Збережені від знищення з ворогами царя
1. Яких наслідків можна потерпіти коли ми відкинемо тепер нового Царя землі, так як можна бачити з давнього перестерігаючого приклада?
ЖИВУЧИ так як ми в “часі кінця” теперішнього “ладу” ми можемо потерпіти дуже серйозні наслідки, якщо відкинемо нового Царя землі. (Дан. 12:4; Мат. 24:3) Дев’ятнадцять століть тому наслідки були дуже серйозні для ізраїльтянів, які жили в часі кінця єврейського ладу. (Євр. 9:26) То була пересторога для нас сьогодні. Ця пересторога є підкреслена в Ісусовій притчі про чоловіка славного роду, який дав десять срібних мін своїм десятьом рабам.
2. Коли Ісус, як майбутній цар відійшов, і хто були Його “співгорожани”, які мали вислати посланців за Ним противитися Його царству?
2 У притчі Ісус продовжає: “Та його громадяни ненавиділи, і послали посланців услід за ним, кажучи: ‘Не хочемо, щоб він був над нами царем’ ”. (Луки 19:14) Це було після Його воскресення, що Ісус, бувши помазний Божим святим духом стати Месіянським Царем, вознісся до неба, якраз десять днів перед святом П’ятдесятниці 33 р. З.Д. Згідно Ісусовим тілесним походженням, Його “горожани” були ізраїльтяни або жиди. Згідно з цим фактом, є написано: “Як настало ж виповнення часу, Бог послав Свого Сина, що родився від жони, та став під Законом, щоб викупити підзаконних, щоб усиновлення ми прийняли”. (Гал. 4:4, 5) “До своїх Він прибув, та свої відцуралися Його”. (Ів. 1:11, НС) Тепер, після Ісусового вознесення на небо, як Його жидівські співгорожани послали посланців за Ним, щоб виголосити своє заперечення до Ісусового царювання над ними?
3. Тому що його “співгорожани” були тіло й кров, то як вони могли відіслати посланців “за ним”, щоб противитися його царству?
3 Бувши тіло й кров, ніхто з жидівських посланців не міг піти до неба і появитися перед Божою святою присутністю і сказати Йому, щоб Він не давав Месіянського царювання Своєму воскреслому Синові Ісусові. Але їм не треба було робити цього. Вони однак повідомили Бога про свої наміри. А як? Це сталося після свята П’ятдесятниці, бо тоді християнські учні, які були у “підпіллю” виявилися. Це тоді апостол Петро, ставши промовцем до майже 120 учнів, сказав до більше як трьох тисяч зібраних жидів в Єрусалимі: “Ото ж, нехай ввесь Ізраїлів дім твердо знає, що і Господом, і Христом учинив Бог Його, Того Ісуса, що Його розп’яли ви”. (Дії 2:36) Але чи релігійні авторитети в Єрусалимі годилися з тим проголошенням, що Ісус був Месія? Ні, бо пізніше вони стали переслідувати Ісусових учнів. Отже коли вони офіціально противилися свідоцтву учнів, що Ісус був Божий обіцяний Месія, цим вони повідомляли Бога на небі, що не хотіли, щоб Його воскреслий Син був їхнім Месіянським Царем.— Дії 5:34—39.
4. (а) Відкинувши Ісуса за Месіянського царя, до кого жидівські “горожани” викривали себе? (б) До яких наслідків це довело таких “горожанів” пізніше, але як повелося християнським юдеям?
4 Ісусові співгорожани мали свої власні ідеї про те, хто повинен стати їхнім царем і Месією. Цим способом вони виявили, що фальшиві Месії, фальшиві Христи звели їх. Це під такими фальшивим месіанськими ідеалами, що націоналістичні юдеї збунтувалися в 66 р. З.Д. відкидаючи Кесаря за свого царя. (Ів. 19:15) Тих кілька років незалежности, яких вони набули від Римської Імперії закінчилися знищенням Єрусалима з його храмом у 70-му році З.Д. Тисячі християнських юдеїв були вдячні, що вони не були обманені бунтуватися разом із жидівськими месіянським повстанням, і що вони продовжали ‘торгувати’ символічними срібними мінами, яких Ісус Христос був дав їм перед відходом в небесну “далеку країну”. Вони не загубили нічого духовного в тому страшному знищенні Єрусалима і в жорстокому розпорошенні невіруючих жидів.
ТОРГУЮЧИ ЦАРЕВИМИ ДОРОГОЦІННОСТЯМИ
5. Коли, в притчі, повернений чоловік славного роду полагодив рахунки з своїми рабами, то що перший сказав йому?
5 В Ісусовій притчі, ми не знаємо, що його десять рабів зробили з тими срібними мінами аж поки “чоловік славного роду” не вернувся з своєї далекої подорожі. Ми читаємо: “І сталось, коли він вернувся, як царство прийняв, то звелів поскликати рабів, яким срібло роздав, щоб довідатися, хто що набув. І перший прийшов і сказав: ‘Пане, міна твоя принесла десять мін’ ”. (Луки 19:15, 16) Так як каже Американський Переклад цей раб сказав: “Твоїх двадцять доларів принесли двіста, Пане”. Мофатів переклад каже: “Твоїх п’ять фунтів стерлінгів придбали п’ятдесят, Пане”. Він набув десять разів більше від того, що дістав.
6. (а) Кого цей перший раб представляв? (б) Як торгувалося Господньою срібною “міною” від часу П’ятдесятниці?
6 Тому що тих “десять рабів” у притчі представляють духом-породжених помазаних учнів Ісуса Христа від П’ятдесятниці 33 р. З.Д. дотепер, то цей перший раб представляв класу або групу таких християнських учнів. Безперечно, дванадцять вірних апостолів і апостол Павло належали до цієї класи. Бувши апостолами, або “післанці”, вони поширювали поле, яке їхній Господь Ісус Христос був лишив їм як щось дорогоцінне або плодотворне, яким вони могли починати торгувати. Як вони торгували тією срібною міною показує книга Дії Апостолів. Від часу свята П’ятдесятниці ми читаємо про “науку апостолів” до якої вірні християни віддавали себе, і що через апостолів відбувалося “багато . . . чуд та знамен”, і “щоденно до Церкви Господь [Єгова] додавав тих, що спасалися”.— Дії 2:42, 43, 47.
7. Під переслідуванням, що апостоли робили, наприклад, після їхнього досвіду з Єрусалимським синедріоном?
7 Апостоли підтримували свою роботу проповідування і навчання, недивлячись на те, що їх карали несправедливо за це. Наприклад, ось що сталося з апостолами після суду перед синедріоном в Єрусалимі: “І, покликавши знов апостолів, вибили їх, наказали їм не говорити про Ісусове Ймення, та й їх відпустили. А вони поверталися з синедріону, радіючи, що сподобились прийняти зневагу за Ймення Господа Ісуса. І щоденно у храмі й домах безупинно навчали, і звіщали Євангелію Ісуса Христа [або, Ісуса Месію].— Дії 5:40—42.
8. Тому що апостоли строго дотримували своє проповідування і навчання, то що ставалося з числом віруючих?
8 Старанно тримаючись своєї служби, дванадцять апостолів сказали зборові в Єрусалимі: “А ми перебуватимемо завжди в молитві та в служінні слову”. (Дії 6:4) Мале диво, що пізніше ми читаємо: “І росло Слово Боже, і дуже множилося число учнів [через проповідування і навчання] у Єрусалимі, і дуже багато священиків були слухняні вірі”. Число віруючих тепер мусіло бути десь близько п’ять тисяч, бо ми читаємо: “І багато-хто з тих, хто слухав слово, увірували; число ж мужів таких було тисяч із п’ять”.— Дії 6:7; 4:4.
9, 10. (а) Як оброблене поле поширилося, так як показує Дії Апостолів від восьмого до десятого розділів? (б) Як апостол Павло пояснює свою торгівлю з символічною срібною міною?
9 Відтоді, від центру в Єрусалимі, проповідування поширилося до необрізаних самарянів і обрізаного етіопського нововірця, а потім, у Божому призначеному часі, до всіх необрізаних не-жидів або поганів. (Дії, від 8 до 10-го розділу) На зібранні урядової установи в Єрусалимі, учень Яків розказував як поле було поширилося до світу поганів, кажучи: “Симон [Петро] ось розповів, як зглянувся Бог від початку, щоб вибрати люд із поганів для Ймення Свого. Пророчі слова з цим погоджуються”. (Дії 15:14, 15) Після того апостол Павло взяв свою другу місіонерську подорож в Європу. Про себе, Павло сказав: “Через те, що я апостол поганів, я хвалю свою службу”. (Рим. 11:13) Вернувшись із своєї третьої місіонерської подорожі, Павло пояснив як він торгував символічною срібною міною, яку Господь Ісус Христос дав йому, кажучи старшим збору в Ефесії, Малої Азії:
10 “Як нічого корисного я не минув, щоб його вам звістити й навчити вас прилюдно і в домах. І я свідчив юдеям та гелленам, щоб вони перед Богом покаялись, та ввірували в Господа нашого Ісуса Христа”.— Дії 20:20, 21.
11. Тому що християнські раби торгували символічною міною, то яке свідоцтво вже було дане коло десять років перед знищенням Єрусалиму?
11 Отже, тоді, чи апостоли з їхніми співпомазаними учнями за першого століття збільшали символічні міни, яких Господь Ісус Христос був дав їм, як Його християнські раби? Так, ми маємо тут написане свідчення апостола Павла, коли він писав свій лист до колосян із тюрми в Римі коло десять років перед знищенням Єрусалиму в 70 р. З.Д. кажучи про поширення доброї новини: “Євангелія, що до вас прибула, і на цілому світі плодоносна й росте . . . Євангелія, що ви чули її, яка проповідана всьому створінню під небом”. (Кол. 1:5, 6, 23) Таким чином, роки перед знищенням жидівського ладу в Єрусалимі, світове свідоцтво вже було дане.
ТОРГУЮЧИ “МІНАМИ” В ДВАДЦЯТОМУ СТОЛІТТІ
12. (а) Чому за сьогоднішнє “поширення по цілому світі” “доброї новини” не можна віддавати честь так званому Християнству? (б) Кому треба віддати честь і чому?
12 Сьогодні, тисячу дев’ятсот років пізніше, чи також можна сказати, що добра новина “поширюється по цілому світі” і що її “проповідується всьому створінню під небом”? Так, багато ширше ніж проповідувалося за першого століття З.Д. Честь за це проповідування не віддається так званому Християнству, що вже існує шістнадцять століть. Воно з її сотками мільйонами членів церкви не проголошує те, що Господь Ісус Христос уже дістав Свою “царську силу” при кінці Часів Поган у 1914 р., в якому то році вибухнула Перша Світова Війна. Вони не проголошують доброї новини, що Месіянське царство в руках Господа Ісуса Христа народилося на небесах із закінченням Часів Поган у 1914 р, і що Його небесне царство не має нічого до діла з Лігою Націй або Організацією Об’єднаних Націй, на яку то організацію так зване Християнство надіється тримати світовий мир і безпечність. Честь за світове проповідування доброї новини, що Месіянське царство вже є засноване на небі ще від 1914 р., яке має викорінити з цілої землі всю несправедливість і поблагословити людство досконалим, божественним урядом, треба віддати, не так званому Християнству, але помазаному останкові християнських свідків Єгови.
13. (а) Після того як помазаий останок вийшов із Першої Світової Війни, то скільки було прихильників новонародженого Царства, і чому? (б) Як цей останок дістав символічну “міну”, і як вони торгувати нею?
13 Коли той помазаний останок вийшов із Першої Світової Війни з її переслідуванням у 1918 р., то всі народи дуже зненавиділи їх і релігійно їх дуже зневажали. (Мат. 24:9) Оброблене поле в якому вони мали працювати набували більше прихильників новонародженого Месіянського Божого царства було дуже мале. Вони були такі, як апостоли і співучні Христа між воскресенням Господа Ісуса, а святом П’ятдесятниці. Отже те, що сталося було немов помазаному останкові християнських свідків Єгови далося нове доручення символічної срібної міни в 1919 р. У тому 1919-му році відбулася перша загальна післявоєнна конвенція помазаного останка в Сідер Пойнт, Охайо, і з відновленням духа Бога Єгови, помазаний останок узявся наново торгувати символічною срібною міною, яку вони дістали від Господа Ісуса Христа тепер вдягнений царською силою. Їхнім способом торгування “міною”, вони наслідували приклад апостолів першого століття проповідуючи і навчаючи “цю добру новину царства”.— Мат. 24:14.
14, 15. (а) Хто тепер має здати звіт за спосіб, яким вони вживали “міни”? (б) У притчі, які нагороди дістали раби, які прибували майно своєму Господеві?
14 Тепер члени помазаного останку є покликані здати звіт своєї торгівлі символічними мінами. Вони знають, що Господь сподівається збільшення від них. А яку нагороду вони дістануть за те, що будуть збільшати число символічних мін? Ісусова притча, після опису звіту про раба, який придбав десять мін, відповідає на те питання;
15 “І відказав він [повернений Господь] йому: ‘Гаразд, рабе добрий! Ти в малому був вірний,— володій десятьма містами’. І другий [раб] прийшов і сказав: ‘Пане, твоя міна п’ять мін принесла’. Він же сказав і тому: ‘Будь і ти над п’ятьма містами’”.— Луки 19:17—19.
16. (а) Що це показує, що “чоловік славного роду” міг дати володіння над п’ятнадцятьма містами лише двом рабам із десятьох? (б) Що можна сказати про володіння над земними містами останком, що набуває майно поверненому Господеві Ісусові Христу?
16 Факт, що цей повернений “чоловік славного роду” міг призначати добрих і вірних рабів, що придбали збільшення царювати над містами, один над десятьма, а другий над п’ятьма, доказує, що він уже був дістав царську силу і тепер уживав її. Що чоловік славного роду міг призначати цих рабів над п’ятнадцятьма містами, у випадку двох перших, показує, що він мав велику царську силу. Тому що вони доказалися вірні в такій порівняльно малій сумі як срібна міна, вони тепер могли прийняти більшу відповідальність, володіння над містами. У сьогоднішньому сповненню притчи, ті з помазаного останку, які збільшують дорогоцінності тепер-царюючого Господа Ісуса Христа мають Його похвалу. Вони тримають свою надію царювати з Ним у небесному царстві. Але тепер, у часі їхньої дієвої служби на землі, вони не дістають буквальне володіння над земними містами. Похвала їхнього Господа не уповноважує їх мішатися в світські політики і набувати політичного володіння на землі. Вони мусять лишатися окремо від цього світу до самої смерти, щоб могли царювати з Христом на небі.
“ЛУКАВИЙ РАБ”
17. Яке питання виринає коли б хтось обурювався б, що Господь вимагає збільшення, і яке обурення показує Ісусова притча?
17 Чи хтось з нас обурюється або ображається тим фактом, що Господь Ісус Христос, тепер маючи царську силу, вимагає збільшення того, чого Він доручив Своїм рабам? Чи Христос буде нам прощати за таке почуття можна бачити з того, що сталося з рабом, який був інший від тих, що торгували мінами. Ми читаємо: “І ще інший прийшов і сказав: ‘Пане, ось міна твоя, що я мав її сховану в хустці. Я бо боявся тебе,— ти ж бо людина жорстока: береш, чого не поклав, і жнеш, чого не посіяв’“.— Луки 19:20, 21.
18. Чому не було можливо оправдати цього безкорисного раба на підставі сумління?
18 Чи цього третього раба можна оправдати на підставі сумління? Ні; бо від нього не вимагалося, щоб він чинив щось неправильного, а саме, вживав міну Господа вести нечесну торгівлю. Без різниці, який погляд він мав про свого пана, він був лише раб і повинен був виконувати чесну річ, яку його пан вимагав від нього. Якщо він був залінивий працювати, то він повинен був покласти міну до банку, щоб банкірі торгували за нього. Отже, він мав погане оправдання.
19. Згідно з чим пан відповів цьому рабові, і як?
19 Його пан відповів і осудив його за його власним оправдуванням, бо ми читаємо: “І відказав той йому: ‘Устами твоїми, злий рабе, суджу я тебе! Ти знав, що я жорстока людина, беру, чого не поклав, і жну, чого не посіяв. Чому ж не віддав ти міняльникам срібла мого, і я, повернувшись, узяв би своє із прибутком?’ ”— Луки 19:22, 23.
20, 21. (а) Чи називаючи раба “злим” було неправильно, жорстоко для пана? (б) Що притча показує чи цьому “злому рабові” належалося ще одної нагоди?
20 Називаючи цього безвартісного раба ‘злим’ не було щось неправильного, жорстокого, бо цей раб, що боявся торгувати дорогоцінною міною свого пана навмисно спричинив утрату своєму панові. Тут було включено час і гроші, яких раб не вживав у вірності своєму панові і не бажав збільшати майно свого пана. Віддаванням того, що раб дістав давно тому не було придатним способом для раба привітувати царя! Як скупо! Яка непошана! Як йому бракувало радости та завзяття над ново-заснованим царством його пана! Тут маємо приклад раба, який не служив своєму панові, коли він мав час і нагоду. Коли прийшов час здати звіт, то чи він заслужив більшої нагоди? Зауважте:
21 “І сказав він присутнім: ‘Візьміть міну від нього, та дайте тому, хто десять мін має’. І відказали йому: ‘Пане він десять мін має’. Говорю бо я вам: ‘Кожному, хто має, то дасться йому, хто ж не має забереться від нього і те, що він має. А тих ворогів моїх, які не хотіли, щоб царював я над ними, приведіте сюди, і на очах моїх їх повбивайте’ ”.— Луки 19:24—27.
22. (а) Отже, яку царську нагоду той безкорисний раб загубив? (б) По чиїй стороні той раб став, і як слова його пана не показували жодного добра тому рабові?
22 Що від безкорисного раба забрали міну, то це значило, що він загубив нагоду доказати себе гідним “влади над десятьма містами”, або “над п’ятьма містами” і мати участь у царстві свого тепер царюючого пана. (Луки 19:17, 19) Йому не можна було довіряти, що він буде сповняти обов’язки Царства. Хоч він мав негативний погляд до царства свого пана, то він поставив себе на сторону тих, що явно відкидали його за царя над собою. Чи він був забитий разом із ворогами царя, які не хотіли, щоб він був царем над ними, то притча не каже. Але з притчи можна бачити, що від раба, який не цікавиться і не має завзяття до царства свого пана відберуться всі нагоди, бо пан наказує своїм царським підданцям повбивати його ворогів перед його очима.
23. (а) Через які злочини не назвалося цього раба “злим”? (б) У світлі невдачі цього раба, що хрещені помазані “раби” Христа мають обов’язок робити після закінчення Часів Поган у 1914 р.?
23 Треба зауважити, що цей безкорисний раб не був названий “злий” за те, що знущався над своїми співрабами або за те, що вчинив таку неморальність як розпусту, перелюб або мужоложство. Ні, він був осуджений злий за те, що не підтримував царської роботи свого пана, тому що не працював для збільшення майна царства пана свого. Не підтримуючи свого пана, як царя, він був проти нього. (Мат. 12:30; Луки 11:23) Отже, так само, після закінчення Часів Поган у 1914 р., це є дуже серйозна річ для хрещеного помазаного “раба” тепер-царюючого Царя Ісуса Христа занедбувати свої обов’язки збільшувати публічне знання, підтримувати і вірно триматися Його царства. Вони мають відповідальність “торгувати” символічними мінами аж поки не прийде час їм здати звіт.
24. (а) Який привілей ці християнські “раби” не хочуть загубити? (б) Що вони загублять разом із загубленням царської нагороди?
24 Вони не повинні хотіти, щоб від них відібралися їхні привілеї відносно Христового царства і далися ревному проповідникові й вчителеві Царства так як сталося з рабом, який придбав десять мін. Коли б від них відібрали символічну міну, то це значить, що вони загубили б нагоду царювати в небесному Царстві, немов над “десятьма” або “п’ятьма містами”. Для них загубити цей привілей значили б загубити усе. Це значило б їхнє знищення з явними ворогами Божого Месіянського уряда, які не хочуть, щоб Ісус Христос царював над ними тисячу років. (Об. 20:4, 6) Час для святих ангелів, які приходять із Ісусом Христом божественно помститися над усіма противниками, або тими, що не підтримують Месіянського царства вже наближається. Цей час зачнеться перед битвою Гар-Магедон.
25. (а) Чому божественна помста зачнеться перед битвою Гар-Магедон? (б) Що це буде значити для нас, якщо б ми як християни, були як той “злий раб”?
25 Той час зачнеться із знищенням релігійного Вавилону Великого на початку ‘великого горя’, або “скорботи”, яку представляла облога і знищення Єрусалиму в 70 р. З.Д. (Об. 17:1—16; Мат. 24:15—22) Горе нам якщо ми належимо до тієї класи так званих християнів, яких представляє “злий раб”, який заховав свою міну в хустці лише загубити її! Це буде значити наше вічне знищення в ‘великому горі’ разом із “ворогами” Царя.
26. Які дві класи не будуть знищені разом із ворогами Царя, і чому?
26 Помазані християнські “раби”, які набувають духовний прибуток своєму небесному Господеві, Цареві Ісусу Христу, будуть збережені від знищення з ворогами Царя. Також збережений буде “великий натовп”, який бере участь у торгівлі вірного, корисного “раба” і який вірно бере свій стан перед престолом Бога Єгови та Його Агнцем Ісусом Христом кричачи з великим завзяттям, щоб усі могли чути: “Перемога Богові нашому, що сидить на престолі, і Агнцеві!”— Об. 7:9, 10, 14, 15, НС.