Початки королівської влади в Ізраїлі. Дві книги Самуїлові
„ХІБА ви не читали того, що зробив був Давид, коли сам зголоднів, також, ті, хто був із ним? Як він увійшов був до Божого дому, і взявши хліби показні, яких їсти не можна було, тільки самим священикам”. (Луки 6:3, 4) Цими словами, Ісус затулив рот фарисеям, які обвинувачували Його учнів, кажучи, що вони порушили Суботу, коли збирали колосся та їли його в Суботній День.
Він також демонстрував їм щось іншого. Історія про Давида й „святий хліб” є записана в Першій книзі Самуїловій. (1 Самуїлова 21:1—6) Ісусове цитування з цієї книги, щоб спростувати те спротивлення показує, що Він знав, що в ній було записане, і це піддає думку, щоб ми, теж, ознайомились з нею. Разом з Другою книгою Самуїлевою, в ній поміщається інформація, яка була корисна для Ісуса, а також для нас сьогодні.— Римлян 15:4.
Що є тих дві книги Самуїлові? Це історичні книги, які знаходяться в Єврейському Письмі. Вони описують поворотний пункт в історії Божих людей. До того часу, ізраїльтяни знаходились під правлінням суддів. Ці дві книги описують закінчення тієї ери й початок правління царів у Ізраїлі. У них знаходяться цікаві події й чарівні люди. Ми ознайомлюємось із самим Самуїлом, останнім суддєю, і з першими двома царями, Саулом та Давидом. Тут також читаємо про багато інших незабутніх осіб: жалюгідного Ілію, розумну й тактовну Авігаїлу, хороброго, ласкавого Йонатана, як також братів Авішая і Йоава, могутні для Єгови, але жорстокі в особистих кривавих помстах. (Євреїв 11:32) Ці дві книги навчають, ще досі важливі принципи й описують довготривалі наслідки Божим людям, дійсно всьому людству.
Цар, який схибив
Саул був перший, якого Єгова помазав на царя над Ізраїлем. Спочатку він добре царював, але пізніше не покладався на Єгову в обличчі загрозливої атаки филистимлян. Отже, Самуїл сказав йому, що його сини не вспадкують королівства. Замість його синів, то Самуїл сказав, „Господь [Єгова, НС] пошукав Собі мужа за серцем Своїм, і Господь [Єгова, НС] наказав йому бути володарем над народом Своїм”. (1 Самуїлова 13:13, 14) Проте, Саул царював до кінця свого життя.
Пізніше, цьому першому цареві далось наказ виступати каральною війною проти амаликитян. Саул повністю не послухався цього наказу від Єгови й таким чином стягнув на себе ще більше незадоволення. Самуїл був спонуканий сказати: „Чи жадання Господа [Єгови, НС] цілопалень та жертов таке, як послух Господньому [Єгови, НС] голосу? Таж послух ліпший від жертви, покірливість — краща від баранячого лою”. (1 Самуїлова 15:22) Тут маємо дуже важливий принцип для тих, які служать Єгові в позиції керівництва. Тому що Саул був неслухняний, то пророк Самуїл продовжував і сказав: „Через те, що ти відкинув Господні [Єгови, НС] слова, то Він відкинув тебе, щоб не був ти царем”. (1 Самуїлова 15:23) Пізніше, виявилось як далеко Саул уже був відступив від чистого поклоніння, коли пішов порадитись у посередниці духів.— 1 Самуїлова 28:8—25.
Королівський успіх
Наступником царя Саула був Давид, син Єссеєва. Давид був інакшим від Саула. За юнацтва свого, він покладався на Єгову, коли вбив Голіята, велетня филистимлянина. Тоді, коли Давид мусив утікати за своє життя через заздрість Саула, то він все-таки слухався Єгови в усьому. Давид мав багато нагод убити Саула. Але не мстився, бо чекав на Єгову, щоб Він призначив його на царя. Протягом цього трудного часу, Ахімелех, священик, дав йому їсти показного хліба — в випадку якого Ісус згадав фарисеям.
Згодом, Саул помер і Давид почав царювати. Але спочатку, тільки його власне плем’я, Юдине, прийняло його за царя. Інші племена мали над собою за царя Саулового сина, Ішбошета. Давид не мстився над його суперником. Коли Ішбошета вбили, то Давид стратив тих убивців. Коли вбили Авнера, великого генерала Ішбошета, Давид наказав людям голосити за Авреном. (2 Самуїлова 3:31—34; 4:9—12) Слуги Єгови будь-якої ери так само мусять бути покірними, терплячими, поблажливими й завжди покладатись на Єгову.
„Син Давида”
Коли, врешті, Давид зацарював над возз’єднаним народом, то його перша думка була збудувати постійне приміщення на ковчега заповіту, символ присутності Єгови в Ізраїлі. Єгова не погодився на це, але визнавши Давидову видатну вірність, Він зробив чудову угоду з ним: „І буде певним твій дім та царство твоє аж навіки перед тобою. Престол твій буде міцно стояти аж навіки”.— 2 Самуїлова 7:16.
Таким то чином Давид став ланкою довгого, незламного походження від Адама, через Авраама, Ісака, Якова та Юду аж до обітованого Месії. (1 Мойсеєва 3:15; 22:18; 26:4; 49:10) Коли, зрештою, з’явиться Месія, то Він буде потомком Давида. Ісус був таким потомком, по Його названому батькові Йосипові, а також по Його матері. (Матвія 1:1—16; Луки 3:23—38) У Євангеліях, Ісуса часто зветься „Син Давида”.— Марка 10:47, 48.
Як офіціальний „Син Давида”, Ісус став Давидовим спадкоємцем. Що ж Він успадкував? Ангел Гавриїл був сказав Марії: „Він [Ісус] же буде великий, і Сином Всевишнього званий, і Господь [Єгова, НС] Бог дасть Йому престола Його батька Давида. І повік царюватиме Він у домі Якова, і царюванню Його не буде кінця”. (Луки 1:32, 33) Давид з’єднав усіх Божих людей в одно царство, так як описує 2 кн. Самуїлова. Отже, Ісус успадкував Царство над усім Ізраїлем.
І зауважте ще один факт про Давида, так як його описує Перша кн. Самуїлова: „А Давид — син того мужа Ефратянина, з Юдиного Віфлеєму, а йому ім’я Єссей”. (1 Самуїлова 17:12) Це не є тільки якась цікава історична примітка. Месія, теж, як „Син Давида”, мав народитись в Віфлеємі: „А ти, Віфлеєме — Єфрате, хоч малий ти в тисячах Юди,— із тебе Мені вийде Той, що буде Владика в Ізраїлі, і віддавна постання Його, від днів віковічних”. (Михея 5:1) Ісус, звичайно, доповнив цю вимогу Месіянства.— Матвія 2:1, 5, 6.
Вчинки, які змінили історію
Наслідки багатьох Давидових подвигів — вічнотривалі. Наприклад, Давид виростав тільки кілька миль від Єрусалима. За його юних літ те місто було під владою Євусеянин, і Давид мабуть часто милувався його неприступною позицією на стрімкій скелі на горі Сіонській. Тепер, як цар, він міг щось більше зробити, а не тільки милуватись тією позицією. У Другій кн. Самуїловій образно описується, як незважаючи на глузування євусеян, „Давид здобув твердиню Сіон,— він став Давидовим містом”. (2 Самуїлова 5:7) Таким то чином Єрусалим став важливим центром світової історії в якому то центрі — з деякими перервами — він з тих пір знаходився.
Те місто стало Давидовою королівською столицею й протягом століть було столицею Божих земних царів. У першому столітті, „Син Давидів”, Ісус, проповідував у ньому. Це в Єрусалим, Ісус був вїхав на ослиці, щоб представити Себе як Цар євреїв. (Матвія 21:1—11, 42 до 22:13; Івана 7:14) І поза брамами Єрусалима Він віддав Своє життя за людство, після якого воскрес і вознісся на небо, щоб там терплячо чекати — так як Давид чекав — на Єгову дати Йому наказа зацарювати.— Псалом 110:1; Дії 2:23, 24, 32, 33; Євреїв 13:12.
Давидове царювання в Єрусалимі також пригадує нам те, що його потомок, Ісус, тепер царює в Єрусалимі, „небесному Єрусалимі”. (Євреїв 12:22) І місце того небесного Єрусалима на небі називається „Гора Сіонська”, пригадуючи нам ту скелю на якій стояв оригінальний Єрусалим.— Об’явлення 14:1.
При кінці свого царювання Давид незаконно перелічив народ. Щоб покарати його за це, Єгова наслав моровицю на народ, і ангел приносячий ту моровицю зрештою зупинився при тоці євусеянина Аравни. Давид купив ту землю від Аравни і на ній збудував Єгові жертівника. (2 Самуїлова 24:17—25) Цей вчинок, теж, мав тривалі наслідки. Пізніше Соломон збудував, а пізніше перебудував, храм на тій ділянці землі. Отже, протягом століть Єрусалим був світовим центром правдивого поклоніння. Ісус Сам проповідував у Іродовому храмі, який був збудований навколо того, що колись було тока євусеянина Аравни.— Івана 7:14.
Так, у цих двох Самуїлових книгах читаємо про дійсних людей, і в них пояснюються важливі принципи. Вони показують чому перший цар Ізраїля схибив і чому його другий цар, незважаючи на деякі трагічні помилки, мав чудовий успіх. У них описується важливий збіг обставин,— початок правління людських царів серед Божих людей. Ми довідуємось як Єрусалим став столицею того королівства й бачимо, як купується ділянку землі, яка, протягом багатьох століть, стає світовим центром правдивого поклоніння. Ми також довідуємось про важливий ключ, який допомагає нам пізнати прийдешнього Месію. Він мав бути „Сином Давидовим”.
Справді, це є чудові книги. Кожен християнин повинен прочитати їх.
[Рамка на сторінці 21]
„Поводився так як пророк”
Що це значить, коли Біблія каже: „І злинув Божий дух на нього [Саула], так, на нього, і він ходив і поводився так як пророк”? — 1 Самуїлова 19:23, НС.
Коли пророки Єгови переказували людям Божі звістки, то промовляли під впливом святого духа, який ,наповнював їх силою’ і правдоподібно доводив їх промовляти надзвичайно, яскраво, а також з почуттям. (Михея 3:8; Єремії 20:9) Їхня поведінка мабуть здавалась дивною — а може навіть нерозумною —для людей. Все-таки, коли Богобоязливі люди взнали, що пророки говорили для Єгови, то серйозно приймали їхню звістку.— Порівняйте з 2 кн. Царів 9:1—13.
Отже, на цій оказії Саул почав незвичайно поводитись, і це пригадувало людям хвилювання пророка, який мав для них звістку від Єгови. Поводившись у такий спосіб, він роздягнувся і цілу ніч лежав нагий. (1 Самуїлова 19:23, 24) Це може сталось на те, щоб показати, що Саул уже був простою людиною без королівської сили або влади, коли не слухався намірів Бога Єгови. Іншого разу, коли цар Саул „поводився так як пророк”, то старався вбити Давида списом.— 1 Самуїлова 18:10, 11.
[Рамка на сторінці 22]
„Злий дух від Єгови”
„І сам дух Єгови відступився від Саула, і злий дух від Єгови вселяв у нього страх”. (1 Самуїлова 16:14, НС) Чи ви знаєте, що це значить?
Ми не мусимо розуміти це буквально, що Єгова послав злого духа, щоб уселяти в Саула страх. Краще, коли Єгова відібрав Свого святого духа, то в Саула тоді ввійшов злий дух, або внутрішня спонука чинити зло. (Порівняйте з Єв. Матвія 12:43—45.) Але чому тут каже, що Єгова є джерелом цього злого духа? Тому що, віддібравши Свого святого духа, в Саула тепер могли входити неправильні спонуки. Цей „злий дух” позбавив Саулові душевний мир і, деколи, спонукував його поводитись нерозумно.
[Ілюстрації на сторінці 20]
ГОЛІЯТ
ДАВИД
САУЛ
САМУЇЛ