На порозі більшої діяльності

«ДУХУ суперництва не було. Кожен бажав іншому успіху»,— сказали Річард і Люсія, згадуючи своїх однокласників із 105-го класу Біблійної школи Ґілеад Товариства Вартової башти. «Ми дуже різні, але для нас кожен студент є скарбом». Однокласник Лоуелл погодився, додаючи: «Розбіжності між нами зблизили нас».

Клас, випуск якого відбувся 12 вересня 1998 року, був справді різнорідний. Декотрі із студентів колись піонерували в районах, де є велика потреба у вісниках Царства, інші вірно служили близько від дому. Декілька з них, як-от Матс і Роуз-Марі, до навчання у школі були змушені довго й наполегливо працювати над удосконаленням своїх знань англійської мови. Багато із студентів уже від дитинства думали про місіонерське служіння. Одне подружжя 12 разів подавало заяву, і як же втішились вони, коли отримали запрошення до 105-го класу!

Двадцять тижнів напруженого навчання пролетіли дуже швидко. Перш ніж студенти усвідомили це, то вже здали останні письмові завдання й виголосили свої останні усні реферати, — і ось настав випускний день.

Ведучий програми Альберт Шредер, член Керівного органу Свідків Єгови, нагадав студентам, що вони «стоять на порозі більшої діяльності на ниві біблійної освіти», йдучи за понад 7000 братів, які були перед ними в Ґілеаді. Він зауважив, що влітку студенти мали унікальну можливість спілкуватися з місіонерами з багаторічним стажем, коли ті, прибуваючи на міжнародні конгреси, відвідували всесвітній центр.

Відтак брат Шредер представив Макса Ларсона з Комітету забезпечення діяльності Бетелю. Він розвинув тему «Освіта, яка веде до вічного життя». Брат Ларсон процитував Приповістей 1:5 (Дерк.), де говориться: «Мудрий послухає і помудріщає; а розумний знайде мудрі поради». Щоб бути успішним місіонером, потрібно майстерності. Старанні люди стоять перед царями (Приповістей 22:29, Дерк.). Після п’ятимісячного курсу студенти добре споряджені, щоб представляти найвеличніших Царів, Бога Єгову та Ісуса Христа.

Потім Дейвід Олсон з відділу служіння говорив на тему «Допомагайте втішати Боже серце». Він запитав: «Що можуть робити недосконалі люди, аби втішати серце Єгови?» Як можна відповісти на це запитання? Вони можуть вірно, віддано й радісно служити йому. Єгова хоче, щоб його люди знаходили радість у служінні йому. Коли ми виконуємо волю Єгови з радістю, то звеселяємо його серце (Приповістей 27:11). Брат Олсон прочитав листа від місіонерської пари, яка закінчила 104-й клас школи Ґілеад. Чи вони знаходять радість у новому призначенні? «У нас приблизно 140 вісників,— написали вони про свій збір,— а в середньому на зібрання приходить від 250 до 300 осіб. Найприємнішим є польове служіння. Кожен з нас має по чотири вивчення, і декотрі із цих зацікавлених уже приходять на зібрання».

Лайман Суїнґл з Керівного органу говорив на тему «Час замислитись і порахувати свої благословення». Навчання в Ґілеаді принесло чималі благословення. Воно допомогло студентам зрости у знанні, поглибити цінування організації Єгови й розвинути такі важливі риси, як смиренність. «Як же упокорює бути тут і слухати настанови,— сказав брат Суїнґл.— Ви вирушаєте звідси ліпше споряджені звеличувати Єгову».

«Яка велика ваша радість, навіщо ж непокоїтись?» — це назва промови Деніела Сидліка, ще одного члена Керівного органу. Коли постають проблеми, шукайте керівництва зі Святого Письма, як заохотив він. Використовуючи вибрані вірші з 6-го розділу Матвія, брат Сидлік показав, як це можна робити. Брак віри може змусити нас непокоїтися про такі буденні речі, як їжа й одяг. А втім, Єгова знає, що́ ми потребуємо (Матвія 6:25, 30). Занепокоєння тільки збільшує щоденні турботи (Матвія 6:34). З другого боку, необхідно планувати. (Порівняйте Луки 14:28). «Ісус не забороняє розсудливих роздумів про майбутнє, але нерозумного занепокоєння про майбутнє,— пояснив брат Сидлік.— Діяльність є одним із найліпших ліків проти занепокоєності. Коли ми занепокоюємося, доцільно почати говорити про правду».

Прощальні поради інструкторів

Потім були виголошені промови трьох інструкторів з викладацького колективу школи Ґілеад. Спочатку виступив Карл Адамс, а його промова називалась «Чим ви відплатите Єгові?». Вона ґрунтувалася на 116-му Псалмі, який, можливо, співав Ісус у ніч перед смертю (Матвія 26:30, примітка в НС). Що думав Ісус, коли співав: «Чим я відплачу Господеві за всі добродійства Його на мені»? (Псалом 116:12). Він міг розмірковувати про досконале тіло, яке Єгова приготував йому (Євреїв 10:5). Наступного дня він мав принести це тіло в жертву, засвідчуючи про глибину своєї любові. За п’ять місяців студенти 105-го класу пересвідчились у доброті Єгови. Тепер вони мають виявляти свою любов до Бога, наполегливо працюючи в територіях місіонерського призначення.

Інструктор Ґілеаду Марк Нюмер промовляв другим. Він порадив студентам «Продовжувати чинити те, що правильне». Після того як Йосипа продали в рабство до Єгипту, той зносив несправедливе ставлення 13 років. Чи він дозволив, аби несправедливість людей ослабила його? Ні, він продовжував робити те, що правильне. Відтак у призначений час Бог визволив Йосипа від випробувань. Несподівано він перейшов з темної в’язниці до хоромів палацу. (Буття, розділи 37—50). Інструктор запитав студентів: «Якщо ваші сподівання не справдяться в місці місіонерського призначення, чи ви залишите його? Чи ви поступитесь перед розпачем, чи витримаєте, як Йосип?»

На закінчення, реєстратор школи Ґілеад Уоллес Ліверенс провів жваве обговорення з членами класу на тему «Оголошуйте Царя і його Царство». Деякі студенти розповіли випадки з проповідування від дому до дому, від магазину до магазину й на вулицях. Інші розповіли, як вони починали проповідувати іноземцям. Ще інші показали, як слід проповідувати людям відмінного релігійного походження. Усі випускники прагнули брати участь у служінні на місіонерській ниві.

Щасливі місіонери з багаторічним стажем

Наступну частину, яка називалася «Радісні результати місіонерського служіння», представив Роберт Воллен, і вона являла собою інтерв’ю з чотирма братами з персоналу всесвітнього центру, котрі недавно мали радість спілкування з досвідченими місіонерами. Ті місіонери відразу визнали, що їм не було легко вивчати нову мову, пристосовуватися до іншої культури або звикати до іншого клімату. Потім потрібно було справлятися з приступами туги за домом. Часами виникали проблеми зі здоров’ям. Але весь цей час місіонери зберігали позитивний склад розуму й були поблагословлені за стійкість. Декотрі допомогли багатьом людям пізнати Єгову. Інші по-різному посприяли загальному розширенню праці Царства в їхніх краях.

Останнім промовляв Кері Барбер, член Керівного органу. Він переглянув основні моменти програми конгресу «Божа дорога життя». «Який вплив справила програма конгресу на ваші взаємини з Єговою?» — запитав він присутніх. Промовець протиставив благословенні результати того, коли йдуть Божою дорогою, трагічному кінцю тих, хто прямує шляхом світу. Згадуючи про Мойсеєву провину біля Меріви, він перестеріг: «Навіть після того як людина вірно прослужила багато років, Єгова не легковажить бодай найменшим порушенням його справедливих законів» (Числа 20:2—13). Нехай усі Божі слуги міцно тримаються своїх дорогоцінних привілеїв служіння!

Ось і прийшов час для студентів отримати дипломи. Потім представник від студентів прочитав листа подяки за навчання. Програма закінчилась піснею та сердечною молитвою. Але для 105-го класу це був тільки початок, бо нові місіонери «стояли на порозі більшої діяльності».

[Рамка на сторінці 23]

Статистичні дані про клас

Кількість представлених країн: 9

Кількість країн призначення: 17

Кількість студентів: 48

Кількість подружніх пар: 24

Середній вік: 33

Середня кількість років у правді: 16

Середня кількість років у повночасному служінні: 12

[Рамка на сторінці 24]

Вони взялися за повночасне служіння

«В юнацькому віці я не планував піонерувати,— говорить Бен, випускник 105-го класу.— Я думав, що піонерувати можуть тільки ті, хто має особливі вміння та ідеальні умови,— він додає.— Але я полюбив проповідницьке служіння. Відтак якось мені спало на думку, що бути піонером — це просто брати більшу участь у служінні. Тоді я зрозумів, що можу піонерувати».

«У нашому домі завжди виявлялася глибока повага до повночасних слуг»,— розповідає Люсія. Вона пригадує радісну атмосферу в зборі, коли приїжджали в гості місіонери. «Підростаючи,— говорить вона,— я зрозуміла, що повночасне служіння стане моєю дорогою життя».

Коли Теодісу було 15 років, померла його мати. «У той час збір став для мене правдивою опорою,— говорить він,— тому я запитав себе: «Як я можу виявити вдячність?» Спонуканий цим, він вступив у повночасне служіння й тепер — у місіонерську працю.

[Ілюстрація на сторінці 25]

105-й клас Біблійної школи Ґілеад Товариства Вартової башти

У цьому списку ряди пронумеровані, починаючи з переднього, а імена перераховані зліва направо в кожному ряді.

1) М. Сампсон; І. Браун; Ґ. Геґґлі; І. Абуєн; М. Дебуа; П. Пуртьє. 2) Ж. Кассам; Р. Ліндберґ; А. Дапуццо; К. Тейлор; К. ЛеФевре; С. Уолкер. 3) Л. Бейкер; М. Пеллас; Е. Воґґон; К. Бьоне; Й. Асплунд; Дж. Гайле. 4) Т. Пуртьє; Дж. Уайттейкер; Л. Палмер; С. Нортон; М. Ґерінґ; В. Гайле. 5) Дж. Уолкер; А. Бьоне; К. Ґрюнфельд; М. Вашингтон; Д. Уайттейкер; Дж. Абуєн. 6) В. Ґерінґ; К. Вашингтон; М. Пеллас; Р. Дебуа; Т. Геґґлі; О. Асплунд. 7) Б. Воґґон; Р. ЛеФевре; Л. Тейлор; Т. Браун; Р. Ґрюнфельд; Р. Палмер. 8) П. Нортон; Т. Сампсон; К. Бейкер; М. Ліндберґ; М. Кассам; М. Дапуццо.