Жити сьогоднішнім днем чи для вічного майбутнього?
«Надією бо ми спаслися» (РИМЛЯН 8:24).
1. Чого вчили епікурейці і як ця філософія вплинула на деяких християн?
АПОСТОЛ Павло писав до християн, що жили в Коринті: «Як же дехто між вами говорять, що немає воскресення мертвих?» (1 Коринтян 15:12). Очевидно, отруйна філософія грецького мудреця Епікура проникла в середовище першостолітніх християн. Тому Павло звернув увагу на епікурейське вчення: «Будемо їсти та пити, бо ми взавтра вмремо!» (1 Коринтян 15:32). Зневажаючи будь-яку надію на життя після смерті, послідовники цього філософа вважали, що плотські задоволення — це основа всього найліпшого в житті (Дії 17:18, 32). Епікурейська філософія була егоїстичною, цинічною і вкрай розбещеною.
2. а) Чому заперечувати воскресіння було дуже небезпечно? б) Як Павло зміцнював віру коринтських християн?
2 Це заперечення воскресіння мало серйозні наслідки. Павло доводив: «Як немає ж воскресення мертвих, то й Христос не воскрес! Коли ж бо Христос не воскрес, то проповідь наша даремна, даремна також віра ваша! ...Коли ми надіємося на Христа тільки в цьому житті, то ми найнещасніші від усіх людей!» (1 Коринтян 15:13—19). Так, християнство без надії на вічне майбутнє було б «даремним». У ньому не було б змісту. Не дивно отже, що під впливом цього язичеського мислення коринтський збір став розсадником проблем (1 Коринтян 1:11; 5:1; 6:1; 11:20—22). Тому Павло хотів зміцнити їхню віру у воскресіння. Використовуючи сильні логічні доводи, біблійні цитати й приклади, він доказав, поза всяким сумнівом, що надія на воскресіння не вигадана, а реальна, і що вона обов’язково сповниться. На цій основі він міг заохочувати співвіруючих: «Будьте міцні, непохитні, збагачуйтесь завжди в Господньому ділі, знаючи, що ваша праця не марнотна у Господі!» (1 Коринтян 15:20—58).
«Пильнуйте»
3, 4. а) Який небезпечний погляд, за словами Петра, дехто перейматиме в останні дні? б) Про що собі слід постійно нагадувати?
3 Сьогодні багато людей песимістично дивляться на життя і живуть лише сьогоднішнім днем (Ефесян 2:2). Це передрікав апостол Петро. Він говорив, що «прийдуть із насмішками глузії... та й скажуть: «Де обітниця Його приходу? Бо від того, часу, як позасинали наші батьки, усе залишається так від початку творіння» (2 Петра 3:3, 4). Якщо б правдиві поклонники перейняли такий погляд, вони могли б стати «без діла й без плоду» (2 Петра 1:8, Хом.). На щастя, цього не трапляється з більшістю сьогоднішніх Божих поклонників.
4 Немає нічого поганого в тому, щоб цікавитися майбутнім кінцем теперішньої злої системи. Пригадайте зацікавлення, яке виявляли Ісусові апостоли: «Чи не часу цього відбудуєш Ти, Господи, царство Ізраїлеві?» Ісус відповів: «То не ваша справа знати час та добу, що Отець поклав у владі Своїй» (Дії 1:6, 7). Ті слова передають головну думку, яку він висловив на Оливній горі: «Не знаєте котрого дня прийде Господь ваш... Прийде Син Людський тієї години, коли ви не думаєте!» (Матвія 24:42, 44). Нам слід постійно нагадувати собі цю пораду! Хтось може подумати собі стосовно майбутнього кінця: «Не обов’язково бути таким активним, можна трохи простіше підійти до справи». Яка ж би це була помилка! Розгляньмо приклад Якова та Івана, «синів громових» (Марка 3:17).
5, 6. Чого нас вчать приклади Якова та Івана?
5 Відомо, що Яків був надзвичайно ревним апостолом (Луки 9:51—55). Після заснування християнського збору він, мабуть, відігравав у ньому активну роль. Коли він був ще досить молодим, Ірод Агріппа I наказав стратити його (Дії 12:1—3). Чи ви думаєте, що перед таким несподіваним кінцем свого життя Яків почав жалкувати, що був настільки ревним і активним у служінні? Звичайно, що ні! Він, безумовно, був щасливий, що провів найкращі роки свого відносно короткого життя у служінні Єгові. Ніхто з нас не знає, чи наше життя не припиниться несподівано. (Екклезіяста 9:11; порівняйте Луки 12:20, 21). Отже мудро було б підтримувати свою ревність та залишатися активними у служінні Єгові. Таким чином ми збережемо добре ім’я в нього і житимемо з надією на вічне майбутнє (Екклезіяста 7:1).
6 Подібного нас вчить також приклад апостола Івана, що був присутнім, коли Ісус наполягав: «Пильнуйте» (Матвія 25:13; Марка 13:37; Луки 21:34—36). Іван взяв ці слова близько до серця і багато десятиліть служив з радістю. Здається навіть, що він пережив усіх інших апостолів. Коли Іван вже був у похилому віці і мав за плечима кілька десятиліть вірного служіння, чи він вважав це помилкою, неправильно спрямованим чи неврівноваженим життям? Аж ніяк! Він усе ще з нетерпінням дивився в майбутнє. Коли воскреслий Ісус сказав: «Так,— незабаром прийду», Іван відразу ж відповів: «Амінь. Прийди, Господи Ісусе!» (Об’явлення 22:20). Іван аж ніяк не жив сьогоднішнім днем, не прагнув повільного і спокійного «нормального життя». Він був сповнений рішучості служити усе життя і з усіх сил, без різниці, коли прийде Господь. А що можна сказати про нас?
Основа для віри у вічне життя
7. а) Яким чином вічне життя Бог «обіцяв був від вічних часів»? б) Як Ісус прояснив надію на вічне життя?
7 Будьте впевнені, що надія на вічне життя — це не людська мрія чи фантазія. Згідно з Тита 1:2, наша відданість Богові базується на «надії вічного життя, яке обіцяв був від вічних часів необманливий Бог». Це був Божий початковий намір, щоб усі слухняні люди жили вічно (Буття 1:28). Ніщо, навіть бунт Адама і Єви, не може перешкодити здійсненню цього наміру. Як записано в Буття 3:15, Бог відразу ж пообіцяв «насіння», яке усунуло б усе зло, принесене людству. Коли Ісус, який став цим «насінням» або Месією, прийшов, він зробив надію на вічне життя одним із своїх головних учень (Івана 3:16; 6:47, 51; 10:28; 17:3). Віддавши своє досконале життя як викуп, Христос здобув законне право обдаровувати вічним життям людей (Матвія 20:28). Деякі з його учнів — усього 144 000 — житимуть вічно в небі (Об’явлення 14:1—4). Таким чином люди, раніше смертні, зможуть «зодягтися в безсмертя»! (1 Коринтян 15:53).
8. а) Що таке «безсмертя» і чому Єгова дарує його 144 000? б) Яку надію Ісус дав «іншим вівцям»?
8 «Безсмертя» — це не тільки безконечне життя, яке не обриває смерть. Безсмертя включає в себе «силу незнищенного життя». (Євреїв 7:16, СМ; порівняйте Об’явлення 20:6). Але чого досягає Бог, даючи людям такий чудовий подарунок? Пригадайте заяву Сатани, що нікому з Божих створінь не можна довіряти (Йова 1:9—11; 2:4, 5). Даруючи 144 000 безсмертя, Бог показує, що повністю довіряє цій групі людей, які таким винятковим чином відповіли на виклик Сатани. Але що сказати про решту людства? Ісус сказав першим членам своєї «малої черідки» спадкоємців Царства, що вони засядуть «судити дванадцять племен Ізраїлевих» (Луки 12:32; 22:30). Це натякає, що інші люди отримають вічне життя на землі, як піддані його Царства. Хоча цим «іншим вівцям» не дається безсмертя, вони все-таки отримують «вічне життя» (Івана 10:16; Матвія 25:46). Отже вічне життя є надією всіх християн. Це не фантазія, а урочиста обіцянка «необманливого Бога», і за неї заплачено Ісусовою дорогоцінною кров’ю (Тита 1:2).
У далекому майбутньому?
9, 10. Які є чіткі ознаки того, що ми живемо близько кінця?
9 Апостол Павло передрік, що «тяжкі часи» незаперечно свідчитимуть про настання «останніх днів». Людське суспільство навколо нас розпадається, стає нелюбовним, пожадливим, гедоністичним і безбожним; чи ж ми не усвідомлюємо, що день Єгови для виконання присуду цій злій світовій системі швидко наближається? Насильство і ненависть поширюються; чи ж ми не бачимо навколо себе сповнення Павлових подальших слів: «Злі люди і обманщики будуть мати успіх у злому»? (2 Тимофія 3:1—5, 13, Дерк.). Деякі оптимістично вигукують: «Мир і безпечність», але всі перспективи на мир зникнуть, тому що «несподівано прийде загибіль на них, як мука тієї, що носить в утробі,— і вони не втечуть!» Ми не залишені в темряві стосовно значення нашого часу. Тому «пильнуймо та будьмо тверезі!» (1 Солунян 5:1—6).
10 Крім того, Біблія каже, що останні дні триватимуть «короткий час». (Об’явлення 12:12; порівняйте 17:10, Хом.). Більшість цього «короткого часу», очевидно, вже минула. Наприклад, Даниїлове пророцтво докладно описує боротьбу між «північним царем» і «південним царем», яка тривала до нашого століття (Даниїла 11:5, 6). Несповненим залишився лише остаточний напад «північного царя», описаний в Даниїла 11:44, 45. (За детальнішим обговоренням цього пророцтва дивіться «Вартову башту» за 1 грудня 1987 року (рос.) і за 1 листопада 1993 року).
11. а) До якої міри сповнилося пророцтво з Матвія 24:14? б) На що вказують Ісусові слова в Матвія 10:23?
11 Є також Ісусове пророцтво, що «проповідана буде ця Євангелія Царства по цілому світові, на свідоцтво народам усім. І тоді прийде кінець!» (Матвія 24:14). Сьогодні Свідки Єгови ведуть свою працю у 233 країнах, групах островів та територіях. Правда, ще існують непочаті території, але, можливо, у час, призначений Єговою, відкриються двері для діяльності і там (1 Коринтян 16:9). Однак заставляють задуматись Ісусові слова, записані в Матвія 10:23: «Не встигнете ви обійти міст Ізраїлевих, як прийде Син Людський». Добра новина обов’язково буде оголошена по цілій землі, але за той час, який ще залишився до Ісусового «приходу» як виконавця вироку, ми особисто не досягнемо усіх частин землі з вісткою про Царство.
12. а) Про яке ‘попечатання’ йдеться в Об’явлення 7:3? б) На що вказує той факт, що кількість помазаних осіб на землі зменшується?
12 Розгляньмо Об’явлення 7:1, 3, де говориться, що ‘чотири вітри’ знищення стримуються, «аж поки ми покладемо печатки рабам Бога нашого на їхніх чолах!» Це не стосується початкового попечатання, яке відбувається тоді, коли 144 000 отримують небесне покликання (Ефесян 1:13). Воно стосується остаточного попечатання, коли вони незмінно визнані випробуваними і вірними «рабами Бога нашого». Число справжніх помазаних Божих синів, які ще живуть на землі, дуже зменшилось. До того ж Біблія чітко показує, що «через вибраних» початковий етап великої скорботи ‘вкоротиться’ (Матвія 24:21, 22). Більшість людей, які заявляють, що є помазаними, вже у досить похилому віці. Знову таки, чи ж цей факт не вказує, що кінець дуже близько?
Вірний вартовий
13, 14. Яка відповідальність класу вартового?
13 А тим часом нам добре звертати увагу на керівництво, яке дає ‘вірний раб’ (Матвія 24:45). Вже понад сто років сучасний «раб» вірно служить «вартовим» (Єзекіїля 3:17—21). «Вартова башта» за 1 червня 1984 року пояснювала: «Цей сторожа [вартовий] спостерігає, як розвиток подій сповняє біблійне пророцтво, дає пересторогу про загрозливе «велике горе, якого не було від почину світу» і проголошує «добру новину про щось краще» (Матвія 24:21; Ісаї 52:7).
14 Пам’ятайте, вартовий має завдання оголошувати те, «що побачить» (Ісаї 21:6—8). У біблійні часи вартовий попереджав про небезпеку навіть тоді, коли ця потенційна загроза була ще дуже далеко і її не можна було чітко визначити (2 Царів 9:17, 18). Безумовно, у ті часи бували випадки, коли тривогу піднімали помилково. Але добрий вартовий не стримувався б через страх опинитися в незручному становищі. Якщо б горів ваш дім, як би ви почувалися, коли б пожежники не приїхали, подумавши, що тривога фальшива? Від цих людей ми сподіваємось швидких дій у випадку найменшої ознаки небезпеки! Подібним чином клас вартового подавав голос, коли обставини давали на це підстави.
15, 16. а) Чому робляться деякі поправки у нашому розумінні пророцтв? б) Чого можна навчитися від вірних Божих слуг, які мали помилкове розуміння певних пророцтв?
15 Проте в міру того, як події розвиваються, наше розуміння пророцтв стає яснішим. Історія показує, що майже ніколи Божі пророцтва не ставали повністю зрозумілими ще до їхнього сповнення. Бог сказав Авраму, скільки саме часу його насіння буде «приходьком в землі не своїй» — 400 років (Буття 15:13). І все-таки Мойсей передчасно хотів стати визволителем (Дії 7:23—30).
16 Розгляньте також Месіанські пророцтва. Дивлячись на них сьогодні, ми чітко розуміємо, що смерть і воскресіння Месії були передречені (Ісаї 53:8—10). Однак навіть Ісусові учні не могли збагнути цього факту (Матвія 16:21—23). Вони не розуміли, що Даниїла 7:13, 14 має сповнитися протягом Христової майбутньої «присутності» — па·роу·сı́·а (Матвія 24:3). Отже у своїх розрахунках вони помилялися майже на 2000 років, коли питали Ісуса: «Чи не часу цього відбудуєш Ти, Господи, царство Ізраїлеві?» (Дії 1:6). Навіть коли християнський збір вже був міцно заснований, помилкові погляди і хибні сподівання все-таки з’являлися (2 Солунян 2:1, 2). Хоча деякі християни іноді мали помилкові погляди, немає сумніву, що Єгова благословив працю тих першостолітніх віруючих!
17. Як нам слід ставитися до поправок у нашому розумінні Біблії?
17 Сьогоднішній клас вартового також мусить час від часу прояснювати свої погляди. Але чи може хто-небудь сумніватися, що ‘вірний раб’ має благословення Єгови? Крім того, якщо подивитися на ці поправки в контексті, чи ж більшість з них не є відносно малими? Наше основне розуміння Біблії не змінилося. Наше переконання, що ми живемо в останні дні, сьогодні міцніше, ніж будь-коли!
Жити для вічного майбутнього
18. Чому нам не слід жити лише сьогоднішнім днем?
18 Світ може говорити: «Будемо їсти і пити, бо завтра помремо», але нам не слід переймати цей погляд. Для чого даремно гнатися за життєвими задоволеннями тепер, коли ви можете працювати для вічного майбутнього? Та надія — на безсмертне життя в небі чи вічне життя на землі — не мрія, не фантазія. Це реальність, обіцянка «необманливого Бога» (Тита 1:2). Докази незаперечно свідчать, що сповнення нашої надії дуже близько! «Час позосталий короткий» (1 Коринтян 7:29).
19, 20. а) Як Єгова дивиться на жертви, які ми робимо заради Царства? б) Чому нам потрібно жити з надією на вічну майбутність?
19 Правда, ця система вже триває довше, ніж багато з нас сподівалися. Деякі тепер, можливо, думають, що, якби вони знали раніше, що так буде, то не йшли б на певні жертви у житті. Але не слід жалкувати за цим. Зрештою, жертвування — це фундаментальна частина християнського життя. Християни ‘зрікаються самих себе’ (Матвія 16:24). Нам ніколи не слід вважати марними свої зусилля задовольняти Бога. Ісус обіцяв: «Немає такого, щоб дім полишив, чи братів, чи сестер, або матір, чи батька, або діти, чи поля ради Мене та ради Євангелії, і не одержав би в сто раз більше тепер... а в віці наступному — вічне життя» (Марка 10:29, 30). Що значитиме ваша робота, дім чи банківський рахунок через тисячу років? З другого боку жертви, які ви робите для Єгови, матимуть значення через мільйон, мільярд років! «Не є Бог несправедливий, щоб забути діло ваше» (Євреїв 6:10).
20 Тому живімо з надією на вічне майбутнє і дивімося не «на видиме, а на невидиме. Бо видиме — дочасне, невидиме ж — вічне!» (2 Коринтян 4:18). Пророк Авакум писав: «Ще на умовлений час це видіння, і приспішає кінець, і не обмане. Якщо б протягнулось, чекай ти його, бо воно конче прийде, не спізниться» (Авакума 2:3). Як це «чекання» кінця впливає на спосіб, в який ми виконуємо свої особисті та сімейні обов’язки? У нашій наступній статті розглядатимуться ці питання.
Пункти для повторення
◻ Як на декого сьогодні вплинуло те, що кінець цієї системи речей нібито запізнюється?
◻ Яка основа для нашої віри у вічне життя?
◻ Як нам ставитися до жертв, які ми робимо для справ Царства?
[Ілюстрація на сторінці 15]
Всесвітня проповідницька праця мусить бути завершена перед тим, як прийде кінець.