Онисифор — мужній розрадник
«ПАМ’ЯТАЙТЕ про в’язнів, немов із ними були б ви пов’язані, про тих, хто страждає» (Євреїв 13:3). Близько 61 року н. е., коли апостол Павло писав ці слова, він сам уже не раз пережив ув’язнення і перед мученицькою смертю мав бути ув’язнений ще раз (Дії 16:23, 24; 22:24; 23:35; 24:27; 2 Коринтян 6:5; 2 Тимофія 2:9; Филимона 1). Тоді існувала настійна потреба,— вона існує і сьогодні,— щоб збори піклувались про співвіруючих, які зносять випробування віри.
Одним з учнів першого століття, особливо уважних до цієї потреби, був Онисифор. Він відвідував Павла під час другого ув’язнення апостола в Римі. Павло писав про нього: «Хай Господь подасть милосердя Онисифоровому дому, бо він часто мене підкріпляв і кайданів моїх не соромився. А коли він до Риму прибув, шукав мене пильно й знайшов» (2 Тимофія 1:16, 17). Чи ви коли-небудь задумувались над справжнім значенням цих кількох слів? Це поглибило б ваше цінування вчинків Онисифора. Ви побачите, що він був мужнім розрадником.
Павлове друге ув’язнення
Звільнившись після першого ув’язнення, Павло знову потрапив до римської в’язниці, але тепер обставини були іншими. Минулого разу друзі могли відвідувати його в найнятому будинку і він, здається, був упевнений, що його невдовзі випустять. Тепер Павло був покинутий більшістю і розумів, що йому загрожує мученицька смерть (Дії 28:30; 2 Тимофія 4:6—8, 16; Филимона 22).
Це Павлове ув’язнення припадає приблизно на 65 рік н. е. Близько року тому, в липні 64-го року н. е., в Римі відбулась пожежа, яка сильно зруйнувала 10 з 14 районів міста. Згідно з римським істориком Тацітом, імператор Нерон не зміг «покінчити зі злим поговором про те, що пожежа була влаштована за його наказом. Щоб припинити чутки, Нерон підставив винних і віддав на найжорстокіші страти тих, кого чернь ненавиділа за їхню ганебну поведінку і називала християнами... Страчували їх з ганьбою — одягали в шкури диких звірів і кидали на розтерзання собакам, розпинали на хрестах і вночі підпалювали замість факелів».
Власне за таких обставин і з такою перспективою Павло знову потрапив у в’язницю. Не дивно, що він був настільки вдячний своєму другу Онисифору за відвідини! Але розгляньмо ситуацію з погляду Онисифора.
Відвідини Павла у в’язниці
Сім’я Онисифора, очевидно, жила в Ефесі (2 Тимофія 1:18; 4:19). Не говориться, чи Онисифор приїхав у столицю імперії у власних справах, чи спеціально, щоб відвідати Павла. В усякому разі, апостол каже про Онисифора: «Він часто мене підкріпляв... коли він до Риму прибув» (2 Тимофія 1:16, 17). Як саме підкріпляв? Хоча Онисифорова допомога могла включати в себе матеріальну підтримку, його присутність, мабуть, також служила зміцненням і підбадьоренням для Павла. Деякі переклади навіть подають цей вірш так: «Багато разів підбадьорював мене» та «він часто розраджував мене».
Якщо хтось мав бажання відвідати християнина-в’язня в Римі, у той час виконати це бажання було дуже нелегко. Цього разу, на відміну від Павлового попереднього ув’язнення, римські християни, очевидно, втратили з ним зв’язок. У такому великому місті, як Рим, було дуже важко відшукати непомітного в’язня серед великої кількості людей, кинутих у в’язниці за різні злочини. Отже потрібні були копіткі пошуки. Дослідник Джованні Ростаньйо так описує цю справу: «Могли з’явитись різноманітні труднощі. Перш за все, такі пошуки вимагали неабиякої обережності. Те, що людина збирає інформацію в різних місцях і дуже хоче знайти в’язницю, де сидить фанатичний старий в’язень, звинувачений у багатьох злочинах, могло викликати зайві підозри».
Письменник П. Н. Гаррісон яскраво змальовує цю ситуацію: «Ми помічаємо в натовпі одну цілеспрямовану людину і стежимо за цим незнайомцем з наростаючим зацікавленням аж від далеких берегів Егейського моря; спостерігаємо, як він пробирається через лабіринти незнайомих вулиць, стукає в багато домів, досліджує кожне повідомлення; його попереджують, що справа ризикована, але він не припиняє пошуків, аж поки в якійсь непомітній в’язниці його вітає знайомий голос і він помічає Павла, прикутого ланцюгом до римського солдата». Якщо це місце було таким, як інші римські в’язниці, там, мабуть, було холодно, темно і брудно, людей тримали в ланцюгах і завдавали їм усіляких страждань.
Для Онисифора бути другом такого в’язня, як Павло становило неабияку небезпеку. Ще небезпечніше було далі відвідувати його. Якби він відкрито виявив, що є християнином, йому загрожував би арешт і мученицька смерть. Але Онисифор не вдовольнився лише одною чи двома відвідинами. Він не соромився і не боявся робити це «часто». Онисифор жив згідно зі значенням свого імені: «Який приносить користь», мужньо і з любов’ю надаючи допомогу, незважаючи на небезпеки.
Чому Онисифор робив усе це? Браєн Рапске пише: «В’язниця була місцем не лише фізичних страждань, але й глибокої тривоги, оскільки в’язні перебували під великим стресом. За таких обставин присутність і словесне підбадьорення помічників були великою підтримкою для в’язня». Онисифор, очевидно, усвідомлював це і мужньо й вірно підтримував свого друга. Яким же вдячним Павло, мабуть, був за таку допомогу!
Що сталося з Онисифором?
У другому посланні до Тимофія Павло передав привіт дому Онисифора і сказав про самого Онисифора: «Хай Господь йому дасть знайти милість від Господа в день той» (2 Тимофія 1:18; 4:19). Багато вважають, що вислів «в день той» стосується Божого судного дня і тому роблять висновок, що Онисифор помер. Якщо це трапилось, то, можливо, «Онисифор часто відвідував це небезпечне місце й одного дня заплатив... за це своїм життям»,— припускає П. Н. Гаррісон. Звичайно, може бути, що Онисифор просто не був у той час вдома або ж, вітаючи дім Онисифора, Павло міг мати на увазі і самого Онисифора.
Деякі вбачають особливий зміст у словах «хай Господь йому дасть знайти милість від Господа в день той». Вони вважають, що ці слова виправдовують молитви за душі, які вийшли з померлих і, можливо, мучаться десь у духовній сфері. Однак це уявлення суперечить біблійному вченню, що померлі нічого не усвідомлюють (Екклезіяста 9:5, 10). Навіть якщо Онисифор і помер, Павло лише виражав побажання, щоб його друг знайшов від Бога милість. «Це побажання ми можемо виражати всім людям,— каже Р. Ф. Гортон.— Але думка про молитви за померлих і служіння літургій за них далека для апостола».
Будьмо вірними розрадниками
Чи втратив Онисифор життя, допомагаючи Павлові, чи ні, відомо, що він ризикував, коли шукав і відвідував апостола у в’язниці. І, безсумнівно, Павло цінував Онисифорову підтримку й підбадьорення, які йому були так потрібні.
Коли співхристияни зносять випробування, переслідування чи ув’язнення, ми, можливо, будемо в стані розрадити і підбадьорити їх. Молімося ж за них і з любов’ю допомагаймо їм, скільки можемо (Івана 13:35; 1 Солунян 5:25). Будьмо мужніми розрадниками, як Онисифор.
[Ілюстрація на сторінці 31]
Онисифор мужньо потішав ув’язненого Павла.