Молячись перед іншими з покірливого серця
ЦЕ БУВ чудовий день у історії Із- раїлю. Цар Давид зробив розпорядок, щоб принести ковчег Єгови до нової столиці, Єрусалима. З великої радості, він прославляв Єгову перед усіма людьми, закінчивши сердечну молитву цими словами: „Благословенний Господь, [Єгова, НС] Бог Ізраїлів, від віку й навіки!” З глибокою вдячністю слухаючі „відповіли ,Амінь’ і хвала Господеві [Єгові, НС]”.— 1 Хронік 16:36.
У стародавні часи це було звичайно для кваліфікованої особи з-поміж Божих людей представляти інших у молитві. Слуги Єгови сьогодні мають подібний звичай. На зібраннях у зборі, конвенції, при обідах з родиною, і на домашніх студіях Біблії — християнські чоловіки — а деколи жінки — мають привілей представляти інших у молитві. (1 Коринтян 11:4, 5) З яким же наслідком? Так як було в Давидовому дні, слухачі молитви, які відказують „Амінь”, стають підбадьорені й почуваються підкріплені у спорідненні з Єговою.
Представляти інших у молитві це велика відповідальність. Той хто молиться мусить висказувати думки, які правильно відображують те, що знаходиться в серцях слухачів. Його молитва впливає на їхню духовність. Отже, ті, хто має цей привілей молитись, повинні відгукувати Давидову просьбу: „Нехай молитва моя буде приготовлена, як ладан перед Тобою”.— Псалом 140 (141):2, НС.
Як же нам приготовляти наші молитви, щоб вони були пахучі для Єгови мов ладан? Треба заздалегідь подумати що будемо говорити в світлі керівництва, якого Єгова постачив. У Біблії маємо багато прикладів молитов, як також багато гарної поради про молитву. Розглянути цю інформацію навчимось важливих принципів, які особливо допоможуть нам, коли молимося в присутності інших і за них.
З покірливого серця
Один з цих принципів є, що Єгова слухає молитви покірливих людей. (2 Хронік 7:13, 14) Псалмописьменник каже: „Бо високий Господь [Єгова, НС],— але бачить низького, а гордого Він пізнає іздалека”. (Псалом 137 [138]:6) Як приклад цього, подумайте як покірно цар Соломон молився в присутності інших під час присвячення храму. Він тільки що докінчив будувати один з найславетніших будинків у світі, але не згордів. Краще, він молився: „Бо чи ж справді Бог сидить з людиною на землі? Ось небо та небо небес не обіймають Тебе,— що ж тоді храм цей, що я збудував?” — 2 Хронік 6:18.
Ми теж повинні покірливо молитись за інших. Голосом ви виявляєте покірливість. Звичайно, християни повинні уникати фальшивої покірності або святенництва. Але покірливі молитви не говориться пишномовно або пихато. (Матвія 6:5) Нашими словами теж виявляємо покірність. Якщо молимось покірливо, то не будемо вимагати від Єгови послуг. Було б краще прохати Його, щоб Він відповідав нам згідно з Його волею.— Порівняйте з Псалмом 117 (118):25.
Коли молимось покірно, то не будемо в молитві доводити якесь положення або давати комусь особистої поради, тому що тоді виявляли б дух того фарисея про якого Ісус говорив у одній з Своїх притч. Ісус говорив про фарисея й митника, які молились одночасно в храмі. Фарисей сказав: „Дякую Боже, Тобі, що я не такий, як інші люди: здирщики, неправедні, перелюбні, або як цей митник. Я пощу два рази на тиждень, даю десятину з усього, що тільки надбаю”. Але митник бив себе в груди й казав: „Боже, будь милостивий до мене грішного”. До якого висновку Ісус дійшов? „Цей [митник] повернувся до дому свого більш виправданий, аніж той [фарисей]”.— Луки 18:9-14.
Покірливі слуги Єгови теж визнають їхню позицію перед Ним. Вони нижчі за ангелів, тоді як Єгова є Всевічним, Всевишнім Сувереном усесвіту. (Псалом 8:3-5, 9; 89 [90]:1-4) Коли людям трапляється нагода приступати до царів або провідників цього світу, то звичайно вони говорять до них дуже шанобливо й з повагою, високо оцінюючи цей привілей. Чи ж нам бути менш шанобливими й оцінюючими, коли приступаємо до „живого Бога й Царя Вічного”? (Єремії 10:10) Певно, що ні. Тому то такі вислови як „Добридень, Єгово”, або „Ми хочемо поговорити з Тобою, Єгово”, зовсім не личать молитві, як також такі розмовні вислови, як „Як ся маєш сьогодні?” „Передай Ісусові нашу любов”, або „Бажаємо Тобі доброго дня”.— Порівняйте з Екклезіястова 5:1, 2.
Але, чи ж апостол Павло не казав, щоб ми приступали до Єгови „з відвагою”? (Євреїв 4:16; порівняйте з 1 Івана 3:21, 22.) Чи ж це не дає нам волю говорити так як вважаємо бути правильно? Не зовсім. Павло мав на думці, що через Ісусову жертву ми можемо приступати до Єгови, незважаючи на те, що ми грішні. Ми можемо приступати до Нього у молитві коли-небудь і на яку-небудь тему. Але навіть коли молимось з відвагою, то мусимо покірливо визнати нашу незначність перед Богом. Тому то Єгова сказав: „І при тому дивлюсь Я на вбогого та на розбитого духом, і на тремтячого над Моїм словом”.— Ісаї 66:2.
Перестерігаюча порада
У Своїй Нагірній Проповіді Ісус Христос дав нам додаткової поради про молитву. Він перестеріг, що коли молимось, то щоб „не проказувати зайвого, як ті погани”. (Матвія 6:7) Це не значить, що ми не повинні повторно молитись про те саме (з умовою, що ми певні, що молимось про правильне). Ісус сказав: „Просіть — і буде вам дано, шукайте — і знайдете, стукайте — і відчинять вам”. (Матвія 7:7) Ісус перестерігав, щоб ми не повторювали те саме аж поки сказане не загубить своє значення. Інакше кажучи, „Не говоріть марного повторення”.— Матвія 6:7, Довідковий переклад (анг.), примітка.
У декотрих людей розвинувся звичай повторювати молитовні формули знову й знову, навіть не подумаючи про слова. Часом ці формули висказуються мовою, якою той, хто молиться, сам не розуміє. Це є один приклад ,марного повторення’. Ось, ще один приклад: Уявіть собі християнина, який недбало й автоматично повторює той самий вираз день у день, коли молиться до Єгови. З часом, ті слова втрачають своє значення. Навіть божественне ім’я, Єгова, може стати беззмістовим. Правда, нас заохочується покликати на ім’я Єгови. (Псалом 104 [105]:1) Але, коли вимовляємо те ім’я при кінці майже кожного речення в нашій молитві, тоді воно стає говірливим, або ,марним повторенням’.
Павло згадав про ще один важливий принцип, коли написав: „Бо коли я молюся чужою мовою, то молиться дух мій, а мій розум без плоду... бо коли благословлятимеш духом, то як той, що займає місце простої людини, промовить ,амінь’ на подяку твою? Не знає бо він що ти кажеш”. (1 Коринтян 14:14-16) За Павлових днів декотрі християни одержали чудесний дар промовляти чужою мовою і здається, декотрі з них молились цими мовами перед збором. Але, так як Павло сказав, збір не розумів їх.
Сьогодні, у нас такого чудесного дару немає. Але коли християни моляться за інших, то повинні так молитись, щоб інші зрозуміли їх. Наприклад, спочатку публічного зібрання, ми запрошуємо публіку приєднатись з нами в молитві до Бога. Певно, в такій молитві не слід уживати слова або теми, яких гостям буде трудно розуміти.
Як довго слід молитись?
Приватно ми можемо молитись так довго як хочемо. Перед тим, коли Ісус вибрав Своїх 12 апостолів, то молився цілу ніч. (Луки 6:12) Які ж довгі повинні бути публічні молитви? Коли Ісус подавав Своїм учням хліб і вино, під час заснування Спомину Своєї смерті, то перше ,поблагословив’ і ,подяку вчинив’, правдоподібно коротенькими молитвами. (Матвія 26:26-28) З другого боку, Соломонова молитва під час присвячення храму була досить довга. Ісус теж довго молився ніч перед Його смертю.— 2 Хронік 6:14-42; Івана 17:1-26.
Отже, про довжину публічної молитви правила немає. Але в довгих молитвах немає достоїнства. Ісус критикував книжників за те, що вони ,вдовині хати поїдають, і моляться довго напоказ’. (Луки 20:46, 47) У молитвах за інших осіб слід ясно згадувати їхнє становище або потребу й молитись так довго як відповідно на тій оказії. Не потрібно довго молитись, говорити незв’язно, про неспоріднені речі. Коли дякуємо Єгові за обід, то молитва повинна бути коротка. Молитва, якою розкривається християнські зібрання теж не повинна бути довга. Молячись з родиною, спочатку або при кінці дня, або брат, який молиться на закінченні конвенції, можливо хоче згадати більше точок відповідних з тією оказією.
Молитва за інших осіб гарно вплине на них, якщо походить від покірливого серця й її говориться з належної рівноваги й міркування. Така молитва зміцнить духовність слухачів, як також їхнє споріднення з Єговою. Як наслідок, слухачі Давидової сердечної молитви, коли внесли ковчег заповіту в Єрусалим, усі слухали й були спонукані ,сказати „Амінь” і хвалити Єгову’.— 1 Хронік 16:36.
[Рамка на сторінці 22]
Чи це правильно для слухачів казати „Амінь” вголос при кінці публічної молитви?
Так, якщо хочуть або є спонукані відповісти Амінь. Павло говорив про „Амінь” слухачів молитви, хоч не каже чи вони відповідали вголос, чи потиху в серцях своїх. (1 Коринтян 14:16) Проте, під Мойсеєвим Законом, були оказії, коли ізраїльтянам точно було наказано казати „Амінь!” вголос. (5 Мойсеєва 27:14-26) Отже, коли людина, яка молиться й при кінці молитви каже „Амінь”, то це правильно для слухачів теж казати „Амінь” у їхніх серцях або виразно але тихим голосом. Батьки повинні привчити своїх дітей оцінювати молитву своїм прикладом як вони висловлюють „Амінь” м’яким голосом.
[Рамка на сторінці 23]
Коли немовлятко плаче, телефон дзвонить, або знімається якийсь інший гамір під час молитви в зборі, то чи це було б нешанобливо для котрогось з слухачів залагодити справу?
Ні. Дійсно, це була б любов для службового слуги залишити збір у молитві й потиху та порядково подбати про справу. (1 Коринтян 14:40) Таким чином, збір може молитись спокійно. Брат, який доглянув справи, тоді може вернутись і знову приєднатись до збору в молитві.