Чи ви погасите тліючий ґніт?
ІСУС ХРИСТОС звіщав добру новину про Боже Царство різним людям. Багато з них були пригнічені й занепалі духом. Але Ісус приносив їм підбадьорливу звістку. Він глибоко співчував людям, які страждали.
Письменник Євангелія Матвій підкреслив Ісусове співчуття, звертаючи увагу на одне пророцтво, записане в Ісаї. Цитуючи слова, які сповнив Ісус, Матвій написав: «Він очеретини надломленої не доломить, і ґнота догасаючого не погасить, поки не допровадить присуду до перемоги» (Матвія 12:20; Ісаї 42:3). Що означають ці слова і як Ісус сповнив це пророцтво?
Розгляд пророцтва
Очерет, як правило, росте на болотах і не вважається міцною чи стійкою рослиною. А ‘надломлена очеретина’ — вкрай слабка. Тому здається, що вона вдало зображає людей, котрі є пригнічені або страждають, як, скажімо, чоловік із сухою рукою, зцілений Ісусом у суботу (Матвія 12:10—14). А що можна сказати стосовно пророчої згадки про ґніт?
Звичайна домашня лампа в першому сторіччі н. е. була глекоподібною череп’яною посудиною невеличкого розміру із вушком. Лампу зазвичай наповнювали маслиновою олією. Завдяки капілярним явищам лляний ґніт тягнув догори олію, яка живила полум’я. Звісно, ‘тліючий ґніт’ — це гніт, який майже погас.
Ісус проголошував свою заспокійливу звістку багатьом тим, які в переносному значенні були подібні до надломленої, зігнутої, розтрісканої очеретини. Ці люди були також немов тліючий ґніт, бо їхня остання іскорка життя майже згасла. Вони були по-справжньому пригноблені й занепалі духом. А втім, Ісус не доломлював символічної надломленої очеретини і не гасив символічного тліючого ґнота. Його сердечні, ніжні слова співчуття не завдавали ще більшого смутку багатостраждальним людям і не пригноблювали їх. Навпаки, його слова та вчинки духовно підносили їх (Матвія 11:28—30).
Сьогодні також багато людей потребують співчуття й підбадьорення, бо вони зустрічаються з гнітючими проблемами. Навіть слуги Єгови не застраховані від цього. Часами дехто з них стає подібний до тліючого ґнота. Тому християнам потрібно підбадьорювати — роздмухувати полум’я, так би мовити, зміцняючи таким чином одні одних (Луки 22:32; Дії 11:23).
Як християни, ми хочемо підносити дух інших. Ми не старатимемось свідомо ослаблювати тих, хто шукає духовної допомоги. Безперечно, ми прагнемо наслідувати Ісусів приклад у тому, як він зміцняв інших (Євреїв 12:1—3; 1 Петра 2:21). Можливість ненавмисно поранити того, хто сподівається від нас підбадьорення, є поважною причиною серйозно задуматися над тим, як ми ставимось до інших. Безумовно, ми не хочемо ‘погасити тліючий ґніт’. Які біблійні вказівки можуть допомогти нам у цьому?
Наслідки критики
Якщо християнин робить якийсь хибний крок, ті, хто має духовну кваліфікацію, повинні намагатися виправити його в дусі лагідності (Галатів 6:1). А втім, чи було б добре дошукуватися недоліків в інших та тішитися кожній окремій нагоді виправляти їх? Або чи було б правильно змушувати їх поліпшуватися, натякаючи, що їхні теперішні зусилля недостатні, від чого вони, напевно, почували б себе винними? Немає жодного доказу, що Ісус так робив. Хоча нашим справжнім прагненням є допомогти, ті, кого ми, можливо, піддаємо гострій критиці, замість зміцніти, можуть ослабнути. Навіть оправдана критика може вкрай знеохочувати, якщо виходить за рамки розумного. Якщо найбільші старання сумлінного християнина завжди наштовхуються на критику, він зрештою може опустити руки, кажучи: «І навіщо я взагалі стараюсь?». Авжеж, він може цілком впасти духом.
Хоча важливо давати біблійні поради, це не повинно бути характерною рисою призначених старійшин або інших членів збору. Християнські зібрання проводяться головним чином не для того, щоб давати або отримувати пораду. Радше ми регулярно зустрічаємося разом, щоб підносити дух і підбадьорювати одні одних, завдяки чому всі можуть отримувати радість від спілкування й священного служіння Богові (Римлян 1:11, 12; Євреїв 10:24, 25). Як же добре бачити різницю між серйозними прогріхами й недосконалістю, перейти над якою, не звертаючи уваги, є ознакою мудрості й любові! (Екклезіяста 3:1, 7; Колосян 3:13).
Люди скорше відгукуються на підбадьорення, ніж на критику. По суті, коли люди відчувають, що їх безпідставно критикують, вони можуть ще наполегливіше робити саме те, що викликає критику! Але коли їх хвалять небезпідставно, їхній дух підноситься і вони відчувають спонуку поліпшуватися (Приповістей 12:18). Підбадьорюймо, як це робив Ісус, і ніколи не ‘гасімо тліючого ґнота’.
А що сказати про порівняння?
Цікаві випадки з проповідування інших християн можуть бути великим стимулом. Сам Ісус радів, коли чув про успіх своїх учнів у проповідуванні звістки про Царство (Луки 10:17—21). Так само коли ми чуємо про успіх, добрий приклад або бездоганну віру інших, то отримуємо підбадьорення і сповнюємося рішучості жити по-християнськи.
А що, коли в такому повідомленні бринить натяк: «Тобі так далеко до цих християн і треба ще багато над чим попрацювати»? Чи існує ймовірність, що слухач із завзяттям візьметься поліпшувати себе? Якщо робити такі порівняння або натяки часто, він, напевно, занепаде духом і опустить руки. Це дуже нагадує ситуацію, коли хтось із батьків говорить своїй дитині: «Чому ти не береш прикладу зі свого брата?». Такі слова можуть виклика́ти почуття образи й знеохочувати, і вони навряд чи посприяють ліпшій поведінці. Порівняння можуть мати подібний вплив і на дорослих, породжуючи в них навіть образу на тих, з ким їх порівнюють.
Ми не можемо сподіватися, що всі проводитимуть однакову кількість годин у служінні Богові. В одній з Ісусових притч певний пан дав одному із своїх рабів один срібний талант, другому — два, а третьому — п’ять. Вони були дані «кожному за спроможністю його». Два раби, які мудро використали й збільшили кількість своїх талантів, отримали похвалу, бо були вірними, хоча їхня праця принесла різні результати (Матвія 25:14—30).
Апостол Павло слушно написав: «Нехай кожен досліджує діло своє, і тоді матиме тільки в собі похвалу, а не в іншому [«а не в порівнянні з іншою особою», НС]!» (Галатів 6:4). Отже, щоб приносити справжнє підбадьорення іншим, ми не повинні робити негативних порівнянь.
Як можна зміцняти
Що ми можемо робити, аби зміцняти занепалих духом і не ‘гасити тліючого ґнота’? Підбадьорювання не здійснюється за певним шаблоном. Проте своїми словами ми неодмінно зміцнимо інших, якщо будемо застосовувати біблійні принципи. А які це принципи?
Будь смиренним. У Филип’ян 2:3 (Деркач) Павло закликає нас ‘не робити нічого через суперечки або ради марної слави’. Натомість ми повинні говорити й поводитися смиренно. ‘В покорі ми повинні шанувати один одного вище від себе’. Павло не сказав, що ми повинні вважати себе за ніщо. Проте нам слід визнавати, що у чомусь кожна людина є вищою від нас. Грецьке слово, яке тут перекладається словом «вище», наводить на думку, що хтось «відводить очі від своїх успіхів і уважно розмірковує про обдаровання іншої людини, у чому вона переважає його» (Йоганн Альбрехт Бенґель, New Testament Word Studies, том 2, сторінка 432). Якщо ми робимо це й вважаємо інших вищими, то обходитимемося з ними смиренно.
Виявляй пошану. Своїми щирими словами ми можемо показати, що довіряємо вірним співвіруючим, вважаючи їх людьми, які прагнуть подобатися Богу. Але, припустімо, їм потрібна духовна допомога. У такому разі шанобливо і з гідністю простягнімо руку допомоги. Павло пояснив це так: «Випереджайте один одного пошаною» (Римлян 12:10).
Будь уважним слухачем. Авжеж, щоб підбадьорювати тих, перед ким постають тяжкі проблеми, нам треба бути уважними слухачами, а не лекторами. Замість давати необдумані, поверхові поради, відкладаймо час, щоб знайти біблійні настанови, які справді відповідають потребам. Якщо ми не знаємо, що сказати, глибоке дослідження Біблії допоможе нам знайти слова розради, завдяки чому ми зможемо зміцнити інших.
Будь сердечним. Ми повинні відчувати любов до тих, кого підбадьорюємо. Коли маємо справу зі співслужителями Єгови, наша любов повинна виявлятися не лише в наших діях заради них. Потрібно вкласти серце. Якщо ми відчуваємо таку любов до всіх людей Єгови, наші слова принесуть їм справжнє підбадьорення. Навіть тоді, коли нам необхідно наголосити на потребі поліпшитись, наші слова навряд чи викличуть непорозуміння або завдадуть шкоди, якщо ми відчуваємо спонуку не тільки сказати щось, але й надати сердечну допомогу. Які ж доречні слова Павла: «Любов... будує» (1 Коринтян 8:1; Филип’ян 2:4; 1 Петра 1:22).
Завжди підносьте дух інших
У ці критичні «останні дні» люди Єгови проходять великі випробування (2 Тимофія 3:1—5). Тому не дивно: вони інколи страждають настільки, що, здається, вже більше не можуть витримати. Як служителі Єгови, ми, звичайно, не хотіли б казати або робити щось таке, від чого хтось із наших співпоклонників почувався б, немов тліючий ґніт, котрий ось-ось погасне.
Як же важливо, щоб ми підбадьорювали одні одних! Докладаймо тому всіх зусиль, щоб підносити дух пригнічених співпоклонників, виявляючи при цьому смирення й пошану. Уважно слухаймо, коли вони звіряються нам, і завжди будьмо готовими допомогти їм, скеровуючи увагу на Боже Слово, Біблію. Але над усе, виявляймо любов, бо цей плід святого духу Єгови допоможе нам зміцняти одні одних. Ніколи не висловлюймося й не поводьмося так, що від цього може ‘погаснути тліючий ґніт’.