Як ти залагоджуєш суперечку?
Незграбний рух, і один з трьох порцелянових слонів впав з полиці. Розбиті кавальчики потрібно склеїти, бо буде втрачено гармонію цілого порцелянового набору. А втім, процес реставрації розбитої порцеляни делікатний і ви не знаєте, як це робити. Мабуть, ви звернетеся за порадою, а, може, навіть віднесете цього слона до професійного реставратора.
ГАРМОНІЯ між духовними братами та сестрами значно цінніша, ніж гармонія звичайнісінької декоративної прикраси. Псалмоспівець написав відповідні слова: «Як добре і приємно, коли брати живуть разом у згоді» (Псалом 133:1, Деркач). Інколи залагодження суперечок між братами буває дуже делікатною справою. Більш того, дехто не залагоджує справи належним чином. Часто процес «реставрації» є без потреби болісним або проводиться не цілком мудро, негативно відбиваючись на особі.
Деякі християни без особливої причини звертаються до призначених старійшин у справах, які вони в стані залагодити і без допомоги. Таке стається, либонь, тому, що вони не впевнені, як треба діяти. «Багато наших братів не знають, як правильно застосовувати біблійні поради, щоб залагоджувати між собою суперечки»,— пояснює один брат, що давав іншим біблійні поради. «Дуже часто,— продовжує він,— вони не наслідують Ісусового способу залагодження проблем». Отже, що в дійсності сказав Ісус про те, як християни повинні залагоджувати суперечки? Чому важливо бути добре ознайомленими з цією порадою і навчитися її застосовувати?
Незначні суперечки
«Тому, коли принесеш ти до жертівника свого дара, та тут ізгадаєш, що брат твій щось має на тебе,— залиши отут дара свого перед жертівником, і піди, примирись перше з братом своїм,— і тоді повертайся, і принось свого дара» (Матвія 5:23, 24).
Коли Ісус промовляв ці слова, юдеї, за своєю традицією, приносили жертви, або дари, до храмового вівтаря в Єрусалимі. Якщо якийсь юдей неправильно повівся зі співізраїльтянином, то кривдник приносив у жертву цілопалення або жертву за гріх. Розповідь Ісуса підходить до кульмінаційного моменту. Чоловік стоїть біля вівтаря й ось-ось має принести в жертву свій дар Богові, та згадує, що його брат щось має проти нього. Авжеж, ізраїльтянин мусив розуміти, що улагодження справ зі своїм братом має перевагу над виконанням таких релігійних обов’язків.
Хоч такі жертвоприношення і вимагалися Мойсеєвим Законом, вони самі по собі не мали особливої цінності у Божих очах. Пророк Самуїл сказав до невірного царя Саула: «Чи жадання Господа цілопалень та жертов таке, як послух Господньому голосу? Таж послух ліпший від жертви, покірливість — краща від баранячого лою» (1 Самуїла 15:22).
У своїй Нагірній проповіді Ісус повторив цю послідовність дій і показав своїм учням, що вони мусять спочатку залагодити свої суперечки, а потім уже приносити жертву Богові. Нині жертвоприношення християн духовного характеру — ‘жертва хвали, цебто плід уст, що Ім’я Його славлять’ (Євреїв 13:15). А втім, принцип залишається в силі. Апостол Іван подібно показує, що марно людині заявляти, ніби вона любить Бога, якщо ненавидить свого брата (1 Івана 4:20, 21).
Цікаво, що особа, яка пам’ятає, що її брат має щось проти неї, повинна перша виявити ініціативу. Смиренність, котру вона виявляє, мабуть, принесе добрі результати. Ймовірно, що ображена людина не ухилятиметься від того, хто прийшов до неї, аби попросити пробачення. Якщо було якесь порушення Мойсеєвого Закону, то закон наказував повне повернення збитку, поза тим, вимагалося додати до відшкодованого ще п’яту частину з того (Левит 6:5). Відновити мирні, гармонійні стосунки буде легше, якщо кривдник виявить своє бажання зробити більше, ніж вимагається, тобто відшкодувати усі заподіяні збитки.
Проте не завжди вдається відновити мирні стосунки. У книзі Приповістей нам нагадується, що важко залагодити суперечку, коли хтось не докладає до цього ніяких зусиль. У Приповістей 18:19 говориться: «Розлючений брат протиставиться більше за місто твердинне, а сварки,— немов засуви замку». В іншому перекладі це місце звучить так: «Ображений брат трудніший (до здобуття), як місто — твердиня; а опір його, як засуви в замку» (Дерк.). Зрештою, якщо співвіруючий бажає догоджати Богові, то дуже ймовірно, що його щирі й смиренні зусилля матимуть успіх. Але коли скоєно серйозний гріх, то потрібно застосувати Ісусову пораду з 18-го розділу Матвія.
Залагодження серйозних суперечок
«А коли прогрішиться твій брат проти тебе, іди й йому викажи поміж тобою та ним самим; як тебе він послухає,— ти придбав свого брата. А коли не послухає він, то візьми з собою ще одного чи двох, щоб «справа всіляка ствердилась устами двох чи трьох свідків.» А коли не послухає їх,— скажи Церкві; коли ж не послухає й Церкви,— хай буде тобі, як поганин і митник» (Матвія 18:15—17).
А що, коли юдей (а пізніше християнин) зіткнувся із серйозною трудністю у стосунках зі співпоклонником Єгови? І знову-таки, той, хто вважав, що згрішив, мав першим виявити ініціативу. Йому потрібно було наодинці обговорити справу з ображеним. Якщо він не намагався оправдувати самого себе, то дуже ймовірно, що здобував свого брата, особливо, коли це було непорозуміння, яке можна було б швидко з’ясувати. Усе можна було б залагодити значно легше, якби ті, між ким сталася суперечка, не розповсюджували б її серед інших.
Проте може статися так, що першого кроку не буде достатньо. Щоб залагодити справи у такій ситуації, Ісус сказав: «Візьми з собою ще одного чи двох». Добре, щоб ці свідки були тими, хто безпосередньо знає про суперечку між двома. Можливо, вони чули, як один з цих двох порочив репутацію іншого, або були свідками письмового договору, стосовно котрого дві протилежні сторони тепер не погоджуються. З другого боку, свідками можуть бути особи, яким пояснено, тобто подано у письмовій формі чи усній свідчення про причину проблеми. І тут знову — лише найменша кількість осіб повинна знати про це, тобто ‘один чи два’ свідки. Це не дозволить ускладнити ситуацію, якщо проблема виникла через непорозуміння.
Якими мотивами повинна керуватися ображена особа? Чи їй слід принижувати свого співхристиянина, викликати у нього відчуття нікчемності? З огляду на Ісусову пораду, християнам не потрібно скороспішно засуджувати своїх братів. Якщо правопорушник ви́знає свій гріх, попросить вибачення і намагатиметься налагодити справи, то той, проти кого він згрішив, «придбав свого брата» (Матвія 18:15).
Якщо справа не піддавалася вирішенню, то її слід було передати до збору. Спочатку це стосувалося старших Ізраїлю, потім — старійшин християнського збору. Нерозкаяний кривдник мусив бути виключеним зі збору. Власне кажучи, для них він ставав, «як поганин і митник», тобто особою, від котрої євреї трималися осторонь. Ці серйозні заходи не робляться приватно якимось християнином. Вживати таких серйозних заходів можуть лише призначені старійшини, що репрезентують збір. (Порівняйте 1 Коринтян 5:13).
Ситуація, при якій нерозкаяного грішника виключається, описана в Матвія 18:15—17, не стосується незначних суперечок. Ісус мав на увазі серйозні порушення, а не такі, котрі можна було б вирішити між двома причетними до цього особами. Приміром, до таких гріхів належить пліткування, яке може серйозно заплямувати репутацію жертви. Або провина може полягати у фінансових справах, бо у попередніх віршах описувалось Ісусову ілюстрацію про немилосердного раба, якому було прощено великий борг (Матвія 18:23—35). Позика, невиплачена вчасно, може стати лише тимчасовим тертям між двома особами, яке легко усувається. Але це може перерости у серйозний гріх, зокрема злодійство, якщо позичальник вперто не віддає позиченого.
Інші гріхи не можливо просто вирішувати між двома християнами. Під Мойсеєвим Законом серйозні гріхи слід було виявляти (Левит 5:1; Приповістей 29:24). Подібно як і тоді, про тяжкі гріхи, які заплямовують чистість збору, слід повідомляти християнським старійшинам.
А втім, у більшості випадків тертя між християнами не підлягають цій процедурі.
Чи ти можеш просто простити?
Одразу після того, як Ісус пояснив про залагодження суперечок, він дав інший важливий урок. Ми читаємо: «Петро приступив тоді та запитався Його: «Господи,— скільки разів брат мій може згрішити проти мене, а я маю прощати йому? Чи до семи раз?» Ісус промовляє до нього: «Не кажу тобі — до семи раз, але аж до семидесяти раз по семи!» (Матвія 18:21, 22). Іншого разу Ісус вчив своїх учнів прощати «сім раз денно» (Луки 17:3, 4). Зрозуміло, що Христових послідовників заохочується залагоджувати суперечки в дусі прощення одні одним.
Людині слід докладати неабияких зусиль саме у цьому керунку. «Деякі брати просто не вміють прощати,— висловився вищезгаданий брат і додав: — Вони просто здивовані, коли їм пояснюється, що передусім слід простити братові, най би зберігався мир у християнському зборі».
Апостол Павло написав: «Терпіть один одного, і прощайте собі, коли б мав хто на кого оскарження. Як і Христос [«Єгова», НС] вам простив, робіть так і ви!» (Колосян 3:13). Отже, перш ніж піти до брата, що образив тебе, варто було б розглянути наступні запитання. Чи образа настільки велика, щоб обговорювати її? Чи мені дійсно неможливо виявити справжній християнський дух і просто махнути рукою: «А, що було, то мохом поросло»? Якби я був на його місці, то чи не хотів би, щоб мені простили? Якщо я вирішив не прощати кривднику, то чи можу сподіватися від Бога відповіді на свої молитви і прощення своїх гріхів? (Матвія 6:12, 14, 15). Такі запитання допоможуть нам не бути злопам’ятливими.
До наших християнських обов’язків входить і той, щоб підтримувати мир у зборі людей Єгови. Пустімо ж в дію Ісусову пораду. Вона допоможе нам без труднощів прощати один одному. Такий дух прощення внесе свою частку для зміцнення братерської любові, яка є розпізнавальною ознакою Ісусових учнів (Івана 13:34, 35).
[Ілюстрація на сторінці 23]
Християни залагоджують свої суперечки на підставі Ісусової поради.