Вони виконували волю Єгови

Прощення відкриває шлях до спасіння

ДЕСЯТЬ синів Якова, які стояли перед першим міністром Єгипту, поділяли жахливу таємницю. Минуло багато років відколи вони продали в рабство свого єдинокровного брата, Йосипа, задумавши повідомити своєму батькові, що його розшарпав дикий звір (Буття 37:18—35).

Аж ось, приблизно через 20 років, сильний голод змусив цих десятьох чоловіків податися до Єгипту, щоб купити зерна. Але купівля не пішла гладко. Перший міністр, котрий також був управителем, що розподіляв харчі, обвинуватив їх у шпигунстві. Він ув’язнив одного з них і поставив вимогу, щоб вони повернулися додому й привели свого наймолодшого брата, Веніямина. Коли вони це зробили, перший міністр задумав арешт Веніямина (Буття 42:1—44:12).

Юда, один із синів Якова, запротестував. ‘Якщо ми повернемося додому без Веніямина,— сказав він,— наш батько помре’. Потім сталося те, чого ні Юда, ні будь-хто з його супутників не сподівалися. Наказавши всім, окрім синів Якова, вийти з кімнати, перший міністр голосно заплакав. Відтак, заспокоївшись, він оголосив: «Я Йосип» (Буття 44:18—45:3).

Милосердя й порятунок

«Чи живий ще мій батько?» — Йосип запитав своїх братів. Не прозвучало жодної відповіді. Безсумнівно, Йосиповим єдинокровним братам перепинило мову. Чи їм тішитись, чи боятись? Адже 20 років тому вони продали цього чоловіка в рабство. Йосип мав владу ув’язнити їх, відіслати додому без харчів, або, в гіршому випадку, стратити! Не без причини Йосипові брати «не могли... йому відповісти, бо вони налякались його» (Буття 45:3).

Йосип швидко розвіяв хвилювання цих чоловіків. «Підійдіть же до мене»,— промовив він. Вони послухались. Відтак він сказав: «Я Йосип, ваш брат, якого ви продали були до Єгипту... А тепер не сумуйте, і нехай не буде жалю в ваших очах, що ви продали мене сюди, бо то Бог послав мене перед вами для виживлення» (Буття 45:4, 5).

Йосип небезпідставно виявив милосердя. Він був помітив ознаки їхнього каяття. Наприклад, коли Йосип обвинуватив своїх братів у шпигунстві, він почув, як вони говорили між собою: «Справді, винні ми за нашого брата... Тому то прийшло це нещастя на нас!» (Буття 42:21). Також Юда хотів віддатися у рабство замість Веніямина, аби тільки юнак міг повернутися до свого батька (Буття 44:33, 34).

Отже, Йосип мав причини виявити милосердя. Безперечно, він розумів, що це може привести до порятунку його цілої родини. Тому Йосип сказав своїм братам повернутися до батька, Якова, і сказати йому: «Отак сказав син твій Йосип: Бог зробив мене володарем усього Єгипту. Зійди ж до мене, не гайся. І осядь у землі Ґошен, і будеш близький до мене ти, і сини твої, і сини синів твоїх, і дрібна та велика худоба твоя, і все, що твоє. І прогодую тебе там» (Буття 45:9—11).

Більший Йосип

Ісуса Христа можна назвати Більшим Йосипом, бо існує разюча схожість між цими двома чоловіками. Подібно як з Йосипа, з Ісуса назнущалися його брати, нащадки Авраама. (Порівняйте Дії 2:14, 29, 37). Але в житті цих чоловіків відбулась надзвичайна зміна. З часом Йосип перейшов від раба до першого міністра і став другим після фараона. Так само Єгова воскресив Ісуса з мертвих і возніс його на вищу позицію ‘по Божу правицю’ (Дії 2:33; Филип’ян 2:9—11).

Будучи першим міністром, Йосип міг роздавати харчі всім, хто приходив до Єгипту купувати зерно. Сьогодні Більший Йосип має на землі клас вірного й мудрого раба, через якого він «своєчасно» роздає духовну поживу (Матвія 24:45—47; Луки 12:42—44). Безперечно, ті, хто приходить до Ісуса, «голоду й спраги терпіти не будуть уже... Бо Агнець, що серед престолу, «буде їх пасти, і водитиме їх до джерел вод життя» (Об’явлення 7:16, 17).

Урок для нас

Йосип дає надзвичайний приклад милосердя. Суворе правосуддя вимагало б покарання тих, хто продав його в рабство. З другого боку, почуття могли б спонукати його просто не звертати уваги на їхню провину. Але й цього не сталося з Йосипом. Натомість він пересвідчився в покаянні своїх братів. Відтак, коли Йосип побачив, що вони виявляють щире каяття, він простив їм.

Ми можемо наслідувати Йосипа. Коли той, хто грішить проти нас, по-справжньому змінює серце, ми повинні простити йому. Звичайно, ми ніколи не повинні дозволити, щоб сплеск почуттів затуляв нам очі на грубе правопорушення. Проте ми не повинні дозволити, аби почуття образи затулило нам очі на справжнє розкаяння. Тому продовжуймо ‘терпіти один одного і прощати взаємно’ (Колосян 3:13, Дерк.). Завдяки цьому ми наслідуватимемо нашого Бога Єгову, який «готовий прощати» (Псалом 86:5, НС; Михея 7:18, 19).