Коли наші серця спонукують нас робити все, що можемо
ЦЕ СТАЛОСЬ 12-го нісана, 33 р., н. е. Ісус Христос обідав з іншими в домі Симона прокаженого в Віфанії, недалеко Єрусалима. Між присутніми є вірна учениця на ім’я їй Марія. Вона розкриває алябастрову пляшечку і поливає Ісусову голову коштовною пахучою олією.
,Навіщо марнувати олію?’ декорті противились. ,Олію можна було б продати й роздати гроші убогим!’ Але Ісус відповідає: ,Залишіть її, ви вбогих завжди матимете з собою і можете чинити їм добро. Але Мене не будете завжди мати. Вона зробила все, що могла, намастивши тіло Моє пахучою олією, маючи на увазі Мій похорон’.— Матвія 26:6—13; Марка 14:3—9; Івана 12:1—8.
Марія з Віфанії не могла полегшити Ісусове страждання коли Його розп’яли два дні пізніше — 14-го нісана, 33 р., н. е. Але тепер могла помазати Його коштовною олією. Отже, так як Ісус сказав: „Що могла, те зробила вона”. (Марка 14:8) Справді, серце Марії спонукало її робити все, що вона могла.
Спонукані робити все, що можемо
Як Свідки Єгови, або особи навчаючіся Божої правди, ми можливо палко бажаємо поширювати добру новину про Царство в цих „останніх днях”. (Матвія 24:14; 2 Тимофія 3:1—5) По суті, ми можливо беремо гарну участь у тій роботі.
Проте, родинні відповідальності, проблеми із здоров’ям і можливо через інші фактори ми не можемо служити як місіонери в якійсь далекій країні. Ми можливо не можемо ставати членами центру Товариства Вартової Башти або робітником в якомусь відділі. Ми можливо не можемо служити як подорожуючий надзиратель тощо. Все-таки, ми можливо можемо вживати наші засоби в такий спосіб, щоб поширювати справи Царства. (Матвія 6:33) Справді, ми можемо ,шанувати Єгову нашим маєтком’.— Приповістей 3:9, 10.
Вони зробили все що могли
Так, ми можемо мати такого самого духа як Марія з Віфанії, а також інші побожні особи в минулому. Наприклад, ізраїльтяни в часі Мойсея мали привілей шанувати Єгову в часі будування скинії для поклоніння Єгові. Не всі могли однаково допомагати, але їхні серця спонукували їх робити те, що вони могли. Наприклад, декотрі жінки пряли козину вовну. Декотрі чоловіки служили як ремісники виконуючі різну роботу. А що люди взагалі робили? Ну, вони шанували Єгову приносячи золото, срібло, мідь, вовну, полотно та багато інших речей, щоб докінчити скинію. Охочі радо приносили „пожертву для Єгови”, і це був „добровільний дар”. (2 Мойсеєва 35:4—35, НС) А скільки вони приносили? Ну, принесеного матеріалу доказалось бути більше як потрібно для праці! (2 Мойсеєва 36:4—7, НС) Так, вони робили все що могли.
Багато років пізніше цар Давид дуже пожертвовував на будування храму його сином Соломоном. Давид навіть дав своє „спеціальне майно” із золота та срібла для тієї цілі. Потім, він запитав ізраїльтян: „Хто ще жертвує, щоб сьогодні наповнити свою руку пожертвою для Господа [Єгови, НС]?” У відповідь, начальники батьківських родів та начальники ізраїлевих племен жертвували, і „в кого знайшлось при нього дорогоцінне каміння, і ті дали його до скарбниці Господнього [Єгови, НС] дому”. І люди не робили це неохоче, бо там кажеться: „І радів народ за їхню жертву, бо вони жертвували Господеві [Єгові, НС] з цілого серця, а також цар Давид радів великою радістю”. (1 Хроніки 29:3—9) Вони всі робили все, що могли.
Особисто, багато ранніх християн жертвували, щоб допомагати в проголошенні Божого Царства. Наприклад, старенький апостол Іван показав, що члени християнського збору були під обов’язком допомагати подорожуючим представникам, „щоб бути співробітниками правді”. Іван також похвалив Гая за те, що він гостинно приймав „чужинців”, тобто, тих з якими він не був ознайомлений, але з якими щиро поводився через те, що вони служили зборові. (3 Івана 5-8) Більшість Свідків Єгови якоїсь особливої околиці не могли далеко подорожувати заради „доброї новини”, але вони робили все, що могли.
Всі збори теж вживали їхнє матеріальне майно, щоб поширювати роботу про Царство. Наприклад, апостол Павло міг сказати віруючим филип’янам: „Раз, і вдруге мені на потреби мої посилали і до Солунян. Кажу це, не тому, щоб шукав я давання,— Я шукаю плоду, що примножується на річ вашу”. (Филип’ян 4:15—17) Цілий збір не міг подорожувати з апостолом, але вони робили те, що могли.
Як декотрі відчували
Ісус Христос сказав: „Блаженніше давати, ніж брати”. Отже, це не дивно, що Божі люди дуже раділи коли „жертвували Господеві [Єгові, НС]” за часу царя Давида. (1 Хроніки 29:9; Дії 20:35) Сьогодні існує подібний дух.
Один свідок Єгови написав до Товариства Вартової Башти, кажучи: „Мені вже є 81 років і я не можу багато служити [проповідувати] через ламаючий артрит, але я хотів би допомагати в продовженні служби. Я кожного місяця буду відсилати вам пожертву доти поки зможу, а зокрема я хотів би допомагати тим студентам [Гілеаду, біблійної школи Вартової Башти], які розходяться до чужих країн”. Ця старенька жінка не могла служити як місіонерка, але її серце спонукувало їй робити те, що вона могла.
Цілі родини кооперували для того, щоб пожертвовувати Товариству на друкування й поширювання своїх засобів. Одна родина написала: „Як родина ми були спонукані мати участь у цьому . . . Ми дуже тішились коли наші два підлітні сини приступили до нас і висказали своє бажання брати участь з нашою родиною й жертвувати Товариству. Їхня частка була з тих грошей, яких вони заощаджали від їхніх неповночасних робіт. Ми дуже тішимося гарними виданнями й рясною духовною поживою, яку ми постійно одержуємо з трапези Єгови”.
Як це може бути можливе
Дуже мало Свідків Єгови є матеріально заможні, і сьогодні багато мусять переборювати економічні проблеми. Однак, коли вони скромно пожертвовують на поширення справ Царства, то ніколи не відчувають, що їхня пожертва є маловажлива. Коли Ісус побачив, як нужденна вдова кинула дві монети в храмову скарбницю, то не дивився на неї з прихованим незадоволенням. Краще, Він сказав: „Поправді кажу вам, що ця вбога вдовиця вкинула більше за всіх! Бо всі клали від лишка свого в дар Богові, а вона поклала з убозтва свого ввесь прожиток, що мала”. (Луки 21:1—4) Хоч її пожертва була мала, то вона зробила те що могла.
Для того, щоб було щось пожертвувати, то як звичайно це треба планувати особисто, як родина і збір. Згідно з цим, коли виникала потреба між християнами в Іудеї, то співвіруючі в Коринті, які бажали допомогти їм одержали цю помічну пораду від апостола Павла. Він написав їм: „А щодо складок на святих, то і ви робіть так, як я постановив для церков [зборів, НС] галатійських. А першого дня в тижні нехай кожен із вас відкладає собі та збирає, згідно з тим, як ведеться йому, щоб складок не робити тоді”.— 1 Коринтян 16:1, 2.
Так як особа може заощаджати гроші для якогось випадку, то так само Свідки особисто, як родина або збір можуть регулярно відкладати щось на пожертву, на поширення правдивого поклоніння. По суті, цілі збори часто пожертвовують додаткові гроші для поширення праці про Царство. Для цього вони приготовляють і ухвалюють резолюцію для цієї цілі. Охочі особи також можуть мати участь у підтримуванні християнського проповідування по цілому світі особистими пожертвами для цієї цілі. Таке правильне давання збільшує їхнє щастя і вони є задоволені знаючи, що роблять усе, що можуть.
Листом Товариство визнає всі одержані пожертви. Особи, родини або збори бажаючі робити такі пожертви можуть відсилати їх до Товариства Вартової Башти Біблії й Брошур з Пенсільванії, Вул. Колумбія Гайте, 25, Бруклін, Нью-Йорк, 11 201, або до найближчого відділу Товариства.
Товариство дуже оцінює всі одержані пожертви і вживає ці гроші для поширення доброї новини про Боже Царство. Наприклад, цими грішми підтримується місіонерські доми і діяльності по різних країнах. Також, друкарські засоби, потрібні для друкування біблійної літератури, підтримується цим чином, і де потрібно поширюється їх. Через такі пожертви подорожуючі надзирателі округ і районів можуть відвідувати християнські збори по цілому світі і давати співвіруючим духовну допомогу. (Римлян 1:11, 12) У такий же самий спосіб допомагається іншим повночасним служителям.
Ранні оборонці правдивого поклоніння одержували небесне благословення тому, що прославляли Єгову їхнім майном. І які щасливі вони були! Так як ми подібно підтримуємо справи Царства сьогодні, то ми, також, одержуємо велике благословення. Отже, відповідаймо позитивно, коли наші серця спонукують нас робити все, що можемо.