Петрова могила у Ватикані?

«МОГИЛУ Князя апостолів знайдено». Таке радісне оголошення папи Пія XII пролунало по ватиканському радіо. Це був кінець 1950 року, і саме перед тим було завершено комплексну серію розкопок під собором св. Петра. На думку декотрих, результати цих археологічних досліджень підтвердили, що Петро справді був похований у Ватикані. А втім, не всі погоджуються із цим.

Для католиків собор св. Петра у Ватикані має особливе значення. «Головна ціль, задля якої йдуть до Рима на прощу, — це зустрітися з намісником Петра й отримати його благословення,— говориться в одному католицькому посібнику,— бо Петро прийшов до Рима і його було тут поховано». Але чи дійсно Петра поховали в Римі? Чи знайдено його могилу у Ватикані? Чи знайшли його кістки?

Археологічна таємниця

Розкопки, що почалися коло 1940 року і тривали майже десять років, стали предметом гарячих дискусій. Що ж знайшли призначені папою археологи? Перш за все язичеський цвинтар з численними могилами. Серед них попід теперішнім папським вівтарем, археологи розпізнали еди́кулу — монумент у вигляді ніші для статуї або о́бразу,— яка була вироблена в мурі, покритому червоною штукатуркою, і оточена двома боковими стінами. Під кінець (і то досить таємниче) також видобули деякі людські рештки, які, згідно з повідомленням, були знайдені в одній з двох бокових стін.

Саме тут почалися різні інтерпретації. На думку багатьох католицьких вчених, знахідки підтверджують переказ про Петрове перебування і мучеництво в Римі під час правління Нерона, можливо, під час гоніння 64 року н. е. Говорилося навіть, що ці рештки є мощами цього апостола і це можна визначити із напису, який, відповідно до одного тлумачення, сповіщає: «Тут лежить Петро». Здається, що папа Павло VI довіряв цій гіпотезі, коли в 1968 році оголосив про знайдення «смертних решток святого Петра, які є гідні всієї нашої відданості та благоговіння».

Окрім тлумачень, однак, були й контраргументи. Католицький археолог Антоніо Ферру́а, єзуїт, який брав участь у ватиканських розкопках, неодноразово заявляв, що йому «не було дозволено опублікувати» все, відоме йому в цьому питанні,— матеріал, який явно би суперечив твердженню про знайдення Петрових мощів. І крім того, в путівнику по Риму, відредагованому кардиналом Пюпаром і виданому 1991 року, сказано, що «наукові дослідження людських кісток, знайдених попід фундаментом Червоного муру, здається, взагалі не пов’язували цих знахідок із апостолом Петром». Хоч як це дивно, але в наступному виданні (кінця 1991 року) цей фраґмент зникнув і з’явився новий розділ під назвою: «Безперечний факт: Петро в соборі св. Петра».

Тлумачення знахідок

Певним є те, що знахідки стали предметом тлумачень і що кожна людина сприймає ці знахідки по-різному. Безсумнівно, більшість авторитетних католицьких істориків усвідомлюють, що «історичні проблеми, пов’язані з Петровим мучеництвом у Римі і з місцем його поховання,— це справа далеко не безспірна». Але що виявляють знахідки?

Еди́кула, на думку тих, хто дошукувався фактів на підтримку католицького переказу, є «трофеєм», про який згадував певний Гай, священик, котрий жив на початку третього сторіччя. На думку Євсевія з Кесарії, церковного історика четвертого сторіччя, Гай сказав, що міг «розпізнати Петрів трофей на Ватиканському пагорбі». Прихильники переказу твердять, що апостола поховали тут, попід цим монументом, відомим під назвою «трофей Гая». Проте інші пояснюють результати розкопок зовсім протилежно, вказуючи на те, що перші християни не звертали особливої уваги на похорони своїх померлих і що коли б навіть Петра і стратили тут, то пошук його тіла кимось був би найбільш неймовірним. (Дивіться рамку на сторінці 29).

Є й такі, хто не погоджується з тим, що «трофей Гая» (коли це те, що знайшли) є могилою. Вони тримаються погляду, що цей монумент на честь Петра було зведено наприкінці другого сторіччя, а пізніше він «став вважатися надгробним пам’ятником». Однак, за словами теолога Оскара Кулльмана, «ватиканські розкопки взагалі не вказують місця Петрової могили».

А що можна сказати про кістки? Треба зауважити, що місце, де знайдено ці кістки, є й досі загадкою. З першого сторіччя на місці сучасного Ватиканського пагорба стояв язичеський некрополь, і в цій околиці захоронено чимало людських решток, багато яких вже видобуто. Неповна епітафія (датована приблизно четвертим сторіччям), що вказує, за словами декотрих, на місце знайдення мощів як на могилу цього апостола, може, у кращому випадку, стосуватися «уявної наявності кісток Петра». Притому багато епіграфологів гадають, що ця епітафія може навіть означати: «Тут немає Петра».

«Недостовірний переказ»

«Ранні та достовірніші джерела не згадують місця [Петрового] мучеництва, але пізніші та менш достовірні джерела справді узгоджуються стосовно того, що це було в околиці Ватикану»,— говорить історик Д. В. О’Коннор. Тому в основу пошуків Петрової могили у Ватикані лягли недостовірні перекази. «Коли почали надавати великого значення мощам,— стверджує О’Коннор,— християни заходилися щиро вірити в те, що [трофей] Петра достеменно визначив точне місце його могили».

Ці перекази розвинулися разом із небіблійною традицією ушанування мощів. Починаючи від третього і четвертого сторіч, різні духовні центри використовували справжні та підроблені мощі,— і це не без економічної вигоди,— щоб здобути «духовну» зверхність та посприяти своєму впливу. Отже прочани, переконані в чудотворній силі Петрових рештків, подавалися на прощу до його уявної могили. Наприкінці шостого сторіччя віруючі кидали в цю «могилу» зважені клаптики тканини. «Дивина,— говориться в одному тогочасному повідомленні,— коли у прохача міцна віра, тоді ця тканина просякне божественною силою і після видобуття з могили важитиме більше, ніж колись». Це визначає тогочасний рівень легковірності.

Впродовж сторіч такі абсолютно безпідставні легенди і перекази великою мірою сприяли посиленню престижу Ватиканського собору. А втім, постала розбіжність у поглядах. У XII і XIII сторіччях вальденси засуджували ці крайності та з Біблією в руках пояснювали, що Петро ніколи не був у Римі. Минули сторіччя, і представники протестантської реформації висунули інші заперечення у тому ж дусі. У XVIII сторіччі славнозвісні філософи вважали цей переказ необґрунтованим як з історичного, так і з біблійного поглядів. Такої самої думки досі тримаються й досвідчені вчені, як католицькі, так і інші.

Чи Петро помер у Римі?

Петро, смиренний галілейський рибалка, напевно не мав жодної гадки про те, щоб ставити себе вище старійшин християнського збору першого сторіччя. Натомість він назвав себе «співпастирем» (1 Петра 5:1—6, Деркач). Смиренність Петрової постаті контрастує із бучністю навколо його уявної могили, як це може побачити перший-ліпший відвідувач Ватиканського собору.

Для того щоб затвердити свою вищість над іншими християнськими конфесіями, католицька церква вирішила триматися «пізнішого та менш достовірного» переказу, який твердить, що Петро проживав деякий час у Римі. Але хоч як це дивно, інші стародавні перекази говорять про місце його захоронення не у Ватикані, а деінде в Римі. Однак чому б не триматися фактів, записаних у Біблії — єдиному першоджерелі інформації про Петра? Боже Слово чітко говорить, що, слухаючись вказівок керівного органу християнського збору в Єрусалимі, Петро виконував свою працю у східній частині стародавнього світу, включаючи Вавилон. (Галатів 2:1—9; 1 Петра 5:13; порівняйте Дії 8:14).

Пишучи до християн у Римі близько 56 року н. е., апостол Павло привітав коло 30 членів тамтешнього збору, зовсім не згадуючи при цьому Петра (Римлян 1:1, 7; 16:3—23). Відтак, між 60 і 65 роками н. е., Павло написав шість послань з Рима, але в них і не згадується Петра, а це вагомий непрямий доказ того, що Петра там не булоa. (Порівняйте 2 Тимофія 1:15—17; 4:11). Про Павлову діяльність у Римі описується в кінці книги Дій, але знову-таки немає жодної згадки про Петра (Дії 28:16, 30, 31). Отже, об’єктивна перевірка біблійних доказів без будь-яких упереджених поглядів може привести лише до одного висновку — Петро не проповідував у Риміb.

«Вищість» папи базується на недостовірних переказах і підтасовці біблійних віршів. Ісус, а не Петро є засновником християнства. «Христос — Голова Церкви [«збору», НС]»,— говорить Павло (Ефесян 2:20—22; 5:23). Це Ісуса Христа послав Єгова, щоб поблагословити і спасти всіх тих, хто має віру. (Івана 3:16; Дії 4:12; Римлян 15:29; дивіться також 1 Петра 2:4—8).

Тому перед усіма хто, бажаючи «зустрітися з його [Петровим] намісником», подається на прощу до місця, яке вони вважають могилою Петра, постає проблема: прийняти «недостовірні перекази» чи Боже Слово, що заслуговує довір’я. Оскільки християни хочуть, щоб їхнє поклоніння було прийнятне Богові, вони ‘вдивляються пильно в Ісуса, завершителя [їхньої] віри’ і в досконалий приклад, який він залишив для нас (Євреїв 12:2, Хоменко; 1 Петра 2:21).

[Примітки]

[Рамка на сторінці 29]

«Розкопки не виявили жодних конкретних слідів могили попід еди́кулою; також немає жодної впевненості в тому, що кати повернули тіло св. Петра християнській громаді для похорону. За звичаєм тіло чужинця (переґрінус), що для закону був злочинним елементом, можливо, кидали у Тібр... Крім того, на самому початку не надавалося такої ваги збереженню мощів, як це заходилися робити пізніше, коли віра в близький кінець світу вже досить поблякла і почав уходити в силу культ мучеників. Отже можливість того, що тіло св. Петра зовсім не повернули, є найправдоподібнішою» (Джослін Тойнбі та Джон Уорд Перкінс, «Гробниця св. Петра і ватиканські розкопки», англ.).