Кайяфа — запеклий противник правдивого поклоніння
„БО УСТА священикові знання стережуть та Закона шукають із уст його”. (Мал. 2:7) Ті надхнені слова показують, що священики в Ізраїлі мали бути оборонці правдивого поклоніння! Особливо це мало бути так з первосвящениками в Ізраїлі. Однак Кайяфа, як первосвященик з першого століття З.Д., не дотримував цієї вимоги. Він був один із найбільших ворогів правди.
Валарій Ґратус, попередник римського губернатора Понтія Пилата, призначив Кайяфу, на посаду первосвященика коло 18 р. З.Д. (або, можливо так пізно, як 26 р. З.Д.) Бажаючи втримати свою посаду будь-яким коштом, Кайяфа став жорстоко противитися вірним слугам Бога Єгови.
Через публічне воскресіння Лазаря, Кайяфа і більшість інших членів єврейського високого суду, синедріону, старалися вбити Ісуса Христа. (Ів. 11:43—53) Те чудо було великим ударом для секти саддукеїв, до якої священицька родина, включаючи Кайяфу, належала. (Дії 5:17) Це тому, що саддукеї заперечували біблійну науку про воскресіння.— Дії 23:8.
Одначе, коли синедріон застановлявся над чудом Лазаревого воскресіння то релігійні погляди саддукеїв не входили в дискусію. Головна тема була побоювання за їхніми посадами. Біблія говорить: „Тоді первосвященики та фарисеї скликали раду й казали: ,Що маємо робити, бо цей Чоловік пребагато чуд чинить? Якщо так позоставимо Його, то всі в Нього ввірують, і прийдуть римляни, та й візьмуть нам і Край, і народ!’ А один із них, Кайяфа, що був первосвящеником року того, промовив до них: ,Ви нічого не знаєте, і не поміркуєте, що краще для вас, щоб один чоловік прийняв смерть за людей, аніж щоб увесь народ мав загинути!’ А того не сказав сам від себе, але, первосвящеником бувши в тім році, пророкував, що Ісус за народ мав умерти, і не лише за народ, але й щоб сполучити в одне розпорошених Божих дітей. Отож, від того дня вони змовилися, щоб убити Його”.— Ів. 11:47—53.
Так як більшість членів синедріону, Кайяфа постановив убити Ісуса Христа. Одначе, тому, що Кайяфа посідав святу посаду, то Бог Єгова вжив його пророкувати про Ісуса. Це до деякої міри було подібне до того, що Єгова зробив, коли спричинив, щоб віщун Валаам, який хотів проклясти Ізраїля за нагороду, поблагословив ізраїльтянів і висловив правдиве пророцтво відносно них.— 4 Мойс. 23:1 до 24:24; 2 Пет. 2:15; Юди 11.
Від того часу, Кайяфа та його тесть Анна, бувши первосвящениками, планували забити Лазаря. Вони хотіли знищити сильні наслідки чудесного Лазаревого воскресіння через яке люди ввірували в Ісуса Христа.— Ів. 12:10, 11.
ДОБРОВІЛЬНЕ ПЕРЕКРУЧЕННЯ БОЖОГО ЗАКОНА
Пізніше, Кайяфа й Анна дуже старалися принести дійсну смерть Ісусу Христу. Незадовго перед Пасхою 33 р. З.Д., Кайяфа з іншими членами синедріону ,радилися, щоб хитрощами схопити Ісуса і забити його’. (Мат. 26:3, 4) При допомозі Юди Іскаріотського, якого вони підкупили, їм удалося виконати свої плани. (Луки 22:2—6, 47—53) Схопивши Ісуса смерком у Гефсиманському саді, озброєна товпа перше привела його до дому Анни. (Ів. 18:13) Тоді, Ісуса привели зв’язаного до Кайяфи, де фальшиві свідки представили суперницьке свідчення. Нарешті, Кайяфа вимагав, щоб Ісус під присягою сказав їм чи Він був Христос, Син Божий. Почувши, що Ісус відповів так, то Кайяфа розірвав свою одежу і вимагав, щоб суд засудив Його за блюзнірство. Суд зробив то і засудив Ісуса на смерть.— Мат. 26:59—66.
Після цього незаконного нічного суду, синедріон зійшовся вранці наступного дня підтвердити їхній вирок. (Марка 15:1) Правдоподібно Кайяфа був між тими, що привели Ісуса перед Пилатом, обвинувачуючи, що Він ,забороняв платити податки і заявляв бути Христос цар’. (Луки 23:2) Тоді, коли Пилат старався відпустити Ісуса, Кайяфа безсумнівно був один із „первосвящеників”, які кричали: „Розіпни, (Його)! розіпни (Його)!” (Ів. 19:6, 11) Очевидно, що він мав вплив на товпу вимагати відпущення Варавви, душогуба, зрадника і грабіжника, замість Ісуса. (Мат. 27:20, 21; Марка 15:11) Правдоподібно Кайяфа також мусів викрикнути: „Ми не маємо царя, окрім Кесаря!”— Ів. 19:15.
Добившись своєї цілі засудити Ісуса на смерть, первосвященики досі не були задоволені обвинуваченням, якого вони мали прибити на мученицькому дереві. Вони стали противитися, кажучи Пилатові: „Не пиши ,Цар Юдейський’, але що Він Сам говорив, ,Я — Цар Юдейський’ ”. Але Пилат не послухав їх у цьому.— Ів. 19:21, 22.
Справді, що Кайяфа не дотримав свою відповідальність підтримувати Закон, якому він був під обов’язком коритися і навчати, як первосвященик. Він співпрацював у нарушенні закону про підкуп (5 Мойс. 16:19), змову і перекручення правосуддя (2 Мойс. 23:1, 6, 7), про фальшиве свідчення (2 Мойс. 20:16), відпущення душогуба (4 Мойс. 35:31—34), згромадження юрби (2 Мойс. 23:2), підкору законам інших народів (3 Мойс. 18:3—5), прийняття царя, який не був з їхнього народу (5 Мойс. 17:14, 15), і про душогубство.— 2 Мойс. 20:13.
ОПОЗИЦІЯ ПРАВДИВОМУ ПОКЛОНІННЮ ПІСЛЯ ВОСКРЕСІННЯ
По Ісусовій смерті, Кайяфа та інші священики просили Пилата поставити варту біля гробу. Але Пилат відповів: „Сторожу ви маєте, ідіть, забезпечте, як знаєте”. (Мат. 27:62—65) Коли Ісус воскрес і деякі сторожі повідомили первосвящеників про це, то Кайяфа та інші не покаялися. Замість цього, вони підкупили вояків, наказуючи їм: „Розповідайте: Його учні вночі прибули, і вкрали Його, як ми спали. Як почує ж намісник про це, то його ми переконаємо, і від клопоту визволимо вас”.— Мат. 28:11—14.
Від того часу Кайяфа розпачливо старався придушити проповідування і навчання Ісусових учнів. Тому що Петро й Іван зцілили каліку від самого народження, то вони були ув’язнені, а наступного дня їх привели перед Кайяфаю та рештою синедріоном. На тій оказії синедріон вимагав, щоб вони більше не говорили на підставі Ісусового ім’я. Але Петро та Іван постановили далі звіщати правду, незважаючи на Кайяфу. (Дії 4:1—20) Іншим разом Кайяфа допитував усіх апостолів звертаючи їм увагу на наказ синедріону, щоб вони більше не проповідували на підставі Ісусового ім’я. Але апостоли висловили йому їхню тверду постанову продовжати коритися „Богові, як провідникові замість людям”.— Дії 5:27—29, НС.
Пізніше, це Кайяфа брав участь у каменуванні Божого вірного раба, Степана. (Дії 6:11 до 7:60) Він також уповноважив Савла (Павло, який пізніше стався вірний апостол Ісуса Христа) схопити Христових учнів у Дамаску і привести їх зв’язаними до Єрусалиму на суд.— Дії 9:1, 2.
Незадовго, проте, Кайяфова кар’єра була перервана і скінчена. У 36 або 37 р. З.Д. Вітеліюс, римський начальник, скинув його з його посади. Кажуть, що він відібрав собі життя, тому що не міг знести таке приниження і докір.
Справді, що Кайяфаві зусилля проти правдивого поклоніння були безкорисні. Він загубив те, про що так дуже журився - свою посаду, силу, владу і повагу. Хоч він був первосвящеником, який міг вживати свій вплив на добро, то він помер, як борець проти Бога.— Дії 5:39.