Бог не забуває «любови, яку показали в Ім’я Його ви»
«ТА НЕ є Бог несправедливий, щоб забути діло ваше та працю любови, яку показали в Ім’я Його ви, що святим послужили та служите» (Євреїв 6:10). Ці слова апостола Павла добре підходять до Свідків Єгови у Східній Європі. Вірно служачи в інтересах Божого імені, вони десятиліттями довго та важко працювали в умовах обмежень, що їх наклали колишні, контрольовані Радянським Союзом уряди. Єгова пам’ятає про їхні добрі діла і зливає на них благословення Царства. Наприклад, погляньмо у звіт про служіння за минулий рік лише з трьох тамтешніх територій.
Території колишнього Радянського Союзу
З територій колишнього Радянського Союзу повідомляється, що протягом 1992-го службового року найвище число вісників Царства зросло на 35 відсотки — з 49 171 до 66 211! Але це не все, оскільки ці вісники дуже активні, як це можна бачити із чудового збільшення розповсюдженої біблійної літератури, в тому числі журналів. Вісники також добре використовували брошури, розповсюдивши їх у кількості 1 654 559 примірників. Це більше за потрійну цифру минулого року, яка складала 477 235! Яким був відгук на всі ці розповсюджені публікації? Подвоєння кількості домашніх біблійних вивчень. Тепер проводиться 38 484 біблійні вивчення.
Також кількість допоміжних піонерів зросла на 94 відсотки. Це явно сприяло небувалій кількості новохрещених учнів — 26 986 чоловік, що в порівнянні з 6570-ма, охрещеними минулого року, становить 311 відсотків небувалого зросту!
Як вперше зацікавились доброю новиною декотрі з тих, які тепер вже є новохрещеними? Причиною цього подекуди була щира зацікавленість Свідків у проведенні вивчення. Головуючий збору з Молдови розповідає:
«Ми з дружиною відвідали жінку, яка перед тим виявила інтерес до біблійної правди. Ми розпочали з нею біблійне вивчення. Проте її чоловік взагалі не мав ніякого інтересу. Одного дня під час лютого холоду та снігопаду ми йшли до неї, щоб продовжувати вивчення. Майже нікого не було на вулицях, але ми прийшли до неї додому в точно призначений час. Вона сказала своєму чоловікові: «Бачиш, як ці люди дбають про нас? Вони пунктуальні, незважаючи на сніг». Цей випадок змусив її чоловіка замислитись. Він змінив своє ставлення та приєднався до вивчення, і тепер вони обоє хрещені Свідки».
В інших випадках викликати інтерес до доброї новини може ввічливість Свідків. У старійшини, який також з Молдови, була наступна пригода в проповідуванні:
«Чоловіка, якого я відвідував на своїй території проповідування, не цікавили Свідки Єгови. Він сказав, що є православним, як і його батько й дід. Отже, він попросив мене покинути приміщення. Проте перед тим як я пішов, він дав мені можливість сказати йому причину мого візиту. Я звернув його увагу на Матвія 28:19, де говориться: «Ідіть, і навчіть всі народи, христячи їх в Ім’я Отця, і Сина, і Святого Духа». Після того я дав йому адресу місця проведення наших зібрань і пішов. На моє велике здивування, через тиждень цей чоловік прийшов на наше зібрання! Він був до кінця програми. А потім він розповів, що цілий тиждень відчував муки сумління через те, що так неприязно повівся зі мною. Ми негайно почали біблійне вивчення, і тепер він є нашим братом».
Іншою надзвичайною деталлю службового року був дивовижний відгук на потреби наших братів на цій території. Взимку 1991—1992 років приблизно 400 тонн харчових продуктів і багато чоловічого, жіночого та дитячого одягу було вислано нужденним. Цю допомогу було розповсюджено практично по всій території колишнього Радянського Союзу — аж до Іркутська в Сибіру та Хабаровська, що поблизу Японії. Це явна ознака того, що Єгова не забув любові, яку наші брати виявили до його імені! Цей доказ братерської любові, викликаний духом Єгови, також посприяв їхньому об’єднанню зі своєю всесвітньою сім’єю. Наприклад, одна сестра з України написала в бюро філіалу:
«Допомога, яку ви нам надіслали, пройняла нас до самого серця. Ми були зворушеними до сліз і вдячними Богові Єгові за те, що він не забув про нас. Безсумнівно, в нас у даний час існують матеріальні труднощі, але завдяки допомозі, яка прибула від наших братів із Заходу, ми знову стали на ноги в матеріальному плані. Тепер, завдяки вашій допомозі, наші сім’ї зможуть присвятити більше часу служінню Єгові. Якщо на це його воля, у літні місяці ми з дочкою будемо допоміжними піонерами».
Окрім того, надана допомога стала свідченням для сторонніх людей, оскільки спостерігачі могли побачити те, що Свідки виявляють любов на ділі. Ще одна сім’я з іншого збору написала: «Ми отримали матеріальну допомогу, в якій були харчі та одяг. Це нам дуже потрібно! Ваша підтримка та підбадьорення є уроком для всіх нас про те, що ми також повинні робити добро іншим. Цей вчинок любові не залишився непоміченим невіруючими, а також зацікавленими та їхніми сім’ями; цей факт став великим свідченням справжнього братства».
П’ять обласних конгресів і один міжнародний конгрес під назвою «Носії світла», які пройшли минулого червня та липня, були іншим доказом того, що Єгова благословляє важку працю своїх Свідків і любов, яку виявили вони, звіщаючи його ім’я. Конгреси відвідали 91 673 особи, і 8562 охрестилися. Найбільшою кількістю присутніх відзначився Санкт-Петербург, місце проведення міжнародного конгресу, де 46 214 осіб, у тому числі делегати з близько 30 країн світу, зустрілись на стадіоні імені Кірова.
У Сибіру один 60-річний чоловік прийшов на місце конгресу в Іркутську лише подивитись. Він сказав: «Усі присутні добре одягнені, на їхніх обличчях усмішка, і вони доброзичливі один до одного. Ці люди — неначе одна дружна сім’я. Можна відчути, що вони є друзями не тільки на стадіоні, але і в буденному житті. Я отримав чудову біблійну літературу і багато більше довідався про цю організацію. Я прагну підтримувати контакт зі Свідками Єгови та вивчати з ними Біблію».
На цьому ж конгресі в Іркутську, де було 5051 присутніх, зацікавлена жінка з Якутської Республіки, що в Сибіру, зауважила: «Я дивлюсь на людей, і від радості мені хочеться співати. Я дуже вдячна Єгові за те, що він допоміг мені зустрітись з такими людьми. На конгресі я отримала літературу, і мені хочеться говорити про це з іншими людьми. Мені дуже хочеться бути поклонником Єгови».
Директор центрального стадіону міста Алма-Ата, що в Казахстані, де на конгрес зібралось 6605 чоловік, висловився так: «Я в захопленні від вашої позиції. Тепер я переконаний, що всі ви: чи то молоді, чи старі — порядні люди. Я не можу сказати, що вірю у Бога, але я вірю у все те святе, що несе ваше братство, та у ваше ставлення до духовних та матеріальних цінностей».
Один міліціонер на конгресі в Алма-Аті зауважив: «Я двічі мав справу з вами, в обох випадках це було на конгресі. Дуже приємно працювати зі Свідками Єгови».
Румунія
Єгова також не забув любові, яку виявили до його імені брати в Румунії. Цей службовий рік приніс Свідкам багато радісних подій. Перш за все, було відновлено функціонування бюро філіалу в Бухаресті. У 1949 році було припинено їхню законну діяльність. У нових приміщеннях бюро працює близько 20 братів та сестер. Бюро філіалу служить 24 752 вісникам, кількість яких досягла найвищої за всю історію точки і становить 21-процентне збільшення у порівнянні із середньою кількістю минулого року.
Після багатьох років потаємного проповідування вісники почувають себе спокійніше в публічній праці проповідування від дому до дому. Випадок з проповідування у повіті Муреш виявляє те, як декотрі Свідки добре використовують будь-яку нагоду проповідувати іншим, навіть під час подорожі. З бюро філіалу повідомляють:
«Один вісник вирішив проповідувати в поїзді від купе до купе. Люди загалом реагували доброзичливо, але в останньому купе виникли певні труднощі. Ніхто з подорожніх не хотів брати наших журналів. Зрештою один досить сварливий чоловік встав та закричав: «Я зараз викину всі ваші журнали через вікно! Чому ви так надокучаєте нам своєю релігією?» Вісник лагідно відповів, що навіть коли б цей чоловік і викинув журнали, все одно хтось може скористатись ними завдяки цьому вчинку — той, хто підняв би журнали. Спокій вісника настільки вразив чоловіка, що він взяв журнали і почав сам роздавати іншим подорожнім, котрі знаходились в купе. На диво, всі вони погодилися взяти журнали. Після розповсюдження для нього самого не залишилося ні одного журналу. Отже, вісник запитав: «Добродію, а собі?» Тоді чоловік вихопив один журнал у подорожнього, який мав два примірники, і сказав: «Тепер і я маю!»
У багатьох країнах проповідницька діяльність Свідків Єгови часами викликає протистояння з боку духівництва загальновизнаного християнства. У Румунії священики православної церкви часто стають оскаженілими, коли справа стосується Свідків Єгови. Але це не може зупинити Єгову від благословення своїх людей через любов, яку вони виявили до його імені. Один районний наглядач пише:
«З одним збором ми вирушили для служіння у сільську місцевість. Нас було сто братів. Ми замовили для себе автобус, яким поїхали за 50 кілометрів у сільську місцевість до невеликого містечка. Там ми запросили багатьох людей на публічну промову, яку повинні були виголосити в палаці культури. Як тільки почалось зібрання, приїхав православний священик, щоб перешкодити нашому зібранню. Працівники поліції намагалися зупинити священика. Проте він не хотів заспокоїтись. Йому вдалось перервати зібрання, вибивши скло у дверях центрального входу. Проте багатьом людям з місцевого населення дуже не сподобалась поведінка священика. Отже, випала нагода дати грунтовне свідчення присутнім і розповсюдити велику кількість літератури».
На жаль, у декотрих частинах країни зовсім мало Свідків. Коли в район Олт приїхав перший раз сталий піонер, то знайшов лише дев’ять братів на цілий район і побачив велику територію для проповідування. Через рік кількість Свідків зросла до 27, а п’ятеро з них знову стали активними вісниками. Піонер знайшов житло в місті Корабія, де взагалі не було Свідків. Після 45-денного перебування Свідка в цій місцевості парафіяльний священик заявив протест проти діяльності Свідків по радіо Крайова. Він сказав, що вони «окупували» місто Корабія своїми вченнями, намагаючись примусити людей змінити свою релігію. Напади продовжувалися, а метою їх було припинення діяльності та зіпсуття репутації Свідків у цій місцевості. Усе це дійшло до кульмінаційного пункту тоді, коли брати зібрались у Бухаресті на обласний конгрес. Православний парафіяльний священик міста Корабія рішуче заявив після церковної служби: «Ми повинні об’єднано провести вуличну демонстрацію, щоб з’явилась поліція і вжила заходів проти Свідків, які заразили цілу місцевість своїми публікаціями та отруїли людей». Але цієї самої ночі перед тим, як мав відбутися мітинг, трапилось щось небувале. Група вандалів знищила кафедральний собор та міський палац культури. Отже, мітинг протесту ніколи не відбувся!
Югославія
Найбільш важким роком для братів у районі Югославії був 1992 службовий рік. Проте у той самий час вони мали деякі радісні пригоди в проповідуванні. Тішить те, що Єгова не забуває їхньої праці та любові, яку виявили вони до його імені.
Спершу війна почалась у Словенії, потім у Хорватії, а пізніше в Боснії та Герцеговині. Протягом року з одної республіки утворилося п’ять нових держав, які докладали зусиль, щоб встановити свої кордони, закони та впровадити свою валюту. Сотні Свідків повинні були залишити доми і шукати притулку у своїх братів з інших місцевостей. Так само як в інших країнах Східної Європи, по більших містах брати призначили екстрені комісії, які забезпечували житлом, харчами та одягом наших нужденних братів. Протягом службового року було розповсюджено близько 55 тонн харчів для братів у зборах поруйнованих районів. Було отримано багато листів з подяками.
Брати з Дубровника розповідають, наскільки вдячні вони за надану допомогу. Коли одна сестра йшла додому з посилкою, у якій були харчі, сусідка запитала, де вона купила яйця. Сестра сказала їй, що це прислали для неї духовні брати з іншої дільниці. Це дуже здивувало сусідку. Іншого разу невідомий чоловік із Словенії подзвонив старійшині та сказав: «Я чув, що Свідки Єгови чесно розповсюджують отримані від своїх братів харчі. Я вислав декілька посилок людям, але ці посилки взагалі не дійшли. Чи міг би я вислати таку матеріальну допомогу вам, щоб ви розповсюдили її?» Радіо та преса також з прихильністю повідомляли про нашу працю допомоги.
Один брат, котрий охрестився на міжнародному конгресі 1991 року в Загребі, усвідомивши, що злигодні посилюються, купив цілу крамницю з продуктами. Він забрав харчі до свого дому, що був близько району воєнних дій. Коли голод став ще нестерпнішим, цей запас виявився справжнім благословенням для братів.
Також було отримано дозвіл на переправку великим вантажним автомобілем основних продуктів харчування для братів в оточеному місті Сараєво. Ми з радістю повідомляємо, що доставка відбулась успішно.
Бої завдали великої шкоди цивільному населенню. Дуже сумно, що до кінця службового року загинуло шість братів і сестер, а також дві зацікавлені особи, дехто був поранений.
Проте більшість випадків у загальному виявляє, що факт належності до Свідків Єгови є охороною. Одного разу, коли брати їхали на обласний конгрес до Бєлграда, їхній автобус зупинили солдати і запитали, чи в ньому є члени певної релігії. Брати відповіли, що немає. Їм наказали показати документи. Дехто з них мав ім’я, яке могло бути ознакою належності до цієї релігії. Солдати звинуватили їх в обмані, але брати мали із собою посвідчення про відлучення од церкви, і незважаючи на те, що були народженими в цій релігії, вони заявили, що тепер є Свідками Єгови та їдуть на конгрес. Після цього солдати дозволили їм далі подорожувати.
Піонери продовжують виконувати своє служіння з неослабною ревністю, і це виявилось справжньою спонукою до праці. Журнал «Вартова башта» з його промовистими, кольоровими обкладинками перекладається одночасно на всі основні мови цього краю. Він регулярно дає тим, хто любить правду та праведність, духовний «у свій час призначений харч» (Луки 12:42, Деркач). Протягом службового 1992 року охрестилося 647 нових братів та сестер.
Безперечно, Бог не забув праці братів у Східній Європі та пам’ятає любов, яку виявили вони до його імені. Крім того, він бажає, щоб усі його поклонники, без різниці, де вони живуть, наслідували добру пораду апостола Павла, що знаходиться у Посланні до євреїв 6:11: «Ми ж бажаємо, щоб кожен із вас виявляв таку саму завзятість на певність надії аж до кінця».