Вільям Уїстон. Єретик чи чесний вчений?

ЧИ ВИ пожертвували б своєю кар’єрою, захищаючи свої погляди? Вільям Уїстон пожертвував.

На початку XVIII століття він розпочав релігійну суперечку, виявивши незгоду з Церквою Англії у біблійних вченнях. У результаті цього його зрештою почали вважати єретиком. Його шлях викликав насмішки, але також приніс йому повагу.

Ким був Вільям Уїстон? Чого він досягнув?

Дослідник Біблії

Вільям Уїстон був блискучим студентом Кембріджського університету, де разом з ним вчився Сер Ісаак Ньютон. Якщо ви користуєтеся англійським виданням праць першостолітнього єврейського історика Йосифа Флавія, ви, мабуть, читаєте переклад, зроблений у 1736 році Уїстоном. Хоча існують інші переклади, його науковий виклад разом з примітками та нарисами все ще залишається неперевершеним і далі друкується. Багато вважають цю працю вершиною досягнень Уїстона.

Але не слід забувати «Простий Новий Завіт» — переклад Християнського грецького Святого Письма, зроблений Уїстоном. Він був опублікований 1745 року, на 78-му році життя автора. Чотири Євангелія та Дії апостолів Уїстон переклав з кодексу Бези, Павлові послання — з Клермонського кодексу, а решту книг, в тому числі Об’явлення, — з Александрійського манускрипту. Він ретельно обминув підроблену частину вірша в 1 Івана 5:7. Уїстон вибрав ці три стародавні грецькі джерела як найкращі з доступних у його час.

Любов до Біблії була очевидною спонукою того, чим займався Уїстон. У його дні переважаючим був деїзм — вчення, що тільки розум є достатньою основою для віри в Бога. Згідно з книжкою «Вільям Уїстон — чесний ньютонівець», він ревно захищав «традиційний погляд, що Біблія є єдиним непомильним джерелом стародавньої історії». Термін «ньютонівець», вжитий тут, походить від імені Ісаака Ньютона, відомого за свої «Начала», у яких він виклав закон всесвітнього тяжіння. Погляди Ньютона справили значний вплив на Вільяма Уїстона. Як?

Протилежні особистості

Вільям Уїстон народився у 1667 році в сім’ї священика Церкви Англії. Висвятившись у 1693 році на священика, він повернувся до Кембріджського університету, де вивчав математику і де згодом став асистентом Ньютона. Між ними розвинулися близькі взаємини. Коли десь через три роки Ньютон залишив посаду завідуючого люкасівської кафедри математики, він попіклувався, щоб Уїстон був призначений його наступником. Займаючись роботою, Уїстон читав лекції з астрономії та математики, але вплив Ньютона спонукував його глибше цікавитися біблійною хронологією та доктриною.

Ньютон був релігійною людиною. Як відданий прихильник біблійного Тисячоліття, він багато писав на тему пророцтв з Даниїла та Об’явлення. Але мало які з цих писань були опубліковані за його життя. Він відкидав доктрину про Трійцю. Проте коли дійшло до опублікування доказів проти Трійці, «Ньютон відступив, боячись розголошення своїх антитринітарних поглядів»,— зауважує «Нова британська енциклопедія». Ф. Е. Мануель так висловився про це у своїй праці «Ісаак Ньютон, історик»: «Члени групи Ньютона або тримали свої погляди в секреті, або стримували свій ентузіазм. ...Там, де Ньютон був скритним, Уїстон кричав на весь голос». Отже, ці два чоловіки мали протилежні особистості.

Вигнання

У липні 1708 року Уїстон написав до єпископів Кентерберійського та Йоркського, наполягаючи на реформі доктрини Церкви Англії через фальшиве вчення про Трійцю, відображене в Символі віри Афанасія. Зрозуміло, що йому порадили бути обережним. Але Уїстон стояв на своєму. «Я детально дослідив ці положення,— говорив він,— і глибоко переконався, що християнську церкву вже довго і грубо обманюють; але з Божим благословенням, якщо це буде в моїй силі, її вже більше не будуть обманювати».

Ньютон боявся за своє суспільне та наукове становище. Уїстон — ні. Сформувавши свої антитринітарні ідеї, він написав памфлет, представляючи свої погляди. Але оскільки цей матеріал вважали неортодоксальним, у серпні 1708 року Кембріджський університет відхилив прохання Уїстона надрукувати його.

У 1710 році Уїстона звинуватили у навчанні доктрини, яка суперечить віруванням Церкви Англії. Його визнали винним, позбавили професури і вигнали з Кембріджського університету. Але, незважаючи на судове переслідування, яке продовжувалося ще майже п’ять років, Уїстона ніколи не звинувачували в єресі.

Ньютон не заступився за Уїстона, свого друга, а пізніше навіть покинув його, хоча мав подібні антитринітарні погляди. Зрештою у 1754 році, 27 років після смерті Ньютона, його дослідження, які викривали Трійцю, були опубліковані. Але вони не могли допомогти Уїстону, який помер два роки раніше.

Ньютона також вважають відповідальним за вигнання Уїстона з престижного Королівського товариства. Та Уїстон не знеохочувався. Він переїхав зі своєю сім’єю в Лондон, де заснував Товариство підтримки раннього християнства. Всі своє сили він присвятив письменництву. Найважливішою його працею на той час був чотиритомник «Раннє християнство відновлене».

Суперечки до самого кінця

Як вчений, Уїстон працював над різними способами визначення моряками довготи в морі. І хоча його ідеї не були прийняті, наполегливість вченого зрештою довела до створення морського хронометра. Хоча багато поглядів Уїстона, як і інших його сучасників, стосовно біблійних пророцтв виявилися неправильними, у своїх пошуках правди він робив усе що міг. Його буклети про орбіти комет і теоретичні обґрунтування наслідків потопу за днів Ноя є серед багатьох творів, написаних ним у захист наукової та біблійної правди. Але все це перевершують його праці, в яких він викриває небіблійність доктрини про Трійцю.

Вірний собі, у 1747 році Уїстон залишив Церкву Англії. Він зробив це буквально і символічно, вийшовши із церкви, коли священик почав читати Символ віри Афанасія. «Енциклопедія релігії» (англ.) каже про Уїстона: «Можна захоплюватися мужньою відвертістю та правдивістю в його характері, послідовністю в його житті і прямотою в його поведінці».

Вільям Уїстон вважав, що не можна іти на компроміс із правдою, а особисті переконання були для нього ціннішими, ніж честь і хвала від людей. Хоча Уїстон і любив сперечатися, він був чесним вченим, який безстрашно захищав Біблію як Боже Слово (2 Тимофія 3:16, 17).

[Відомості про ілюстрацію, сторінка 26]

Copyright British Museum