Ахан — чоловік, який турбував цілий свій народ

БОГ ЄГОВА завжди бажає давати добрі речі Своїм людям. (Луки 11:13; 1:17) Але часами Він мусить дисциплінувати їх у такий спосіб, що не потішає ні Його, ані їх. (Євр. 12:11) Йому це є боляче так робити, і коли б був якийсь інший спосіб, щоб ним поліпшити особу або народ, то Він користувався б ним. (1 Мойс. 6:6; Іс. 63:10) Проте, у кожному випадкові, наслідки показують, що Він не робить помилки.

Зразковий приклад цього є Його дисциплінування народу ізраїльського відносно чоловіка Ахана, з Юдиного покоління. Ахан служив при ізраїльському війську і воював під Ісусом Навином, щоб заволодіти Обіцяною Землею. Землю тоді заселювали ханаани, амореяни та інші вороги Єгови та Його поклоніння. Ці народи проводили дуже зіпсуте та ідольське поклоніння і неморальні практики. Бог був наказав ізраїльтянами вигнати їх із землі.— 3 Мойс. 18:24, 28.

Бог робив чуда, коли перевів ізраїльтянів через Червоне море під проводом Мойсея, даючи людям харч і робив заходи, щоб їхній одяг не зношувався протягом 40 років мандрівного життя у пустині. Він воював за них, поборюючи їхніх ворогів. (2 Мойс. 14:21—28; 5 Мойс. 8:3—5; 29:5) Коли новина про це розходилась по містах Ханаану, то на людей спадало пригнічення і страх Єгови.— Іс. Нав. 2:8—11; 5:1.

Вони перейшли ріку Йордан і тепер зазнали чудове виявлення Божого догляду і проводу у завоюванні Єрихону. Там, Єгова, Бог Саваот, був чудово повалив мури Єрихону. Ані один ізраїльський вояк не загубив свого життя.— Іс. Нав. 6:20, 21.

Так як Бог наказував, Єрихон, як первоплід ханаанського краю, мав бути цілком присвячений Єгові; усе в ньому вони мали знищити і спалити вогнем. Металеві речі,— золото, срібло, мідь та залізо — після спалення, мали бути передані до скарбниці Божої скинії. (Іс. Нав. 6:17—19, 24) Згідно з заповітом, якого Бог був зробив з Ізраїлем, то всі речі „присвячені” були заборонені або прокляті. Коли б хтось узяв заборонену річ, то через це сам був би „присвячений” або проклятий так, як вона — на знищення.— 5 Мойс. 7:25, 26.

ПОРАЗКА В АЙ

Тепер місто Ай стояло на дорозі ізраїльського війська. Але тут вони зазнали принижаючу поразку. Біблія каже нам чому: „І спроневірилися Ізраїлеві сини в заклятому,— Ахан, син Кармія, сина Завдієвого, сина Зерахового, Юдиного племени, узяв із заклятого. І запалався Господній [Єгови, НС, анг.] гнів на Ізраїлевих синів”.— Іс. Нав. 7:1.

Ай був менший від Єрихону і тому посли, яких Ісус Навин був вислав, пропонували: „Нехай не йде ввесь народ, коло двох тисяч люда або коло трьох тисяч люда нехай вийдуть, і поб’ють Ай. Не труди всього народу туди, бо ті вороги нечисленні”.— Іс. Нав. 7:2, 3.

Біблійна історія продовжує: „І пішли туди з народу коло трьох тисяч люда, та вони повтікали перед айськими людьми. І айські люди повибивали з них коло тридцяти й шости чоловіка, та й гнали їх з-перед брами аж до Шеварім [зламання], і розбили їх на узбіччі гори. І охляло серця народу, та й стало як вода”.— Іс. Нав. 7:4, 5.

А що ж сталося? Чи Єгова вже покинув Ізраїля? Пригнічаючим не була втрата 36 вояків, бо в якому-небудь бою звичайно бувають втрати. Правдиве нещастя було в тому, що Ізраїль, військо Єгови, втікло від своїх ворогів.— Іс. Нав. 7:8.

ІСУС НАВИН ЗВЕРТАЄТЬСЯ ДО ЄГОВИ

Отже, Ісус Навин дуже розтривожився. „І роздер Ісус одежу свою, та й упав на обличчя своє на землю перед Господнім ковчегом, і лежав аж до вечора він та Ізраїлеві старші, і посипали порохом свою голову”. (Іс. Нав. 7:6) Ці провідники народу дуже сумували і боялись, що з якоїсь причини, Бог стався незадоволеним; вони не тільки сумували, але, крім того, каялись перед Богом, відчуваючи, що через якийсь гріх Він не допоміг їм. Факт, що вони лежали перед ковчегом аж до вечора показує, як глибоко вони турбувались і побоювались, що Бог гнівався на них. Вони не винили тих послів за їхнє пропонування, і не обвинувачували вояків боягузством, але покладались на Бога, щоб Він віднайшов причину і показав, що їм тепер слід робити, щоб відновити Його ласку.

Ісус Навин промовив до Бога: „Ах, Владико Господи [Єгово, НС, анг.], для чого Ти конче перепровадив цей народ через Йордан, щоб дати нас у руку амореянина, щоб вигубити нас? О, коли б ми були позосталися, і осіли по той бік Йордану! О, Господи! [Єгово, НС, анг.] Що я скажу по тому, як Ізраїль обернув потилицю перед своїми ворогами? І почують ханааненянин та всі мешканці цього Краю, і зберуться навколо на нас, і знищать ім’я наше з землі. І що Ти зробиш Своєму великому Йменню?”Іс. Нав. 7:7—9.

Це не було б правильно обвинувачувати Ісуса Навина, що він тут нарікав на Єгову. Так як кажуть тлумачі Біблії Кіл і Делітч, тут Ісус Навин молився до Бога з вірою й сміливо боровся з Богом у молитві,— віра, яка не могла розуміти Господніх способів — наполегливо звертався до Господа, щоб Він виконував Його діло в такий самий славетний спосіб, як спочатку. (Порівняйте 1 Мойсея 18:23—26.) Ісус Навин можливо відчував, що палке бажання, якого люди мали перше ніж перейшли в Ханаан, було змішане з самолюбством і не було цілоковитим та сердечним бажанням виконувати Божу волю. Він бажав, щоб наново установити Ізраїлеве добре споріднення з Богом, таке, яке вони мали, коли були на другому боці Йордану.

Тут бачимо, як Ісус Навин, без застереження, виливав своє серце і почуття, так як слід робити у молитві. (Порівняйте книгу до Євреїв 10:19—22.) Тоді, відчуваючи, що те, що він мав на думці казати могло виглядати дорікання Єгові немов Бог забув про Свою честь, Ісус Навин тепер питав Бога, як Він Сам буде підтримувати Своє „велике ім’я” перед світом. Ім’я Єгови було пов’язане з ізраїльським народом, і докір, якого новина про поразку Ізраїля стягне на ім’я Єгови, дуже сумував Ісуса Навина.— Порівняйте Мойсеєві слова, коли він заступався за Ізраїля після їхнього серйозного гріху. 2 Мойс. 32:11—14.

БОГ ВИЯВЛЯЄ ПРИЧИНУ ЙОГО ГНІВУ

Бог відповів Ісусові так: „Устань,— пощо то ти падаєш на обличчя своє?” Тобто кажучи, ,Уже досить тобі лежати. Ти повинен знати, що Я не змінився. Уже час віднайти у чім клопіт, тобто, гріх людей’. Бог тоді ясно сказав: „Ізраїль згрішив, і вони переступили Мого заповіта, що Я наказав їм, і взяли з заклятого, а також крали, і обманювали, і клали поміж свої речі”.— Іс. Нав. 7:10, 11.

Ізраїль був (1) переступив заповіт тим, що не слухався Божих наказів (2 Мойс. 24:7, 8), (2) узяв заборонену річ, (3) в дійсності вкрав те, що належало до Бога, (4) заховував факт, немов Єгова не бачив (коли Єрихон упав, то Ісус мабуть випитував людей, чи вони були слухняні і знищили всі речі, але, коли Ісус Навин дійсно зробив так, то Ахан заховав свій злочин), (5) і заховали заборонені речі між своїми власними, нібито ці належали до них, і таким чином зробили себе огидою, так як та взята річ.— Іс. Нав. 6:18, 19.

Тому що винуватий або винуваті не признали свого гріха, то їх потрібно було розкрити. Навіть тоді, Єгова постарався, щоб Ісус Навин поступово розкрив кримінальника, даючи цьому нагоду зменшити свою вину добровільним визнанням свого гріха. Безперечно, що Бог зараз міг показати хто був тим злочинцем. Але Він наказав Ісусові Навинові, щоб він кликав людей племенем, родиною, домом, а тоді особою. Заклятого вирішували жеребкуванням, під проводом Єгови.— Іс. Нав. 7:14; Прип. 16:33.

Хтось може питати: Чому Бог розсердився на цілий народ за те, що один чоловік був зробив? Дослідники-вчені Біблії погоджуються, що це був громадський гріх перед Богом. На ізраїльтянах, як народ, спочивало Боже ім’я. Те, що вони робили, представляло їхнього Бога та Його способи, в очах інших народів. Коли б якась особа вчинила пожадливість, крадіж або збрехала, то це зле відбивало б на репутацію (пошану) цілого народу, а також ім’я Бога, Якому вони служили’ — 5 Мойс. 21:1—9.

ГРІХ ОДНОГО ЧЛЕНА ПІДДАЄ ЦІЛЕ ТІЛО НЕБЕЗПЕЦІ

Крім того, такий гріх, коли б його не поправити, заразить цілий народ. Народ зіпсується і буде воювати не, щоб підтримувати Боже ім’я та правдиве поклоніння, але ради самолюбних завоювань. Апостол Павло показує, що дозволяти або недобачувати серйозний гріх є підступним і небезпечним, коли писав, щоб християнський збір в Єрусалимі остерігався, „щоб не виріс який гіркий корінь і не наробив непокою, і щоб багато-хто не опоганились тим. Щоб не був хто блудник чи безбожник, немов той Ісав, що своє перворідство віддав за поживу саму”.— Євр. 12:15, 16; порівняйте 1 Коринтян 5:6, 7, 13.

Коли жеребкування вказувало на Ахана, то Ісус Навин поводився ласкаво з ним, хоч знав, що Ахан був винний. Він сказав Аханові: „Сину мій, воздай же славу для Господа [Єгови, НС, анг.], Бога Ізраїля і признайся Йому, і подай мені, що ти зробив? Не скажи неправди передо мною”. (Іс. Нав. 7:19) Ахан тоді ,віддав славу Богові’ тим, що признав, що Єгова правильно провів жеребкування і що був справедливо розгнівався на нього. Ахан „учинив безсоромне між Ізраїлем”, злочин, який стягнув великий сором на Бога і ганьбу на Ізраїля, Божого тодішнього представника на землі. Іс. Нав. 7:15.

ВИНА УСУНЕНА ВІД НАРОДУ

Тоді, щоб показати перед цілим Ізраїлем причину їхнього нещастя в Ай, й щоб доказати, що Ахан був винним, Ісус Навин приніс вкраджені речі від Аханового намету і поставив їх перед людьми. (Іс. Нав. 7:22, 23) Згідно з Божим наказом, Ахан мусів заплатити смертю. Його родину, намет і всі пожитки також було треба спалити, щоб викорінти з Ізраїля цей забруднюючий вплив, бо навіть згадка Аханового ім’я буде гидотою. Після вкаменування і спалення Ахана, історія каже, що над ним поставили велику камінну могилу і назвали те місце Ахор (вигнання з суспільства, клопіт), як нагадування нещастя, якого Ахан стягнув на Ізраїля.— Іс. Нав. 7:24—26.

Дехто може думати, що страчення Аханової родини і знищення його пожитків не було справедливим. Але подумайте про докір та клопіт, яких стягнуло це Аханове пожадливе бажання. І крім того, 36 чоловіків загубили їхнє життя. До того ж, Аханова родина знала, що він заховав прокляті і вкраджені речі в землі під своїм наметом.— Іс. Нав. 7:21.

Що Ісус Навин вчинив правильно можемо бачити з того, що Єгова поразив Ай. Суд Єгови доказався бути благословенством і охороною для Ізраїля, як вони почали шість років боротьби, щоб заволодіти над землею, поборюючи одного царя за другим. В історії нічого не згадано, що хтось повторив Аханів гріх. Навіть пізніше, за часу суддів, коли серйозний гріх з’явився, то з великим запалом народ старався очистити себе перед Богом усуваючи лукавство, навіть, коли багато губили своє життя.— Суд., розділ 20.