Савл. Вибрана посудина для Господа

ТАРСЯНИН Савл був заклятим ненависником Христових послідовників. Проте Господь приготував для нього цілком інше майбутнє. Савл мав стати видатним захисником якраз тієї справи, проти якої так запекло боровся. Ісус промовив: «Для Мене — посудина вибрана він [Савл], щоб носити Ім’я Моє перед народами, і царями, і синами Ізраїля» (Дії 9:15).

Зазнавши милості та ставши ‘вибраною посудиною’ для Господа Ісуса Христа, ‘зухвалець’ Савл повністю змінився (1 Тимофія 1:12, 13, СМ). Енергія, котра раніше спонукувала Савла до участі в каменуванні Степана й до інших нападів на Ісусових учнів, тепер була скерована в зовсім інакше русло — він став християнським апостолом Павлом. Вочевидь Ісус бачив у його характері бажані риси. Які саме? Ким був Савл? Як завдяки своєму походженню він став придатним для поширення правдивого поклоніння? Чи можемо ми чогось від нього навчитися?

Родинне походження Савла

У час вбивства Степана, що сталося невдовзі після П’ятидесятниці 33 року н. е., Савл був ‘юнаком’, а пишучи у 60—61 роках н. е. до Филимона, він був уже «старий» (Дії 7:58; Филимона 9). Дослідники кажуть, що, за старожитніми методами оцінки віку, «юнакові», напевне, було 24—40 років, а «старому» — від 50 до 56. Тож Савл, мабуть, народився всього через кілька років після Ісуса.

Вихідці з Юдеї жили тоді в багатьох частинах світу. Полон, рабство, заслання, торгівля, добровільне переселення — ось деякі з причин їхнього розпорошення. Хоча родина Савла була з такої діаспори, її члени вірно дотримувалися Закону. Він підкреслює це, кажучи про себе: «Обрізаний восьмого дня, з роду Ізраїля, з племени Веніяминового, єврей із євреїв, фарисей за Законом». Савл носив таке ж єврейське ім’я, як його знаний одноплемінник — перший ізраїльський цар. Будучи римлянином з народження, тарсянин Савл мав ще й латинське ім’я Павл (Филип’ян 3:5; Дії 13:21; 22:25—29).

Те, що Савл народився римським громадянином, означало, що цей привілейований статус здобув котрийсь чоловік з його предків. Яким способом? Їх існувало декілька. Окрім успадкування римського громадянства, його могли надати особі чи групі осіб ще й за особливі заслуги, просто з політичних міркувань або ж у нагороду за певну видатну послугу державі. Раб, котрий викупив свою свободу в римського громадянина або був відпущений ним, теж набував цього статусу. Після закінчення служби в римських легіонах римське громадянство присвоювали ветеранам допоміжних загонів. Громадянами могли з часом стати і мешканці римських колоній. А ще, кажуть, були часи, коли це звання можна було придбати за великі гроші. Одначе я́к статус римського громадянства ввійшов у родину Савла — невідомо.

Ми достеменно знаємо, що Савл був родом з Тарса, головного міста й столиці римської провінції Кілікії (тепер південь Туреччини). У тій місцевості існувала чимала єврейська громада, але, живучи там, Савл не міг не стикатися з язичницьким культурним середовищем. Тарс був великим і квітучим містом, знаним науково-освітнім осередком елліністичного, або античного, світу. За приблизними оцінками, в першому сторіччі це місто нараховувало від 300 000 до 500 000 мешканців. Воно було торговим центром і лежало на головному шляху, що поєднував Малу Азію, Сирію та Месопотамію. Своїм добробутом Тарс завдячував комерції, а також родючим землям навколишньої рівнини, які здебільшого забезпечували збіжжям, вином та льоном. У місті процвітало ткацьке ремесло: з козячого волосу виготовляли полотно для пошиття наметів.

Савлова освіта

Савл, або Павло, сумлінно заробляв на хліб і фінансував свою місіонерську діяльність тим, що виготовляв намети (Дії 18:2, 3; 20:34). Для мешканців його рідного міста Тарса це ремесло було типовим. Савл, мабуть, перейняв його від свого батька ще в дитинстві.

У місіонерській праці Савлові ще надзвичайно придалося знання різних мов, а особливо грецької — спільної для населення Римської імперії (Дії 21:37—22:2). Фахівці, котрі аналізують твори Савла, кажуть, що вони написані чудовою грецькою. Його лексика не є взірцем класичної літературної мови. Вона радше схожа на словниковий склад «Септуагінти», грецького перекладу Єврейських Писань, якого Савл неодноразово цитував чи переказував. З огляду на це, багато мовознавців припускає, що Савл мусив навчитися принаймні добрих основ грецької, і це, напевне, в єврейській школі. «За античних часів ліпшу освіту, а особливо грецьку, не надавали безкоштовно; як правило, це вимагало певної матеріальної основи»,— говорить учений Мартін Генґель. Отже, характер освіти, здобутої Савлом, вказує на те, що він походив з видатної родини.

Ймовірно, коли Савлові було не більше 13, він продовжив навчання в Єрусалимі, який лежав за 840 кілометрів від його рідної домівки. Освіту він отримав у ніг Гамаліїла, славнозвісного й високоповажаного вчителя фарисейської традиції (Дії 22:3; 23:6). Ця освіта, що відповідає нинішній університетській, відкривала двері до видатного становища в юдаїзміa.

Уміння й можливості, використані на благо

Народжений в єврейській сім’ї у місті елліністичної та римської культур, Савл належав до трьох світів. Виховання в такому багатонаціональному й багатомовному середовищі, безумовно, допомогло йому стати ‘усім для всіх’ (1 Коринтян 9:19—23). Завдяки римському громадянству Савл зміг юридично захистити своє служіння і згодом донести добру новину до найвисокопоставленішої особи в Римській імперії (Дії 16:37—40; 25:11, 12). Авжеж, воскреслий Ісус знав про походження, освіту та характер Савла, коли сказав Ананієві: «Іди, бо для Мене — посудина вибрана він, щоб носити Ім’я Моє перед народами, і царями, і синами Ізраїля. Бо Я покажу йому, скільки має він витерпіти за Ім’я Моє» (Дії 9:13—16). Ревність Савла, скерована в правильне русло, відіграла провідну роль у донесенні звістки про Царство до віддалених територій.

Обрання Савла для спеціального завдання, здійснене Ісусом, було особливою подією в історії християнства. А втім, усі нинішні християни мають особливі риси та вміння, які можна з успіхом використовувати для поширення доброї новини. Савл не відступив, коли зрозумів, чого Ісус хоче від нього. Натомість він робив усе можливе, аби поширювати інтереси Царства. Чи це можна сказати і про вас?

[Примітка]

[Рамка/Ілюстрація на сторінці 30]

Реєстрація і посвідчення римського громадянства

У 4 та 9 роках н. е. Август видав два закони, котрими запровадив реєстрацію шлюбних дітей римських громадян. Дитину слід було зареєструвати протягом 30 днів з дня її народження. У провінціях од сімей вимагалося зробити заяву перед магістратом у відповідному закладі реєстрації актів громадянського стану, в якій стверджувалося, що дитина народжена в шлюбі і має римське громадянство. У реєстр також вносили імена батьків, стать та ім’я дитини і дату її народження. Навіть ще до впровадження цих законів кожних п’ять років в усіх римських муніципіях, колоніях та префектурах проводили ценз, яким поновлювали реєстрацію громадян.

Свій правовий стан можна було довести, звернувшись до зводу належно впорядкованих архівних документів. Посвідчені копії таких записів видавалися у вигляді переносни́х дерев’яних диптихів (табличок, що складалися вдвоє). На думку декотрих учених, коли Павло заявляв, що є римським громадянином, то, напевне, міг підтвердити це посвідкою (Дії 16:37; 22:25—29; 25:11). Оскільки статус римського громадянства вважався ледве не «священною відзнакою» й надавав багато переваг його носію, підробка таких посвідок була надзвичайно тяжким злочином. Фальсифікація власного правового статусу каралася смертю.

[Відомості про джерело]

Historic Costume in Pictures/Dover Publications, Inc., New York

[Рамка/Ілюстрація на сторінці 31]

Римське ім’я Савла

Ім’я кожного римського громадянина чоловічої статі складалося принаймні з трьох частин: особистого імені, родового імені (пов’язаного з родом, або ґенс) та прізвиська. Відомим прикладом цього є Гай Юлій Цезар. Біблія не наводить повних римських імен, однак зі світських джерел відомо, що повним іменем Агріппи було Марк Юлій Агріппа, а Галліона — Луцій Юній Галліон (Дії 18:12; 25:13). Біблійними прикладами вживання двох останніх з трьох імен особи є Понтій Пилат (напис внизу), Сергій Павл, Клавдій Лісій та Порцій Фест (Дії 4:27; 13:7; 23:26; 24:27).

Неможливо з певністю встановити, якою частиною Савлового імені було Павл — особистим ім’ям чи прізвиськом. Часто до імені людини неофіційно додавали ще одне: його вживали родичі, а також знайомі. За бажанням, ім’я заміняли неримським, приміром, таким як Савл. «[Савл] ніколи не виконувало ролі римського імені,— каже певний мовознавець,— але, безсумнівно, дуже добре підійшло б на роль місцевого імені, даного римському громадянину як сиґнум». У місцевості, де розмовляли багатьма мовами, людина могла вживати те чи інше власне ім’я в залежності від обставин.

[Відомості про джерело]

Photograph by Israel Museum, ©Israel Antiquities Authority