Що ми знаємо про рукописи Мертвого моря?

Понад 50 років тому один пастух-бедуїн кинув у печеру камінь. Це привело до знахідки, котру дехто називає найбільшим археологічним відкриттям XX століття. Бедуїн почув, як камінь розбив глиняний глек. Оглянувши це місце, він знайшов перший з тих рукописів, котрі згодом стали відомі як рукописи Мертвого моря.

ЦІ РУКОПИСИ були предметом уваги як наукових кіл, так і засобів масової інформації та викликали багато суперечок. Громадськість була збентежена, поширювалося багато дезінформації. Ходили чутки про велику таємницю. Її нібито приховували через побоювання, що рукописи викриють факти, котрі послаблять віру як християн, так і євреїв. Тож який насправді зміст цих рукописів? І чи можемо ми через 50 років знайти якісь конкретні дані про них?

Що таке рукописи Мертвого моря?

Рукописи Мертвого моря — це древні єврейські манускрипти, більшість яких написано єврейською мовою, декотрі арамейською і кілька грецькою. Багато з цих сувоїв та їхніх фрагментів мають понад 2000 років, вони написані ще до народження Ісуса. Серед перших рукописів, отриманих від бедуїнів, було сім дуже довгих манускриптів на різних стадіях руйнування. Обстеживши ще кілька печер, було знайдено інші рукописи та тисячі їхніх фрагментів. У 1947—1956 роках у місцевості Кумран, що неподалік Мертвого моря, загалом знайшли 11 печер з рукописами.

Коли поскладали тексти усіх рукописів та наявних фрагментів, було нараховано приблизно 800 манускриптів. Приблизно четверта частина цієї кількості, або понад 200 рукописів,— це копії уривків єврейського біблійного тексту. Інші манускрипти — це стародавні небіблійні єврейські писання, зокрема апокрифи та псевдоепіграфиa.

Декотрі манускрипти, що найбільше зацікавили науковців,— невідомі до того часу писання. Вони містять пояснення єврейського закону, правила для громади сектантів, яка проживала в Кумрані, тексти літургійних віршів та молитов, а також есхатологічні праці, в яких висловлюються думки стосовно сповнення біблійних пророцтв та останніх днів. Крім того, серед манускриптів є унікальні біблійні коментарі — найдавніші прототипи сучасних праць, де біблійні тексти коментуються вірш за віршем.

Хто написав рукописи Мертвого моря?

Різні методи датування стародавніх документів свідчать про те, що рукописи були переписані або складені приблизно в період між III століттям до н. е. та I століттям н. е. Деякі вчені висувають думку, що ці рукописи заховали у печерах євреї, котрі мешкали в Єрусалимі. І відбулося це перед знищенням храму 70 року н. е. Але більшість науковців, які досліджували ці документи, вважають, що така ідея суперечить самому змісту манускриптів. Багато з цих рукописів відображають погляди та звичаї, які розходяться з поглядами релігійних провідників Єрусалима. З цих манускриптів ми довідуємося про громаду, члени котрої вважали, ніби Бог відкинув священство та храмове служіння в Єрусалимі і розглядає їхнє поклоніння на пустелі як щось на зразок служіння в храмі, котрий прийшов на зміну буквальному. Навряд чи провідники Єрусалимського храму сховали б зібрання рукописів з такими писаннями.

Очевидно, у Кумрані була група копіїстів, проте ймовірно, що багато рукописів віруючі зібрали десь-інде та перенесли до свого поселення. Рукописи Мертвого моря — це в певному розумінні величезна бібліотечна збірка. Як і в будь-якій бібліотеці, зібрання книг може включати багато різних думок, які необов’язково повинні відображати релігійні погляди своїх читачів. Однак більш імовірно, що ці тексти, які нараховують багато копій, відображають певні інтереси та вірування цієї групи.

Чи мешканці Кумрану були єсеями?

Якщо ці рукописи належали Кумранській бібліотеці, то ким були його мешканці? Професор Елеазар Сукеник, який у 1947 році придбав три рукописи для Єврейського університету в Єрусалимі, першим висунув ідею, що ці рукописи належали громаді єсеїв.

Про єврейську секту єсеїв згадували такі письменники першого століття, як Йосиф Флавій, Філон Александрійський та Пліній Старший. Стосовно точного походження єсеїв існує багато припущень, але здається, вони з’явилися під час заворушення, що виникло внаслідок маккавейського бунту у II столітті до н. е.b Йосиф Флавій повідомляє про їхнє існування у той період, детально описуючи, як релігійні погляди єсеїв відрізнялися від поглядів фарисеїв та саддукеїв. Пліній згадує, що громада єсеїв проживала біля Мертвого моря, між Єрихоном та Ен-Ґеді.

Професор Джеймс ван дер Кам, дослідник рукописів Мертвого моря, припускає, що «єсеї, які жили в Кумрані, були лише малою частиною великої групи єсеїв». На думку Йосипа Флавія, їх нараховувалося біля чотирьох тисяч. Хоча не всі деталі досконало сходяться, проте загальна картина показує, що кумранські тексти, очевидно, ліпше підходять єсеям, ніж будь-якій іншій знаній нам єврейській громаді того часу.

Дехто вважає, що християнство пішло з Кумрану. Але можна помітити разючу різницю між релігійними поглядами кумранської секти й ранніх християн. У кумранських писаннях підтримуються надзвичайно суворі правила щодо дотримання суботи та почасти одержиме ставлення до церемоніальної чистоти (Матвія 15:1—20; Луки 6:1—11). Практично те саме можна сказати про відокремленість єсеїв від суспільства, про їхні вірування у долю та безсмертя душі, наголос на целібаті та містичні ідеї про те, ніби вони поклоняються Богу разом з ангелами. Все це показує, наскільки погляди єсеїв розходяться з тим, чого навчав Ісус і ранні християни (Матвія 5:14—16; Івана 11:23, 24; Колосян 2:18; 1 Тимофія 4:1—3).

Жодної таємниці чи прихованих манускриптів

Після відкриття рукописів Мертвого моря виходили різноманітні публікації, завдяки яким науковці усього світу могли вивчати ці знахідки. Однак тисячі фрагментів, які було знайдено в одній з печер, відомій як печера № 4, створили багато проблем. Вони були доступні маленькій міжнародній групі науковців, створеній у Східному Єрусалимі (тоді частина Йорданії) при Палестинському археологічному музеї. У цій групі не було жодного єврея чи громадянина Ізраїлю.

Група вирішила, що до опублікування офіційних результатів досліджень доступ до рукописів буде неможливий. Кількість вчених, що входили до групи, залишалась незмінною. Коли б помер хтось із членів групи, то на його місце прийшов би лише один новий науковець. Такий обсяг роботи вимагав набагато більше вчених, а інколи був необхідний компетентніший експерт з питань давньоєврейської та арамейської мов. Джеймс ван дер Кам висловився так: «Щоб справитися з десятками тисяч фрагментів, потрібно більш ніж вісім експертів, хоч би якими досвідченими вони були».

Коли у 1967 році почалася Шестиденна війна, Східний Єрусалим, де на той час були рукописи, перейшов під юрисдикцію Ізраїлю, однак рішення стосовно діяльності групи з дослідження рукописів не змінилося. Оскільки опублікування манускриптів з четвертої печери відкладалось уже не на роки, а на десятиліття, чимало науковців почали протестувати. У 1977 році професор Оксфордського університету Гейзо Вермеш назвав цю історію грандіозним академічним скандалом XX століття. Пішли чутки про те, що католицька церква навмисно приховує інформацію з рукописів, яка б могла завдати сильного удару християнству.

У 80-х роках група зрештою зросла до 20 вчених. Згодом у 1990 році під керівництвом новопризначеного головного редактора Еммануеля Това, працівника Єврейського університету в Єрусалимі, група знову збільшилась — на цей раз до 50 вчених. Був визначений точний графік опублікування усіх академічних видань позосталих рукописів.

У 1991 році справа несподівано зрушила з місця. Спершу вийшла книжка «Попереднє видання неопублікованих рукописів Мертвого моря» (англ.). Це видання було укладене за допомогою комп’ютерної програми, розробленої на основі конкорданції цієї дослідницької групи. Після того працівники Гантінґтонської бібліотеки в Сан-Марино (штат Каліфорнія) оголосили про те, що вони дадуть можливість кожному науковцю користуватися їхнім повним набором фотографій рукописів. Невдовзі вийшло у світ «Факсимільне видання рукописів Мертвого моря» (англ.). Завдяки цьому не опубліковані до того фотографії рукописів стали легкодоступними.

Таким чином за останнє десятиліття усі рукописи Мертвого моря стали доступними для досліджень. Таємниця перестала існувати — прихованих рукописів уже не було. Оскільки публікуються остаточні офіційні видання рукописів, лише тепер можна розпочати їхній повний аналіз. З’явилося нове покоління вчених, які займаються дослідженням рукописів. Але яке значення мають ці дослідження для тих, хто вивчає Біблію?

[Примітки]

[Ілюстрація на сторінці 3]

Печери неподалік Мертвого моря, де знайшли стародавні рукописи.

[Відомості про ілюстрацію, сторінка 3]

Фрагмент рукопису: сторінки 3, 4 та 6: з люб’язного дозволу Israel Antiquities Authority.

[Відомості про ілюстрацію, сторінка 5]

З люб’язного дозволу Shrine of the Book, Israel Museum, Jerusalem.