Їхнє світло не згасло

У БІБЛІЙНІ часи були вірні свідки Єгови, які зустрічали перешкоди й опір і зазнавали труднощів та невдач. Але вони не піддавалися знеохоченню. Можна сказати, що їхнє світло не згасло.

Наприклад, пророк Єремія отримав доручення бути Божим пророком для відступницької Юдеї. Він проголошував попередження про майбутнє знищення Єрусалима (Єремії 1:11—19). У результаті цього проти Єремії виступило багато його співвітчизників, які вважали його плакальником і провісником лиха.

Священик Пашхур, старший наглядач, начальник Божого дому, вдарив Єремію за його пророцтва і посадив його у в’язницю. Через цю перешкоду Єремія говорив: «Я став цілий день посміховищем, кожен глузує із мене... Бо коли тільки я говорю, то кричу, кличу: «Ґвалт!» та «Грабіж»! і так сталося слово Господнє мені цілий день за ганьбу й посміховище». Пророк був настільки знеохочений, що сказав: «Не буду Його [Єгови] споминати, і не буду вже Ймення Його говорити!» (Єремії 20:1, 2, 7—9).

Але Єремія не піддався цьому знеохоченню. Маючи на увазі «слово Господнє», він сказав: «Стало це в серці моїм, як огонь той палючий, замкнений у костях моїх,— і я змучивсь тримати його й більш не можу!» (Єремії 20:8, 9). Бажаючи проголошувати Божу звістку, Єремія був підтриманий святим духом і сповнив своє доручення.

В апостола Павла також було багато підстав піддатися знеохоченню. Він переніс природні лиха, корабельні аварії, переслідування і побої. Крім того, на нього ‘налягали денні повинності й журба про всі Церкви’ (2 Коринтян 11:23—28). Так, Павло щоденно повинен був справлятися з проблемами і переживати про нові збори, які він допомагав заснувати. До того ж він був недосконалим і мусив терпіти ‘колючку в тілі’, можливо поганий зір (2 Коринтян 12:7; Римлян 7:15; Галатів 4:15). Дехто навіть говорив проти Павла позаочі, і це доносилося до нього (2 Коринтян 10:10).

Але Павло не дозволив, щоб знеохочення перемогло його. Він не був надлюдиною (2 Коринтян 11:29, 30). Що ж не давало згаснути його «внутрішньому вогню»? По-перше, його підтримували друзі, деякі навіть поїхали з ним у Рим, де він був під арештом (Дії 28:14—16) По-друге, апостол врівноважено ставився до своєї ситуації. Винними були його переслідувачі, а не він. Під кінець земного життя він позитивно оцінив своє служіння і сказав: «Наостанку мені призначається вінок праведности, якого мені того дня дасть Господь» (2 Тимофія 4:8).

Але найважливішим є те, що Павло регулярно звертався до Бога Єгови у молитві і ‘Господь став при ньому та й його підкріпив’ (2 Тимофія 4:17). «Я все можу в Тім, Хто мене підкріпляє»,— сказав Павло (Филип’ян 4:13). Спілкування з Богом і співхристиянами, а також позитивна оцінка свого служіння допомогли Павлу не зупинятися у служінні Єгові.

Бог натхнув Павла написати: «Роблячи добре, не знуджуймося, бо часу свого пожнемо, коли не ослабнемо» (Галатів 6:7—9). Що пожнемо? Вічне життя. Тому будьмо такими, як Єремія, Павло і багато інших вірних свідків Єгови, про яких згадує Святе Письмо. Будьмо такими, як вони, і не піддаваймося знеохоченню. Не дозвольмо своєму світлу згаснути. (Порівняйте Матвія 5:14—16).

[Ілюстрації на сторінці 25]

Павло і Єремія не дали згаснути своєму світлу.