Життєпис
Колись я розробляв зброю, тепер рятую іншим життя
РОЗПОВІВ ІСІДОРОС ІСМАІЛІДІС
Я стояв на колінах, а по щоках котилися сльози. «Боже,— молився я,— совість підказує мені, що я не можу більше виготовляти зброю. Я зробив усе, що в моїх силах, аби знайти іншу працю, але так нічого і не вийшло. Завтра я подам заяву про відставку. Єгово, будь ласка, не допусти, щоб наші четверо дітей залишилися без хліба». Як я опинився в такій ситуації?
ЖИТТЯ в Драмі (а саме там, у північній Греції, я і народився 1932 року) було мирним і невибагливим. Батько часто говорив зі мною про те, яким би він хотів бачити моє майбутнє. Він заохочував мене поїхати до Сполучених Штатів і здобути там освіту. Після Другої світової війни, під час якої Грецію нещадно розграбували, серед греків був дуже популярний лозунг: «Ви можете розкрасти наші маєтки, але вам не вдасться вкрасти те, що в наших розумах». Я був сповнений рішучості отримати вищу освіту й здобути те, що ніхто й ніколи не зможе в мене вкрасти.
Ще за юнацтва я вступав до різних молодіжних груп, організованих Грецькою православною церквою. Там нам казали триматися подалі від небезпечних сект. Мені особливо запам’яталася одна група — Свідки Єгови, оскільки вони, як казали, представляли антихриста.
Закінчивши 1953 року технікум в Афінах, я поїхав до Німеччини, аби, якщо можливо, знайти там роботу, а одночасно вчитися далі. Але з цього нічого не вийшло, тож я почав їздити з однієї країни в іншу. Через декілька тижнів я опинився без копійки в якомусь порту в Бельгії. Пам’ятаю, як я ввійшов там до церкви, сів і заплакав так гірко, що сльози було видно навіть на підлозі. Я молився, що коли Бог допоможе мені дістатися до Сполучених Штатів, то я не переслідуватиму матеріальні цілі, а просто отримаю освіту й намагатимуся бути добрим християнином та громадянином. Кінець кінцем у 1957 році я прибув до США.
Нове життя в Сполучених Штатах
Для іммігранта, котрий не мав за душею ані цента, а до того ж не знав англійської мови, життя в Сполучених Штатах було досить важким. Я працював на двох роботах уночі, а вдень, збираючи рештки сил, ходив учитися. Я навчався в декількох коледжах і отримав ступінь ад’юнкта. Тоді вступив до Каліфорнійського університету в Лос-Анджелесі, де набув ступінь бакалавра прикладної фізики. Впродовж усіх цих років мій дух підтримували слова батька про необхідність здобути освіту.
Приблизно в той же час я познайомився з милою грекинею на ім’я Екатеріні, й 1964 року ми одружились. Через три роки у нас народився перший син, і за неповних чотири роки в нас було ще два сини та дочка. Утримувати сім’ю, а одночасно навчатися в університеті було справді важко.
Я працював на Військово-повітряні сили США в ракетно-космічній компанії, яка містилася в місті Саннівейл (штат Каліфорнія). Я брав участь у різних авіаційних та космічних проектах, наприклад у програмах «Аджена» та «Аполлон». Мені навіть вручили медалі за вклад у здійснення запусків «Аполлон-8» та «Аполлон-11». Після того я продовжив освіту й занурився в роботу над різними військово-космічними проектами. У той час мені здавалося, я маю все: прекрасну дружину, чотирьох чудових дітей, престижну працю і гарний будинок.
Наполегливий товариш
На початку 1967 року я познайомився на роботі з дуже скромним і добрим чоловіком. Звали його Джім. Наскільки пам’ятаю, в нього на обличчі завжди була усмішка, і він ніколи не відмовлявся випити в перерві разом зі мною кави. Джім використовував ці нагоди, щоб ділитися зі мною інформацією з Біблії. Одного разу він сказав, що вивчає цю книгу зі Свідками Єгови.
Почувши, що Джім зв’язався з цією релігійною групою, я не міг повірити власним вухам. Як така чудова людина могла потрапити в лапи цієї секти антихриста? Та я не міг устояти перед його особистим зацікавленням та люб’язністю. Здавалося, у Джіма щодня було для мене щось нового почитати. Якось, наприклад, він прийшов до мене в кабінет і сказав: «Ісідорос, ця стаття з «Вартової башти» розповідає, як зміцнювати сімейні узи. Візьми її додому та почитай разом з дружиною». Я відповів, що прочитаю цей журнал, але пізніше пішов у туалет, порвав його на малесенькі шматочки й викинув у смітник.
Упродовж трьох років я нищив кожну книжку й журнал, які давав Джім. Відчуваючи упередження до Свідків Єгови, але одночасно бажаючи залишатися з Джімом друзями, я вважав, що найліпшим буде, коли слухатиму його, але відразу викидатиму все це з голови.
Однак, як стало видно з цих бесід, більшість того, у що я вірив і що чинив, не узгоджувалось із Біблією. Я усвідомив, що, з погляду Святого Письма, вчення про Трійцю, пекельний вогонь та безсмертя душі не мають під собою ґрунту (Екклезіяста 9:10; Єзекіїля 18:4; Івана 20:17). Але мені, зарозумілому греко-православному, не хотілося відкрито визнати правоту Джіма. Та оскільки він завжди послуговувався Біблією і ніколи не посилався на власні погляди, я врешті-решт визнав, що цей чоловік намагався передати мені дуже цінну звістку з Біблії.
Моя дружина відчувала, що зі мною щось відбувалося, тому запитала, чи не розмовляв я часом зі своїм приятелем, котрий спілкувався зі Свідками. Коли я відповів, що так, вона сказала: «Ходімо до будь-якої іншої церкви, тільки не до Свідків Єгови». Але невдовзі я, моя дружина та наші четверо дітей вже регулярно ходили на зібрання Свідків.
Важке рішення
Вивчаючи Біблію, я натрапив на такі слова пророка Ісаї: «Мечі свої перекують вони на лемеші, а списи свої — на серпи. Не підійме меча народ проти народу, і більше не будуть навчатись війни» (Ісаї 2:4). Я запитав себе: «Як слуга миролюбного Бога може займатися розробкою та виготовленням руїнницької зброї?» (Псалом 46:10). Мені не треба було довго думати, аби зрозуміти, що треба міняти працю.
Зробити це, звичайно ж, було дуже важко. У мене була престижна робота. Аби досягнути всього цього, мені треба було багато років працювати не покладаючи рук, учитися, багато чим жертвувати. Я зійшов досить високо по службовій драбині, а тепер мусив відмовитись од своєї кар’єри. Та моя глибока любов до Єгови й палке бажання виконувати його волю зрештою перемогли (Матвія 7:21).
Я вирішив влаштуватися на роботу в одній компанії в Сіетлі (штат Вашингтон). Проте, на моє розчарування, незабаром стало зрозуміло, що тепер я ще більше був пов’язаний з роботою, яка суперечила словам з Ісаї 2:4. Мої спроби повністю переключитися на якісь інші проекти не увінчалися успіхом, і мене знову почало гризти сумління. Я чітко зрозумів, що не зможу працювати там далі й мати чисте сумління (1 Петра 3:21).
Стало очевидно, що нам доведеться зробити в житті великі зміни. За неповних півроку ми змінили свій спосіб життя і наполовину зменшили сімейні витрати. Потім ми продали свій розкішний будинок та купили маленький дім у Денвері (штат Колорадо). Тепер я був готовий зробити останній крок — звільнитися з роботи. Я написав заяву про звільнення і виклав у ній свою продиктовану сумлінням позицію. Того ж вечора, коли діти пішли спати, ми з дружиною стали навколішки й почали молитися до Єгови, про що я розповідав на початку статті.
Не минуло й місяця, як ми переїхали до Денвера, а ще через два тижні, у липні 1975 року, ми з дружиною охрестилися. Шість місяців я не міг знайти роботу, тож усі наші заощадження почали мало-помалу вичерпуватись. Коли надійшов сьомий місяць, грошей на нашому рахунку в банку було настільки мало, що нам навіть не вистачило б їх, аби внести місячну плату за свій будинок. Тому я почав шукати яку завгодно випадкову роботу, і тільки-но пішов у тому керунку, як відразу знайшов працю інженера. Платили там менше половини від того, що я заробляв раніше, але це і так було набагато більше, ніж ми просили в Єгови. Як же я радів, що поставив духовні справи на перше місце! (Матвія 6:33).
Як ми навчали дітей любити Єгову
Одночасно ми з Екатеріні виконували ще одне нелегке завдання — виховували своїх дітей згідно з Божими принципами. На щастя, з допомогою Єгови всі вони стали зрілими християнами й повністю віддали своє життя важливій праці проповідування про Царство. Троє наших синів — Хрістос, Лакіс і Грігорій — пройшли навчання в Школі службового вдосконалення і служать тепер у різних призначеннях, відвідуючи та зміцнюючи збори. Наша дочка Тоула служить добровольцем у всесвітньому центрі Свідків Єгови в Нью-Йорку. Коли ми бачили, як, бажаючи служити Єгові, кожен з них жертвував багатонадійною кар’єрою та високооплачуваною працею, це зворушувало нас до глибини душі.
Багато хто запитував нас, у чому секрет такого доброго виховання. Звичайно, не існує жодної жорсткої формули, але ми старанно намагалися прищеплювати в серця наших дітей любов до Єгови та ближніх (Повторення Закону 6:6, 7; Матвія 22:37—39). Вони навчилися, що не можна казати Єгові: «Ми тебе любимо», якщо ці слова не підтверджуються вчинками.
Раз на тиждень, зазвичай у суботу, ми всією сім’єю ходили в служіння. Щопонеділка після вечері в нас було регулярне сімейне вивчення, але крім того ми також мали біблійні вивчення з кожною дитиною окремо. Коли вони були ще малими, ми проводили коротке вивчення з кожним із них декілька разів на тиждень; коли ж вони підросли, то ми почали вивчати довше і лише раз на тиждень. Під час таких обговорень діти могли розкритися й вільно порозмовляти з нами про свої проблеми.
Ми також цілою сім’єю влаштовували приємні години відпочинку. Грали разом на музичних інструментах, і кожна дитина з задоволенням виконувала свої улюблені пісні. Деколи на вихідні ми запрошували інші сім’ї та могли насолоджуватись підбадьорливим спілкуванням. Ми також цілою сім’єю виїжджали у відпустку. Під час однієї з відпусток провели два тижні, ходячи по горах Колорадо та співпрацюючи з місцевими зборами у польовому служінні. Наші діти з теплотою згадують, як працювали в різних відділах на обласних конгресах і допомагали в різних місцевостях будувати Зали Царства. Коли ми їздили з ними до Греції, аби вони побачились із нашими родичами, у них також була можливість познайомитися з багатьма вірними Свідками, котрі свого часу сиділи за віру в тюрмі. Це справило на них глибоке враження і зміцнило в переконанні залишатись непохитними та сміливо триматися правди.
Звичайно, деколи діти погано поводились або не дуже мудро вибирали собі приятелів. Іноді ми й самі створювали їм проблеми, будучи, на мій погляд, надто суворими в певних речах. Але коли ми застосовували «напоумлення Господнє», про яке говориться в Біблії, це допомагало кожному з нас залагодити будь-які непорозуміння (Ефесян 6:4, Хом.; 2 Тимофія 3:16, 17).
Найщасливіший час у моєму житті
Коли діти розпочали повночасне служіння, ми з Екатеріні почали серйозно задумуватись над тим, як можна було б збільшити свою участь у цій життєво важливій праці. Отже, я вийшов раніше на пенсію, і 1994 року ми разом почали служити сталими піонерами. Під час служіння ми відвідуємо місцеві коледжі та університети, де свідчимо студентам. З деякими з них ми проводимо біблійні вивчення. Оскільки я ставлюся з розумінням до їхніх труднощів,— адже порівняно недавно і сам був у їхній шкурі,— мені вдалося допомогти багатьом з них пізнати Єгову. Мене тішить, що я мав можливість вивчати Біблію зі студентами з Болівії, Бразилії, Ефіопії, Єгипту, Китаю, Мексики, Таїланду, Туреччини та Чилі! Я також із задоволенням свідчу по телефону; мені особливо приємно проповідувати особам, котрі розмовляють моєю рідною мовою.
Хоча через сильний грецький акцент та старечий вік мої можливості дуже обмежені, я завжди стараюсь пропонувати свою допомогу й виявляти дух Ісаї, котрий проголосив: «Ось я,— пошли Ти мене!» (Ісаї 6:8). Ми дуже раді, що змогли допомогти трохи менше, ніж десятьом особам присвятити своє життя Єгові. Цей час і справді був для нас найщасливішим.
Колись усе моє життя зосереджувалось на виготовленні потворної зброї для знищення ближніх. Однак Єгова, виявивши незаслужену ласку, дав мені й моїй сім’ї можливість стати його присвяченими слугами та віддати своє життя проповідуванню людям доброї новини про вічне життя на райській землі. Роздумуючи про ті нелегкі рішення, котрі мені довелося зробити, я пригадую слова з Малахії 3:10: «Тим Мене випробуйте,— промовляє Господь Саваот: чи небесних отворів вам не відчиню, та не виллю вам благословення аж надмір?» Саме так він і зробив, що принесло нам невимовну радість!
[Рамка/Ілюстрація на сторінці 27]
Лакіс. Мій батько зневажав лицемірство. Він з усіх сил намагався не бути лицемірним; це було особливо видно по тому, як він давав сім’ї правильний приклад. Він часто казав нам: «Якщо ви присвячуєте своє життя Єгові, це важливий крок. Ви повинні бути готові йти заради Єгови на жертви. Власне це й означає бути християнином». Ці слова глибоко врізались в мою пам’ять і допомогли наслідувати його приклад, йдучи заради Єгови на жертви.
[Рамка/Ілюстрація на сторінці 27]
Хрістос. Я завжди дуже цінував у батьках їхню щиру вірність і відданість Єгові, а також надзвичайно серйозне ставлення до своїх батьківських обов’язків. Наша сім’я робила практично все разом: починаючи від проповідування і закінчуючи поїздками у відпустку. Хоча батьки могли займатися багатьма іншими справами, вони провадили невибагливе життя й зосереджувались на служінні. Сьогодні я знаю, що найбільше щастя відчуваю тоді, коли з головою поринаю в служіння.
[Рамка/Ілюстрація на сторінці 28]
Грігорій. Батьки заохочували мене розширити своє служіння, але набагато більше, ніж слова, на мене вплинув їхній власний приклад і очевидність того, що служіння Єгові приносить їм радість; саме це спонукало мене переглянути свої обставини, позбутися страхів і тривог, які не давали мені розпочати повночасне служіння, та ще повніше взятися за працю Єгови. Я вдячний батькам за те, що вони допомогли мені знайти радість, яку відчуває людина, віддаючи цій справі всі свої сили.
[Рамка/Ілюстрація на сторінці 28]
Тоула. Батьки завжди підкреслювали, що наші стосунки з Єговою — це найцінніше, що в нас тільки може бути, і що єдиний рецепт, як бути по-справжньому щасливими,— це робити для Єгови все можливе. Завдяки їм Єгова став для нас дуже реальним. Тато часто казав нам, які невимовні почуття має людина, коли ввечері може лягати спати з чистим сумлінням, знаючи, що намагалася зробити все можливе, аби принести радість Єгові.
[Ілюстрація на сторінці 25]
Коли я був солдатом у Греції, 1951 рік.
[Ілюстрація на сторінці 25]
З Екатеріні в 1966 році.
[Ілюстрація на сторінці 26]
Наша сім’я в 1996 році: (зліва направо, позаду) Грігорій, Хрістос, Тоула; (спереду) Лакіс, Екатеріні та я.