Чи ви коритеся Христовій владі сьогодні?
У ПЕРШОМУ столітті нашої Загальної Доби Ісус Христос дав апостолові Іванові божественне об’явлення. У ньому він відкрив Свою дієву владу над християнськими зборами у тому часі. Об’явлення показує, що Христос особисто переглядає стан зборів. Він цікавиться їхнім духовним здоров’ям, їхньою християнською роботою і активністю. Але Він не тільки робив інспекцію. Він був готовий брати відповідні кроки згідно з Його спостереженням, як збори відносилися до Його поради.— Об’явлення від 1 до 3-го розділів; також побачте Вартова Башта (анг.) з 15-го грудня 1971 р., ст. 751.
Ісус Христос продовжає мати повну владу над правдивим християнським збором по цілому світі сьогодні. І так як тоді, Він уживає земне створіння висказувати ту владу. У християнському зборі за першого століття була урядова установа складаючись із апостолів і старших в Єрусалимі. Тепер є подібна установа помазаних християнів. Ця урядова установа є виконавча частина ‘вірного і мудрого раба’ класи про яку Ісус обіцяв: “Пан його . . . над цілим маєтком своїм поставить його”. (Мат. 24:45—47; Луки 12:42—44) Отже, щоб коритися владі Божого Сина, треба признати ту урядову установу й її місце в Божому теократичному розпорядку.
Місцеві установи старших у гармонії
Так як було в першому столітті, кожний збір має свою власну установу старших. Про таких осіб, апостол Павло писав християнам за його дня: “Слухайтесь ваших наставників та коріться їм, вони бо пильнують душ ваших, як ті, хто має здати справу”. (Євр. 13:17) Або, буквально перевести грецьке слово, якого апостол тут уживає, вони повинні коритися тим, що “урядують” над ними. (Побачте Царський Міжрядовий Переклад в англійській мові.) Чи це значить, що кожна місцева установа старших є окрема урядова установа, яка діє незалежно від урядової установи ‘вірного і мудрого раба’ класи?
Ні, це не може бути. А чому ні? Бо це значило б відлучитися від влади Ісуса Христа. Зв’язок усіх тих, що складають християнський збір із їхньою Головою, Ісусом Христом, уподібнюється до членів людського тіла, які є злучені з головою. Про Ісуса, апостол пише: “А з Нього все тіло, складене й зв’язане всяким допомічним суглобом, у міру чинности кожного окремого члена, чинить зріст тіла на будування самого себе любов’ю”. (Ефес. 4:16) Отже, Голова, Ісус Христос, має різні розпорядки ‘зв’язувати’ особистих членів збору до Себе, і цих неможливо відкидати.
А що коли б хтось “згордував” через тілесний, замість духовний настрій розума і хотів відкидати ці розпорядки? Тоді він сходився б з описом, якого апостол дає про того, хто “не тримаючись Голови, від Якої все тіло, суглобами й зв’язями з’єднане й зміцнене, росте зростом Божим”. (Кол. 2:18, 19) Отже, всі ми, чи християнські старші чи ні, мусимо бути в гармонії з цілим збором, щоб бути зв’заним з Христом, як нашою Головою. Ми мусимо співпрацювати зі всіма Його частинами, через “суглоби і зв’язки”, які зв’язують і єднають цілий збір, засіб і розпорядок постачати духовне живлення, зв’язок правильного співвідношення. Це приносить духовний “ріст тіла для підбудовання себе в любові”. Так, любов вироджує покірність і дух єдності, а не незалежність або гордість. Чи ви признаєте Ісуса Христа за вашу Голову гармонійно співпрацюючи в любові?
Дозволяючи Писанню, духові й Христовому прикладові перемагати
Установи старших показують, що вони ‘тримають Христа за Голову’ з глибокою пошаною до Божого Слова, якого Ісус навчав, дозволяючи йому контролювати і провадити їхнє мислення. Коли вони роблять це, то вони не є обманені тим, що можливо поверхово виглядає “практичне”, або способами, які здаються діють найкраще у теперішньому світі. Крім цього, вони шукають Божого духа та Його проводу в застосовуванні Біблійних принципів. Вони мусять бути в гармонії з тим духом, приносячи його плід, а не “засмучувати” його впертою натурою.— Ефес. 4:30.
Одначе, є ще інший спосіб, яким вони мусять виявляти свою відданість Христу, як Голові. Вони мусять наслідувати Його приклад, відбивати Його особистість і способи. Приклад Христових апостолів помагає нам бачити, як це можна зробити. (Порівняйте Филип’ян 4:9.) Цими способами вони можуть придбати найбільшої можливої гармонії з своїми співстаршими та з рештою братами і сестрами.
Де старші приймають Ісуса Христа, як Голову, то вони можуть бути певні, що дістануть Його провід. Їхня щира відданість і покора показують, що ці старші справді ‘поклоняються’ перед повищеним “ім’ям”, якого Бог Єгова дав Своєму Синові. Хоч тільки двоє або троє сходяться в Ісусове ім’я, то вони мають Його обітницю “там Я серед них”. (Фил. 2:9—11; Мат. 18:20) На такому зібранні вони будуть сильно відчувати Його провід у своїх дискусіях і обмірковуваннях.
Працювати разом, як група вимагає покірності й глибокого зацікавлення в справах Пана. Жодень старший, тоді, не буде відчувати, що його спосіб, погляд або воля мусить панувати і що ‘нічого іншого не буде діяти або не вийде на добро’. Віком він може бути багато ‘старший’ від інших, як християнин або може мати більше досвіду, як пастир. Це є йому на честь. Воно повинно додавати вартости до його слова у розсуджуванні між його співстаршими. Але цим він не стається безпомилковий. Його знання, розсудок і досвід ніколи не можуть порівнятися до Голови, Ісуса Христа, ані до мудрости, що знаходиться в Божому Слові. Його покора Голові буде відбиватися в охочості працювати разом із іншими старшими, як установа і признавати, що Голова збору може вживати їх, як і його.— 1 Кор. 3:5—9, 21—23; порівняйте Римлян 12:3—8.
Скромність і пошана до інших, даючи кожному мірку людської поважности, яка йому належиться — ці риси ведуть до корисних розмов в якій-небудь групі старших. “Мудрість, що з верху” є спокійна, лагідна і розсудлива і не має місця на порожні сварки або хвальби чиєгось досягнення або здібності, речі, які виявляють брак Божого духа і тілесний погляд.— Як. 3:13—18; 1 Кор. 3:3.
Коли дискусія між старшими здається не ведеться відповідно або хтось відчуває, що напрям є відвертатися від правдивої мудрости, то що він може зробити? Він завжди може потихо помолитися, щоб Божий дух через Його Сина об’явився і переміг. Тоді його особистий додаток до дискусії повинен відбивати його власне довір’я в Христову владу. Брак віри в ту владу виявляється в тому, коли хтось відчуває, що він мусить ‘силувати’ якусь справу або якимось способом старатися силувати інших прийняти його погляд. Він мудро наслідує пораду духом наповненого апостола: “Беріть провід показувати пошану один одному”.— Рим. 12:10, НС.
Покора “законові Христовому”
Християнів заохочується бути ‘покірні тим, що беруть провід’ між ними або які урядують над ними. (Євр. 13:17) Але, це не значить, безперечно, що установи старших будуть вкладати свої власні закони або правила за своїми особистими поглядами, а тоді вимагати, щоб усі в місцевому зборові корилися їм. Навпаки, ці старші беруть провід ставлячи приклад вірного дотримування того, що апостол назвав “закон Христа”, “закон віри” що знаходиться в Божому Слові. Вони заохочують своїх братів бути покірними цьому законові. (Гал. 6:2; Рим. 3:27) Вони також дістають провід через урядову установу, як пристосовувати той закон віри.
Наприклад, старші повинні вживати здоровий розсудок, коли запрошують членів збору представляти інформацію з платформи по християнських зібраннях, і тут треба уважати, щоб убрання особи не мало поганого впливу на збір. Але вони не повинні старатися контролювати й наказувати який одяг члени збору мають носити у своїх домах або в щоденній активності, хіба, безперечно, їхній одяг є такий надмірний, що буде стягати публічний докір у суспільстві.
Так, вони мусять признати, що в справах де особисте сумління наказує, що хтось робить, вони будуть мудро наслідувати приклад Христа так, як робив апостол Павло. Коли Павло сказав, ‘Будьте наслідувачами мене так, як і я (наслідую) Христа”, він щойно закінчив говорити про сумління. У деяких випадках Павло знав, що деякі мали поганий погляд через слабе сумління, однак, він не старався накидати свого сумління на них і він радив іншим не робити цього, кажучи, що вони “повинні нести слабості безсилих”.— 1 Кор. 10:25—33; 11:1; Рим. 14:1—23; 15:1.
Ми всі мусимо переконати себе, що ми не тільки взяли правильний стан в якійсь справі, але також, що поступаємо в правильну сторону, наслідуючи приклад Ісуса Христа. Дух, яким ми поводимося з іншими дуже помагає нам тримати любу гармонію, яка приносить духовний ріст і збільшення.
Ісус Христос тепер провадить усіх Своїх учнів по цілому світі у великій роботі проповідуванні Царства і роблення учнів. Не тільки людське життя стоїть на карті, але також честь Божого Ім’я та ім’я Його Сина. Тепер є час для нас думати “одне й те (саме), щоб мали ту саму любов, одну згоду й один розум! Не робіть нічого підступом або з чванливости, але в покорі”. Отже, покажім, що ми маємо ‘ті самі думки, що в Христі Ісусі’ і що сьогодні ми справді коримося Його владі.— Фил. 2:1—8.