Стережіться «епікурейців»

«Він такий хороший! Він живе за моральними нормами. Він не курить, не вживає наркотиків і не лихословить. Він, по суті, ліпший, ніж декотрі з тих, хто називає себе християнином!»

ЧИ ВИ вже чули від когось таке пояснення, щоб виправдати недоречне приятелювання, яке вони заводять? Що про це говорить Біблія? Один приклад з раннього християнського збору проливає світло на цю справу.

У першому сторіччі апостол Павло попереджав коринтський збір: «Не дайте себе звести,— товариство лихе псує добрі звичаї!» Напевно, деякі християни підтримували близькі стосунки з особами, які були під впливом грецької філософії, включаючи філософію епікурейців. Хто були епікурейці? Чому вони становили духовну загрозу для християн у Коринті? Чи сьогодні є такі самі люди, яких нам слід остерігатися? (1 Коринтян 15:33).

Хто були епікурейці?

Епікурейці були послідовниками грецького філософа Епікура, який жив у 341—270 роках до н. е. Він навчав про те, що насолода є основою всього найліпшого в житті. Чи це означає, що життя епікурейців було непристойне, безпринципне, що вони вдавалися до ганебних вчинків, постійно вишукуючи насолод? Як не дивно, але Епікур не навчав своїх послідовників провадити таке життя! Радше він вчив, що найліпший шлях до насолоди — це життя, у якому є місце розсудливості, відвазі, самовладанню і справедливості. Він не обстоював ідеї пошуків негайного й короткочасного задоволення, але задоволення, яке триває ціле життя. Отже епікурейці в порівнянні з людьми, що завзято грішили, могли здаватися чеснотливими. (Порівняйте Тита 1:12).

Чи подібні до християн?

Якби ви були членом раннього коринтського збору, чи ви захоплювалися б епікурейцями? Дехто міг казати, що завдяки нібито високій моралі епікурейці є надійними товаришами для християн. Даючи подальші пояснення, коринтяни могли вказувати на позірні аналогії між епікурейськими нормами й нормами з Божого Слова.

Наприклад, епікурейці виявляли помірність щодо задоволення. Вони віддавали перевагу розумовим насолодам над тілесними. Їжа не була такою важливою для епікурейця, як його стосунки з людиною, з котрою він їв. Епікурейці навіть не втручалися в політику й у приховане лиходійство. Як же легко можна було припустити: «Вони дуже подібні до нас!»

А втім, чи справді епікурейці були такими, як ранні християни? Зовсім ні. Ті, хто добре розвивав вміння розрізняти, могли побачити суттєві розбіжності (Євреїв 5:14). А чи ви можете? Придивімося до вчень Епікура.

Темний бік епікуреїзму

Щоб допомогти людям подолати страх перед божествами й смертю, Епікур навчав, що боги не цікавляться людством і не втручаються в людські справи. За Епікуром, всесвіт не створили боги, а життя зародилося випадково. Чи ж це не очевидна суперечність біблійному вченню про те, що є «один Бог», Творець, і що він дбає про своє твориво, людей? (1 Коринтян 8:6; Ефесян 4:6; 1 Петра 5:6, 7).

Епікур також навчав, що після смерті життя повернути неможливо. Це, звичайно, суперечило біблійному вченню про воскресіння. По суті, коли апостол Павло промовляв в Ареопазі, цілком можливо, що серед тих, хто не зійшовся з Павлом у вченні про воскресіння, були епікурейці (Дії 17:18, 31, 32; 1 Коринтян 15:12—14).

Можливо, найнебезпечніший елемент філософії Епікура також був найбільш підступний. Його заперечення життя після смерті довело до висновку, що людина повинна жити якомога щасливіше під час короткочасного перебування на землі. Стає зрозумілим, що він вважав, що не обов’язково вдаватися до гріха, натомість, треба тішитися сьогоденням, оскільки це все, що є.

Отже, Епікур відраджував від прихованого лиходійства, щоб відвертати страх перед викриттям, який став би прямою загрозою для теперішнього щастя. Він заохочував до помірності, щоб уникати згубних наслідків зловживання чим-небудь, які є ще однією перешкодою теперішньому щастю. Він також радив мати добрі стосунки з іншими, бо це вигідно. Звісна річ, уникати прихованого лиходійства, бути поміркованим і розвивати дружбу є само в собі добром. Чому ж тоді філософія Епікура становила небезпеку для християн? Бо Епікурова порада ґрунтувалася на його безвірницькому погляді: «Будемо їсти та пити, бо ми взавтра вмремо!» (1 Коринтян 15:32).

Звичайно, Біблія показує людям, як можна жити щасливо вже тепер. Але вона радить: «Бережіть себе самих у Божій любові, і чекайте милости Господа нашого Ісуса Христа для вічного життя» (Юди 21). Так, Біблія більше наголошує на вічному майбутньому, а не на скороминущому сьогоденні. Для християнина найголовнішим є служити Богові, і християнин бачить, що, ставлячи Бога на першому місці, він відчуває щастя й задоволення. Так само й Ісус, який, замість клопотатися своїми особистими справами, безкорисливо віддавав сили тому, щоб служити Єгові й допомагати людям. Він навчав своїх учнів робити добро іншим, не сподіваючись нічого взамін, але керуючись справжньою любов’ю до них. Зрозуміло, засади епікуреїзму і християнства є абсолютно різними (Марка 12:28—31; Луки 6:32—36; Галатів 5:14; Филип’ян 2:2—4).

Прихована небезпека

Парадоксально, але хоча епікурейці приділяли стільки уваги щастю, їхнє щастя, у ліпшому випадку, було неповним. Не маючи ‘радості в Господі’, Епікур назвав життя «гірким даром» (Неемії 8:10). Наскільки ж щасливішими у порівнянні з ним були ранні християни! Ісус не радив нещасливого життя, яке є наслідком відмови від усього. По суті, якщо ми йдемо його шляхом, то відчуваємо найбільше щастя (Матвія 5:3—12).

Якщо декотрі члени коринтського збору вважали, що можна товаришувати з тими, хто є під впливом епікурейського мислення, і не наражати на небезпеку свою віру,— вони гірко помилялися. Коли Павло писав своє перше послання до коринтян, декотрі з них уже встигли втратити віру у воскресіння (1 Коринтян 15:12—19).

Епікуреїзм сьогодні?

Хоча епікуреїзм зник у четвертому сторіччі н. е., все ще живуть ті, хто дотримується подібного погляду «жити сьогоднішнім днем». Ці люди майже не вірять або взагалі заперечують віру в Божу обіцянку вічного життя. Все ж декотрі з них мають відносно високі норми поведінки.

Християнин може відчути спокусу зав’язати з ними тісні стосунки, можливо, міркуючи, що їхня порядність виправдовує дружбу. А втім, хоча ми не вважаємо себе вищими, нам слід пам’ятати, що всіляке «товариство лихе»,— включаючи тих, чий вплив менш очевидний,— «псує добрі звичаї».

Філософія «жити сьогоднішнім днем» також з’являється в програмі декотрих семінарів з бізнесу, самовчителях, романах, кінофільмах, телепрограмах та музиці. Хоча в них прямо не популяризується гріховної поведінки, то чи такі безвірницькі погляди можуть непомітно впливати на нас? Наприклад, чи ми можемо настільки клопотатися самовираженням, що аж випустимо з поля зору питання суверенітету Єгови? Чи ми можемо схилитися до думки, що нам не слід «утруднювати себе», замість «мати багато роботи у ділі Господньому»? Чи нас можуть довести до сумнівів щодо слушності й благотворності норм Єгови? Нам потрібно стерегтися як впливу відвертої неморальності, насилля й спіритизму, так і людей, які є під впливом світських поглядів! (1 Коринтян 15:58, НС; Колосян 2:8).

Отже, зав’язуймо дружбу головно з тими, які від усього серця тримаються керівництва Єгови (Ісаї 48:17). Завдяки цьому зміцняться наші добрі звичаї й скріпиться віра. Ми житимемо щасливо не тільки тепер, але й у майбутньому з перспективою вічного життя (Псалом 26:4, 5; Приповістей 13:20).

[Ілюстрація на сторінці 24]

Епікур навчав, що боги не цікавляться людством.

[Відомості про джерело]

Courtesy of The British Museum