Павло переконує галатів: ,Стійте твердо у християнській свободі’
ТВОРЕЦЬ, Суверен Господь Єгова, є Бог свободи. Він створив усіх Своїх інтеліґентних створінь вільними і в Свойому намірі мав, щоб вони залишалися такими. Тому ми читаємо: „Єгова є дух; а де дух Єгови, там воля”.— 2 Кор. 3:17, НС.
Коли Ісус, Син Божий, прийшов на землю, Він знайшов Божих людей в потроєній неволі. Вони були поневолені успадкованим гріхом. По черзі, через гріх вони стали поневолені Законом, тому що не могли повністю дотримувати його. Дальше, їхні релігійні провідники поневолювали їх своїми традиціями і довільними тлумаченнями Закону. Тому то, в добрій новині, яку Ісус проповідував, було включено ,визволення поневолених’. Так, як Він сказав Своїм послідовникам: „Як у слові Моїм позостанетеся, тоді справді Моїми учнями будете, і пізнаєте правду, а правда вас вільними зробить.”— Ів. 8:31—36; Мат. 23:4; Луки 4:17, 18.
Бувши гарним наслідувачем Христа, апостол Павло також проповідував добру новину свободи. Він показав, що на підставі Христової жертви, християнів „визволялося від гріха” і що в Божому призначеному часі все створіння „визволиться від неволі тління на волю слави синів Божих”. (Рим. 6:18; 8:21) Між тими, яким Павло проповідував добру новину свободи, були збори в римській провінції Галатії, збори, які він сам був заснував під час своєї першої місіонерської подорожі. Тому, що деякі прихильники Юдаїзму заводили своїх духовних „дітей” назад у неволю, наполягаючи на те, щоб вони обрізувалися, Павло написав їм сильного листа десь між 50, а 52 р. З.Д.— Гал. 4:19.
У той час, Павло правдоподібно перебував або в Коринті або в Антіохії, Сирії. Можемо бути певні, що він сам написав цього листа. У листі не лише згадується, що Павло був автор його, але він також відбиває Павлів підбір слів та його емоційність. Цей лист є перший з Павлових біблійних книг, якого він написав зараз після або перед двома листами до збору у Солуниці. Павлове сильне почуття відносно християнської свободи просякає цей лист.
Павло починає свій лист до Галатів нагадуючи їм, що він є апостол, „ні від людей, ані від чоловіка, але від Ісуса Христа й Бога Отця”. Він зараз приступає до суті: Він дивується, що вони так відвернулися від доброї новини, яку він проповідував їм. Тоді говорить, що „якби ми або ангел із неба”, або хто-небудь приніс вам добру новину іншу від тієї, що він звіщав їм, „нехай буде проклятий”. Добра новина, яку він приносив їм, він не отримав від людини, але „відкриттям Ісуса Христа”.— Гал. 1:1—12.
Щоб вони не думали, що Павло був чужинець Юдейства, він розказує їм, через короткий життєпис, про своє велике захоплення до єврейських традицій і поступ в Юдействі, де він „жорстоко. . . переслідував збір Божий, руйнуючи його”. Коли Бог покликав його звіщати добру новину поганам, він „не радився зараз із тілом та кров’ю, тобто, він не радився з іншими учнями Ісуса, але пішов в Аравію. Після трьох років він пішов в Єрусалим на коротенькі відвідини, але зустрів лише Петра й Якова, Ісусового брата по матері. (Гал. 1:13—19, НС) Роки пізніше він знов вернувся туди, але лише на основі відкриття. (Дії 15:2—21) Тоді „стовпи” збору бачили, як Бог уживав Павла проповідувати поганам, отже згодилися, щоб він далі проповідував їм, а вони будуть проповідувати обрізаним, тобто юдеям. Після цього, коли апостол Петро пішов на компроміс відносно християнської свободи через страх перед людиною. Павло „виступив супроти нього”, і докорив йому перед усіма.— Гал. 2:1—14.
Продовжуючи, Павло пригадує християнам у Галатії, що вони були визнані за праведних, не тому що дотримували Закон, але через їхню віру в Ісуса Христа. Якщо б вимагалися вчинки Закону, то Христос помер надармо. Тоді Павло обурюється, тому що вони так недбало поступали: „О, ви нерозумні галати! . . . Чи ви прийняли духа ділами Закону, чи із проповіді про віру”? Чи вони тепер могли виконувати могутні діла, тому що дотримували закон Мойсея, чи тому що дістали Божого святого духа через їхню віру в Ісуса Христа? Тоді він звертається до Єврейського Писання, щоб доказати свою точку: „Авраам був увірував в Бога, і це залічено за праведність йому”. Так, „праведний житиме вірою”. З другого боку, всі ті, хто старається дотримувати Закон є прокляті, тому що вони не можуть нарушувати деякі точки закону.— Гал. 3:1—14.
Ісус Христос визволив їх від прокляття Закону вмерши на мученицькому стовпу, і тому люди поганських народів можуть користати з благословенства обіцяне через Авраамове насіння. Однак, Павло показує, що Закон не є злом. Одна річ, він „виявляє переступи” і провадив юдеїв до Христа. У Христі є свобода, бо „нема юдея, ні грека, нема раба, ані вільного, нема чоловічої статі, ані жіночої”.— Гал. 3:16—29.
Продовжуючи свою тему про свободу, Павло зауважує, що перед тим ніж вони стали християнами, то були немов немовлята. Вони були „поневолені стихіями світу”. Тому що Христос уже прийшов, то визволив їх з-під Закону, щоб вони, замість залишатися невільниками були вільні. А чому ж вони тепер бажали вертатися назад у невільництво і пильно обходили дні, місяці, пори і роки? І чи він, Павло, стався їхнім ворогом, тому що говорить їм правду? — Гал. 4:1 до 16.
Щоб пояснити свою точку, Павло звертається до Авраама та його двох синів через Сару і Аґару. Заповіт або Закон-угода в якого вони зайшли на Горі Сінай порівнюється з Аґарою, невільниця, яка також „відповідає сучасному Єрусалимові, який у рабстві з своїми дітьми”. З другої сторони, Авраамову угоду або заповіт порівнюється до Сари, і вона репрезентує „вишній Єрусалим — вільний, він мати всім нам”, тобто, мати помазаних християнів.— Гал. 4:21 до 31.
Розвивши цю точку, Павло тепер приступає до того, що може бути найвищою точкою свого листа: „Христос для волі нас визволив. Тож стійте в ній та не піддавайтеся знову в ярмо рабства”. Якщо вони будуть обрізуватися, то не лише відлучаться від Христа і загублять Його незаслужену ласку, але будуть під обов’язком дотримувати цілий Закон. „Бігли ви добре”, він каже їм, додаючи: „Хто заборонив вам коритися правді?” Винний за це буде мусів прийняти свій суд, без різниці хто він може бути. По суті, Павло був так переконаний про таких перекручувачів доброї новини, що каже: „О, коли б були навіть відсічені ті, хто підбурює вас!”— Гал. 5:1 до 12.
НЕ ПОВИННО БУТИ ЗЛОВЖИВАННЯ СВОБОДОЮ
Павло добре знав про втягання та риск, які приходять із доброю новиною свободи, бо знав, що через людську грішну природу вони будуть старатися самолюбно використовувати християнську свободу. Тому він перестерігає: „Бо ви, браття, на волю покликані, але щоб ваша воля не стала приводом догоджати тілу, а любов’ю служити один одному! Бо ввесь Закон в однім слові міститься: ,Люби свого ближнього, як самого себе’ ”.— Гал. 5:13, 14.
ПОВОДЖЕННЯ, ЩО Є ВІДПОВІДНЕ ВІЛЬНИМ ХРИСТИЯНАМ
Павло показує християнам, що вони мають допомогу, щоб не зловживали своєю свободою: „Ходіть за духом, і не вчините пожадливости тіла.” А які були ті пожадливості тіла? Павло називає їх „учинки тіла” і нараховує їх шістнадцять, поміщаючи між ними розпусту, нечистість і гулянки, додаючи також „і подібне до цього”. „Що, хто чинить таке”, він перестерігає, „не вспадкують вони Царства Божого”. У протилежності цьому є плоди духа, включаючи „любов, радість, мир, довготерпіння, добрість, милосердя, віра, лагідність, здержливість”. Ясно є, що „Закону нема на таких”; кількість християнських плодів, яких ми можемо родити не є обмежені! — Гал. 5:16—23.
Інша річ, яка турбувала Павла була потреба для християнів вважати своє споріднення одні з одними. Отже, не бувши задоволений лише пригадувати їм, щоб вони любили свого ближнього, як себе самих, він перестерігає: „Коли ж ви гризете та їсте один одного, то глядіть, щоб не знищили ви один одного”. І дальше він додає. „Не будьмо чванливі, не дражнімо один одного, не завидуймо один одному”.— Гал. 5:14, 15, 26.
З цим нахилом Павло продовжує шостий розділ свого листа. Коли хтось грішить і не знає про його гріх, то нехай досвідчені поможуть йому направитись. Християни мусять носити тягар один одного і так виконувати закон Христа. Повторно він дає їм практичної перестороги: „Не обманюйтеся, Бог осміяний бути не може. Бо що тільки людина посіє, те саме й пожне! . . . А роблячи добре, не знуджуймося, бо часу свого пожнемо, коли не ослабнемо. Тож тому, поки маємо час, усім робімо добро, а найбільш одновірним”.— Гал. 6:7—10.
Перед закінченням свого листа Павло знову відчуває змушування вертатися назад до поневолення під Законом. Він виявляє спонуки тих, що хочуть знову поневолити галатських християнів під вимоги обрізання. Вони роблять це, щоб могли хвалитися, щоб мати добрий вигляд у тілі, і щоб відвернули переслідування. Але в дійсності, „сили немає, ані обрізання, ані необрізання, а створіння нове”. „А всі ті, хто піде за цим правилом,— мир та милість на них, і на (духовного) Ізраїля Божого”.— Гал. 6:12—16.
Справді, що в своєму листі до Галат ми бачимо, як Павло дуже турбується своїми духовними „дітьми”, й яке є його сильне обурення проти тих, що хотіли б відібрати їхню свободу. Щоб знову навернути їх він звертається до власної віри, вірчих грамот, розсудку і Писання даючи їм гарні вказівки відносно їхнього поводження, щоб помогти їм успадкувати Боже царство. Все це є гарне роз’яснення біблійних правд і принципів і сильне напучування для християнів сьогодні.