Чому слід давати для Єгови?

ГАРЯЧЕ сонце палить маленьке сидонське місто Сарепту. Одна вдова з того міста, схилившись, збирає паливо. Їй потрібно зварити вбогий обід, мабуть, останній обід для неї та її сина. Протягом довгої посухи й голоду вона намагалася прогодувати себе й сина, і ось настав такий сумний кінець. Вони були зморені голодом.

Підійшов якийсь чоловік. Його звали Ілля, і вдова невдовзі зрозуміла, що він є пророком Єгови. Виглядає, що вона вже чула про того Бога. Єгова був не такий як Ваал, жорстоке й зіпсоване поклоніння якому розповсюдилося в Сидонській землі. Отже коли Ілля попросив її дати йому попити, вона була готова послужити. Можливо, вона думала, що такі дії принесуть їй ласку від Єгови (Матвія 10:41, 42). Але тоді Ілля попросив більше — трохи поїсти. Вона пояснила, що в неї було достатньо харчів лише на один останній обід. Однак Ілля наполягав, запевняючи її, що Єгова чудом буде постачати їй харчі, аж поки не закінчиться посуха. Що вона зробила? Біблія каже: «І пішла вона, і зробила за словом Іллі» (1 Царів 17:10—15). Ці прості слова описують вчинок великої віри, такої великої, що навіть Ісус Христос майже через тисячу років похвалив ту вдову! (Луки 4:25, 26).

І все-таки може здатися дивним, що Єгова просив так багато від жінки, в якої було так мало. Це особливо стосується молитви, яку одного разу сказав дуже видатний чоловік. Цар Давид, збираючи пожертви на храм, який мав побудувати його син Соломон, спонукав людей до великої щедрості. Сьогоднішніми мірками пожертвувані дари мали цінність мільярдів доларів! Однак Давид сказав у молитві до Єгови: «Хто бо я, і хто народ мій, що маємо силу так жертвувати, як це? Бо все це — від Тебе, і з Твоєї руки дали ми Тобі» (1 Хронік 29:14). Як сказав Давид, усе належить Єгові. Отже, роблячи пожертви для підтримки чистого поклоніння, ми просто даємо Єгові те, що вже належить йому (Псалом 50:10). Через це виникає питання: чому Єгова взагалі хоче, щоб ми давали?

Важлива частина правдивого поклоніння

Найпростіша відповідь така, що з найраніших часів Єгова зробив давання важливою частиною правдивого поклоніння. Вірний чоловік Авель жертвував Єгові свою цінну худобу. Патріархи Ной, Авраам, Ісак, Яків та Йов приносили подібні жертви (Буття 4:4; 8:20; 12:7; 26:25; 31:54; Йова 1:5).

Мойсеїв Закон вимагав і навіть контролював пожертви Єгові. Наприклад, всі ізраїльтяни були під вимогою десятини, тобто мали жертвувати десяту частину плодів землі й приросту худоби (Числа 18:25—28). Інші пожертви не контролювалися так ретельно. Наприклад, кожний ізраїльтянин мав давати Єгові первоплід своєї худоби та врожаю (Вихід 22:28, 29; 23:19). Однак Закон відводив кожній людині право вирішувати, скільки первоплоду давати, тільки щоб вона давала найкраще. Закон передбачував також жертви подяки й обітниці, які були цілком добровільними (Левит 7:15, 16). Єгова заохочував своїх людей давати пропорційно до того, як він благословляв їх (Повторення Закону 16:17). У час побудови скинії, а пізніше храму, кожен давав, як вело його серце (Вихід 35:21; 1 Хронік 29:9). Безумовно, такі добровільні пожертви були дуже приємні для Єгови!

Під «законом Христовим» усі пожертви мали бути добровільними (Галатів 6:2; 2 Коринтян 9:7). Це не означало, що послідовники Христа припиняли жертвувати чи давали менше. Навпаки! Коли Ісус та його апостоли проповідували в Ізраїлі, група жінок ходила за ними і служила їм своїм маєтком (Луки 8:1—3). Апостол Павло також отримував подарунки, які допомагали йому в місіонерській праці, і він у свою чергу підбадьорював деякі збори допомагати фінансово тим, хто в потребі (2 Коринтян 8:14; Филип’ян 1:3—5). Керівний орган в Єрусалимі призначав відповідальних чоловіків піклуватися, щоб пожертвувані кошти розповсюджувалися між нужденними (Дії 6:2—4). Ясно, ранні християни вважали привілеєм підтримувати чисте поклоніння в такі способи.

І все-таки нас може цікавити ще, чому ж Єгова робить давання частиною поклоніння йому. Розгляньмо чотири причини.

Чому ми даємо

По-перше, Єгова робить давання частиною правдивого поклоніння для нашого ж добра. Воно підкреслює наше цінування Божої доброти. Наприклад, якщо дитина купує або робить подарунок своїм батькам, чому вони такі задоволені? Чи той подарунок задовольняє якусь нагальну потребу, котру батьки не могли б іншим способом задовольнити? Мабуть, що ні. Швидше батькам радісно бачити, як дитина розвиває дух цінування й давання. З подібних причин Єгова заохочує нас давати, і він радіє, коли ми робимо це. Так ми виявляємо йому, що справді цінуємо всю його безмежну доброту й щедрість до нас. Від нього походить «усяке добре давання та дар досконалий» (Якова 1:17). Понад усе Єгова дав свого улюбленого Сина, дозволивши йому померти, так щоб ми могли жити вічно (Івана 3:16). Чи ми змогли б йому коли-небудь віддячитись?

По-друге, якщо ми робимо своєю звичкою давати, то цим ми вчимося наслідувати Єгову та його Сина Ісуса Христа у дуже важливому відношенні. Єгова постійно дає, він завжди щедрий. Як говорить Біблія, він дає всім нам «життя, і дихання, і все» (Дії 17:25). Ми можемо по праву дякувати йому за кожен свій подих, за кожен шматок їжі, за кожну щасливу й приємну хвилину у житті (Дії 14:17). Ісус, як і його Отець, виявляв дух давання. Він неегоїстично жертвував собою. Чи ви знали, що, коли Ісус чинив чуда, це йому чогось коштувало? У Святому Письмі не раз згадується, що, коли він лікував хворих людей, ‘з Нього виходила сила’ (Луки 6:19; 8:45, 46). Ісус був таким щедрим, що навіть на смерть віддав свою душу, тобто життя (Ісаї 53:12).

Тому коли ми жертвуємо своїм часом, енергією чи майном, то наслідуємо Єгову й тішимо його серце (Приповістей 27:11; Ефесян 5:1). Ми також наслідуємо досконалий приклад людської поведінки, який нам залишив Ісус Христос (1 Петра 2:21).

По-третє, давання задовольняє реальні й важливі потреби. Правда, Єгова міг би легко задовольнити потреби справ Царства без нашої допомоги, як і змусити кричати каміння, замість використовувати нас для проповідування слова (Луки 19:40). Але він вибрав нас, щоб удостоїти цих привілеїв. Отже, коли ми жертвуємо своїми засобами для підтримки справ Царства, то отримуємо велике задоволення від усвідомлення того, що відіграємо реальну роль у найважливішій праці в цьому світі (Матвія 24:14).

Навряд чи треба говорити, що для фінансування всесвітньої праці Свідків Єгови необхідні гроші. Протягом 1995 службового року Товариство використало близько 60 мільйонів американських доларів тільки на піклування про потреби спеціальних піонерів, місіонерів та роз’їзних наглядачів у їхніх проповідницьких призначеннях. Однак це відносно невеликі витрати у порівнянні з тими, які йдуть на будову й експлуатацію філіалів та друкарень по цілому світі. Проте усе це є можливим завдяки пожертвам!

Люди Єгови звичайно не вважають, що якщо вони особисто не є заможними, то можна залишити цю відповідальність іншим. Такий умонастрій може спонукати нас упустити важливий аспект нашого поклоніння. Згідно з апостолом Павлом, християни в Македонії страждали від ‘глибокого убозтва’. І все ж вони просили прийняти дар. А те, що вони дали, Павло засвідчив, було їм «над силу»! (2 Коринтян 8:1—4).

По-четверте, Єгова зробив давання частиною правдивого поклоніння, тому що давання допоможе нам бути щасливими. Ісус сам говорив: «Блаженніше давати, ніж брати» (Дії 20:35). Єгова так створив нас. Це ще одна причина, чому ми, можливо, вважаємо, що, скільки б ми не давали йому, ми ніколи не зможемо виявити повну міру цінування, яке відчуваємо до нього у своїх серцях. Але, на щастя, Єгова не сподівається від нас більшого, ніж ми в стані дати. Ми можемо бути впевненими, що він радіє, коли ми з радістю даємо те, що в наших силах! (2 Коринтян 8:12; 9:7).

Благословення для тих, хто виявляє дух давання

Повертаючись до прикладу, згаданого на початку, уявімо собі, що вдова із Сарепти подумала б, що хтось інший міг би нагодувати Іллю. Яке ж благословення вона пропустила б!

Немає сумніву, Єгова благословляє тих, які виявляють дух давання (Приповістей 11:25). Вдова із Сарепти не страждала через те, що віддала свій останній, на її погляд, обід. Єгова нагородив її чудом. Згідно з обіцянкою Іллі, її запаси борошна та олії не закінчилися, аж поки не минулася посуха. Але вона отримала ще більшу нагороду. Коли її син захворів і помер, Ілля, чоловік правдивого Бога, повернув їй його. Як це, мабуть, підкріпило її на дусі! (1 Царів 17:16—24).

Сьогодні ми не сподіваємося бути поблагословленими чудом (1 Коринтян 13:8). Але Єгова запевняє нас, що він підтримуватиме тих, які служать йому від душі (Матвія 6:33). Отже ми можемо, як та вдова із Сарепти, щедро давати з упевненістю, що Єгова попіклується про нас. Як і вона, ми зможемо втішатися великою духовною нагородою. Коли наше давання є регулярним, а не випадковим чи імпульсивним, воно допоможе нам тримати око чистим і зосередженим на справах Царства, що й радив Ісус. (Луки 11:34, Дерк.; порівняйте 1 Коринтян 16:1, 2). Це допоможе нам також почуватися ближчими до Єгови та Ісуса як їхні співробітники (1 Коринтян 3:9). І воно також сприятиме духу давання, який по цілому світі є характерним для поклонників Єгови.

[Рамка на сторінці 31]

СПОСОБИ, В ЯКІ ДЕХТО ВИРІШУЄ ДАВАТИ

ПОЖЕРТВИ НА ВСЕСВІТНЮ ПРАЦЮ.

Багато людей відкладають або відраховують певну кількість грошей для того, щоб вкинути їх до скриньки для пожертв на працю Царства. Щомісяця збори надсилають ці пожертви до місцевого філіалу Товариства.

ДАРУНКИ.

Можна посилати добровільні грошові пожертви. Можна також дарувати ділянки землі, ювелірні вироби та інші цінності. Слід написати короткий лист, в якому говорилося б, що цей дарунок є пожертвою.

УМОВНІ ПОЖЕРТВИ.

Гроші можна надавати Товариству з умовою, що вони повернуться власнику, коли він матиме в них потребуa.

СТРАХУВАННЯ.

Товариство може виступати в ролі бенефіціарія особистого страхування. Про будь-який із таких заходів слід повідомити Товариству.

ЗАПОВІТИ.

Майно й гроші можна заповісти Товариству через офіційно оформлений заповіт. Копію заповіту слід відіслати Товариству.

Щоб отримати більше інформації про це, пишіть до відповідного філіалу Товариства.

[Примітка]