Запитання читачів

Упродовж декількох років звіти показують, що число тих, хто приймає від символів на Спомині, трохи збільшилось. Чи це означає, що багато нових стають помазаними святим духом?

Існують вагомі підстави вважати, що збирання 144 000 помазаних християн було завершене багато десятиріч тому.

У Дії 2:1—4 ми можемо прочитати про перших осіб у цій обмеженій числом групі: «Коли ж почався день П’ятдесятниці, всі вони однодушно знаходилися вкупі. І нагло зчинився шум із неба, ніби буря раптова зірвалася, і переповнила ввесь той дім, де сиділи вони. І з’явилися їм язики поділені, немов би огненні, та й на кожному з них по одному осів. Усі ж вони сповнились Духом Святим, і почали говорити іншими мовами, як їм Дух промовляти давав».

Після цього Єгова став вибирати інших і помазувати їх своїм святим духом. Уже на зорі християнства до цієї групи долучилися тисячі. Сьогодні під час відзначання Спомину промовці часто зосереджують увагу присутніх на словах апостола Павла в Римлян 8:15—17, де в перекладі Хоменка говориться, що помазанці ‘приймають дух усиновленя’. Павло додав, що святий дух, який вони приймають, ‘свідчить разом із їхнім духом, що вони — діти Божі, співспадкоємці Христа’. Дійсно помазані цим духом упевнені в цьому. Це не просто бажання або вираження емоційного й нереалістичного погляду щодо себе.

Ми розуміємо, що таке небесне покликання здійснювалося впродовж сторіч, хоча під час так званих «темних віків», напевно, існували періоди, коли було дуже мало помазанцівa. З відновленням правдивого християнства під кінець минулого сторіччя було покликано й вибрано ще інших. Але, здається, що в середині 30-х років було в основному зібрано повне число 144 000. Отже, почала з’являтися група вірних і відданих християн із земною надією. Ісус назвав таких «іншими вівцями», котрі об’єднуються в поклонінні з помазанцями як одна схвалена отара (Івана 10:14—16).

З подій останніх десятиріч видно, що Єгова закінчив покликання помазанців, а також те, що він благословляє дедалі численніший «великий натовп», котрий має надію пережити «велику скорботу» (Об’явлення 7:9; 7:14, Філ.). Наприклад, на відзначання Спомину в 1935 році прийшло 63 146 осіб, а тих, котрі брали від символів на доказ того, що вони помазані, налічувалося 52 465. Через 30 років, тобто в 1965 році, на Спомин прийшло 1 933 089, а число учасників зменшилося до 11 550. Ще через 30 років, у 1995 році, кількість присутніх підскочила до 13 147 201, але тільки 8645 осіб приймали від хліба й вина (1 Коринтян 11:23—26). Зрозуміло, з бігом десятиріч число тих, хто визнає́, що належить до останку, значно зменшилося: в 1935 році їх було коло 52 400, в 1965 році — приблизно 11 500 і в 1995 році — коло 8600. Однак ті, котрі мають земну надію, отримують благословення, і їхнє число надзвичайно зростає.

Останній опублікований звіт, за 1995 рік, виявляє, що в минулому році було на 28 учасників більше, хоча відношення учасників до кількості присутніх насправді впало. З огляду на все це нам не слід турбуватися тим, що трохи більше осіб вирішило приймати від символів. За останні роки раптово почали приймати від символів навіть декотрі новоохрещені. У багатьох випадках згодом вони визнали, що це була помилка. Декотрі усвідомили, що вони приймали від символів під впливом, можливо, фізичного або емоційного напруження. Але вони побачили, що насправді не були покликані до небесного життя. Вони попросили Бога про милосердне прощення. І тепер вони продовжують служити йому як чудові, вірні й віддані християни, маючи надію жити вічно на землі.

Нікому з нас не слід непокоїтися, якщо хтось починає або припиняє приймати від символів. Не нам вирішувати, чи хтось дійсно помазаний святим духом і покликаний до небесного життя, чи ні. Пригадайте Ісусове надійне запевнення: «Я — Пастир Добрий, і знаю Своїх [«овець», Герасимчук]». Так само і Єгова знає тих, кого він вибрав як духовних синів. Існують усі підстави вважати, що число помазанців продовжуватиме зменшуватися в міру того, як через похилий вік та непередбачені випадки вони закінчуватимуть своє земне життя. Але подібно до цих справжніх помазанців, які залишаються вірними до самої смерті, сподіваючись вінця життя, інші вівці, котрі випрали свою одіж в крові Агнця, можуть плекати надію пережити неминучу велику скорботу (2 Тимофія 4:6—8; Об’явлення 2:10).

[Примітка]