Самоконтроля — безпека проти нещастя
МУЖЧИНА залишився сам з жінкою. На протязі кількох днів він ремонтував її дім. Обоє належали до християнського збору. Жінка була нещасливо одружена. Вона почала висловлювати своє почуття і проблеми цьому мужчинові. Він став співчувати і стараючися порадити та потішити її, поклав руку на її плечі. Пізніше наступила інтимність чи близькість і вони вчинили перелюб.
Ця пара не мала в своїх планах вчинити такий гріх. До того часу вони обоє були моральні й ходили християнським шляхом. Чи це був брак любови до Божого Слова або до правильних маральних рівнів? В основному не так. Вони не мали самоконтролі або здержливості.
Здержливість є один із плодів Божого духа. Християнську здержливість не вспадковується, але її розвивається від знання про Бога і Його Слова. Тому то Петро нагадує, ,Додайте до знання стримання’.— 2 Пет. 1:5, 6.
У списку дев’ятьох плодів духа, любов кладеться на перше місце, від отримання або здержливости. (Гал. 5:22, 23) Безперечно, що коли б християнин завжди мав досконалу любов, то він завжди мав би контролю над собою. Але тому що всі, включаючи і християнів, є недосконалі, то здержливість є частина християнської особистості, яку треба стало виробляти.
Брак самоконтролі може довести до нещастя. Особа може мати радість, мир, довготерпіння, добрість, лагідність, віру і милосердя. Вона могла завжди практикувати ці плоди. Але коли втратить самоконтролю, то може тимчасово загубити всі ці характерні риси також. У цьому протязі часу вона може дуже пошкодити своєму власному життю і життю інших.
Тому християни моляться за самоконтролею. Іначе вони можуть попастися в пастку. Кожний має гріх, який діє в його тілі так, що ,чинить не те, що хоче, але, що ненавидить, те робить’. (Рим. 7:15) Через цей сумний стан, апостол Павло сказав: „Вмертвляю й неволю я тіло своє, щоб, звіщаючи іншим, не стати самому негідним”.— 1 Кор. 9:27.
Тому то Ісус помістив у молитві, якої навчив Своїх учнів, прохання: „Не введи нас у випробовування (спокусу)”. (Мат. 6:13) Бог нікого не спокутує чинити зло. Але Він знає, що коли християнин учинить зло, то це є рідко, щоб він цілком не знав, що те, що він зробив було неправильно. Переважно особа знає, що те, що вона робить не є приємне перед Богом. Коли він є спокушений згрішити, то правдоподібно він подумає, яке почуття Бог буде мати відносно цього? Як це буде впливати на моє споріднення з Богом? з християнським збором? Як це буде впливати на мою родину? Чи мій вчинок стягне докір на ім’я Бога і Христа? на мене самого, як християнина? на збір? Він або подумає про такі перестерігаючі думки або відкине їх і згрішить.
Отже, тому, коли християнин молиться: „Не введи нас у спокусу”, то він просить Бога пам’ятати його в часі проби і допомогти йому пригадати собі сильні перестороги в Біблії — поставити ясні „знаки зупинки” на дорозі. Він просить, щоб Бог, якщо він почне слабнути, привів його до здорового розуму і пригадав йому зупинитися. Бог не буде насильно спиняти його і так перешкоджати його вільному виборові, але через підкріплення розума особи правильними думками, які приходять із божественної мудрости, Єгова дасть їй полегшення, щоб вона могла знести спробу’.— 1 Кор. 10:13.
Коли християнин не буде покладати всі свої надії на Бога, коли молиться сердечно, то на ньому збудеться принцип: „Але кожен спокушується, як надиться й зводиться пожадливістю власною. Пожадливість потому, зачавши народжує гріх”. (Як. 1:14, 15) Спокушена особа тоді є так непереборно приваблена, що вона відкине всяку обережність і принцип і вчинить гріх „немов віл, до зарізу”. (Прип. 7:22) І це власне Диявол хоче. (1 Пет. 5:8) Але Бог буде помагати християнинові, який молиться в часі проби, даючи йому силу стримання, самоконтролю.
Одного разу Бог відвернув Давида від великого нещастя, коли відновив його стримання. У цьому випадку Бог ужив жінку, впросити Давида відвернутися від необачного шляху. Ця жінка була Авіґаїл. Давид і його вояки, бувши вигнанцями від лукавого царя Саула, охороняли пастухів і отар заможного чоловіка Авіґаїли Навала. Коли Давид послав делігацію просячи в нього харчів, Навал дуже образив їх. Через такий нерозсудливий вчинок Навала, Давид дуже розлютився і рушив знищити Навалеву родину, але Авіґаїл зустріла Давида і просила його лишити справу Богу Єгові замість мститися самому.
Давид побачив до якого нещастя злість була б довела його, і відповів: „Благословенний Господь [Єгова], Бог Ізраїлів, що послав тебе на це навпроти мене! І благословенний розум твій, і благословенна ти, що стримала мене цього дня, щоб я не пішов на пролиття крови”.— 1 Сам. 25:2—35.
Подумайте, яке нещастя Давид був би стягнув на себе, коли б Бог був не поміг йому стриматись від забиття Навалової родини! І в цих зіпсутих часах стримання є так само важне для християнина. Молодь, що старається жити за християнськими рівнями постійно знаходиться серед тих, що практикують зло. Ці особи без самоконтролі накидають сильний тиск на молодих християнів, щоб вони брали наркотики або чинили неморальність, не корилися старшим, нищили майно або чинили буйність. Так, молодий чи старий, то коли християнин загубить свою самоконтролю, то це може довести до вчинку, який зруйнує його життя і серйозно пошкодить іншим. В одній хвилині часу він може заплянувати свою християнську репутацію або запис і пошкодити свойому власному сумлінню.
Так, як інші плоди духа, самоконтролю треба розвивати студіюванням Божого Слова і застосовуванням в своєму житті Його заповіді. Самоконтроля тримає рівновагу і підкріпляє інші християнські характерні риси. Через „пожадливість тілесну і пожадливість очам, і пиху життєву”, цей світ дуже впливає на „стару особистість, яка пристосовується до нашого колишнього поводження і яка псується згідно її [старою особистістю] обманними бажаннями”. (1 Ів. 2:16; Ефес. 4:22, НС) З цієї причини правдиві християни бачать велику важливість розвивати вірогідного запобіжника — самоконтролю.