Вони виконували волю Єгови

Павло сміливо свідчить перед сановниками

ВАЖКО уявити собі двох чоловіків з великою різницею у становищі. На одному була корона, на іншому — кайдани. Один був царем, інший — в’язнем. Після двох років в’язниці апостол Павло стояв перед юдейським правителем Іродом Агріппою II. Цар та його супутниця Верніка «прийшли з превеликою пишнотою, і на залю судову ввійшли разом з тисяцькими та значнішими мужами міста» (Дії 25:23). Один довідник каже: «Мабуть присутніми були кількасот чоловік».

Зустріч влаштував новопризначений намісник Фест. Попередній намісник Фелікс був за те, щоб тримати Павла у в’язниці. Але Фест поставив під сумнів законність обвинувачень, висунутих проти Павла. Адже Павло так наполягав на своїй невинності, що вимагав представити його справу кесарю! Павлова справа зацікавила царя Агріппу. «Хотів би і я цього мужа послухати!»— сказав він. Фест швидко влаштував зустріч, мабуть, цікавлячись, що цар скаже про цього дивного в’язня (Дії 24:27—25:22).

Наступного дня Павло стояв перед натовпом сановників. «Уважаю себе за щасливого, що сьогодні я перед тобою боронитися маю,— сказав він Агріппі,— особливо ж тому, що ти знаєш усі юдейські звичаї та суперечки. Тому я прошу мене вислухати терпляче» (Дії 26:2, 3).

Сміливий захист Павла

Спершу Павло розповів Агріппі про своє минуле, як переслідувача християн. Їх «до богозневаги примушував я,— сказав він,— переслідував їх навіть по закордонних містах». Далі Павло розповів, як він отримав вражаюче видіння, в якому воскреслий Ісус запитав його: «Чому ти Мене переслідуєш? Трудно тобі бити ногою колючку!»a (Дії 26:4—14).

Після цього Ісус доручив Савлу свідчити людям з усіх народів те, ‘що він бачив та що Ісус відкриє йому’. Павло розповів, що він намагався старанно сповняти своє призначення. Однак «через це,— сказав він Агріппі,— юдеї в святині схопили мене та й хотіли роздерти». Розраховуючи на інтерес Агріппи до юдаїзму, Павло наголосив, що він свідчив, «нічого не розповідаючи, окрім того, що сказали Пророки й Мойсей, що статися має» стосовно смерті й воскресіння Месії (Дії 26:15—23).

Тут втрутився Фест. «Дурієш ти, Павле! Велика наука доводить тебе до нерозуму!»— вигукнув він. «Не дурію,— відповів Павло,— о Фесте достойний, але провіщаю слова правди та щирого розуму». Після цього Павло сказав Агріппі: «Цар бо знає про це,— до нього з відвагою я й промовляю. Бо не гадаю я, щоб із цього щобудь сховалось від нього,— бо не в закутку діялось це» (Дії 26:24—26).

Тепер Павло прямо запитав Агріппу: «Чи віруєш, царю Агріппо, Пророкам?» Через це питання Агріппа, безперечно, почувся незручно. Зрештою, йому треба було думати, яке враження він справить на присутніх, а погодитися з Павлом означало стати на бік «нерозуму», як це назвав Фест. Можливо, відчувши нерішучість Агріппи, Павло сам відповів на своє запитання. «Я знаю, що віруєш»,— сказав він. Тепер заговорив Агріппа, але його відповідь Павлові була ухильною: «Ти малощо не намовляєш мене, щоб я став християнином» (Дії 26:27, 28).

Павло майстерно використав ухильні слова Агріппи, щоб підкреслити важливу думку. «Благав би я Бога,— сказав він,— щоб чи мало, чи багато,— не тільки но ти, але й усі, хто чує сьогодні мене, зробились такими, як і я, крім оцих ланцюгів» (Дії 26:29).

Агріппа і Фест не побачили, щоб Павло чимось заслуговував смерті чи ув’язнення. Однак його вимога представити справу кесарю не могла бути анульована. Ось чому Агріппа сказав Фестові: «Міг би бути відпущений цей чоловік, якби не відкликавсь був до кесаря» (Дії 26:30—32).

Урок для нас

Павлів метод свідчення перед сановниками служить для нас чудовим прикладом. Промовляючи до царя Агріппи, Павло виявляв обачність. Він, безсумнівно, знав про скандальну історію Агріппи та Верніки. Вони перебували в кровозмішному зв’язку, тому що Верніка насправді була сестрою Агріппи. Але в цьому випадку Павло не хотів давати лекції про мораль. Замість цього він наголошував на тих питаннях, в яких він та Агріппа погоджувалися. До того ж, хоча Павло сам вчився в освіченого фарисея Гамаліїла, він визнав Агріппу знавцем юдейських звичаїв (Дії 22:3). Незважаючи на рівень моралі Агріппи, Павло звертався до нього з повагою, тому що Агріппа займав становище влади (Римлян 13:7).

Сміливо свідкуючи про свої вірування, ми не ставимо собі за мету викривати чи засуджувати нечисті заняття своїх слухачів. Навпаки, щоб допомогти їм прийняти правду, нам слід наголошувати на позитивних аспектах доброї новини, підкреслюючи нашу спільну надію. Розмовляючи зі старшими віком або з представниками влади, ми повинні визнавати їхнє становище (Левит 19:32). Таким чином ми можемо наслідувати Павла, який сказав: «Для всіх я був усе, щоб спасти бодай деяких» (1 Коринтян 9:22).

[Примітка]