Незважаючи на проказу, моє життя сповнене радості й духовних благословень

РОЗПОВІВ АЙЗАЯ АДАҐБОНА

Я виріс у місті Акуре (Нігерія). Моя сім’я займалася вирощуванням ямсу, бананів, маніоку й какао. Батько не хотів, щоб я ходив до школи. Він сказав мені: «Ти рільник. Щоб садити ямс, не обов’язково вміти читати».

І ВСЕ-ТАКИ я хотів навчитися читати. Вечорами я стояв і слухав під вікном дому, в якому вчитель приватно навчав дітей. Це було в 1940 році, коли я мав 12 років. Побачивши мене, батько дітей кричав і проганяв мене. Але я повертався. Інколи вчитель не приходив, і я прокрадався в дім та роздивлявся з дітьми їхні книжки. Бувало, вони позичали мені свої книжки. Ось так я й навчився читати.

Я приєднуюсь до Божого народу

З бігом часу я дістав Біблію і регулярно читав її перед сном. Якось увечері я прочитав 10-й розділ Матвія, де говориться, що люди будуть ненавидіти й переслідувати Ісусових учнів.

Я згадав, що до нас приходили Свідки Єгови й з ними погано обійшлися. Це навело мене на думку, що вони можуть бути людьми, про яких говорив Ісус. Коли Свідки прийшли наступного разу, я взяв від них журнал. Почавши спілкуватися з ними, я став об’єктом глузувань. Але чим більше люди намагалися знеохотити мене, тим більше я переконувався й тішився, що знайшов правдиву релігію.

Свідки справили на мене надзвичайне враження бо, на відміну від інших релігійних груп нашої околиці, вони не змішували свого поклоніння зі звичаями й традиціями місцевої поганської релігії. Наприклад, хоча моя сім’я ходила до англіканської церкви, батько тримав святиню йорубському божку Оґуну.

Після смерті батька, передбачалося, що я успадкую ту святиню. Я не захотів, бо знав, що Біблія засуджує ідолопоклонство. З допомогою Єгови я зробив духовний поступ і в грудні 1954 року охрестився.

Проказа

На початку того року я побачив набряк і відчув втрату чутливості в ступнях. Коли я ставав на розпечене вугілля, то не відчував жодного болю. Через деякий час на чолі й губах з’явилися червонуваті виразки. Ні я, ні моя сім’я не знали, в чому справа. Ми думали, що це екзема. Шукаючи допомоги, я побував у 12 фітотерапевтів. Зрештою один з них сказав нам, що це проказа.

Який жах! Я дуже переймався й погано спав. Мене мучили кошмари. Але знання біблійної правди й довір’я до Єгови допомагали мені з упевненістю дивитися в майбутнє.

Люди говорили матері, що якби я пішов до оракула й склав жертву, мій стан би поліпшився. Я відмовився, бо знав, що це не сподобається Єгові. Розуміючи, що про це не може йти і мови, знайомі моєї матері порадили взяти горіх кола й доторкнутися ним до мого чола. Відтак вона могла занести цей горіх до оракула, щоб той пожертвував його за мене. Я не хотів брати в цьому участь і повідомив їй про це. Урешті-решт вона полишила старання втягнути мене в поганську релігію.

Коли я прийшов до лікарні, проказа вже перейшла в глибоку стадію. Виразки пішли по всьому тілу. У лікарні мені давали ліки й поступово стан моєї шкіри повернувся до норми.

Думали, що я мертвий

Але це був далеко не кінець моїх проблем. У правій ступні почала поширюватися інфекція й 1962 року довелося ампутувати ступню. Після операції виникли медичні ускладнення. Лікарі не думали, що я виживу. Прийшов білошкірий священик-місіонер, щоб висповідати мене. Я був занадто ослаблений, аби говорити, однак медсестра повідомила йому, що я Свідок Єгови.

Священик сказав мені: «Чи ви хочете змінити релігію та стати католиком, щоб піти на небо?» Я розсміявся всередині й помолився до Єгови, аби він дав мені силу відповісти. Докладаючи невимовних зусиль, я зміг сказати: «Ні!». Священик повернувся і пішов геть.

Мій стан погіршився настільки, що працівники лікарні вирішили, що я помер. Вони покрили моє обличчя простирадлом. Але мене не завезли в морг, оскільки смерть мали спочатку посвідчити лікар або медсестра. Чергового лікаря не було, а всі медсестри пішли на вечірку. Тому на ніч мене залишили в палаті. Коли вранці наступного дня лікар робив обхід, ніхто й не підійшов до мого ліжка, бо я був накритий і вважався померлим. Зрештою, хтось помітив, що «труп» під простирадлом рухається!

Я одужав та у грудні 1963 року мене перевели на південний захід Нігерії в місто Абеокута до закладу для прокажених. Відтоді я тут живу.

Мені перешкоджають проповідувати

Коли я прибув у цей заклад, там було коло 400 прокажених, але я був єдиним Свідком. Я написав до Товариства, і брати відразу відповіли, давши вказівку зборові Акомоджі нав’язати зі мною контакт. Отже, я ніколи не втрачав зв’язку з братами.

Приїхавши до цього закладу, я негайно почав проповідувати. Це викликало незадоволення місцевого пастора, і він доповів про мене уповноваженому, що відав закладом. Уповноваженим був чоловік похилого віку, який приїхав з Німеччини. Він сказав, що не мені викладати Біблію, бо я не вчився на це й не маю посвідчення; я, мовляв, некваліфікований та неправильно навчатиму людей. Якби я стояв на своєму, мене могли б вигнати із закладу й не лікували. Він не дав мені відповісти й слова.

Потім він видав наказ, щоб ніхто не вивчав Біблію зі мною. Тому до мене перестали приходити ті, хто раніше виявляв зацікавлення.

Я помолився про це до Єгови, благаючи його дати мені мудрість і керівництво. Наступної неділі я пішов до місцевої баптистської церкви, але не брав участі в релігійній службі. У цій службі було відведено час для запитань присутніх. Я підніс руку й запитав: «Якщо всі добрі люди йдуть на небо, а всі погані ще кудись, чому в Ісаї 45:18 говориться, що Бог створив землю, аби жити на ній?»

У зборі загуло. Зрештою пастор-місіонер сказав, що шляхи Божі незбагненні для нас. При цьому я відповів на своє ж запитання, зачитавши вірш, де говориться, що 144 000 підуть на небо, злі погинуть, а праведні житимуть вічно на землі (Псалом 37:10, 11; Об’явлення 14:1, 4).

Усі почали задоволено аплодувати. Відтак пастор сказав: «Ще раз зааплодуйте цьому чоловікові, бо він справді знає Біблію». Після служби декотрі підходили до мене й казали: «Ти знаєш більше, ніж пастор!»

Спроби вигнати мене продовжуються

Це певною мірою послабило переслідування, і люди знову почали вивчати зі мною Біблію. А втім, усе ще були противники, які тиснули на уповноваженого, щоб позбутися мене. Приблизно через місяць після служби в церкві він покликав мене й сказав: «Чому ти далі проповідуєш? У моїй країні люди не люблять Свідків Єгови, і тут так само. Чому ти завдаєш мені стільки клопотів? Чи ти не знаєш, що я можу вигнати тебе?»

Я відповів: «Шановний, я поважаю вас з трьох причин. По-перше, ви старший за мене, а Біблія наказує нам ставитися з повагою до сивини. По-друге, ви полишили свій край, аби допомагати нам. І, по-третє, ви добрий, щедрий та допомагаєте нужденним. Але за яким правом ви вважаєте, що можете вигнати мене? Президент цієї країни не виганяє Свідків Єгови. Губернатор цього штату не виганяє нас. Навіть якщо ви виженете мене звідси, Єгова попіклується про мене».

Я ще ніколи не говорив так рішуче до нього й побачив, що це справило неабияке враження. Він вийшов без слова. Пізніше, коли хтось скаржився на мене, він розпачливо відповідав: «Я не збираюсь більше вплутуватися в це. Якщо він завдає вам клопотів своїм проповідуванням, говоріть особисто з ним!»

Уроки письменності

Моєму проповідуванню далі противились ті, хто відвідував баптистську церкву в цьому закладі. Тоді у мене з’явилася ідея. Я прийшов до уповноваженого й запитав, чи міг би я влаштувати уроки письменності. Коли він запитав, скільки я попрошу за це, я сказав, що навчатиму безплатно.

Мені дали класну кімнату, дошку, крейду, і я почав вчити деяких хворих читати. Заняття ми проводили щодня. Перших півгодини я навчав їх читати, а потім розповідав та пояснював якусь біблійну оповідь. Відтак ми читали цей уривок з Біблії.

Одну з учениць звали Німота. Вона глибоко цікавилась духовними справами і шукала відповіді на релігійні запитання, як у церкві, так і в мечеті. Не знайшовши відповідей, вона прийшла із цими запитаннями до мене. Зрештою, вона присвятила своє життя Єгові й охрестилася. У 1966 році ми одружилися.

Більшість членів нашого теперішнього збору навчилися читати й писати на цих уроках письменності. Я сам ніколи б не здогадався запропонувати такі уроки. Звичайно, Єгова поблагословив мене. Після цього вже ніхто не намагався перешкоджати моєму проповідуванню.

У закладі з’являється Зал Царства

Коли ми одружилися з Німотою, на вивчення «Вартової башти» регулярно приходило чотири особи. Приблизно рік ми приходили на вивчення до приміщення, де прокажені обмивали рани. Відтак уповноважений, який на той час став моїм приятелем, сказав мені: «Не добре, що ви поклоняєтесь своєму Богові в перев’язочній».

Він дозволив нам зустрічатися у незайнятій теслярській повітці. З часом цей склад було перероблено на Зал Царства. У 1992 році ми, при сприянні братів з містечка, закінчили його побудову. Як ви бачите на фотографії (сторінка 24), наш зал є добротною будівлею — поштукатуреною й побіленою, з бетонною підлогою та міцним дахом.

Проповідування хворим на проказу

Ось уже 33 роки моєю територією є поселення для хворих на проказу. Як проводиться проповідування прокаженим? Тут в Африці більшість людей вважає, що все походить від Бога. Тому коли вони захворюють на проказу, то вважають, що до цього причетний Бог. Декотрі через свій стан впадають у глибокий відчай. Інші розгнівано говорять: «Не говоріть нам про доброго й милосердного Бога. Якби він був таким, то вже давно не було б цієї хвороби!» Тоді ми читаємо й обговорюємо Якова 1:13, де говориться: ‘Бог злом не спокушує нікого’. Потім пояснюємо, чому Єгова допускає, щоб люди хворіли, і говоримо про його обітницю райської землі, де ніхто не буде хворіти (Ісаї 33:24).

Багато людей позитивно відреагували на добру новину. Відколи я прибув у цей заклад, Єгова користувався мною, щоб допомогти понад 30 особам присвятитися й охреститися — всі вони хворі на проказу. Вилікувавшись, чимало з них повернулися до своїх домівок, а декілька вже померло. Нині у нас 18 вісників Царства й коло 25 осіб регулярно приходить на зібрання. Двоє з нас служать старійшинами, один — службовим помічником та один є сталим піонером. Як же мені відрадно бачити стількох осіб, які нині вірно служать Єгові в цьому закладі! Приїхавши сюди, я боявся, що буду сам, але Єгова чудово поблагословив мене.

Радість від служіння своїм братам

Я почав курс лікування від прокази в 1960 році, а закінчив його приблизно п’ять років тому. Тепер я повністю вилікувався, як і багато інших членів збору. Проказа залишила свій відбиток — я втратив нижню частину ноги й не можу випростувати рук,— але хвороба залишила мене.

Оскільки я вилікувався, декотрі питають, чому я не повертаюсь додому. Існує декілька причин, але головна — я хочу й далі допомагати своїм братам тут. Радість, яку я отримую, доглядаючи за вівцями Єгови, перевершує все те, що міг би отримати від рідних, якби повернувся до них.

Я відчуваю глибоку вдячність за те, що пізнав Єгову до того, як дізнався, що захворів на проказу. У противному разі я наклав би на себе руки. За ці роки було чимало труднощів і проблем, але не ліки підтримували мене, мене підтримував Єгова. Озираючись назад, я радію; забігаючи ж думками в майбутнє під правлінням Божого Царства, я радію ще більше.

[Рамка на сторінці 25]

Проказа

Що це таке?

Проказа в наш час — це хвороба, спричинена бацилою, яку відкрив Гармауер Гансен у 70-х роках минулого сторіччя. Віддаючи йому належне за його працю, лікарі також називають проказу хворобою Гансена.

Ця бацила уражає нерви, кістки, очі й декотрі внутрішні органи. Часто на руках і ногах зникає чутливість. Якщо не лікувати, ця хвороба може спричинити тяжкі каліцтва обличчя й кінцівок. Зрідка вона призводить до смерті.

Чи існує лік?

Люди, які мають слабкі форми прокази, дають собі раду без жодного лікування. Важкі випадки можна виліковувати медичними препаратами.

Перший лікарський препарат проти лепри, впроваджений у 50-х роках нашого сторіччя, діяв повільно й поступово втратив ефективність, бо бацила прокази розвинула резистентність. Було розроблено нові ліки, і з початку 80-х років по цілому світі основним методом лікування стала терапія багатьма лікарськими препаратами. Це комплексна терапія, яка об’єднує використання трьох лікарських препаратів: дапсону, рифампіцину та клофазиміну. Хоча така терапія знищує бацилу, вона не виправляє вже завданих уражень.

Терапія багатьма лікарськими препаратами високоефективна в боротьбі з цією хворобою. Отже, кількість хворих на проказу зменшилась від 12 мільйонів у 1985 році до приблизно 1,3 мільйона осіб до половини 1996 року.

Наскільки вона заразна?

Проказа вважається малоконтагіозною хворобою; імунна система більшості людей достатньо резистентна до лепрозорної інфекції. Зараження зазвичай відбувається від інфікованих унаслідок тривалого побутового контакту.

Лікарі досі не встановили, як бацила проникає в людський організм, але вони припускають, що це відбувається через шкіру та слизову оболонку носа.

Сподівання на майбутнє

Було поставлено за мету «усунути [проказу] як усенародну проблему зі здоров’ям» до 2000 року. Це означає, що кількість випадків захворювання проказою в будь-якій державі не перевищить 1 на 10 000 осіб. Її буде повністю усунено під правлінням Божого Царства (Ісаї 33:24).

Джерела: Всесвітня організація охорони здоров’я; Міжнародна федерація спілок боротьби з проказою і «Manson’s Tropical Diseases», видання 1996 року.

[Рамка на сторінці 27]

Чи проказа сьогодні така сама, як за біблійних часів?

Сучасні медичні підручники чітко визначають проказу. Наукова назва мікроба, який спричиняє її,— мікробактеріум лепрае. Звичайно, Біблія не є медичним довідником. Єврейські та грецькі слова, що передаються словом «проказа» в багатьох перекладах Біблії, мають значно ширше значення. Наприклад, біблійна проказа заподіювала видимих уражень не тільки людям, але й одягу та домам, цього ж бацила не робить (Левит 13:2, 47; 14:34).

Крім того, симптоми зараження проказою сьогодні достоту не відповідають опису прокази за біблійних часів. Дехто припускає, що ключем до розуміння є те, що з бігом часу характер хвороб змінюється. Інші вважають, що проказа, про яку згадує Біблія, є описом низки хвороб, котра стосується посередньо або безпосередньо захворювання, яке спричиняє бацила мікробактеріум лепрае.

«Теологічний словник Нового Завіту» (англ.) говорить, що як грецьке, так і єврейське слово, котре звичайно перекладають словом проказа, «стосується того самого захворювання або групи захворювань... Чи ця хвороба є знаною нам сьогодні проказою, залишається тільки припускати. Але точне медичне визначення цієї хвороби не впливає на нашу віру в правдивість оповідей про зцілення [прокажених Ісусом та його учнями]».

[Ілюстрація на сторінці 24]

Збір біля Залу Царства в закладі для хворих на проказу.

[Ілюстрація на сторінці 26]

Айзая Адаґбона з дружиною Німотою.