Як залишатися радісним у повночасному служінні?
СПОВНЕННЯ біблійних пророцтв чітко показує, що ми живемо в останні дні цієї безбожної системи. Усвідомлюючи це, слуги Бога Єгови, відповідно до своїх обставин, намагаються присвячувати якомога більше часу поширенню доброї новини про його Царство. Понад 600 000 Свідків Єгови так влаштовують своє життя, щоб брати участь у повночасному служінні. Декотрі з них є повночасними вісниками Царства, яких називають піонерами. Інші — добровільні працівники Бетелю в центрі Товариства Вартової башти або в одному з його філіалів. Ще інші — місіонери й роз’їзні наглядачі.
Біблія показує, що в останні дні «настануть тяжкі часи» (2 Тимофія 3:1—5). У грецькому тексті Біблії використовується вислів, який можна перекласти «призначені жорстокі часи». Отже, ніхто в наші дні не повинен сподіватися безтурботного життя. Для декотрих християнських служителів проблеми здаються настільки серйозними, що вони можуть задумуватися: «Чи мені залишитися в повночасному служінні, чи припинити його?»
Які обставини можуть змусити людину проаналізувати своє служіння піонера, добровільного працівника Бетелю, роз’їзного наглядача або місіонера? Можливо, існує серйозна проблема зі здоров’ям або потрібно постійно доглядати за літнім чи хворим членом родини. Людина може роздумувати про це, бо вона починає подружнє життя. Усякий, хто припиняє повночасне служіння через ці причини й через біблійні обов’язки, не повинен соромитися робити такі зміни.
А що, коли хтось планує припинити повночасне служіння через брак радості? Піонер бачить, що люди майже не реагують на звістку, і розмірковує: «Навіщо жити саможертовним життям, коли й так мало хто слухає?» Може бути, що добровільний працівник Бетелю не дуже задоволений своїм призначенням; або когось турбує надокучлива проблема зі здоров’ям, і хоча така людина може продовжувати піонерське служіння, у неї зникає радість. Як таким людям залишатися радісними? Розгляньмо, що говорять декотрі досвідчені служителі.
Справлятися з розчаруванням
Анні зі Швейцарії закінчила Біблійну школу Ґілеад Товариства Вартової башти в 1950 році. Вона сподівалася отримати місіонерське призначення за межами Європи. Анні дуже розчарувалася, коли її знову призначили працювати в одному з європейських Бетелів. А втім, вона погодилася на призначення працювати в перекладацькому відділі, де й досі працює. Як вона подолала своє розчарування? «У мене було і є багато роботи. Мої почуття й уподобання не такі важливі, як робота»,— пояснює Анні.
Якщо ми розчаровані через своє призначення, ми, напевно, можемо постаратися розвинути спосіб мислення Анні. Наше особисте уподобання не є найголовнішим. Найважливіше — добре виконувати всі обов’язки, пов’язані з поширенням звістки про Царство. У Приповістей 14:23 (Хом.) говориться, що «кожна праця приносить користь». Хоч би яке призначення ми отримали, вірне виконання його сприятиме праці Царства. Виконуючи працю, доручену нам Богом, ми можемо відчувати велике задоволення й радість. (Порівняйте 1 Коринтян 12:18, 27, 28).
Уживатися з іншими
У повночасне служіння входить близький контакт з різними людьми — в польовому служінні, в Бетелі, в місіонерському домі та в роз’їзному служінні, оскільки роз’їзний наглядач відвідує збір за збором. Отже, радість великою мірою залежить від того, як добре ми уживаємося з іншими. Проте «жорстокі часи», передречені на ці останні дні, призводять до натягнутих стосунків між людьми. Як служителю не втрачати своєї радості навіть тоді, коли хтось засмучує його? Ми, напевно, можемо навчитися чогось від Вільгельма.
Вільгельм став членом одної європейської родини Бетелю в 1947 році. Опісля він займався піонерською працею та служив роз’їзним наглядачем. «Коли ми з дружиною бачимо те, що, на нашу думку, неправильне або турбує нас особисто, ми говоримо про свої почуття Єгові, а потім даємо йому самому вирішити все»,— пояснює Вільгельм (Псалом 37:5).
Можливо, ти сам стурбований поведінкою когось із співхристиян, хто зневажливо або бездумно говорив до тебе. Пам’ятай, що всі ми багато помиляємося, коли говоримо (Якова 3:2). Отже, чому б саме у цій ситуації не наблизитися до Того, ‘що молитви вислухує’ (Псалом 65:3). Розкажи Єгові про справу й повністю покладись на нього. Якщо Бог вважає за потрібне щось змінити, він змінить. Про це слід пам’ятати братам у місіонерських домах, якщо ставлення інших викликає у них стресову ситуацію, бо таким чином вони зможуть залишатися радісними в служінні Єгові.
Коли погане здоров’я
Дуже мало людей тепер відзначаються відмінним здоров’ям. Навіть тих, хто, так би мовити, в розквіті сил, може вражати пригнічення або якась хвороба. Погане здоров’я змушує декотрих припинити повночасне служіння, але вони й далі є наполегливими вісниками Царства. Інші, однак, незважаючи на погане здоров’я, можуть продовжувати повночасне служіння. Розгляньте приклад Гартмута й Ґіслінд.
Гартмут і Ґіслінд — це подружня пара, яка провела в піонерській, місіонерській та роз’їзній праці 30 років. Вони обоє не перший рік страждають від серйозних захворювань, що часами виснажують їх фізично й психічно. Однак вони виконують чудову працю та можуть підбадьорювати тих, хто зносить подібні випробовування. Яку пораду вони дають? «Дивіться в майбутнє, а не в минуле. Якнайліпше використовуйте кожну ситуацію. Кожен день може подарувати лише єдину можливість хвалити Єгову. Використовуйте її й тіштеся цим».
Розгляньте приклад Ганнелоре. Вона зі своїм чоловіком провела 30 років в піонерській, місіонерській, роз’їзній праці, а також служінні в Бетелі, і весь цей час страждає від рецидивної хвороби. Ганнелоре говорить: «Я зосереджуюсь на спірному питанні, яке порушив Сатана, а саме: що люди служать Єгові тільки тоді, коли це їм легко дається. Під час випробовувань, я можу внести свою частку у підтвердження того, що Сатана неправий». Це може стати неабияким стимулом. Пам’ятайте, коли ви зносите випробовування, ваша особиста вірність і відданість має велике значення для Єгови (Йова 1:8—12; Приповістей 27:11).
Намагаючись робити врівноважені рішення у зв’язку зі своїм здоров’ям, пам’ятайте дві особливості пророцтва Ісуса Христа про закінчення системи речей. Ісус передрік пошесті по різних місцях. Він також сказав: «Проповідана буде ця Євангелія Царства по цілому світові» (Матвія 24:3, 14; Луки 21:11, Хом.). Ісус знав, що в останні дні його послідовники боротимуться з хворобами. Проте він розумів, що проповідницьку працю будуть виконувати не тільки люди з міцним здоров’ям, але й ті, хто страждає від серйозних хвороб. Якщо ми, незважаючи на погане здоров’я, можемо залишатися в повночасному служінні, Єгова не забуде любові, яку ми виявляємо до його ім’я (Євреїв 6:10).
Залишатися радісними попри байдужість людей
На наш склад думок може вплинути й ставлення людей до праці проповідування про Царство. «Навіть піонерам важко розпочинати розмову з господарем квартири,— сказав один досвідчений служитель.— Усі ми повинні старатися бути радісними». Так, байдужість людей може послаблювати нашу радість у польовому служінні. Отже, як піонеру, котрий регулярно стикається з байдужістю, зберігати радість? Досвідчені служителі пропонують такі перевірені й випробувані поради.
Байдужість являє собою справжню трудність, але вона не обов’язково означає поразку. Повсюдна байдужість сама по собі не є підставою припинити повночасне служіння. Якщо ми виділяємо достатньо часу для старанного вивчення Святого Письма, то можемо залишатися радісними всупереч байдужості людей. Воно споряджає нас «до всякого доброго діла», а це стосується й того, щоб говорити з, так би мовити, глухими до доброї новини (2 Тимофія 3:16, 17). Пророка Єремію не зупинило те, що люди не хотіли слухати його (Єремії 7:27). Вивчаючи Біблію за допомогою християнських публікацій, ми можемо почерпнути багато цінного, якщо звертаємо увагу на думки, котрі зміцняють віру й допомагають нам справлятися з байдужістю.
Визнаючи байдужість трудністю, перевірмо своє ставлення до тих, кому проповідуємо. Чому вони байдужі? Приміром, однією з причин повсюдної апатії в деяких країнах Європи є недобра слава фальшивої релігії. Люди вже не думають, що релігія займає якесь місце в їхньому житті, і вони не хочуть мати з нею нічого спільного. Нам потрібно бути гнучкими, розмовляючи з людьми про справи, які все ж торкаються їх, скажімо, про безробіття, здоров’я, злочинність, нетерпимість, навколишнє середовище й загрозу війни.
Коли ми починаємо розмову з господарем квартири, можна згадати про місцеві події. Саме це постарався зробити Дітмар, коли проповідував у селі, в якому його не хотіли слухати. Один житель сказав, що напередодні в селі сталася трагедія. Опісля Дітмар біля кожних дверей висловлював сердечний жаль з причини трагедії. «Люди відразу вступали в розмову,— сказав він.— Усі були схвильовані цією трагедією. Того дня я мав багато гарних розмов, бо виявив зацікавлення життям цих людей».
Ми повинні свідчити людям про Царство всюди, де знаходимо їх. Неформальне свідчення також може давати плоди, і ми можемо привчатися до цієї діяльності, використовуючи поради з біблійних публікацій. Якщо ми обміняємося з господарем квартири декількома привітними словами або залишимо йому журнали «Вартова башта» чи «Пробудись!», то це може втішити наше серце. Якщо ми робимо повторні відвідини або починаємо біблійне вивчення із зацікавленою людиною, то вона може скерувати нас до іншої людини, якщо запитаємо: «Чи ви знаєте ще когось, хто хотів би вивчати Біблію?» Так можна розпочати ще одне домашнє вивчення Біблії. У всякому разі, зберігаймо позитивний склад розуму, щиро покладаймося на Єгову й не дозволяймо байдужості розхолоджувати нас.
Підбадьорення від інших
Юрґен і Крістіане понад 30 років провели в піонерському й роз’їзному служінні. Колись вони отримали призначення проповідувати в території, де більшість людей були байдужими та впертими. Як же Юрґен та його дружина прагнули підбадьорення! Проте інші члени збору чомусь не реагували на їхню потребу.
Тому Юрґен з власного досвіду знає, що «декотрим піонерам дуже важко. Їм потрібно більшого підбадьорення від старійшин та вісників». Бог сказав Мойсею зміцнити й укріпити Ісуса Навина (Повторення Закону 3:26—28). І християни повинні бути одне одному підбадьоренням (Римлян 1:11, 12, СМ). Вісники Царства можуть зміцняти тих, хто перебуває в повночасному служінні, підбадьорюючи їх словами і йдучи з ними час від часу в служіння.
Радість Єгови — наша твердиня
Християни, які провели більшість свого життя в служінні піонерами або місіонерами, в Бетелі або відвідують збори в роз’їзній праці, з’ясували, що більшість проблем є короткочасними, але є й довготривалі проблеми. Навіть нечисленні проблеми, які, здавалося б, ніколи не покидають нас, не повинні позбавляти нас радості. Реймон, який прослужив у закордонному призначенні вже понад 45 років, говорить, що кожного разу, коли нас засмучують проблеми, «ми повинні думати про наші великі благословення й про тисячі інших осіб, які зносять ще більші труднощі». Безперечно, наші співвіруючі по цілому світі зносять страждання і Єгова по-справжньому дбає про всіх нас (1 Петра 5:6—9).
Отже, якщо наші особисті обставини дозволяють нам брати участь у повночасному служінні й перебувати в ньому, залишаймося радісними, покладаючись на нашого небесного Отця. Він зміцнює своїх слуг, і ми всі повинні пам’ятати, що ‘радість у Господі — це наша сила [«твердиня», НС]’ (Неемії 8:10).
[Ілюстрація на сторінці 21]
«Мої почуття й уподобання не такі важливі, як робота».
[Ілюстрація на сторінці 22]
«Ми говоримо про свої почуття Єгові, а потім даємо йому самому вирішити все».
[Ілюстрації на сторінці 23]
«Якнайліпше використовуйте кожну ситуацію. Кожен день може подарувати лише єдину можливість хвалити Єгову».
[Ілюстрація на сторінці 23]
«Під час випробовувань, я можу внести свою частку у підтвердження того, що Сатана неправий».
[Ілюстрації на сторінці 24]
«Декотрим піонерам дуже важко. Їм потрібно більшого підбадьорення від старійшин та вісників».
[Ілюстрація на сторінці 24]
«Ми повинні думати про наші великі благословення».