Пам’ятна вечеря. Як часто її слід відзначати?
РІЗДВО, Великдень, дні «святих». Церкви загальновизнаного християнства мають багато свят. Але чи знаєте ви, скільки свят Ісус Христос наказав відзначати своїм послідовникам? Лише одне! Жодне інше свято не було затверджене Засновником християнства.
Ясно, якщо Ісус започаткував тільки одне свято, воно є дуже важливим. Християни повинні відзначати його точно так, як наказав Ісус. Що ж це за унікальне свято?
Єдине свято
Це свято Ісус започаткував у день своєї смерті. Спершу він відзначив зі своїми апостолами єврейське свято Пасхи. Після цього він передав їм прісний пасхальний хліб і сказав: «Це тіло Моє, що за вас віддається». Тоді Ісус передав чашу вина і промовив: «Оця чаша — Новий Заповіт у Моїй крові, що за вас проливається». Він сказав також: «Це чиніть на спомин про Мене» (Луки 22:19, 20; 1 Коринтян 11:24—26). Це свято називається Господня Вечеря або Спомин. Це єдине свято, яке Ісус наказав своїм послідовникам святкувати.
Багато церков вважають, що серед інших вони відзначають і це свято, але більшість роблять це не так, як наказав Ісус. Мабуть, найбільшою відмінністю є частота святкування. Деякі церкви святкують його щомісяця, щотижня, навіть щодня. Чи ж це мав на увазі Ісус, коли сказав своїм послідовникам: «Це робіть на спомин про Мене»? (1 Коринтян 11:24, 25). Як часто проводиться спомин, або річниця? Як правило, тільки раз на рік.
Пам’ятаймо також, що Ісус започаткував це свято і помер 14 нісана за єврейським календаремa. Це був день Пасхи, свята, яке нагадувало євреям про їхнє велике визволення з Єгипту у XVI столітті до н. е. У той час принесення в жертву ягняти забезпечувало спасіння єврейських первородних, коли ангел Єгови знищував усіх первородних Єгипту (Вихід 12:21, 24—27).
Як це допомагає нашому розумінню? Християнський апостол Павло писав: «Наша Пасха, Христос, за нас у жертву принесений» (1 Коринтян 5:7). Ісусова смерть була великою пасхальною жертвою, яка уможливила людям набагато більше спасіння. Отже, Спомин Христової смерті замінив для християн єврейську Пасху (Івана 3:16).
Пасха була щорічним святом. Логічно, що таким же святом є Спомин. Пасха, день смерті Ісуса, завжди припадала на 14-й день єврейського місяця нісана. Отже Христову смерть слід відзначати раз у рік календарного дня, що відповідає 14 нісана. У 1994 році цей день припадає на суботу, 26 березня, після заходу сонця. Чому ж церкви загальновизнаного християнства не зробили цей день спеціальним святом? Короткий огляд історії відповість на це питання.
Апостольський звичай у небезпеці
Немає жодного сумніву, що в першому столітті н. е. особи, які отримували керівництво від Ісусових апостолів, святкували Господню Вечерю точно так, як він заповів. Однак у другому столітті дехто почав змінювати час її відзначення. Вони відзначали Спомин першого дня в тижні (сьогодні це неділя), а не в день, що відповідав 14 нісана. Чому?
Для євреїв день починався коло шостої години вечора і тягнувся до тої ж години наступного дня. Ісус помер у 33 році нашої ери, 14 нісана, у день, який почався в четвер ввечері і закінчився в п’ятницю ввечері. Ісус воскрес на третій день, у неділю вранці. Деякі особи хотіли відзначати Ісусову смерть якогось усталеного дня в тижні, а не саме в той день, на який випадало 14 нісана. Вони також вважали день Ісусового воскресіння важливішим, ніж день його смерті. Тому вони вибрали неділю.
Ісус наказав відзначати його смерть, а не воскресіння. І оскільки єврейська Пасха кожного року випадала на інший день за григоріанським календарем, яким ми тепер користуємося, природно, що те саме стосується також Спомину. Тому багато все-таки притримувалися початкового порядку і відзначали Господню Вечерю 14 нісана кожного року. З часом їх почали називати квартодециманами, що означає «чотирнадцятники».
Деякі вчені визнають, що ці «чотирнадцятники» дотримувалися початкового апостольського взірця. Один історик сказав: «Що стосується дня відзначення Пасхи [Господньої Вечері], то квартодециманські церкви Азії продовжували звичай єрусалимської церкви. У II столітті ті церкви відзначали на своїй Пасці 14 нісана викуп, забезпечений смертю Христа» («Студіа патрістіка», том V, 1962, сторінка 8).
Суперечка розгоряється
Хоча в Малій Азії багато-хто притримувався апостольського звичаю, у Римі святкували в неділю. Близько 155 року н. е. Полікарп Смирнський, представник азіатських зборів, відвідав Рим, щоб обговорити цю та інші проблеми. На жаль, у цій справі не було досягнено згоди.
Іріней Ліонський писав у листі: «Ні Аніцет [Римський] не зміг переконати Полікарпа відмовитися робити те, що він [Полікарп] завжди бачив у Івана, учня Господа та в інших апостолів, з якими спілкувався; ні Полікарп не зміг спонукати Аніцета дотримуватися того, бо він [Аніцет] сказав, що мусить дотримуватися звичаю старійшин, які були до нього» (Євсевій, книга 5, розділ 24). Зверніть увагу, що, згідно з повідомленням, Полікарп базував свою позицію на авторитеті апостолів, тоді як Аніцет посилався на звичай попередніх старійшин Рима.
Наприкінці другого століття нашої ери ця суперечка посилилася. Близько 190 року н.е. один чоловік, на ім’я Віктор, був обраний єпископом Рима. Він вважав, що Господню Вечерю слід відзначати в неділю, і шукав підтримки якомога більшої кількості провідних осіб. Віктор наполягав, щоб азіатські збори приєдналися до святкування в неділю.
Відповідаючи від імені тих, що в Малій Азії, Полікрат Ефеський відмовився підкоритися наполяганням. Він сказав: «Ми відзначаємо цей день без жодних змін: нічого не додаємо і нічого не віднімаємо». Після цього він згадав кількох авторитетних осіб, у тому числі Івана. «Всі вони,— продовжував він,— відзначали чотирнадцятий день Пасхи згідно з євангелієм, жодним способом не відходячи від нього». Полікрат додав: «Щодо мене, брати, ...я не боюся погроз. Бо кращі за мене сказали: «Бога повинно слухатися більш, як людей» (Євсевій, книга 5, розділ 24).
Віктор був незадоволений такою відповіддю. Згідно з однією історичною книжкою, він «відлучив усі азіатські церкви і послав циркулярні листи усім церквам, які притримувалися його точки зору, щоб вони не мали нічого спільного з ними». Однак «цей необдуманий, зухвалий вчинок викликав обурення всіх мудрих і розсудливих чоловіків, які були на його стороні, деякі з них навіть відразу написали йому, радячи... зберігати любов, єдність та мир» (Бінґам, «Старожитності християнської церкви», книга 20, розділ 5).
Встановлення відступництва
Незважаючи на такі протести, християни Малої Азії ставали все більше і більше відокремленими щодо того, коли відзначати Господню Вечерю. Відхилення поступово прижилися в інших місцях. Дехто святкував увесь період від 14 нісана аж до наступної неділі. Інші святкували частіше — щонеділі.
У 314 році н. е. на синоді в Арлі (Франція) була спроба зробити обов’язковим римський спосіб святкування і виключити будь-який вибір. Квартодецимани залишилися при своєму. Щоб вирішити ці та інші питання, які розділювали в імперії людей, що вважали себе християнами, у 325 році н. е. язичеський імператор Константин скликав уселенський синод, Нікейський собор. На ньому було прийнято постанову, згідно з якою всі в Малій Азії повинні були підкоритися римському порядку.
Цікавим є один з головних аргументів не відзначати Спомин Христової смерті згідно з датою в єврейському календарі. У книжці «Історія християнських соборів» К. Дж. Хефеле пише: «Було вирішено, що недостойно стосовно цього найсвятішого з усіх свят слідувати звичаям (обчисленням) євреїв, руки яких опоганені жахливими злочинами і розуми яких засліплені» (том 1, сторінка 322). Такий стан вважався «принизливим підкоренням» синагозі, що дратувало церкву», — каже Дж. Джестер, слова якого процитовані в «Студіа патрістіка», том IV, 1961, сторінка 412.
Антисемітизм! Тих, які святкували Спомин Ісусової смерті в день, коли він помер, звинувачували у наверненні на іудаїзм. Забулося, що сам Ісус був євреєм і значення цьому дню він надав тим, що віддав своє життя за людство. З того часу квартодециманів засуджували як єретиків та схизматиків і переслідували. Собор в Антіохії 341 року н. е. постановив, що їх треба відлучити від церкви. Але, незважаючи на все це, в 400 році н. е. їх було ще багато і довгий час вони існували малими групами.
З того часу загальновизнане християнство так і не повернулося до Ісусового початкового способу святкування. Професор Вільям Брайт визнав: «Коли в особливий день, Велику П’ятницю, почали відзначати Страсті, вже було запізно поєднувати їх з «пасхальними» ідеями, які св. Павло пов’язував з жертовною смертю: їх стали вільно застосовувати до свята воскресіння і мішанина ідей зайняла своє місце в ритуальній мові греко- та латиномовного загальновизнаного християнства» («Епоха отців», том 1, сторінка 102).
А як сьогодні?
Але ви можете запитати: «Чи після всіх цих років має значення, коли відзначати Спомин?» Так, має. Зміни були введені енергійними людьми, які боролися за владу. Люди притримувалися своїх власних поглядів, замість того щоб слухатися Ісуса Христа. Чітко сповнилася пересторога апостола Павла: «Я знаю, що як я відійду, то ввійдуть між вас [християн] вовки люті, що отари щадити не будуть... Із вас самих навіть мужі постануть, що будуть казати перекручене, аби тільки учнів тягнути за собою» (Дії 20:29, 30).
Справа полягає у слухняності. Ісус встановив тільки одне свято, яке християнам слід відзначати. Біблія чітко пояснює, коли і як це потрібно робити. Хто ж має право щось змінювати? Ранні квартодецимани зазнали переслідування та відлучення від церкви, але не пішли на компроміс у цій справі.
Можливо, вам буде цікаво знати, що на землі все ще є християни, які поважають волю Ісуса і відзначають Спомин його смерті в день, встановлений ним самим. Цього року Свідки Єгови зустрінуться у своїх Залах Царства по цілій землі в суботу, 26 березня, після 18.00, коли й починається 14-й день нісана. Вони робитимуть точно те, що робив Ісус у цей дуже важливий час. Чому б вам не відзначити Господню Вечерю разом з ними? Своєю присутністю ви теж можете виявити повагу до волі Ісуса Христа.
[Примітки]
a Нісан, перший календарний місяць у єврейському році, починався з першою появою нового місяця. Тому 14 нісана завжди співпадало з появою повного місяця.
[Рамка на сторінці 6]
«ТОЙ ЦІННИЙ ВИКУП»
Викупна жертва Ісуса Христа є чимсь набагато більшим, ніж просто доктриною. Ісус говорив про себе: «Син Людський прийшов не на те, щоб служили Йому, але щоб послужити, і душу Свою дати на викуп за багатьох» (Марка 10:45). Він пояснив також: «Так бо Бог полюбив світ [людства], що дав Сина Свого Однородженого, щоб кожен, хто вірує в Нього, не згинув, але мав життя вічне» (Івана 3:16). Для померлих викуп відкриває шлях до воскресіння та до вічного життя (Івана 5:28, 29).
Найважливішим на відзначенні Господньої Вечері є Спомин смерті Ісуса Христа. Так багато було досягнено його жертвою! Одна жінка, яку виховали побожні батьки і яка вже десятиліттями ходить в Божій правді, виразила свою вдячність такими словами:
«Ми чекаємо на Спомин. З кожним роком він набуває все більшого значення. Пам’ятаю, як 20 років тому я дивилася на свого дорогого померлого тата і як росло моє цінування викупу. Раніше це була просто інформація. Так, я знала всі біблійні вірші і могла пояснити їх! Але тільки тоді, коли я відчула холодну дійсність смерті, моє серце наповнилося радістю за все, що принесе той цінний викуп».