Чому слід прощати?
ЄВРЕЙСЬКИЙ вчений та письменник Джозеф Джейкобс одного разу назвав прощення «найвищим і найважчим моральним уроком». Справді, багатьом дуже важко сказати «пробачаю».
Прощення подібне до грошей. Ми можемо використовувати його вільно і милосердно для інших, а можемо скупо берегти тільки для себе. Побожний спосіб — перший. Ми повинні розвивати звичку щедро прощати. Чому? Тому що Бог заохочує до цього, і тому що непрощаючий, мстивий дух може тільки погіршити справу.
Часто можна почути слова: «Я не злюся, я тільки віддаю!» На жаль, сьогодні це правило є провідним принципом у житті багатьох людей. Наприклад, одна жінка понад сім років не розмовляла зі своєю братово́ю. Її пояснення: «Вона мене жахливо образила, і я не могла їй простити». Але таке мовчання з наміром спонукати винного просити пробачення або покарати рідко задовольняє бажання помсти. Воно може просто продовжити суперечку і дати можливість розвинутися великій неприязні. Якщо не розірвати цей болючий ланцюг, могутнє жадання помсти може зруйнувати взаємини, а навіть здоров’я.
Шкода від невибачливого духу
Якщо людина не вміє пробачати, конфлікти, які виникають внаслідок цього, приносять стрес. Стрес у свою чергу може довести до серйозних захворювань. Д-р. Вільям С. Садлер писав: «Ніхто не може так глибоко, як лікар, усвідомити те, скільки людських хвороб та страждань можна прямо пов’язати з хвилюванням, страхом, конфліктами... нездоровим мисленням та нечистим способом життя». Якої шкоди насправді завдають безладні емоції? Одна медична публікація відповідає: «Статистики... кажуть, що дві треті пацієнтів, які звертаються до лікаря, мають симптоми, викликані гострим розумовим стресом».
Так, лють, образа та злоба є далеко не безневинними. Ці негативні емоції нагадують іржу, яка повільно з’їдає машину. Зовні машина може виглядати чудово, але під фарбою проходить руїнницький процес.
Ще важливішим є те, що небажання простити, коли є основа для милосердя, може зашкодити нам і духовно. В очах Бога Єгови ми можемо стати, як раб з Ісусової притчі. Пан простив рабові велетенський борг. Однак коли інший раб просив цього раба простити йому порівняно невеликий борг, він повівся грубо і не хотів простити. Ісус пояснив, що, коли ми також не хочемо прощати, Єгова не простить нам наші гріхи (Матвія 18:21—35). Тому якщо ми не прощаємо, то можемо втратити чисте сумління перед Богом і навіть надію на майбутнє! (Порівняйте 2 Тимофія 1:3). Що ж нам робити?
Вчіться прощати
Правдиве прощення походить із серця. Для цього потрібно простити помилку і залишити будь-яке бажання помсти. Остаточна справедливість та можлива відплата залишається у такому випадку в руках Єгови (Римлян 12:19).
Однак слід зазначити, що, оскільки «людське серце найлукавіше над все та невигойне», воно не завжди схильне прощати, навіть коли потрібно (Єремії 17:9). Сам Ісус говорив: «З серця виходять лихі думки, душогубства, перелюби, розпуста, крадіж, неправдиві засвідчення, богозневаги» (Матвія 15:19).
На щастя, наше серце можна навчити робити те, що правильне. Однак необхідне нам навчання повинно походити з вищого джерела. Ми не в стані зробити це самостійно (Єремії 10:23). Натхнений Богом псалмоспівець усвідомлював це і молився до Бога за керівництвом. Він благав Єгову в молитві: «Навчи Ти мене постанов Своїх! Дай мені розуміти дорогу наказів Твоїх» (Псалом 119:26, 27).
Згідно з іншим псалмом, цар стародавнього Ізраїлю Давид почав «розуміти дорогу» Єгови. Він на власному досвіді відчув її і вчився з цього. Тому він міг сказати: «Щедрий і милосердний Господь, довготерпеливий і багатомилостивий. Як жалує батько дітей, так Господь пожалівся над тими, хто боїться Його» (Псалом 103:8, 13).
Нам слід навчатися так, як це робив Давид. З молитвою вивчаймо Божий досконалий приклад прощення, а також приклад його Сина. Так, ми можемо навчитися прощати з усього серця.
Але хтось може запитати: «А що, коли гріх серйозний? Чи всі гріхи слід прощати?»
Пошук рівноваги
Коли проти нас хтось тяжко завинив, біль може бути сильним. Це особливо стосується невинних жертв серйозного гріха. Дехто може навіть цікавитися: «Як мені простити людині, яка злісно зрадила мене і завдала мені болю?» У випадку тяжкого гріха, який може стати причиною виключення, жертві, можливо, слід застосувати пораду з Матвія 18:15—17.
У будь-якому випадку багато залежить від кривдника. Чи були якісь ознаки щирого розкаяння після правопорушення? Чи грішник змінився, чи він зробив реальні спроби відшкодувати негативні наслідки своїх дій? В очах Єгови таке розкаяння є ключем до прощення навіть у випадку жахливих гріхів. Наприклад, Єгова простив Манасії, одному з найгірших царів в історії Ізраїля. На якій підставі? Бог зробив це тому, що Манасія зрештою впокорився і розкаявся у своїх злих учинках (2 Хронік 33:12, 13).
Згідно з Біблією, справжнє розкаяння означає також зміну способу мислення, щире жалкування про будь-які злі вчинки. Де відповідно і можливо, в розкаяння також входить зусилля відшкодувати збитки, нанесені жертві гріха (Луки 19:7—10; 2 Коринтян 7:11). Якщо немає розкаяння, Єгова не прощаєa. Крім того, Бог не сподівається, що християнин простить тим, хто, будучи навченим духовно, свідомо і не розкаюючись чинить правопорушення (Євреїв 10:26—31). У крайніх випадках прощення може бути навіть недоцільним (Псалом 139:21, 22; Єзекіїля 18:30—32).
Можливе прощення чи ні, жертва серйозного гріха може подумати ще над одним питанням: чи я мушу залишатися у сильному емоційному замішанні, глибоко ображатись та гніватись, аж поки справа повністю не розв’яжеться? Розгляньмо один приклад. Царю Давиду було дуже боляче, коли його полководець Йоав убив Авнера та Амасу, «двох мужів справедливих та ліпших від нього [Йоава]» (1 Царів 2:32). Давид виразив свій гнів словесно і, без сумніву, в молитві до Єгови. Але з часом Давидові почуття ослабли. Гнів не керував ним по всі дні його життя. Давид навіть продовжував працювати з Йоавом, але він так просто не простив цього нерозкаяного вбивцю. Давид попіклувався, щоб зрештою справедливість взяла гору(2 Самуїла 3:28—39; 1 Царів 2:5, 6).
На те, щоб ображені серйозним гріхом особи перебороли початковий гнів, може піти трохи часу та зусиль. Процес видужання може бути значно легшим, коли винуватець визнає правопорушення і розкаюється. Однак невинна жертва гріха повинна знайти підтримку та потіху в усвідомленні справедливості та мудрості Єгови і, незважаючи на вчинки правопорушника, в Божому християнському зборі.
Усвідом також, що простити грішникові не означає похвалювати його гріх. Для християнина прощення означає довірливо залишити справу в руках Єгови. Він є праведним Суддею усього всесвіту, і він встановить справедливість у відповідний час. Це означатиме також суд над зрадницькими «блудниками та перелюбниками» (Євреїв 13:4).
Користі, які приносить прощення
Псалмописьменник Давид співав: «Ти, Господи, добрий і вибачливий, і багатомилостивий для всіх, хто кличе до Тебе» (Псалом 86:5). Чи ти, як Єгова, «вибачливий»? Це має багато переваг.
По-перше, прощення іншим сприяє добрим взаєминам. Біблія заохочує християн: «Ви один до одного будьте ласкаві, милостиві, прощаючи один одному, як і Бог через Христа вам простив» (Ефесян 4:32).
По-друге, прощення приносить мир. Це не тільки мир з іншими людьми, це також внутрішній мир (Римлян 14:19; Колосян 3:13—15).
По-третє, прощення іншим допомагає нам пам’ятати, що ми також потребуємо, щоб нам прощали. Так, «всі згрішили, і позбавлені Божої слави» (Римлян 3:23).
І останнє, прощення іншим відкриває можливість того, що Бог простить нам наші гріхи. Ісус говорив: «Як людям ви простите прогріхи їхні, то простить і вам ваш Небесний Отець» (Матвія 6:14).
Уявімо собі, скільки справ турбувало Ісуса в день його смерті. Він думав про своїх учнів, про працю проповідування і особливо про вірність Єгові. Але про що він говорив, навіть зазнаючи сильних страждань на стовпі мук? Одною з його останніх фраз була така: «Отче, прости їм» (Луки 23:34, Деркач). Ми можемо наслідувати досконалий приклад Ісуса, від цілого серця прощаючи одні одним.
[Примітка]
a Однак, зважуючи можливість прощення, Єгова бере до уваги також інші фактори. Наприклад, якщо грішник не знайомий з Божими нормами, таке незнання може пом’якшити тягар вини. Коли Ісус просив свого Отця простити його катам, Ісус, очевидно, говорив про римських солдатів, які вбили його. Вони ‘не знали, що чинять’, не усвідомлювали того, ким він насправді є. Проте релігійні провідники, відповідальні за цю страту, несли більшу вину, і для багатьох з них не могло бути прощення. (Івана 11:45—53; порівняйте Дії 17:30).
[Ілюстрації на сторінці 5]
Чи ти зрозумів суть Ісусової притчі про раба, який не хотів простити?
[Ілюстрації на сторінці 7]
Прощення іншим сприяє добрим взаєминам і приносить радість.