Вперед, хоча ти лише порох!

«Знає Він створення наше, пам’ятає, що ми — порох» (ПСАЛОМ 103:14).

1. Чи Біблія погоджується з науковим фактом, що людське тіло складається з пороху? Поясни.

МИ Є порохом у звичайному фізичному розумінні. «Створив Господь Бог людину з пороху земного. І дихання життя вдихнув у ніздрі її,— і стала людина живою душею» (Буття 2:7). Цей опис створення людини простий, і він погоджується з науковою правдою. Усі понад 90 елементів, з яких складається людське тіло, є в «поросі земному». Один хімік заявив, що тіло дорослої людини складається на 65 відсотків з кисню, на 18 — з вуглецю, на 10 — з водню, на 3 — з азоту, на 1,5 відсотка з кальцію та на 1 відсоток з фосфору, а решта — з інших елементів. Немає значення, наскільки достовірні ці оцінки. Факт залишається фактом: «Ми — порох»!

2. Як на тебе впливає те, в який спосіб Бог створив людей, і чому?

² Хто, крім Єгови, міг би створити такі складні організми з самого пороху? Божі діла досконалі, в них немає вади, тому ніхто не може нарікати на те, як Бог створив людину. Справді, здатність Величного Творця створити людину із земного пороху у такий вражаючий та чудовий спосіб збільшує наше цінування його необмеженої сили, здібностей та практичної мудрості (Повторення Закону 32:4; Псалом 139:14).

Зміна обставин

3, 4. а) Якого наміру Бог не мав, створюючи людину з пороху? б) Про що говорив Давид у Псалмі 103:14 і як контекст допомагає нам дійти цього висновку?

³ Створіння з пороху мають обмеження. Проте Бог не мав наміру, щоб ці обмеження були обтяжливими або занадто суворими. Вони не повинні були знеохочувати людей чи робити їх нещасними. Все ж, як показує контекст слів Давида у Псалмі 103:14, обмеження, накладені на людей, можуть знеохочувати їх і позбавляти радості. Чому? Коли Адам та Єва не послухалися Бога, вони змінили життя своєї майбутньої сім’ї. Тоді їхнє створення з пороху набуло нового значенняa.

⁴ Давид говорив не про природні обмеження, які мали б навіть досконалі люди, створені з пороху, а про людські слабості, спричинені успадкованою недосконалістю. В іншому випадку він не сказав би про Єгову: «Всі провини... Він прощає, всі недуги твої вздоровляє. Від могили життя твоє Він визволяє... Не за нашими прогріхами Він поводиться з нами, і відплачує нам не за провинами нашими» (Псалом 103:2—4, 10). Незважаючи на те що досконалі люди були створені з пороху, коли б вони залишилися вірними, то ніколи б не робили помилок і не грішили — їм не потрібно було б прощення і вони не мали б недуг, які потребують вздоровлення. І, що найважливіше, вони не мусили б іти в могилу, з якої їх треба було б визволяти через воскресіння.

5. Чому нам не важко зрозуміти Давидові слова?

⁵ Оскільки всі ми недосконалі, то відчуваємо на собі те, про що говорив Давид. Ми постійно пам’ятаємо про обмеження, які є результатом недосконалості. Нас засмучує, коли вони часом, здається, загрожують нашим взаєминам з Єговою та християнськими братами. Нам шкода, що недосконалості й тиск світу Сатани деколи є причиною нашого смутку. Оскільки правління Сатани блискавично наближається до кінця, його світ створює щораз більший тиск на людей взагалі і на християн зокрема (Об’явлення 12:12).

6. Чому деякі християни відчувають знеохочення і як Сатана може використати це почуття?

⁶ Чи ти відчуваєш, що стає все важче і важче вести християнське життя? Деякі християни навіть говорять, що чим довше вони в правді, тим недосконалішими себе вважають. Але скоріше всього це тому, що вони щораз краще усвідомлюють свої недосконалості і нездатність дотримуватися досконалих норм Єгови так, як вони б цього хотіли. По суті, причиною може бути зріст їхнього знання та цінування праведних вимог Єгови. Не слід дозволяти цьому усвідомленню знеохотити нас настільки, щоб це служило інтересам Диявола. Протягом століть він постійно намагався використати знеохочення, щоб відвернути слуг Єгови від правдивого поклоніння. Проте завдяки справжній любові до Бога і «повній ненависті» до Диявола більшість із них не зробила цього (Псалом 139:21, 22; Приповістей 27:11).

7. У чому ми деколи можемо бути подібними до Йова?

⁷ Все-таки час від часу слуги Єгови можуть відчувати знеохочення. Одною з причин є також незадоволення своїми досягненнями. Можуть мати вплив фізичні фактори, напружені відносини з членами сім’ї, друзями або співробітниками. Вірний Йов так знеохотився, що благав Бога: «О, якби ти в шеолі мене заховав, коли б Ти мене приховав, аж поки минеться Твій гнів, коли б час Ти призначив мені,— та й про мене згадав!» Оскільки складні обставини могли викликати приступи знеохочення у Йова, ‘мужа невинного та праведного, що Бога боїться, а від злого втікає’, то не дивно, що те саме може трапитися і з нами (Йова 1:8, 13—19; 2:7—9, 11—13; 14:13).

8. Чому знеохочення деколи є добрим знаком?

⁸ Як заспокоює знання того, що Єгова дивиться на серце і бачить добрі спонуки! Він ніколи не відкине тих, які щиро намагаються задовольняти його. Знеохочення час від часу може навіть бути добрим знаком і вказувати на те, що ми серйозно ставимося до служіння Єгові. Якщо дивитися на речі з цього погляду, то людина, яка ніколи не бореться зі знеохоченням, можливо, не так усвідомлює свої слабкості, як інші. Пам’ятаймо: «Хто думає, ніби стоїть він, нехай стережеться, щоб не впасти!» (1 Коринтян 10:12; 1 Самуїла 16:7; 1 Царів 8:39; 1 Хронік 28:9).

Вони також були тільки порохом

9, 10. а) Чию віру християнам бажано наслідувати? б) Як Мойсей відреагував на своє призначення?

⁹ В 11-му розділі Євреїв перераховується багато дохристиянських свідків Єгови, які мали сильну віру. Таку віру мали і християни першого століття, і таку ж віру мають вірні Свідки нашого часу. Уроки, яких ми вчимося від них,— неоцінимі. (Порівняйте Євреїв 13:7). Як же добре християнам наслідувати віру такої людини, як, наприклад, Мойсей! Він отримав доручення оголосити вирок наймогутнішому світовому правителеві того часу — єгипетському фараону. Сьогодні Свідки Єгови мусять проголошувати подібні вироки фальшивій релігії та іншим організаціям, які чинять опір встановленому Царству (Об’явлення 16:1—15).

¹⁰ Як видно на прикладі Мойсея, нелегко виконати таке завдання. «Хто я, що піду до фараона, і що виведу з Єгипту синів Ізраїлевих?» — питав він. Ми можемо зрозуміти його почуття непридатності. Він також переживав про те, як відреагують на це завдання інші ізраїльтяни: «А якщо вони все ж таки не повірять мені, не прислухатимуться до моїх речень?» Тоді Єгова пояснив йому, як довести свою уповноваженість, але Мойсей мав ще іншу проблему. Він сказав: «О Господи — я не промовець ні від учора, ні від позавчора, ані відтоді, коли Ти говорив був до Свойого раба, бо я тяжкоустий» (Вихід 3:11; 4:1, Філарет; 4:10).

11. Як ми можемо реагувати на теократичні обов’язки, подібно до Мойсея, але у чому нам можна бути впевненими, якщо проявляємо віру?

¹¹ Деколи ми можемо почувати себе так, як Мойсей. Усвідомлюючи свої теократичні обов’язки, ми, можливо, вагаємося в тому, чи зможемо їх виконати. «Хто я, щоб розмовляти з людьми, які мають високе соціальне чи економічне становище або є дуже освіченими, хто я, щоб намагатися навчати їх про Божі шляхи? Як реагують мої духовні брати і сестри, коли я коментую на християнських зібраннях чи готую завдання у Школі теократичного служіння? Хіба вони не бачать моєї непридатності?» Але пам’ятаймо, Єгова був з Мойсеєм і підготував його до завдання, тому що Мойсей мав віру (Вихід 3:12; 4:2—5, 11, 12). Якщо ми наслідуємо віру Мойсея, Єгова буде з нами і підготує нас до виконання нашої праці.

12. Як Давидова віра може підбадьорити нас у час знеохочення через гріхи або помилки?

¹² Кожен, хто відчуває розчарування або знеохочення через гріхи чи помилки, безумовно, розуміє Давида, який сказав: «Свої беззаконня я знаю, а мій гріх передо мною постійно». Благаючи Єгову, Давид також говорив: «Обличчя Своє заховай від гріхів моїх, і всі беззаконня мої позагладжуй». Але він ніколи не дозволяв знеохоченню позбавити його бажання служити Єгові. «Не відкинь мене від Свого лиця, й не бери Свого Духа Святого від мене». Давид справді був «порохом», але Єгова не відвернувся від нього, тому що Давид мав віру в обіцянку Єгови не погордувати «серцем зламаним та упокореним» (Псалом 38:2—10; 51:5, 11, 13, 19).

13, 14. а) Чому нам не слід ставати послідовниками людей? б) Як приклади Павла і Петра показують, що навіть вони були з пороху?

¹³ Але зауважте, що хоча ми і повинні вважати цю «велику таку хмару свідків» заохоченням бігти «з терпеливістю до боротьби, яка перед нами», це не означає, що нам слід ставати їхніми послідовниками. Нам сказано іти слідами «Ісуса... Начальника й Виконавця [«Вдосконалювача», НС] віри», а не слідами недосконалих людей, навіть не слідами вірних першостолітніх апостолів (Євреїв 12:1, 2; 1 Петра 2:21).

¹⁴ Навіть апостоли Павло і Петро, підвалини християнського збору, деколи спотикалися. «Не роблю я доброго, що хочу, але зле, чого не хочу, це чиню,— писав Павло.— Нещасна я людина!» (Римлян 7:19, 24). А в хвилину самовпевненості Петро сказав Ісусові: «Якби й усі спокусились про Тебе,— я не спокушуся ніколи». Коли Ісус перестеріг Петра, що той зречеться Його тричі, Петро самовпевнено заперечив Учителеві, вихваляючись: «Коли б мені навіть умерти з Тобою,— я не відречуся від Тебе!» Але він таки відрікся Ісуса, зробив помилку, над якою потім гірко плакав. Так, і Павло, і Петро були порохом (Матвія 26:33—35).

15. Незважаючи на те що ми з пороху, яке заохочення ми маємо рухатися вперед?

¹⁵ Однак, незважаючи на свої слабості, Мойсей, Давид, Павло, Петро та інші вийшли переможцями. Чому? Тому що вони мали сильну віру в Єгову, повністю довіряли йому і трималися близько до нього, всупереч перешкодам. Вони надіялися, що він дасть їм «наднормальну силу». Так і сталося: він ніколи не дозволив їм впасти настільки, щоб вони не могли піднятися. Якщо ми і далі проявляємо віру, то можемо бути впевнені, що коли прийде час нашого суду, він буде проведений в гармонії з наступними словами: «Не є Бог несправедливий, щоб забути діло ваше та працю любови, яку показали в Ім’я Його ви». Яке ж заохочення іти вперед, хоча ми лише порох! (2 Коринтян 4:7, НС; Євреїв 6:10).

Яке значення для нас особисто має те, що ми лише порох?

16, 17. Як Єгова застосовує принцип з Галатів 6:4, коли судить?

¹⁶ Досвід навчив багатьох батьків та вчителів, що мудро розцінювати дітей та учнів згідно з їхніми здібностями, а не порівнюючи їх з іншими дітьми чи однокласниками. Це є у згоді з біблійним принципом, дотримуватися якого було наказано християнам: «Нехай кожен досліджує діло своє, і тоді матиме тільки в собі похвалу, а не в іншому [«а не в порівнянні з іншою особою», НС]!» (Галатів 6:4).

¹⁷ Згідно з цим принципом виходить, що, хоча Єгова має справу зі своїми людьми як з організованою групою, судить він кожного зокрема. В Римлян 14:12 сказано: «Кожен із нас сам за себе дасть відповідь Богові». Єгова добре знає генетичну будову усіх своїх слуг. Він знає їхні фізичні та розумові якості, їхні здібності, успадковані сильні та слабі сторони, їхні можливості, а також те, до якої міри вони використовують усі ці можливості, щоб приносити християнські плоди. Ісусові слова про вдову, яка кинула в храмову скарбницю дві малі монети та його притча про зерно, посіяне на добрій землі, є заохочуючими прикладами для християн, які відчувають пригнічення, немудро порівнюючи себе з іншими (Марка 4:20; 12:42—44).

18. а) Чому ми повинні встановити, яке значення має для нас особисто факт, що ми лише порох? б) Чому чесна самоперевірка не повинна доводити до розпачу?

¹⁸ Щоб служити у повній мірі, кожному з нас необхідно встановити, яке значення має для нас особисто факт, що ми лише порох (Приповістей 10:4; 12:24; 18:9; Римлян 12:1). Тільки добре знаючи свої слабкості та недоліки, ми можемо усвідомлювати необхідність і можливість поліпшення. Проводячи самоперевірку, не забуваймо про силу святого духу, який може нам допомогти поліпшитися. Через нього було створено усесвіт, написано Біблію і серед вмираючого світу створено мирне товариство нового світу. Тому Божий святий дух є, безумовно, достатньо сильним, щоб дати людям, які просять, мудрості та сили, необхідної для збереження їхньої бездоганності (Михея 3:8; Римлян 15:13; Ефесян 3:16).

19. Чого не виправдовує той факт, що ми з пороху?

¹⁹ Як же потішає усвідомлення того, що Єгова пам’ятає — ми створені з пороху! Однак нам ніколи не слід допускати думки, що це є законною підставою опустити руки або навіть виправдовувати правопорушення. Зовсім ні! Факт, що Єгова пам’ятає — ми лише порох, є виявом його незаслуженої доброти. Але ми не хочемо бути людьми «[безбожними], що благодать нашого Бога обертають у розпусту, і відкидаються єдиного Владики і Господа нашого — Ісуса Христа» (Юди 4). Те, що ми з пороху, не є виправданням безбожності. Християни стараються побороти неправильні схильності, вмертвляючи і неволячи своє тіло, щоб ‘не засмутити Духа Святого Божого’ (Ефесян 4:30; 1 Коринтян 9:27).

20. а) У яких двох галузях ми маємо «багато роботи у ділі Господньому»? б) Яка в нас є підстава для оптимізму?

²⁰ Зараз, в останні роки світової системи Сатани, не час сповільнюватися — ні в проповідуванні Царства, ані в повнішому розвитку плодів Божого духу. В обох галузях у нас «багато роботи» (НС). Зараз час іти вперед, бо ми знаємо, що наша «праця не марнотна» (1 Коринтян 15:58). Єгова підтримає нас, тому що Давид сказав про нього: «Він ніколи не дасть захитатися праведному» (Псалом 55:23). Як же радісно, що Єгова дозволяє нам особисто брати участь у найвеличнішій праці, яку будь-коли було доручено виконувати недосконалим людським створінням,— і це незважаючи на те, що ми лише порох!

[Примітка]

Чи ти можеш пояснити?

◻ Яка є різниця між віршами з Буття 2:7 та Псалма 103:14, де говориться про людей, як про створених з пороху?

◻ Чому 11-й розділ Євреїв є заохоченням для сьогоднішніх християн?

◻ Чому мудро застосовувати принцип, викладений в Галатів 6:4?

◻ Як слова з Євреїв 6:10 та 1 Коринтян 15:58 можуть допомогти подолати знеохочення?

[Ілюстрації на сторінці 10]

Християни наслідують віру співпоклонників, але вони йдуть слідами Вдосконалювача їхньої віри Ісуса.