Життя після смерті. Як, де, коли?
ТВОРЕЦЬ людини і Дарівник життя особисто ручається за те, що смерть не обов’язково відбирає в людини вічне життя. Крім того, Бог запевняє нас, що можливо не тільки знову прожити якийсь обмежений відрізок часу, але й жити без страху, що колись нас знову спіткає смерть! Апостол Павло висловив це просто й впевнено: «Він [Бог] дав усім запоруку, воскресивши його з мертвих [Ісуса Христа]» (Дії 17:31, УКУ).
Звичайно, це ще не дає відповіді на три основних запитання: як померла людина може повернутися до життя? Коли це станеться? Де це нове життя почне своє існування? По цілому світі на ці запитання даються різні відповіді, але ключем до визначення правди є точне розуміння того, що стається з людьми після смерті.
Чи безсмертя є відповіддю?
Найпоширенішою є віра в те, що в усіх людей є безсмертна частка і що вмирає тільки тіло. Ви напевно чули такі твердження. Цю частку, яку вважають безсмертною, називають «душею» або «духом». Говорять, що вона переживає смерть тіла і продовжує існувати десь в іншому місці. Відверто кажучи, це вірування походить не з Біблії. Безумовно, стародавні біблійні єврейські персонажі сподівалися жити після смерті, але вони не вірили в те, що якась їхня безсмертна частка залишиться жити. Вони з впевненістю очікували, що в майбутньому повернуться до життя на землі завдяки чуду воскресіння.
Патріарх Авраам є видатним прикладом людини, яка вірила в майбутнє воскресіння мертвих. Описуючи готовність Авраама принести в жертву свого сина Ісака, в Євреїв 11:17—19 говориться: «Вірою Авраам, випробовуваний, привів був на жертву Ісака... Бо він розумів, що Бог має силу й воскресити з мертвих, тому й одержав його на прообраз», оскільки Бог не вимагав дійсно принести Ісака в жертву. Ще одним доказом того, що ізраїльтяни спочатку вірили у повернення до життя через якийсь час (а не в продовження життя у сфері духів) є слова, записані пророком Осією: «З рук шеолу [загальної могили людства] Я викуплю їх, від смерти їх вибавлю» (Осії 13:14).
Коли ж ідея про притаманне людям безсмертя потрапила до думок і вірувань євреїв? «Юдейська енциклопедія» (англ.) визнає, що «доктрина про безсмертя душі потрапила до юдаїзму, напевно, під впливом грецьких вчень». Незважаючи на такі зміни, побожні євреї аж до часів Ісуса все ще вірили у майбутнє воскресіння і чекали на нього. Це ясно видно з розмови Ісуса з Мартою про смерть її брата Лазаря: «Марта сказала Ісусові: «Коли б, Господи, був Ти отут,— то не вмер би мій брат... Промовляє до неї Ісус: «Воскресне твій брат!» Відказує Марта Йому: «Знаю, що в воскресення останнього дня він воскресне» (Івана 11:21—24).
Стан померлих
Знову ж таки немає потреби робити стосовно цього питання якісь припущення. Біблія вчить нас простої правди, що мертві «сплять», вони є у стані несвідомості й не мають ані почуттів, ані знання. В Біблії ця правда подається просто й не потребує складних пояснень. Розгляньте наступні легкозрозумілі біблійні вірші: «Бо живі знають, що помруть, а мертві нїчогісїнько не тямлять... Все, що маєш снагу робити, роби руками твоїми; бо в могилі, куди ти йдеш, нема вже роботи, нї роздумовання, нї знання, нї мудростї» (Екклезіяста 9:5, 10, Кул.). «Не надійтесь на князів, на людського сина, бо в ньому спасіння нема: вийде дух його — і він до своєї землі повертається,— того дня його задуми гинуть» (Псалом 146:3, 4).
Зрозуміло, чому Ісус Христос говорив про смерть як про сон. Апостол Іван записав розмову між Ісусом і його учнями: «По тому говорить до них: «Друг наш Лазар заснув,— та піду розбудити Його». А учні сказали Йому: «Як заснув, то він, Господи, видужає». Та про смерть його мовив Ісус, вони ж думали, що про сонний спочинок Він каже. Тоді просто сказав їм Ісус: «Умер Лазар» (Івана 11:11—14).
Людина вмирає повністю
В процесі людської смерті повністю вмирає ціла людина, а не тільки її тіло. Згідно з недвозначними словами Біблії, ми мусимо дійти висновку, що в людини немає безсмертної душі, яка може пережити смерть тіла. Святе Письмо ясно показує, що душа може померти. «Тож усі душі Мої: як душа батькова, так і душа синова — Мої вони! Душа, що грішить,— вона помре» (Єзекіїля 18:4). Слова «безсмертний» та «безсмертя» ніде не згадуються як щось притаманне людям.
У «Новій католицькій енциклопедії» (англ.) подається наступна цікава інформація про походження єврейського і грецького слів, перекладених в Біблії як «душа»: «В Старому Завіті душа є непеш, у Новому Завіті [пси·хе́]... Слово непеш походить від первісного кореня, який, ймовірно, означав «дихати», а оскільки... живі відрізняються від мертвих тим, що вони дихають, слово непеш стало означати життя чи особу або просто чиєсь життя... У Старому Завіті немає розподілу на дві частини, на тіло й душу. Ізраїльтянин бачив речі матеріальними, тож він вважав людей особами, а не чимось складаним з компонентів. Термін непеш, хоч його перекладають словом душа, ніколи не означає душу, що існує окремо від тіла або особи... Термін [пси·хе́] у Новому Завіті є відповідником слова непеш. Він може означати принцип життя, саме життя, або живу істоту».
Отже можна зрозуміти, що після смерті колись жива людина, або жива душа, перестає існувати. Тіло повертається до «пороху» або до елементів землі, поступово розкладаючись після похорону або швидко в процесі кремації. Єгова сказав Адаму: «Ти порох,— і до пороху вернешся» (Буття 3:19). Як же тоді можливо жити після смерті? Це можливо тому, що Бог тримає у своїй пам’яті тих, хто помер. Єгова має чудодійну силу та можливість створювати людей, отже, немає нічого дивного в тому, що він може зберігати у своїй пам’яті дані про характерні особливості певної людини. Дійсно, для тої людини уся надія на те, щоб повернутися до життя, спочиває з Богом.
Це і є значення слова «дух», про який говориться, що він повертається до правдивого Бога, який дав його. Описуючи цей кінець, натхнений письменник книги Екклезіяста пояснює: «Вернеться порох у землю, як був, а дух вернеться знову до Бога, що дав був його» (Екклезіяста 12:7)
Тільки Бог може зробити так, щоби хтось жив. Коли Єгова створив людину в Едемі та вдихнув в її ніздрі «дихання життя» і наповнив Адамові легені повітрям, Він спричинив те, що життєва сила оживила усі клітини Адамового тіла (Буття 2:7). Оскільки ця життєва сила може передаватися від батьків дітям через зачаття й народження, буде справедливо визнати, що життя людини належить Богові, хоч вона й отримує його через батьків.
Воскресіння. Щасливий час
Воскресіння не слід плутати з реінкарнацією, вченням, яке не підтримує Святе Письмо. Вчення про реінкарнацію — це віра в те, що після смерті людина народжується знову в одному чи багатьох існуваннях поспіль. Кажуть, що це є існування вищого або нижчого ступеня порівняно з колишнім життям людини. Ступінь існування залежить нібито від того, як людина провела своє попереднє життя. Згідно з цим віруванням, можна «народитися знову» людиною або твариною. Це повністю суперечить вченню Біблії.
Слово «воскресіння» перекладене з грецького слова а·на́·ста·сіс, що буквально означає «вставання знову». (Єврейські перекладачі передали грецьке а·на́·ста·сіс виразом техі·йа́т гам·ме·тı́м, який означає «відродження померлих»). Воскресіння включає повернення людини з її характерними особливостями, які Бог зберіг у своїй пам’яті. Залежно від Божої волі особа може воскреснути в людському тілі або в духовному тілі, але вона все ж таки збереже свою індивідуальність, маючи ту саму особистість і ті самі спогади, що були в неї на час смерті.
Так, Біблія говорить про два види воскресіння. Одне — воскресіння порівняно небагатьох до неба в духовному тілі. Так воскрес Ісус Христос (1 Петра 3:18). І він вказав, що таке воскресіння матимуть деякі його вибрані послідовники, починаючи з вірних апостолів, яким Ісус пообіцяв: «Я... йду приготувати місце для вас... Я знову прийду й заберу вас до Себе, щоб де Я — були й ви» (Івана 14:2, 3). У Біблії воно називається «перше воскресіння», бо воно перше у часі й важливіше. Святе Письмо говорить про тих, хто воскрес до небесного життя, що вони є священиками Бога й правлять як царі разом з Ісусом Христом (Об’явлення 20:6). Це «перше воскресіння» приготовано лише для обмеженого числа осіб, і у Святому Письмі говориться, що тільки 144 000 будуть вибрані серед вірних чоловіків і жінок. Їм треба довести свою вірність Єгові Богу та Ісусу Христу до самої смерті й активно свідчити іншим про свою віру (Об’явлення 14:1, 3, 4).
Безсумнівно, воскресіння мертвих буде часом необмеженого щастя для тих, хто воскресне до життя у небі. Але на цьому щастя не скінчиться, бо нам обіцяно також воскресіння до життя ось тут на землі. Ті, хто воскресне, приєднаються до необмеженої кількості людей, які переживуть кінець цієї злої системи речей. Після того як апостол Іван побачив порівняно невелику кількість тих, хто відповідає вимогам для небесного воскресіння, йому було дане інше видіння — «натовп великий, що його зрахувати не може ніхто, з усякого люду, і племен, і народів, і язиків». Який же щасливий буде той час, коли мільйони, а може й мільярди, людей повернуться до життя тут на землі! (Об’явлення 7:9, 16, 17).
Коли це станеться?
Будь-які радість і щастя не тривали б довго, якщо б померлі поверталися до життя на землі, переповненій розбратом, кровопролиттям, забрудненням та насильством, як це є сьогодні. Ні, воскресіння має почекати до встановлення «нової землі». Уявіть собі планету, очищену від людей та установ, які сьогодні роблять, здається, все можливе, щоб зруйнувати землю та знищити її первісну красу, не говорячи вже про ті невимовні страждання, які вони накликали на її мешканців (2 Петра 3:13; Об’явлення 11:18).
Вочевидь, призначений час для загального воскресіння ще попереду. Але доброю новиною є те, що він вже недалеко. Дійсно, для цього треба дочекатися кінця цієї злої системи речей. Проте численні докази засвідчують, що вже не за горами раптовий початок «великої скорботи», апогеєм якої буде «війна того великого дня Вседержителя Бога», котру звичайно називають Армагеддон (Матвія 24:3—14, 21; Об’явлення 16:14, 16). Вона усуне з нашої чудової планети Земля все зло. Після цього настане Тисячолітнє правління Ісуса Христа, коли земля поступово повернеться до райського стану.
Біблія відкриває, що протягом того Тисячолітнього правління відбудеться воскресіння мертвих. Тоді сповниться обіцянка, яку Ісус дав під час свого перебування на землі: «Не дивуйтесь цьому, бо надходить година, коли всі, хто в гробах,— Його голос почують, і повиходять... на воскресення» (Івана 5:28, 29).
Вплив надії на воскресіння
Яку ж чудову надію на майбутнє дає ця обіцянка на воскресіння — час, коли померлі повернуться до життя! Як вона підбадьорює нас, коли ми зустрічаємося з труднощами похилого віку, хворобами, непередбаченими лихами та горем, та й навіть з кожноденними клопотами й труднощами життя! Вона відбирає силу в жала смерті, хоч і не знищуючи страждання повністю, а проте відокремлюючи нас від тих, хто не має надії на майбутнє. Апостол Павло визнав заспокійливий вплив надії на воскресіння у наступних словах: «Не хочу ж я, браття, щоб не відали ви про покійних, щоб ви не сумували, як і інші, що надії не мають. Коли бо ми віруємо, що Ісус був умер і воскрес, так і покійних через Ісуса приведе Бог із Ним» (1 Солунян 4:13, 14).
Можливо, що нам вже довелося на власному досвіді переконатися у правдивості іншого спостереження, яке зробив житель Сходу Йов: «Я марнію, немов дерево трухляве, немов одежа, що її міль переїла. Чоловік, що родиться від жінки, віком короткий і тривоги повний. Зростає, немов квітка, і в’яне, і біжить тінню без упинку» (Йова 13:28—14:2, Хом.). Ми також усвідомлюємо всю непевність життя та жорстоку реальність того, що «час і випадок» панують над кожним з нас (Екклезіяста 9:11, Москаленко). Безумовно, думка про смерть не тішить нікого. Але певність, що є надія на воскресіння, допомагає побороти нездоланний страх смерті.
Отже, піднесіться духом! Дивіться далі — за можливим сном смерті на повернення до життя через чудо воскресіння. Впевнено дивіться вперед на перспективу вічного життя та радійте тому, що цей благословенний час прийде в найближчому майбутньому.