Що мудрий чоловік мав на думці?

ЦАР Соломон був один із наймудріших за всіх осіб, які коли жили. Говорячи правдиво, він міг сказати: „Ось я велику премудрість набув, найбільшу за всіх, що до мене над Єрусалимом були. І бачило серце моє всяку мудрість і знання”. (Еккл. 1:16) Коли Соломон каже, що його „серце бачило всяку мудрість і знання”, то правдоподібно він мав на думці, що він мав розум наповнений не тільки інформацією. Мудрість і знання мали вплив на його серце, стаючись частиною його особистости. Він оціняв їхню вартість і був спонуканий вживати своє знання і мудрість.

Соломон використував усі можливості, щоб набути мудрости. Він каже: „І поклав я на серце своє, щоб шукати й досліджувати мудрістю все, що робилось під небом. . . . І поклав я на серце своє, щоб пізнати премудрість, і пізнати безумство й глупоту”. (Еккл. 1:13, 17) Це спонукало Соломона старанно і цілим серцем познайомитися з мудрістю. Він не лише досліджував накази і розпорядження мудрости, але також досліджував безумство і глупоту. Він спостерігав уважно, які інші люди йшли шляхом божевілля і безумства. З того, чого Соломон бачив, він прийшов до здорових висновків, як обминати проблеми.

А що він навчився з такого докладного дослідження всіх точок світського знання і мудрости? „І збагнув я, що й це все — то ловлення вітру! Бо при многості мудрости множиться й клопіт, хто ж пізнання побільшує, той побільшує й біль!”— Еккл. 1:17, 18.

Так як Соломон каже, основна причина цього є, що: „Покривленого не направиш, а неіснуючого не полічиш”. (Еккл. 1:15) Особа, яка збільшає своє світське знання зараз болючо освідомлюється тим, що є багато „покривленого” в цій недосконалій системі, якого не можна направити. Ні час, ані обставини не направлять його. В дійсності, у людських справах є так багато вади, що ніхто не може навіть злічити їх. Чим більше знання і мудрости особа дістає, то тим краще бачить які обмежені є її нагоди поліпшити справи. Коротке життя і несприятливі обставини недосконалого людського суспільства діють проти неї. З цього виринають досада і розстроєння.

Побожна мудрість, проте, не приносить таких негативних наслідків, але підкріпляє надію, віру і довір’я. Писання ось описують таку мудрість: „А мудрість, що зверху вона, насамперед чиста, а потім спокійна, лагідна, покірлива, повна милосердя та добрих плодів, безстороння та нелукава”. (Як. 3:17) На яку мудрість ви звертаєте найбільшу увагу — на мудрість від якої приходить розстроєння, чи на побожну мудрість, яка навіть тепер поможе вам утішатися найкращим у житті?