Коли гнів вибухає

У МІСТІ Нью-Йорку, „чоловік з Кю Ґарденс, несамовито розлючений на своїх сусідів через голосну музику, застрелив чотирьох людей, а тоді забив сам себе”. На другому кінці світу, в Осака, Японії, „їздець авта був застрелений на смерть пістолетом, коли він трубів на авто, яке стало нагло перед ним”.

Правдоподібно, ви не стратили рівновагу аж до цієї міри. Очевидно ви бажаєте обминути таку трагедію. Та чи ви можете сказати, що ви завжди маєте свій дух під контролею? Чи ви повинні прикласти зусилля, щоб так зробити? Дійсно, чи можна щось заподіяти в цьому напрямі?

ДЕЩО БІЛЬШЕ НІЖ КОНТРОЛЮВАТИ НАШ ГНІВ

Біблія ясно заохочує контролювання над нашим духом. Вона каже: „Ліпший від силача, хто не скорий до гніву, хто ж панує над собою самим, ліпший від завойовника міста”. (Прип. 16:32) Біблія також засуджує брак панування над собою: „Людина, що стриму немає для духа свого,— це зруйноване місто без муру’’. (Прип. 25:28) Та що є потрібно для особи, щоб опановувати свого духа?

Панування над нашим духом очевидно вказує на глибше значення, ніж тільки утримуватись від злости. Біблія часто вживає слово „дух”, щоб визначити наші переважаючі риси, наші спонуки й характер. Це правда у Біблійних висловах „духом лагідности”, „лагідного й мовчазного духа”, „вірнодухий”, „гордий дух”.— 1 Кор. 4:21; 1 Пет. 3:4; Прип. 11:13; 16:18, НС.

Наприклад, якщо людина носить ненависть у своєму серці та через брак нагоди здержується від поповнення вбивства, чи вона в дійсності опанувала свій дух? Чи ненависть є оправдана так довго, як ми не виявляємо її? Христос відповідає, Ні! Засуджуючи вбивство, Його слова також мають на увазі засуд ненависного духа, що може допровадити до вбивства.— Дивіться до Матвія 5:21, 22.

Часами ми можемо стримати наш язик й нашу злість й відвернутись від неприємного становища без слова. Одначе, якщо декілька днів, або тижнів пізніше ми ще думаємо над цим випадком, й через це денервуємось, то чи це не виявляє, що ми в дійсності не опанували свого духа? Якщо людина каже: „Я можу простити, але ніколи не забути”, то чи вона в дійсності опановує свого духа? А що відносно того, хто, хотяй не стає злий, стає похмурий й надутий, відмовляючись говорити з тими, які він уважає образили його?

Ми не можемо нехтувати почуття розстроєння або заздрости, які виникають у нашому серці, або відпустити їх, як „нормальні”. Ці почуття є нашим справжнім „духом”, або переважаюча особистість. Це є ці внутрішні емоції, які ми повинні опановувати, якщо ми хочемо задовольнити Бога.

Щоб показати шкідливий наслідок неопанованих людських внутрішніх емоцій, Ісус Христос сказав: „Бо з серця виходять лихі думки, душогубства, перелюби, розпуста, крадіж, неправдиві засвідчення, богозневаги”. Він тоді продовжує: „Оце те, що людину опоганює”. (Мат. 15:19, 20) Так, контролювати наш дух, значить опановувати наше „серце”, то є, наші дійсні погляди й спонуки.

Отже, тоді, це не вистачає тільки стримувати себе, коли ми є роздратовані. Щоб бути приємними Богові, то ми дійсно мусимо контролювати нашого духа. А в який спосіб?