Ми з тих, що вірують

Проголошення Божого Царства на островах Фіджі

ІСУС ХРИСТОС колись розповів про дві дороги. Одна — широка, що веде до смерті. Інша — вузька, але веде до життя (Матвія 7:13, 14). Аби люди могли вибрати правильну дорогу, Бог Єгова постановив, щоб по цілому світі проповідувалася добра новина про Царство (Матвія 24:14). Отже, цю звістку слухають скрізь, і деякі особи вибирають життя, стаючи тими, хто ‘вірує на спасіння душі’ (Євреїв 10:39). Пропонуємо вам дізнатися, як декотрі жителі Фіджі та інших сусідніх островів Океанії вибрали дорогу життя.

Вони довіряли Єгові

Мере ще ходила до школи, коли в 1964 році вперше почула звістку про Царство. Вона жила на віддаленому острові й тому дуже рідко зустрічалася зі Свідками Єгови. Та зрештою їй вдалося здобути точне біблійне знання. До того часу вона вже вийшла заміж за чоловіка, який був вождем роду в своєму селі. Мере вирішила жити згідно з біблійними принципами й через це зазнала жорстокого поводження з боку чоловіка та родичів, крім того, її почали принижувати односельці. Незважаючи на це, у 1991 році вона охрестилася.

Невдовзі після того чоловік Мере, Чосуа, зм’якшився і навіть почав залишатися на обговореннях Біблії, які його дружина проводила з дітьми. Він перестав відвідувати методистську церкву. Однак як вождь він все ще головував на щотижневих сільських зборах. В очах односельців Чосуа став зрадником, бо на Фіджі дотримування вчень методистської церкви було невід’ємною частиною життя селян. Тому місцевий пастор спонукував його повернутися до колишньої релігії.

Чосуа мужньо підтвердив, що він та його сім’я вже зробили свій вибір і тепер сповнені рішучості поклонятися Богу Єгові «в дусі та в правді» (Івана 4:24). На наступних зборах верховний вождь постановив, що вони мають назавжди покинути село. Їм дали сім днів, щоб залишити острів, де був увесь їхній маєток: дім, земля та зібраний урожай.

Духовні брати на іншому острові допомогли цій сім’ї, надавши їм житло та землю, на якій вони могли щось вирощувати. Чосуа та його найстарший син уже охрещені, а другий син — неохрещений вісник доброї новини. Мере ж нещодавно влилася в ряди сталих піонерів (повночасних вісників Царства). Вирішивши служити Єгові, ці люди втратили становище та майно, але, подібно до апостола Павла, вважають усе це за ніщо в порівнянні з теперішнім набутком (Филип’ян 3:8).

Вибір, керований сумлінням

Щоб чинити так, як підказує навчене Біблією сумління, потрібно мати віру й мужність. Саме ці риси виявила новоохрещена Суреенг, молода жінка, що живе на Тараві, одному з островів Кірибаті. Суреенг була медсестрою в лікарні. На роботі вона попросила, щоб її звільнили від певних завдань. Але до цього поставилися несхвально, відіславши її працювати в маленькому медпункті на віддаленому острові. Тепер вона не мала змоги спілкуватися зі співвіруючими.

За традицією, на цьому острові всі новоприбулі щось жертвують для місцевого «духа». Люди вважають: якщо цього не зробиш — напевне помреш. Оскільки Суреенг не допустила, щоб для неї та людей, з якими вона була, влаштували це ідолопоклонство, усі в селі чекали, коли ж ображений дух їх задушить. Але з нею нічого не сталося, і це допомогло дати багатьом добре свідчення.

Та на цьому випробовування не закінчилися. Деякі молодики вважають «справою честі» спокушувати молодих жінок, які приїжджають на їхній острів. Однак ця сестра не піддалася їхнім залицянням і залишилася непорочною в Божих очах. Крім того, вона служила сталим піонером, хоча була медсестрою і її могли викликати в будь-який час дня чи ночі.

Коли Суреенг покидала острів, для неї влаштували гостину. Перед тим старійшини села сказали, що вона — перша справжня місіонерка, яка їх відвідала. Завдяки тому, що ця сестра стійко дотримувалася біблійних принципів, жителі острова прихильно відгукнулися на звістку про Царство.

Інші труднощі

Через те що деякі села ізольовані, людям Єгови потрібно докладати чимало зусиль, аби брати участь у служінні та відвідувати християнські зібрання. Розгляньмо приклад чотирьох охрещених Свідків — одного чоловіка й трьох жінок, які витрачають багато часу, щоб потрапити на зібрання, а потім додому. Аби добратися лише в один бік, їм треба тричі перепливти річку. Коли вода піднімається дуже високо, брат першим перепливає річку, тягнучи великий горщик з сумками, книжками та одягом, щоб переодягтись на зібрання. Потім він повертається і допомагає трьом сестрам.

Інша маленька група, яка відвідує зібрання на віддаленому острові Ноноуті, що в Кірибаті, також стикається з труднощами. У будинку, де вони зустрічаються, може поміститись лише сім або вісім осіб. Решта сидить надворі й спостерігає за зібранням через стіни, зроблені з дротяної сітки. Кожного разу селяни бачать, де проводяться зібрання, коли йдуть до своїх розкішних церков чи повертаються з них. Але слуги Єгови розуміють, що в Божих очах цінні люди, а не будівлі (Огія 2:7). Одна охрещена сестра на острові вже у похилому віці й не може далеко ходити. Однак у служінні їй допомагає молода жінка, неохрещений вісник, яка скрізь возить її у візку. Як же вони цінують правду!

Більш ніж 2100 вісників, які виконують служіння на Фіджі, сповнені рішучості й надалі сповіщати добру новину про Боже Царство. Вони впевнені, що ще багато людей стануть тими, хто ‘вірує на спасіння душі’.

[Карта на сторінці 8]

(Повністю форматований текст дивіться в публікації)

Австралія

Фіджі