Відмовитись од великого заради більшого

РОЗПОВІВ ДЖУЛІУС ОВО БЕЛЛО

Упродовж 32 років я був аладера.a Я вірив, що зцілення вірою і молитви можуть розв’язати всі мої проблеми та вилікувати всі хвороби. Я ніколи не купував ліків, навіть болезаспокійливих. Протягом тих років ніхто з моєї родини жодного разу не потрапив до лікарні. Коли хтось з моїх дітей починав хворіти, я молився за ту дитину день і ніч, поки вона не виздоровлювала. Я вірив, що Бог відповідав на мої молитви й благословляв мене.

Я БУВ членом клубу «Еґбе Джолі», найвідомішого громадського клубу в місті Акуре (Західна Нігерія). Серед моїх друзів були найбагатіші та найвпливовіші люди нашої місцевості. До мого дому часто навідувався деї — король Акуре.

Я також був полігамістом — мав шість жінок і багато наложниць. Мій бізнес процвітав. У всьому мені велося добре. Але, подібно до купця з Ісусової притчі про перлину, я знайшов щось таке дорогоцінне, що це спонукало мене відмовитись од моїх п’яти жінок, наложниць, церкви, громадського клубу і видатного становища в суспільстві (Матвія 13:45, 46).

Як я став аладера

 — Як же говорить Бог? — запитав я його.

 — Піди й побачиш сам,— сказав він.

Я дуже хотів почути Бога. Тому того ж вечора пішов з Габріелем до церкви. Невелике приміщення було переповнене поклонниками. Громада почала наспівувати: «Люди, приходьте! Тут є Ісус!»

Під час того монотонного співу хтось крикнув: «Злинь, святий духу!» Хтось інший ударив у дзвін, і громада враз затихла. Тоді одна жінка почала збуджено бурмотіти незрозумілою мовою. Несподівано вона скрикнула: «Люди, слухайте звістку від Бога! Так говорить Бог: «Моліться за мисливців, щоб вони не вбивали людей!» Атмосфера в приміщенні була переповнена емоціями.

Я повірив у те, що через неї говорив Бог, і тому наступного року охрестився як член Христової апостольської церкви.

Перший контакт зі Свідками Єгови

У 1951 році Свідок на ім’я Адедеї Бобоє дав мені журнал «Вартова башта». Журнал був цікавий, тому я передплатив його і став регулярно читати. У 1952 році я відвідав чотириденний обласний конгрес Свідків Єгови в місті Адо-Екіті.

Те, що я побачив на конгресі, дуже мене вразило. Я серйозно думав стати Свідком Єгови, але потім змінив свої плани. Моєю проблемою було те, що тоді в мене було троє жінок і одна наложниця. Я гадав, що не можу жити лише з одною жінкою.

Після повернення до Акуре я сказав Адедеї, щоб він більше до мене не приходив, а також перервав свою передплату на «Вартову башту». Я став активнішим у своїй церкві. Зрештою, я думав так: «Відколи я є членом Христової апостольської церкви, Бог благословляє мене». Тоді я одружився ще з трьома жінками і в нас народилось багато дітей. Я побудував собі дім і ніколи не лежав у лікарні. Оскільки Бог, здається, відповідав на мої молитви, то для чого ж міняти релігію?

Вище становище — більше розчарування

Я почав жертвувати на церкву багато грошей. Невдовзі вони зробили мене церковним старійшиною, а з цього становища я міг глибше зазирнути в церковні справи. Те, що я побачив, занепокоїло мене. Пастор і «пророки» любили гроші; мене шокувала їхня пожадливість.

Наприклад, у березні 1967 року від різних жінок у мене народилося троє дітей. Зазвичай дітям давали імена в церкві під час спеціальної церемонії. Отже я взяв дари — рибу, лимонад і содову воду, щоб пастор приготовив церемонію.

У день церковної служби пастор перед усією громадою сказав: «Мене дивують багаті люди цієї церкви. Вони хочуть мати церемонію надання імені, а принесли самі лише солодкі напої та рибу. Ні м’яса! Ні кози! Уявіть собі! Каїн приніс у жертву Богові багато ямсу, але Бог не прийняв цієї жертви, тому що в ній не було крові. Бог бажає того, що має в собі кров. Авель приніс тварину, і його жертва була прийнята».

При цих словах я встав і вибіг геть. Хоч я і продовжував відвідувати церкву, проте дедалі більше часу проводив на вечірках і зустрічах у своєму клубі. Іноді я приходив на зібрання до Залу Царства і навіть відновив свою передплату на «Вартову башту». Однак я все ще був неготовий стати Свідком Єгови.

Рішення служити Єгові

Переломний момент настав для мене у 1968 році. Одного дня я почав читати у «Вартовій башті» статтю, яка описувала брутальне переслідування Свідків Єгови в Малаві. У ній розповідалось про 15-річну дівчину, котру прив’язали до дерева й шість разів зґвалтували, через те що вона відмовилася піти на компроміс зі своєю вірою. Глибоко вражений, я відклав журнал, але продовжував думати про прочитане. Я зрозумів, що жодна з дівчат моєї церкви не змогла б виявити такої віри. Пізніше, того ж вечора, я взяв журнал і знову прочитав цю сторінку.

Я почав серйозно вивчати Біблію. Коли моє знання збільшилося, я став розуміти, як сильно церква обманювала нас. Подібно до священиків стародавніх часів, наші священики ‘чинили мерзоти’ (Осії 6:9, Хом.). Ці люди були неправдивими пророками, про яких попереджав Ісус! (Матвія 24:24). Я більше не вірив їхнім видінням і надзвичайним вчинкам. Я вирішив порвати з фальшивою релігією і допомагати іншим робити те ж саме.

Намагання втримати мене в церкві

Коли церковні старійшини зрозуміли, що я вирішив залишити церкву, вони прислали делегацію, щоби вмовити мене не робити цього. Їм не хотілось утратити важливе джерело доходів. Вони запропонували мені стати баба́ еґбе, патроном однієї з Христових апостольських церков в Акуре.

Я відкинув їхню пропозицію і пояснив чому. «Церква обманює нас,— сказав я.— Вони кажуть, ніби усі добрі люди підуть до неба. Але в Біблії я прочитав, і тепер в цьому переконаний, що тільки 144 000 чоловік піде до неба. Інші праведні люди житимуть на райській землі» (Матвія 5:5; Об’явлення 14:1, 3).

Пастор церкви намагався настроїти проти мене моїх жінок. Він сказав їм не впускати Свідків Єгови до нашого дому. Одна з жінок отруїла мою їжу. Дві інших сказали, що мали в церкві видіння, в якому їх попереджалося, що я помру, коли залишу церкву. Незважаючи на все це, я свідчив своїм жінкам і запрошував їх піти зі мною на зібрання. «Ви знайдете собі там інших чоловіків»,— казав я. Проте жодна з них не виявляла зацікавлення і вони далі намагалися знеохочувати мене.

Зрештою, 2 лютого 1970 року, повернувшись додому з подорожі до сусіднього міста, я застав пустий дім. Усі мої жінки разом з дітьми пішли від мене.

З однією дружиною

«Тепер я можу поправити свою шлюбну ситуацію»,— подумав я і запросив мою найстаршу дружину Джанет повернутися додому. Вона погодилась. Однак її родина почала сильно противитися цьому. Коли інші мої жінки довідались, що я попросив Джанет повернутися додому, вони пішли до дому її батьків і намагалися побити її. Тоді її родина запропонувала мені прийти на спільну зустріч.

На цій зустрічі було біля 80 присутніх. Дядько Джанет, голова родини, сказав: «Якщо ти хочеш знову одружитися з нашою дочкою, то мусиш також взяти решту своїх жінок. Але якщо ти хочеш сповідувати свою нову релігію і мати одну дружину, тоді шукай собі іншу жінку. Якщо ти знову візьмеш Джанет, інші твої жінки вб’ють її, а ми не хочемо, щоб наша дочка померла».

Після довгих переговорів родина переконалася, що я хочу мати лише одну дружину. Урешті-решт вони зм’якли. Дядько сказав: «Ми не заберемо від тебе твоєї дружини. Ти можеш її взяти».

Джанет і я офіційно одружилися 21 травня 1970 року. Через дев’ять днів я охрестився і став Свідком Єгови. У грудні того ж року охрестилась також і Джанет.

Радість від благословень Єгови

Члени колишньої нашої церкви пророкували, що коли ми станемо Свідками, то помремо. З того часу пройшло майже 30 років. Навіть коли я помру сьогодні, чи це буде тому, що я став Свідком Єгови? А якщо сьогодні помре моя дружина, чи зможе хто-небудь сказати, що так сталось, бо вона була Свідком Єгови?

Я старався показати своїм 17 дітям шлях до правди. Коли я став Свідком, багато з них були вже дорослими, але я заохочував їх вивчати Біблію і брав їх на зібрання та конгреси. Мене тішить, що п’ятеро з них нині служать Єгові. Один служить старійшиною в одному зі мною зборі. Інший є службовим помічником у сусідньому зборі. Двоє моїх дітей служать сталими піонерами.

Коли оглядаюсь на своє життя, то дивуюсь незаслуженій ласці Єгови, завдяки якій я став його служителем. Наскільки правдивими є Ісусові слова: «Ніхто бо не може до Мене прийти, як Отець, що послав Мене, не притягне його» (Івана 6:44).

[Примітка]