Що це є величність?
ЩО РОБИТЬ особу великою? Для багатьох величність значить бути видатним, вказувати або наказувати іншим, що вони мають робити і щоб інші служили їм. Але чи мати величезну владу дійсно робить когось великим?
Божий погляд на величність є цілком інший від погляду багатьох людей. Ісус Христос, Який досконало відображував думки Свого Отця, роз’яснив цей погляд. Говорячи до Своїх учнів, Він сказав: „Ви знаєте, що князі народів панують над ними, а вельможі їх тиснуть. Не так буде між вами, але хто великим із вас хоче бути, хай буде слугою він вам. А хто з вас бути першим бажає, нехай буде він вам за раба”. (Мат. 20:25—27) Ісус Христос підтримав ці слова гарним прикладом служби. Він додав: „Так само й Син людський прийшов не на те, щоб служити Йому, а щоб послужити”.Так, Ісус не прийшов, щоб Йому служили, але Він Сам служив іншим, навіть віддав „душу Свою на викуп за багатьох”.— Мат. 20:28.
Син Божий був визначним прикладом того, що не ,думав про позицію’. У Свойому передлюдському існуванні Він займав перше місце між мільйонами духовними синами Божими. Однак Він добровільно віддав ту позицію, щоб послужити на добро грішному людству. Звертаючи увагу на це, апостол Павло заохочував співвіруючих: „Нехай у вас будуть ті самі думки, що й у Христі Ісусі. Він, бувши в Божій подобі, не вважав за захват бути Богові рівним, але Він умалив Самого Себе, прийнявши вигляд раба, ставши подібним до людини; і подобою ставши, як людина”.— Фил. 2:5—7.
Як людина, Ісус не лише став „мало меншим від ангелів”, але навіть не мав спеціальної пошани серед Його співгромадянів. (Євр. 2:7) Хоч Його названий батько Йосип і мати Марія походили з царської родини Давида, то вони не мали багатства, ані впливу. Коли треба було пожертвувати за своє очищення, то Марія не могла позволити пожертвувати вівцю, отже скористала з закону, який дозволяв їй принести „пару горличат або двоє голубенят”. (Луки 2:24; 3 Мойс. 12:8) Про свої власні обставини, Ісус одного разу сказав: „Мають нори лисиці, а гнізда небесні пташки, Син же людський не має де голови прихилити”.— Мат. 8:20.
На небі, Божому Синові нічого не бракувало. Тому апостол Павло міг написати, що „бувши багатий, збіднів ради вас. (2 Кор. 8:9) Бувши відносно вбогим чоловіком на землі, Ісус покірно служив іншим. Він оздоровлював багатьох духовно і фізично, розкривав очі сліпим, вуха глухим, оздоровляв калік. Любов спонукувала Ісуса в усіх Його ділах.
Біблія говорить, що коли велика товпа людей перервала Його приватність, то Він „змилувався над ними, бо були, немов вівці, що не мають пастуха”. (Марка 6:32—34) Він виявляв такого самого несамолюбного духа, коли вилікував людей. Він дуже хотів полегшити муки страждаючих. Одного разу прокажений став просити Його: „Коли хочеш, Ти можеш очистити мене. І змилосердився Він, простяг руку Свою, і доторкнувся до нього, та й каже йому: „Хочу, будь чистий”. (Марка 1:40, 41) Таке вилікування виснажували Ісусову енергію. Писання говорять нам, що в одному чудесному вилікуванні, Ісус ,відчув, що сила вийшла з Нього’. (Луки 8:46) Одначе, Він завжди був готовий і дуже хотів служити грішним людям у цей спосіб.
Ісусів приклад покірної служби давав велику силу Його науці про „величність”. Коли пояснював Своїм учням, щоб вони не поводилися так, як світські царі та інші ,що звуть себе „доброчинцями”, Ісус звернув їм увагу на Свій власний приклад: „Бо хто більший: чи той, хто сидить при столі, чи хто прислуговує? Чи не той, хто сидить при столі? А Я серед вас, як службовець”.— Луки 22:25—27.
Проте, лише тому, що хтось служить іншим, то це само в собі не робить його великим. Така особа повинна мати правильну спонуку чинити все немов Творцеві. Один, що оціняв це був апостол Павло. В листі до коринтянських християнів, він сказав: „І коли я роздам усі маєтки свої, і коли віддам своє тіло на спалення, та любови не маю, то пожитку не матиму жодного”. (1 Кор. 13:3) Отже, правдива величність, тоді, приходить, коли служимо іншим з глибокою любов’ю до них і Творця, Бога Єгови.
Так звана „величність” тих, що мають велику владу й яким інші мусять служити, часто доводить до серйозних проблем. Особа, яка має визначне становище, щоб тримати свою контролю старається принижувати інших. З цього його підданці можуть розвивати обурення до нього. Між тими, що домагаються набути подібної позиції „величности” розвивається переважно конкуруючий дух. Через це виринають гіркі сварки, заздрощі та розстроєння. З другого боку, коли особа несамолюбно жертвує себе, то інші будуть дуже любити її і вона сама буде дуже щаслива.
Це можна бачити з прикладу апостола Павла. Він добровільно працював на користь інших. Старшим в Ефеському зборі, він міг сказати: „Пильнуйте, пам’ятаючи, що я кожного з вас день і ніч безперестань навчав зо слізьми ось три роки. ... Ні срібла, ані золота, ні одежі чиєїсь я не побажав. Самі знаєте, що ці руки мої послужили потребам моїм та отих, хто був зо мною. Я вам усе показав, що, працюючи так, треба поміч давати слабим, та пам’ятати слова Господа Ісуса, бо Він Сам проказав: „Блаженніше давати, ніж брати’ ”.— Дії 20:31—35.
Тому, що Павло так служив іншим, то це приносило йому велике щастя. І через це його співпрацівники дуже любили його. Коли, наприклад, старші збору в Ефесі почули, що вже можливо більше ніколи не побачать Павла на землі, то „знявсь між усіма плач великий, і вони припадали на Павлову шию, і його цілували”.— Дії 20:37.
Так, правдива величність приходить від покірної служби, спонукана любов’ю до Бога і співближнього. Чи такої величности ви прагнете набути? Чи ви вже відкинули світський погляд про величність, погляд заснований на спритності наказувати, замість охочо служити Богові і співближньому? Це величність, яка приходить із служби дає велику нагороду. Така величність приносить велике щастя тим, що посідають її і доказується бути джерелом гарного заохочення та підкріплення для інших.