Що це є Ваша душа?
БАГАТО людей вірять, що людина має душу відмінна й окремо від тіла. Вони вірять, що ця душа виходить із тіла в часі смерти. Залежачи від того, чи особа провадила добре життя чи ні, то її душа, вони кажуть, іде або в пекло на вічні муки, або в небо втішатися вічним щастям з Богом.
Таким способом можна бачити, що віра в огнене пекло є основана на науці, що людина має душу, яка живе після смерти тіла. Але, чи така наука є в згоді з Біблією?
Перша книга Святого Письма, Перша Книга Мойсея, відкриває нам значення людської душі. Говорячи про створення першої людини, Перша Книга Мойсея 2:7 виявляє: “І створив Господь Бог [Єгова] людину з пороху земного. І дихання життя вдихнув у ніздрі її, і стала людина живою душею [по-єврейськи, нефеш]. Зауважте, Біблія не говорить, що ‘людина отримала душу’, але, що “стала людина живою душею”.
В свойому надхненому листі до Коринтян, апостол Павло показує, що християнська наука про душу не була інша від науки в Першого Мойсея. Він наводить Першого Мойсея 2:7, кажучи: “Так і є написано: ‘Перша людина Адам став душею живою’ ”. (1 Кор. 15:45) Тому що Павло тут уживав грецьке слово, психи на душу, то це доказує, що так як єврейське слово нефеш, психи визначає людину.
Варта зауважити, що багато науковців Біблії, католицькі, протестантські і жидівські, в двадцятому столітті явно признають, що людина є душею. Ми читаємо:
“Той славний вірш у книзі Першого Мойсея [2:7] не говорить так, як часто припускають, що людина складається з тіла й душі; він каже, що Ягве [Єгова] сформував людину із землі, а тоді оживив те мертве тіло живим диханням, якого Він вдихнув в його ніздрі, так, що людина стала жива істота, і таке значення має нефеш [душа]”.— Zeitschrift für die alttestamentliche Wissenschaft, Том 41.
“Ми не повинні вірити, що людина має душу; вона є душа”.— Новий Біблійний Коментар.
“Душа в Старому Заповіті не значить частина, але всю людину — людину, як живу істоту. Подібно в Новому Заповіті вона представляє людське життя: життя свідомої особи”.— Нова Католицька Енциклопедія (в анг. мові).
“У Новому Заповіті, ‘зберегти свою душу’ (Марка 8:35) не значить зберегти якусь ‘духовну’ частину людини, протилежно ‘тілові’ (в Платонічному розумінні), але цілу особу з наголосом на факт, що особа є жива, бажає, любить і є охоча, і т. п., крім того, будучи конкретна і фізична”.— Нова Американська Біблія, “Словник Біблійних Теологічних Висловів”.
“Біблія не говорить, що ми маємо душу. ‘Нефеш’ є сама особа, її потреба харчу, сама кров у її жилах, її істота”.— Д-р Г. М. Орлінські з Єврейської Union College, як було наведжено в часописі Нью-Йорк Times, з 12-го жовтня 1962 р.
Так як слова на “душу” (нефеш і психи) у первісній мові можуть відноситися до людини, то ми повинні сподіватися знайти приписані до неї нормальні фізичні діла або характеристики людей. Чи не так? Чи ваша душа справді є ви? Подумайте!
Дослідження біблійного вживання цих єврейських і грецьких слів показує, що людська душа народжується. (1 Мойс. 46:18) Вона може їсти або постити. (3 Мойс. 7:20; Пс. 35:13) Вона може тішитися або сумувати. (Пс. 35:9; Мат. 26:38) Вона може закохатися. (1 Мойс. 34:3) Вона може благословити інших. (1 Мойс. 27:4) Вона може слухати. (Дії 3:23) Душа може згрішити, проклинати, жадати і піддаватися страхові. (3 Мойс. 4:2; 5:4; 5 Мойс. 12:20; Дії 2:43) Душу можна викрасти і закувати. (5 Мойс. 24:7; Пс. 105:18) Чи всі ці не є речі, яких ви можете робити або яких можна вам зробити? Так, ваша душа є ви.
Отже, коли ваша душа вмирає, то це ви вмираєте, ви перестаєте свідомо існувати. Біблія повторно говорить, що душа вмирає. Через Свого пророка Єзекіїля, Єгова сказав: “Тож усі душі Мої: як душа батькова, так і душа синова,— Мої вони! Душа, що грішить, вона помре”. (Єзек. 18:4, 20) Про Месію або Христа пророцтво в Ісаї передсказувало: “На смерть віддав душу Свою”. (Іс. 53:12) І Ісус Христос сказав: “Хто кохає душу свою, той погубить її”.— Ів. 12:25.
Але, чи нема хоч кілька віршів, які дали б значення, що людина має безсмертну душу? Ні. Цікаво зауважити, що навіть науковці Біблії, які не є Свідки Єгови прийшли до цього самого висновку з їхнього дослідження. Пишучи в Пресвітерянське Життя (в анг. мові), (травня 1970-го р.), Давид Ґ. Батрик, професор Церкви і Служби, з Теологічної Семінарії в Пітсбурґ, говорить: “Я нічого в Писаннях не знаходжу на підтримку, що душі мають ‘безсмертне існування’ ”. Відносно значности слова “душа”, цей науковець зауважив: “Коли Біблія вживає те слово душа, то вона переважно має на увазі ‘життя’ або ‘жити’, а не якусь окрему частину від нас. Отже розсудіть: Коли Біблія говорить нам, що ми є смертельні, то цим вона каже, що ми вмираємо — ми справді вмираємо”. Продовжаючи свій аргумент, він говорить: “Якби ми мали безсмертні душі, то ми не потребували б Бога — наша безсмертність вистачала б. Але Біблія суперечить такій марній надії; ми є смертельні, і тому мусимо триматися Божої любови. Християни не вірять у продовження, але в воскресення”.
Біблія дуже ясно показує, що по смерті нема свідомого існування. Екклезіястова 9:10, за Римо-Католицьким Дуя Перекладом, пише: “Все, що всилі чинити рука твоя, теє роби, бо нема в пеклі, (шеолі) куди ти йдеш, ні роботи, ні розсудку, ані знання, ані мудрости”. Тому що нема смертельної душі залишатися після смерти тіла, то нема нічого, щоб мучити після смерти в огненному пеклі.
Божа обітниця про воскресення, проте, запевняє, що мертві в пеклі (гробі) вернуться назад до життя.