Чому Савл переслідував християн?

«ПРАВДА, ДУМАВ БУВ Я, ЩО МЕНІ НАЛЕЖИТЬ чинити багато ворожого проти Ймення Ісуса Назарянина, що я в Єрусалимі й робив, і багато кого зо святих до в’язниць я замкнув, як отримав був владу від первосвящеників; а як їх убивали, я голос давав проти них. І часто по всіх синагогах караючи їх, до богозневаги примушував я, а лютуючи вельми на них, переслідував їх навіть по закордонних містах» (Дії 26:9—11).

ЦІ СЛОВА належать тарсянину Савлу, котрого знають також як апостола Павла. Звичайно, коли він це говорив, то був уже зовсім іншою людиною. Він більше не був противником християнства, а одним з найревніших його захисників. Але що спонукувало Савла перед тим переслідувати християн? Чому він думав, що йому ‘належало чинити’ таке? І чи можна взяти з його життя якийсь урок?

Каменування Степана

Уперше в Біблії згадується про Савла в розповіді про вбивство Степана. «За місто вони його [Степана] вивели, і зачали побивати камінням його. А свідки плащі свої склали в ногах юнака, який звався Савлом». «А Савл похваляв його вбивство» (Дії 7:58; 8:1). Що призвело до такого насильницького вчинку? Євреї, у тому числі ті, що походили з Кілікії, сперечалися зі Степаном, але не могли встояти проти нього. Біблія не повідомляє, чи Савл, який теж походив з Кілікії, був там. У всякому разі вони поставили фальшивих свідків, щоб звинуватити Степана в богозневазі, і привели його в синедріон (Дії 6:9—14). Ці збори, на яких головував первосвященик, виконували роль єврейського верховного суду. Як представники найвищої релігійної влади, його члени захищали також те, що, на їхню думку, було доктринальною чистотою. Вони вважали, що Степан заслуговував смерті. Хіба ж він не наважився звинуватити їх у недотриманні Закону? (Дії 7:53). Вони йому покажуть, як дотримуватись Закону!

Якщо брати до уваги Савлові переконання, то стає зрозуміло, чому він схвально ставився до такого погляду. Цей молодий чоловік був фарисеєм. Могутня секта фарисеїв вимагала суворого дотримання закону й традиції. Християнство, яке вчило про новий шлях спасіння через Ісуса, сприймалося як антитеза цим догматам. У першому столітті євреї сподівались, що Месією буде славетний Цар, який звільнить їх з ненависного ярма римського панування. Тому для них думка про те, що чоловік, засуджений Великим синедріоном за богохульство, а пізніше розп’ятий на стовпі мук як проклятий злочинець, міг бути Месією, здавалась повністю чужорідною, неприйнятною й огидною.

За Законом, людина, повішена на стовпі, була ‘Божим прокляттям’ (Повторення Закону 21:22, 23; Галатів 3:13). На думку Савла, «ці слова явно стосувались Ісуса,— зауважує Фредерік Ф.  Брюс.— Він помер з Божим прокляттям і тому не можна було допускати, що він був Месією, бо, згідно з тлумаченням, Месія обов’язково би мав Божі благословення в надзвичайній мірі. Отже, заяви про те, що Ісус був Месією, сприймалися як богохульство, а ті, хто робив такі безглузді заяви, заслуговували кари як богохульники». Пізніше сам Савл визнав, що лише думка про «Христа розп’ятого [була]: для іудеїв спокуса» (1 Коринтян 1:23, Дерк.).

Дізнавшись про таке вчення, Савл постановив з повною рішучістю чинити йому якнайбільший опір. Викорінюючи його, навіть вдавався до жорстоких заходів. Він був переконаний, що саме цього прагнув Бог. Описуючи свій колишній склад думок, Савл сказав: «Щодо горливости — [я був] гонитель Церкви, щодо справедливости в законі — бездоганний». «Божу Церкву жорстоко я переслідував та руйнував її. І я перевищував в юдействі багатьох своїх ровесників роду мого, бувши запеклим прихильником моїх отцівських передань» (Филип’ян 3:6, Хом.; Галатів 1:13, 14).

Поборник переслідування

По смерті Степана Савл виступав не просто як учасник переслідування, а як його поборник. У результаті він став досить відомим, бо навіть після навернення, коли він намагався приєднатися до учнів, «його всі лякалися не вірячи, що він учень». Коли ж стало очевидно, що Савл справді став християнином, його навернення викликало серед учнів радість та почуття вдячності, бо, як вони почули, не просто колишній противник змінився в серці, а «той, що колись переслідував їх, благовістить тепер віру, що колись руйнував був її» (Дії 9:26; Галатів 1:23, 24).

Дамаск лежав від Єрусалима на відстані приблизно 220 кілометрів (це сім або вісім днів ходу). Проте, «дишучи грізьбою й убивством на учнів», Савл пішов до первосвященика і попросив у нього листів до синагог у Дамаску. Чому? Щоб мати повноваження зв’язати й привести до Єрусалима будь-кого, хто належав до «тієї дороги». Маючи офіційний дозвіл, він почав ‘нищити Церкву,— вдирався в доми, витягав чоловіків і жінок та давав до в’язниці’. Інших він «бив по синагогах», а також ‘давав свій голос’ (що буквально означає «камінчик для голосування»), схвалюючи їхню страту (Дії 8:3; 9:1, 2, 14; 22:5, 19; Дії 26:10).

Оскільки Савл навчався під проводом Гамаліїла та в пізніший період посідав владу, декотрі вчені вважають, що він зробив значний поступ: пройшов шлях від простого учня Закону до людини, яка мала певний вплив в юдаїзмі. Наприклад, один автор статей висловив припущення, що Савл, можливо, став учителем в єрусалимській синагозі. Проте ми не можемо точно пояснити значення повідомлення, що Савл «голос давав»: чи він робив це як член суду, чи морально підтримував вбивство християнa.

Оскільки на початку всі християни були вихідцями з юдаїзму (євреями або юдейськими прозелітами), Савл, очевидно, думав, що християнство — це відступницький рух, котрий діяв у межах юдаїзму, і вважав, що офіційний юдаїзм був зобов’язаний довести християнам хибність їхніх поглядів. «Зовсім не скидається на те,— говорить учений Арланд Дж. Галтгрен,— ніби гонитель Павло протистояв християнству через те, що ставився до нього як до неюдейської релігії, суперниці юдаїзму. Він та інші вважали, що християнський рух перебував у сфері впливу юдаїзму». Отож, наміром Савла було змусити бунтарських євреїв зректися своїх переконань і повернутися до ортодоксії, і для цього він вдавався до всіх можливих заходів (Дії 26:11). Одним із методів, який він міг застосувати, було ув’язнення. Крім того, Савл бив християн у синагогах. Цей метод виховання застосовувався як покарання за непослух владі рабинів у будь-якому місцевому суді, що складався з трьох суддів.

З’явившись Савлові по дорозі в Дамаск, Ісус, звичайно, поклав усьому цьому край. Будучи жорстоким ворогом християнства, Савл несподівано став його ревним захисником; невдовзі після того євреї в Дамаску намагались вбити його (Дії 9:1—23). Парадоксально, але, ставши християнином, Савл зазнав чимало з того, що колись сам чинив як гонитель, тому багато років пізніше він міг сказати: «Від євреїв п’ять раз я прийняв був по сорок ударів без одного» (2 Коринтян 11:24).

Ревність буває неправильно спрямована

«Давніше [я] був богозневажник, і гнобитель, і напасник,— написав Савл після свого навернення, коли став більш відомим як Павло,— але був помилуваний, бо я те чинив нетямучий у невірстві» (1 Тимофія 1:13). Отже, коли хтось є ревним і активним членом певної релігії, це не означає, що він має Боже схвалення. Савл виявляв ревність і діяв згідно зі своїм сумлінням, але це не було показником того, що він мав слушність. Його палка ревність була неправильно спрямована. (Порівняйте Римлян 10:2, 3). Це повинно спонукати нас задуматись.

Сьогодні багато людей твердо переконані, що добра поведінка — це все, чого Бог вимагає від них. Але чи це так? Кожній людині було б мудро прислухатися до Павлового напучення: «Усе перевіряйте; тримайте те, що добре» (1 Солунян 5:21, Хом.). Це означає, що слід виділяти час, аби набувати точного знання з Божого Слова правди, і в усьому жити згідно з ним. Якщо, досліджуючи Біблію, ми усвідомимо, що нам слід змінитися, тоді нам треба негайно докласти всіх зусиль, аби зробити зміни. Мабуть, мало хто з нас колись був таким богозневажником, переслідувачем або напасником, як Савл. Однак ми, подібно до нього, можемо здобути Боже схвалення, якщо діятимемо тільки згідно з вірою та точним знанням (Івана 17:3, 17).

[Примітка]