷ Оскільки та пророкована “нова угода” перше згадується в святих Єврейських Писаннях, то Енциклопедія Британіка (одинадцяте видання) дуже відповідно каже:

Угода . . . це спільна згода між двома або більше учасниками, або обов’язок, якого приймає один із учасників. У Біблії єврейське слово ברית, беріт, широко вживається для всяких згод; тоді його прикладається до угоди між двома особами або до згоди між двома народами, як-от угода між Авімілехом і Ісаком, представляючи згоду між ізраїльтянами та филистимлянами (1 Мойсея 26:26 . . .); більше особливо до згоди зроблена між Богом а людьми, або таких згод, яких обходять виконуванням деяких релігійних обрядів, вважаючи Бога за одного з учасників тієї угоди. Є дві думки про походження слова беріт: (1) досліджуючи слово до його коріння, що значить “різати”, і відношення стосується до стародавнього обряда розрізувати жертви на дві частини, між якими то частинами переходили учасники угоди, рівняючись до грецького слова [різати угоду] (2) і історії в (1 Мойсея 15:17) про угоду між Богом а Авраамом, коли “думуюча піч та смолоскип огняний перейшов поміж тими кусками жертви, яких Авраам жертвував. . . .”

УЧАСНИКИ УГОДИ

8, 9. (а) Які є дві партії цієї угоди? (б) Якого пророка Бог ужив передсказати цю угоду, і яке питання про партії його висловлення підносить?

⁸ А хто є учасниками тієї нової угоди, і як ми можемо знати чи декотрі з нас сьогодні є учасниками неї? Очевидно, по тім, що Ісус сказав коли він розпочав Господню Вечерю, то учасники тієї нової угоди є (1) його власний вірний собор так як його представляли тих одинадцять апостолів і (2) Бог, якому Ісус Христос подав жертву зі свого людського життя. Ті вірні одинадцять апостолів були обрізані жиди, отже ми запитуємо, Чи ця нова угода є зроблена лише між Богом і жидами? Крім цього, чи висловлення пророцтва про нову угоду не показує, що вона була зроблена лише з тілесними жидами або ізраїльтянами? Єремія, жидівський священик, промовив пророцтво про ту нову угоду ще в сьомому столітті перед З.Д., і сказав:

⁹ “ ‘Ось! дні наступають’, говорить Єгова, ‘і складу Я із домом Ізраїлевим і з Юдиним домом новий заповіт. Не такий заповіт, що його з їхніми батьками Я склав був у той день, коли міцно за руку їх узяв, щоб їх вивести з краю єгипетського. “Та вони поламали Мого заповіта, і Я їх відкинув”, говорить Єгова’. ‘Бо це ось той заповіт, що його по цих днях складу з домом Ізраїля’, каже Єгова. ‘Дам закона Свого в середину їхню, і на їхньому серці його напишу, і Я стану їм Богом, вони ж Мені будуть народом’. ‘І більше не будуть навчати вони один одного, і брат свого брата, говорячи: “Пізнайте Єгову!” Бо всі будуть знати Мене, від малого їхнього до великого їхнього’, каже Єгова, ‘бо їхню провину прощу, і не буду вже згадувати їм гріха’ ”.— Єрем. 31:31—34, НС.

10. Згідно з його висловленням, то з ким Бог Єгова буде старатися завести угоду?

¹⁰ Єремія промовив те пророцтво до природних, обрізаних членів юдейського й ізраїльського племена за свого часу. Коли Бог Єгова вивів їхніх предків із єгипетської землі більше як вісімсот років перед тим, то Він зробив угоду з ними. І згідно з Єремійовим пророцтвом, Бог Єгова буде принаймні пропонувати зробити ту обіцяну нову угоду з буквальними, природними та обрізаними жидами з юдейських та ізраїльських племен.

11. До якої міри ізраїльтяни прийняли той старий заповіт Мойсея, і які питання виринають про прийом нового заповіту?

¹¹ Однак питання заходить, Чи цілий жидівський народ, усі племена Юдеї та Ізраїля приймуть ту нову угоду й згодяться дотримувати її за її умовами? Коли Бог зробив першу угоду з ними на горі Сінай в Арабії, то Він уживав пророка Мойсея за Свого посередника. Коли Бог тоді пропонував завести угоду Закона з ізраїльським народом, то “всі люди відповіли одним голосом і сказали: ‘Усе, що Єгова промовив, ми зробимо’ ”. І пізніше, коли угода була увічнена між Богом а Ізраїлем над спаленням звірячої жертви, то “Мойсей прибув та й оповів народові всі слова Єгови та всі закони. І ввесь народ відповів одноголосно, та й сказали: ‘Усе, про що говорив Єгова, ми зробимо’ ”.— 2 Мойс. 19:1—8; 24:1—3, НС.

12. Кому Ісус подав чашу вина згадуючи про угоду, і в якій угоді жидівські люди сьогодні привлащують бути?

¹² Сьогодні по цілому світі є 12,867,000 жидівського народу. Чи ці всі привлащують бути в тій новій угоді? Ні; але під провідництвом своїх рабінів, вони твердо кажуть, що вони ще є під старою угодою, під Законом, якого Мойсей передав їм на горі Сінай. А що сказати про їхніх предків дев’ятнадцять століть тому, коли Ісус Христос розпочаткував Господню Вечерю? Він дав чашу вина лише своїм апостолам, кажучи: “Пийте з неї всі, бо це значить моя кров заповіту, яка за багатьох проливається на відпущення гріхів”. Усі ті апостоли були жиди. Вони прийняли це запрошення увійти в ту нову угоду, яка мала здійснитися через жертву та кров Ісуса Христа. Але, що сказати про жидівський народ назагал?

13. В часі апостолів, то скільки або хто із жидівського народу прийняли нову угоду?

¹³ Чи всі жиди, що тоді зійшлися святкувати пасху в Єрусалимі прийняли нову угоду, яку Ісус Христос представив? Чи їхні первосвященики та помічники, їхні письменники, седукеї та фарисеї, прийняли нову угоду з Богом Єговою, приймаючи пролиту кров Ісуса Христа як “кров заповіту” ввести його в силу? Згідно з історією, то не всі жиди прийняли цю нову угоду, але лише останок прийняв її.

14. Кому була дана перша нагода прийняти нову угоду, і скільки повірило в неї?

¹⁴ Увесь народ, “увесь дім Ізраїля”, мав привілей прийняти обов’язки тієї нової угоди. Вони мали першу нагоду. Ця нагода годилася з висловленням пророцтва Єремії 31:31—34. І в день свята П’ятидесятниці, після того як Ісус започаткував Господню Вечерю, апостол Петро сказав громаді з більше як три тисячі жидів в Єрусалимі. “Нехай ввесь дім Ізраїлів твердо знає, що Бог зробив його Господом і Христом, того Ісуса, якого ви розп’яли”. (Дії 2:36, НС) Того дня число віруючих досягнуло три тисячі. Вкоротці по цім це число підскочило до п’ять тисяч.

15. Хто з мільйонів тодішніх жидів також повірили?

¹⁵ Перед тим коли почалося переслідування в Єрусалимі під жидівським фарисейом Саулом із Тарси, “слово Боже поширювалося, і число учнів далі множилося в Єрусалимі, і велика громада священиків повірили”. (Дії 2:41; 4:4; 6:7, НС) Але з мільйонів жидів, то лише кілька тисяч прийняли пролиту кров Ісуса бути “кров’ю заповіту” і були прийняті в нову угоду.

16. За Новою Жидівською Енциклопедією, яке споріднення з Богом жидівські люди привлащують для себе, яка була ціль цього споріднення, і як воно сповнилося?

¹⁶ Нова Жидівська Енциклопедія, яку видав Бріджер, Волк і Ебан, з 1962 р. в місті Нью-Йорку, не згадує нічого про “нову угоду”, але під заголовком “Угода” (Беріт) вона каже:

Жидівська традиція вважає споріднення жидівських людей з Богом бути за угодою. Бог наложив деякі обов’язки на Ізраїля й дав йому деякі обітниці. Ізраїль прийняв ці обов’язки й вірить, що Він доповнить Свої обітниці. Взагалі, ціль угоди була поширити між людьми в світі знання про правдивого Бога й зробити обрядові та моральні вимоги Закону офіціяльним. Обітниця, яку Бог зробив була, що жидівський народ мав статися благословенством для всього людства й світло народам. . . . Що західний світ прийняв жидівську Біблію за основу свого мислення й вважає жидівські культурні внески бути такими важними, що він називає нашу цивілізацію бути юдейсько-християнською, і це вважається на доказ, що частково ця обітниця, де діти Ізраїля мають статися благословенством для всього людства, вже сповнилася. Православні як і інші галуззя Юдаїзму приймають науку заповіту як і “вибранність” жидівських людей бути вічним фактом у буквальному змислі за угодою між Богом і Ізраїлем. Тут можна згадати, що історичне Християнство вважає себе бути спадкоємцем цієї угоди.— Сторони 98 до 100.a

17, 18. (а) Коли Бог є по одній стороні угоди, то чи на другій стороні є лише кілька тисяч буквальних жидів? (б) Всі ті, що є прийняті до тієї нової угоди приймаються за яких осіб, і як це стається можливим?

¹⁷ Ну, чи ця нова угода має по одній стороні лише кілька тисяч жидів із племені Юдейового і Ізраїлевого в буквальному змислі? Зовсім ні! Бог Єгова є одним учасником тієї угоди й Він дозволив, щоб ці виключні та спеціяльні привілеї продовжалися з природними, необрізаними жидами около три роки й пів після свята П’ятидесятниці в 33 р. З.Д. Тоді нежидівські, або неізраїльські народи дістали нагоду ввійти в ту нову угоду, перший який був італійський сотник із Кесарії, який повірив у кров Ісуса Христа бути “кров’ю заповіту”. (Дан. 9:24—27; Дії 10:1 до 11:18) Відтоді Бог Єгова вилив Свого святого духа на нежидівських віруючих і вони сталися Його духовними дітьми, духовним Ізраїлем.

¹⁸ В той самий спосіб від свята П’ятидесятниці, Бог виливав Свого духа на жидівських віруючих і вони також сталися Його духовними дітьми, духовним Ізраїлем або жидами. Всі віруючі, чи то природні жиди чи погани, були забрані в нову угоду статися духовними жидами, духовним Ізраїлем.

19, 20. (а) Отже від 36 р. З.Д., чи воно було потрібно бути буквальним жидом, щоб увійти в нову угоду? (б) Як апостол Павло пояснює це в Римлян 2:28, 29 і 9:1—8?

¹⁹ Отже, по наверненню італійського сотника, Корнелія в 36 р. З.Д., то ті, що повірили не мусіли бути природними жидами або ізраїльтянами, щоб бути забрані в нову угоду через Посередника Ісуса Христа.

²⁰ Тому то жидівський апостол Павло, який стався християнином, сказав: “Бо не той юдей, що є ним назовні, і не то обрізання, що назовні на тілі, але той, що є юдей, потаємно, духово, і обрізання — серця духом, а не за буквою”. Отже, висказуючи жаль, тому що його жидівські брати по тілі не отримали своїх привілеїв дістати “синівство й славу та заповіти”, апостол Павло каже: “Не так, щоб Слово Боже не збулося. Бо не всі ті ізраїльтяни, хто від Ізраїля, і не всі діти Авраамові [по тілу], хто від насіння його, але: ‘в Ісаку буде насіння тобі’. Цебто, не тілесні діти — то діти Божі, але діти обітниці признаються за насіння”.— Рим. 2:28, 29; 9:1—8.

21. Отже, хто тепер є дійсні дві партії цієї нової угоди, і як Павло показує це в Галат 6:14—16?

²¹ Ці духовні жиди, духовний Ізраїль, є ті з якими Бог зробив цю нову угоду. Ці духовні люди й Бог Єгова є правдиві учасники цієї нової угоди. Апостол Павло дуже докладно доказує це. Закінчивши говорити соборові вірних людей у римській провінції Галатії, він каже, при кінці свого листа: “А щодо мене, то нехай нічим не хвалюся, хіба тільки стовпом страстей Господа нашого Ісуса Христа, що ним розп’ятий світ для мене, а я для світу. Бо сили немає ані обрізання, ані необрізання, а створіння нове. А всі ті, хто піде за цим правилом,— мир та милість на них, і на Ізраїля Божого”.

22. Яким висловом на початку його листа, учень Яків показує з ким Бог робить цей новий заповіт?

22 В гармонії з цим правилом у Галат 6:14—16, учень Яків починає свій лист до співвіруючих порозкидані по цілому світі, кажучи: “Яків, раб Бога й Господа Ісуса Христа, дванадцятьом племенам, які в розпорошенні, вітаю я вас”. (Як. 1:1) Називаючи їх “дванадцятьма племенами” Яків цим доказує, що він вважає цих вірних християнів бути дійсним “Божим Ізраїлем”, цілим Ізраїлем Божим, якого представляв дім Юдея й дім Ізраїля. (Єрем. 31:31—33) Члени цього духовного “Божого Ізраїля” в новій угоді продовжають жити на землі аж до цього дня.

[Примітки]