Доми перших християнів
ТАК як сьогодні люди живуть у домах, яких вони можуть позволити, то так і було дев’ятнадцять століть тому назад. Переважно дім звичайних людей був із одної кімнати, досить темної, бо крім дверей він мав лише одно або двоє маленьких вікон. Тож якщо б хтось загубив цента, тоді йому треба було якогось штучного світла знайти його, так як Ісус сказав про жінку в одній з його притч: “Коли згубить драхму одну, не засвічує світла, і не мете хати?”— Луки 15:8.
Побудовані з лозин і глини, або можливо з глиняної цегли випалена на сонці, кожний дім мав підлогу з глини й плоский дах, з сходами з надвору. Було приємно сидіти на даху, а особливо якщо дерево кидало свою приємну тінь у часі спеки. Тут можна було міркувати або молитися так, як робив апостол Петро в Йоппії в домі Симона дубильника, якого дім був біля моря.— Дії 10:9.
Убогі люди мали дуже мало меблів. Замість ліжка вони складали мати одна верх одної, а вночі плащ часто служив за ковдру. Багато домів мали стіл, а декотрі стільці й крісла.
Купці, землевласники і урядники часто мешкали в більших кам’яних домах, які мали подвір’я й всі кімнати виходили до нього. Заможні можливо мали фонтани посередині і сад. Це було в подвір’ю первосвященика, що Петро сидів із тими, які заарештували Ісуса Христа й на цьому подвір’ю вони розпалили вогонь. (Луки 22:54, 55) Часто такий дім мав два або й три поверхи, з великими вікнами покриті гратами й з віконними лавками, з якої то лавки у Троаді сонний Євтих упав додолу коли апостол Павло промовляв до гуртка християнів.— Дії 20:9, 10.
Кращі доми мали більш складні меблі. Ліжко мало ніжки, і правдоподібно, що це до такого ліжка Ісус відносився в його притчі коли він сказав, що “світильника не ставлять під ліжко”.— Марка 4:21, НС.
ДОМИ, ЯКИХ ІСУС ВІДВІДУВАВ
У такому оточенню народилося перше Християнство. Багато звичайних, як і кращих домів були доми перших християнів. Отже, протягом його служби, Ісус часто знаходив теплу гостину по таких домах, як сталося коли він відвідав дім Петра й Андрія. Він сцілив Петрову тещу з гарячки й вона зараз почала доглядати потреб зібраних учнів. (Марка 1:29—31) Коли Ісус уходив у дім із його близькими учнями, щоб уникнути товпу, яка часто ходила за ним, то вони могли питати його питання. (Мат. 13:36) Ісус завжди чекав аж поки не прийшов до якогось привітного дому й там почав розпитувати своїх учнів про деякі справи: “Про що сперечалися в дорозі?” (Марка 9:33, 34, НС) Вдомі також було придатне місце поставити Петрові проникаюче питання про податки.— Мат. 17:24—27.
Ісус дуже оціняв спокійну тишу одного дому в Капернаумі, де він відпочивав приготовляючись для дальшого проповідування, але наколи пішла “чутка, що він (був) удома”, то товпи так обступили дім, що декотрі, які постановили побачити Ісуса мусіли розбирати частину стелі, щоб дістатися до середини.— Марка 2:1—5.
УЖИТІ В ГОСТИННИЙ СПОСІБ
Божественна Історія часто свідчить як перші християни вживали свої доми. Ісуса завжди привітували вдомі Лазаря, Марії й Марти, в Віфанії, майже дві милі від Єрусалиму. Ісус мусів чутися вдоволеним у їхньому домі, бо він “любив Марту, і сестру її, і Лазаря”. (Ів. 11:5) Часто трудні обставини підкреслювали гостинність перших християн, на яких дивилися з великою цінністю. Наприклад, візьмім апостола Павла, коли він мусів подорожувати до Риму стати на суд перед Кесарем. Другого дня вони приплили до Сидону, і Лука пише: “Юлій (римський офіцер) ставивсь по-людському, і дозволив до друзів піти, та їхньої опіки зазнати”. (Дії 27:3) О, як Павло оціняв їхню гостинність, і як його друзі привітували його до своїх домів, накидаючи їхню любу гостинність на нього!
Коли Павлів корабель затопився в Меліті, то голова острова показав йому гостинність запрошуючи Павла та його друзів до свого дому, який мусів бути дуже вигідний. Публій мав землі; “і він прийняв нас, і три дні ласкаво гостив”. (Дії 28:7) Але, як Павло тішився коли подорожні приплили до Путеолії, де Лука пише “знайшли ми братів, вони ж нас ублагали сім день, позостатися в них”. (Дії 28:14) Чи зауважили ви благання, теплий й любий привіт, наслідком, якого Павло перебував із ними сім днів.
Те саме благання відзначило гостинність Лідії з Тіятіру: “А коли охрестилась вона й її дім, то благала нас, кажучи: ‘Якщо ви признали, що вірна я Господеві, то прийдіть до господи моєї й живіть’. І змусила нас”. (Дії 16:15) Ніхто не міг відмовити такого запрошення. Нема сумніву, що Лідія сама дуже скористала духовно зі слів правди та заохочення, і все це тому, що вона відчинила свій дім для апостола Павла та його подорожуючих друзів.
Лише кілька стихів після цього нашу увагу звертається ще до іншого гостинного дому. Павло і Сила були в тюрмі. Десь опівночі велике трясіння землі повідчиняло всі двері в’язниці, пробудило сторожа в’язниці, який був готовий себе вбити коли Павло спинив його запевняючи, що ніхто не втік. Будучи переконаний, що Божа рука мала до діла в цій справі, тюремник зараз схопив цю нагоду навчитися більше про Божі наміри, і він і його дім зараз охрестилися. Тоді “він їх запровадив до дому свого, і поживу поставив, і радів із усім домом своїм, що ввірував у Бога”. (Дії 16:25—34) О, як той дім розбігався приготовляти гостину, і що за прийняття, хоч і була північ! Це було найменше, що сторожа міг зробити показуючи свою вдячність за добру новину, яку він отримав.— 1 Кор. 9:11.
Так, перші християни вживали свої доми гостинно. Чи наші доми є такі, які були доми перших християн? Чи вони є теплі та приязні, живі веселим голосінням та радіючими серцями? Чи ми “наслідуємо шлях гостинности!?”— Рим. 12:13, НС.
І якщо ми є запрошені до дому співхристиянина, тоді ми завжди повинні старатися лишити той дім у кращому духовному стані ніж ми знайшли його. Такий був дух перших християн, які “ломали хліб по домах, поживу приймали із радістю та в сердечній простоті, вихвалюючи Бога та маючи ласку в усього народу”.— Дії 2:46, 47.