Колегіанти. Дослідження Біблії зробило їх інакшими

Чи ви чули про колегіантів?

Ця невеличка релігійна група, яка виникла в Голландії XVII сторіччя, відрізнялася від офіційних церков того часу. Як так сталось і чого ми можемо від них навчитися? Щоб знайти відповіді на ці запитання, перенесімося в минуле.

У 1587 році до Амстердама приїхав Якоб Арміній (Якоб Гарменсен). Знайти роботу для нього не становило жодних труднощів, адже його характеристика справляла глибоке враження. У віці 21 року він закінчив у Голландії Лейденський університет. Після цього Якоб провів шість років у Швейцарії, вивчаючи теологію під керівництвом Теодора Бези, наступника протестантського реформатора Жана Кальвіна. Не дивно, отже, що протестанти в Амстердамі з радістю призначили 27-річного Армінія одним із своїх пасторів! Однак через декілька років багато членів церкви пожалкували про свій вибір. Чому?

Спірне питання про приречення долі

Невдовзі після того як Арміній вступив на кафедру пастора, серед протестантів в Амстердамі виникла напруженість щодо питання про приречення долі. Ця доктрина була основним положенням кальвінізму, але дехто з членів церкви вважав, що Бог, який одним людям накреслив спасіння, а іншим — засудження, є жорстоким і несправедливим. Кальвіністи сподівалися, що Арміній, будучи учнем Бези, виправить погляди розкольників. Але як же приголомшило кальвіністів, коли Арміній став на бік розкольників. У 1593 році спір настільки розгорівся, що протестанти у місті розділилися на дві групи — тих, хто підтримував доктрину, і тих, хто дотримувався поміркованих поглядів та відкидав її.

У межах декількох років цей місцевий диспут спричинився до загальнонаціонального розколу в протестантизмі. Зрештою у листопаді 1618 року дійшло до розв’язки. Кальвіністи, які мали підтримку армії й громадської думки, викликали розкольників (пізніше названих ремонстрантамиa) на національну раду, скликану протестантським синодом у Дордрехті. Наприкінці зібрання перед усіма ремонстрантськими пасторами поставили вибір: підписати умову ніколи більше не проповідувати або залишити країну. Більшість обрала вигнання. Непохитні кальвіністи зайняли кафедри, які залишили ремонстрантські пастори. Кальвінізм переміг — або так вважав синод.

Народження і розвиток колегіантів

Подібно як і в інших місцях, у селі Вермонд, поблизу Лейдена, ремонстрантський збір втратив свого пастора. Однак, на відміну від інших місць, збір не погодився з заміною, яку призначив синод. Більш того, коли ремонстрантський пастор, ризикуючи своїм життям, 1620 року повернувся у Вермонд, щоб попіклуватися про збір, декотрі члени того збору відкинули його також. Вони вже почали проводити свої таємні релігійні зібрання без допомоги представників духівництва. Пізніше ці зібрання стали називати колегіями, а їхніх відвідувачів — колегіантами.

Хоча ця течія виникла переважно через обставини, а не внаслідок релігійних принципів, ситуація невдовзі змінилась. Член збору Ґізберт ван дер Коде переконував, що, на відміну від офіційних церков, проводити зібрання без клерикального нагляду узгоджується з Біблією і з тим, як це робили ранні християни. Він говорив, що клас духівництва був вигаданий після смерті апостолів, аби створити роботу для чоловіків, які не бажають здобувати професії.

У 1621 році Ван дер Коде і його прибічники почали проводити свої зібрання у сусідньому селі Рейнсбурзіb. Декілька років пізніше, коли релігійне переслідування поступилося терпимості, збори колегіантів стали утворюватися по цілій країні й приваблювали «птахів різного польоту», як висловився історик Зигфрід Зільверберґ. Серед них були ремонстранти, меноніти, социніани й навіть теологи. До колегіантів належали фермери, поети й друкарі, лікарі й ремісники. Цьому рухові симпатизували філософ Спіноза (Бенедиктус де Спіноза) й педагог Йоганн Амос Коменіус (Ян Коменський), а також відомий художник Рембрандт ван Рейн. Різні ідеї, які принесли з собою ті побожні люди, вплинули на погляди колегіантів.

Після 1640 року ця активна група швидко зросла. Колегії з’явилися в Роттердамі, Амстердамі, Леувардені та інших містах. Професор історії Ендрю Фікс зазначає, що між 1650 і 1700 роками «колегіанти... у Голландії стали однією з найважливіших і найвпливовіших релігійних сил сімнадцятого сторіччя».

Погляди колегіантів

Оскільки логічне мислення, терпимість і вільне висловлювання думок були розпізнавальним знаком колегіантів, кожний з них зокрема міг дотримуватися різних поглядів. Однак їх все-таки об’єднували й спільні переконання. Наприклад, усі колегіанти усвідомлювали важливість особистого біблійного вивчення. Один колегіант написав, що кожен член їхнього руху повинен «пізнати Бога не через когось, а дослідивши особисто». Так вони і робили. Фахівець з історії церкви XIX сторіччя Якоб ван Слей писав, що колегіанти досліджували Біблію більше, ніж інші релігійні групи того часу. Навіть противники хвалили колегіантів за їхнє вміння майстерно послуговуватися Біблією.

Проте, вивчаючи Біблію все глибше, колегіанти розвинули переконання, котрі відрізнялися від тих, яких дотримувалися в офіційних церквах. Джерела, датовані XVII—XX сторіччями, описують деякі з їхніх вірувань.

Рання церква. Колегіант і теолог Адам Борейл написав 1644 року, що за часу імператора Константина рання церква втягнулася в політику, тим самим розірвавши угоду з Христом, і втратила керівництво святого духу. Він додав, що внаслідок цього поширились фальшиві вчення, які залишились до його часу.

Реформація. Реформація XVI сторіччя під проводом Лютера, Кальвіна й інших не зробила достатньо у реформуванні церкви. Натомість, згідно з висловлюванням провідного колегіанта й лікаря Галенія Абрагамса (1622—1706), Реформація погіршила релігійну ситуацію тим, що спричинила сварки й ненависть. Справжня реформа повинна змінити серця, чого не досягла Реформація.

Церква й духівництво. Офіційні церкви зіпсовані, просякнуті світським духом і позбавлені Божого проводу. Найліпше, що може зробити людина, котра серйозно ставиться до релігії, це залишити церкву, до якої вона належить, аби не стати співучасником її гріхів. Колегіанти вважали, що існування посади священнослужителя суперечить Писанню і «небезпечне для духовного добробуту християнського збору».

Царство й Рай. Деніел Брейн (1594—1664), один із засновників колегії в Амстердамі, писав, що Христове Царство не є духовним царством, яке перебуває в серці людини. Вчитель Якоб Остенз, колегіант із Роттердама, говорив, що «патріархи сподівалися земних обітниць». Подібно й колегіанти очікували часу, коли земля перетвориться в рай.

Трійця. Деякі провідні колегіанти під впливом поглядів социніан відкинули Трійцюc. Наприклад, Деніел Цвікер (1621—1678) писав, що будь-яка нелогічна доктрина, така, як про Трійцю, «неможлива й фальшива». У 1694 році були опубліковані Писання у перекладі колегіанта Рейніра Роулейоуа. У цьому перекладі в другій частині вірша з Івана 1:1 говорилося так: «І слово було бог», на відміну від ортодоксального тлумачення: «І слово було Бог»d.

Щотижневі зібрання

Хоча колегіанти не були солідарні у всіх своїх поглядах, їхні колегії у різних містах функціонували цілком подібно. Історик Ван Слей повідомляє, що на початку діяльності колегіантів проведення їхніх зібрань майже не продумувалося наперед. Спираючись на слова апостола Павла про потребу «пророкувати», колегіанти вважали, що в колегії можуть вільно виступати всі представники чоловічої статі (1 Коринтян 14:1, 3, 26). У результаті зібрання часто тривали до глибокої ночі, і декого з присутніх «обгортав міцний сон».

З часом зібрання стали більш організовані. Колегіанти почали збиратись не тільки щонеділі, але і в будні увечері. Для того аби уможливити промовцеві й збору підготовку заздалегідь до всіх зібрань протягом року, друкувався список біблійних віршів, які обговорюватимуться, а також ініціали промовців. Зібрання починалося піснею й молитвою, після чого промовець пояснював біблійні вірші. Закінчивши, він просив чоловіків висловити свою думку з приводу щойно розглянутої теми. Потім інший промовець показував практичне застосування цих самих віршів. Зібрання закінчувалося молитвою і піснею.

Колегіанти міста Гарлінгена, провінція Фрісландія, мали свій своєрідний спосіб проведення зібрань чітко за розкладом. Промовець, який говорив довше призначеного йому часу, повинен був платити невеликий штраф.

Національні конгреси

Колегіанти також відчували потребу в більших зустрічах. Отже, починаючи з 1640 року, колегіанти з усієї країни двічі на рік (навесні та влітку) подорожували до Рейнсбурга. Історик Фікс написав, що такі зустрічі дозволяли їм «знайомитися з ідеями, ставленням, поглядами й діяльністю своїх братів по всій країні».

Дехто з приїжджих колегіантів орендував приміщення у селах, інші зупинялися в «Кроте Хоус», або Великому Будинку, який мав 30 кімнат і належав колегіантам. Там організовувалися спільні обіди на 60—70 осіб. Після обіду відвідувачі могли прогулюватися у великому саду навколо будинку, насолоджуючись «Божим творивом, тихою бесідою або хвилиною для роздумів».

Багато колегіантів, хоча і не всі, вважали, що хрещення є необхідним. Тож хрещення стало ознакою великих зустрічей. Історик Ван Слей розповідає, що зазвичай ця церемонія відбувалася в суботу зранку. Після промови, в якій висвітлювалася необхідність хрещення, слідувала пісня й молитва. Потім промовець запрошував тих дорослих, хто бажав охреститися, заявити про свою віру такими словами: «Я вірю, що Ісус Христос є Сином живого Бога». Промова закінчувалася молитвою, і всі присутні підходили до басейну й спостерігали за чоловіками і жінками, які ставали навколішки, щоб вода досягала їхніх плечей. Потім той, хто охрещував, поволі нахиляв голову нововірця вперед і занурював у воду. Після церемонії всі поверталися на свої місця слухати наступну промову.

У суботу пополудні, о 17 годині, зібрання починалося читанням Біблії, яке тривало недовго, піснею та молитвою. Для того аби бути впевненими, що завжди знайдеться промовець, колегії з Роттердама, Лейдена, Амстердама та Північної Голландії по черзі призначали промовців для кожного конгресу. У неділю зранку виділявся час для святкування Господньої Вечері. Після промови, молитви та пісні чоловіки, а потім жінки споживали хліб і вино. Більшість промов виголошували ввечері того самого дня, а в понеділок зранку всі збиралися для кінцевої промови. Ван Слей зазначає, що промови на цих конгресах переважно носили практичний характер, наголошуючи на застосуванні поясненого.

У Рейнсбурзі селяни радо вітали ці зустрічі. Один спостерігач XVIII сторіччя написав, що такий наплив відвідувачів, які витрачали чимало грошей на продукти, приносив чудовий дохід для села. Крім того, після кожного конгресу колегіанти жертвували певну суму біднякам Рейнсбурга. Тому, коли 1787 року такі зібрання припинилися, селянам, безсумнівно, було за чим шкодувати. Надалі рух колегіантів поступово зник. Чому?

Чому вони зникли

Наприкінці XVII сторіччя виник спір про те, яку роль відіграють переконання в релігії. Декотрі колегіанти вважали, що людському міркуванню повинна надаватися перевага над божественним відкриттям, але інші не погоджувалися. Зрештою цей диспут спричинив поділення у русі колегіантів. Тільки коли провідні поборники обох сторін конфлікту померли, колегіанти знову об’єдналися. Однак, за повідомленням історика Фікса, після цього розколу рух «ніколи вже не став таким, яким був на початку».

Дедалі більша терпимість у протестантських церквах XVIII сторіччя також посприяла занепаду течії колегіантів. У міру того як міркування колегіантів і їхня терпимість ставали все більш прийнятними у суспільстві, «одинокий промінь колегіанізму розтанув у яскравому світанку просвітництва». Наприкінці XVIII сторіччя більшість колегіантів захопилася вченнями менонітів та інших релігійних груп.

Оскільки колегіанти не намагалися дійти до єдності в думках всередині свого руху, існувало приблизно стільки різних поглядів, скільки було колегіантів. Вони усвідомлювали це й тому не стверджували, що ‘були поєднаними в думці одній’, як заохочував християнський апостол Павло (1 Коринтян 1:10). І все ж колегіанти очікували часу, коли основні християнські вчення, зокрема єдність думок, стануть реальністю.

Оскільки правдиве знання ще не було поширене за днів колегіантів, вони показали приклад, який варто взяти до уваги багатьом релігійним групам сьогодні. (Порівняйте Даниїла 12:4). Те, що вони наголошували на необхідності біблійного вивчення, узгоджується з порадою апостола Павла: ‘Усе досліджуйте’ (1 Солунян 5:21). Завдяки особистому біблійному вивченню Якоб Арміній і інші побачили, що декотрі давно встановлені доктрини й звичаї зовсім не ґрунтувалися на Біблії. Коли вони усвідомили це, то знайшли в собі мужність не погодитися з офіційною релігією. Чи ви б так зробили?

[Примітки]

Рейніра Роулейоуа, М.Д.» (Het Nieuwe Testament van onze Heer Jezus Christus, uit het Grieksch vertaald door Reijnier Rooleeuw, M.D.).

[Ілюстрація на сторінці 24]

Рембрандт ван Рейн.

[Ілюстрації на сторінці 26]

Село Вермонд, де виник рух колегіантів, і річка Де Вліт, в якій вони хрестилися.

[Відомості про ілюстрацію, сторінка 23]

Тло: з люб’язного дозволу American Bible Society Library, New York